04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 130/744/24
провадження № 51-200км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2024 року
та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12024020130000045, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
смт Браїлів Жмеринського району Вінницької області, жителя цього ж населеного пункту ( АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня
2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 152 КК, та призначено йому покарання:
? за ч. 1 ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки;
? за ч. 1 ст. 152 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Вирішено питання щодо: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання; речових доказів.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 17 січня 2024 року приблизно о 19 год, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, прибув до будинку ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 ), з метою незаконного проникнення до нього та вчинення сексуальних дій насильницького характеру стосовно потерпілої. Побачивши через вікно будинку
у якій саме кімнаті перебуває ОСОБА_8 , він, діючи всупереч волі законного володільця, усвідомлюючи протиправність своїх дій, розбивши вікно у веранді, проник усередину будинку, чим порушив конституційне право особи на недоторканність житла.
Надалі ОСОБА_7 , з метою статевих зносин проти волі ОСОБА_8 , яка є особою похилого віку, стягнув її за одяг з ліжка, після чого поволік у суміжну кімнату, де, посягаючи на статеву свободу та недоторканність, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на задоволення статевої пристрасті, погрожуючи фізичною розправою, проти волі потерпілої орально та вагінально проник у її тіло.
Суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 162 КК як незаконне проникнення до житла та ч. 1 ст. 152 КК як вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним та оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій та іншого предмета без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування).
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 07 січня 2025 року змінив вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2024 року, постановив стягнути із ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 23 234,76 грн. У решті вирок залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 травня 2025 року ухвалу Вінницького апеляційного суду від 07 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасовано
і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 17 жовтня 2025 року вирок місцевого
суду стосовно ОСОБА_7 змінив у частині процесуальних витрат та постановив стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів
у сумі 23 234,76 грн. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги, касатор зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу про введення в експлуатацію
чи перебування у власності потерпілої ОСОБА_8 будинку за адресою:
АДРЕСА_2 . Також
вважає, що суд помилково обґрунтував свої висновки в цій частині показаннями потерпілої, оскільки вона їх неодноразово змінювала.
Крім того, зауважує, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, постанова від 18 січня 2024 року про об'єднання кримінальних проваджень, протокол
від 18 січня 2024 року про прийняття заяви ОСОБА_8 , заява потерпілої від 18 січня 2024 року про надання дозволу на огляд її будинку та видачу одягу, у якому вона перебувала під час вчинення кримінального правопорушення, протокол огляду
з фототаблицею будинковолодіння потерпілої, постанова від 18 січня 2024 року
про отримання біологічних зразків потерпілої ОСОБА_8 , протокол від 18 січня
2024 року про освідування та отримання зразків для експертизи, ухвала слідчого судді від 29 січня 2024 року про накладення арешту, постанова від 29 січня 2024 року про визнання речей речовими доказами свідчать лише про те, що невідома особа, можливо, 17 січня 2024 року вчинила протиправне діяння стосовно ОСОБА_8 ,
однак вказані документи, на переконання захисника, не доводять вчинення цього діяння ОСОБА_7 .
Також, на думку касатора, проведені експертизи під час досудового розслідування не підтверджують винуватості засудженого.
Вказує про безпідставність визнання допустимим доказом матеріалів прокурорської перевірки за фактом вчинення спроби самогубства ОСОБА_7 .
Зазначає, що: суди помилково не врахували показань свідка ОСОБА_9 ,
а також мали би критично оцінити показання, надані потерпілою ОСОБА_8 , оскільки вона їх змінювала; металева банка «Rom Cola» не може бути речовим доказом, оскільки не підтверджено, що вона належала ОСОБА_7 ; протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілої не може бути доказом, оскільки поняті брали активну участь у цій слідчій дії, а саме ставили запитання та виправляли надані потерпілою пояснення.
З огляду на викладене вище вважає, що винуватість ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом.
Також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що копії судових рішень стосовно ОСОБА_7 є неналежним доказом, оскільки характеризують засудженого як людину, яка усвідомила свою протиправну поведінку в минулому.
Вважає, що апеляційний суд не повною мірою врахував вказівки, викладені
в постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_5 заперечила щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені
в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
За змістом ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК рішення місцевого суду ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, суд першої інстанції, проаналізувавши показання допитаних протягом судового розгляду засудженого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та експерта ОСОБА_12 , а також дані, що містяться, зокрема: у протоколах: огляду будинку потерпілої, освідування засудженого
й потерпілої та отримання зразків для експертизи, проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 ; висновках експертів, оцінивши вказані докази, відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості,
а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, здійснивши судовий розгляд у межах пред'явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у незаконному проникненні до житла (ч. 1 ст. 162 КК) та вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним та оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій та іншого предмета без добровільної згоди потерпілої особи, тобто зґвалтуванні (ч. 1 ст. 152 КК).
Мотивуючи свій висновок, місцевий суд, крім іншого, зазначив, що позиція
ОСОБА_7 про його невинуватість спростовується показаннями ОСОБА_8 , яка його впізнала та назвала ідентифікуючі ознаки засудженого (легка небритість, руде волосся, невимовляння літери «р», військова куртка). Крім того, цей суд зауважив, що показання потерпілої узгоджуються з іншими доказами, дослідженими
в судовому засіданні, зокрема висновками експертів.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, сторона захисту в апеляційній скарзі, посилаючись на доводи, які за своїм змістом є практично аналогічними доводам касаційної скарги, вказувала про невинуватість ОСОБА_7 , однак апеляційний суд, визнав ці твердження безпідставними.
Висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд, ухвалюючи рішення.
Так, проаналізувавши показання потерпілої, надані нею під час апеляційного розгляду, суд дійшов висновку, що вона надала послідовні, чіткі показання щодо обставин її зґвалтування ОСОБА_7 , зокрема, зазначала, як чинила опір, захищаючись від його насильницьких дій, конкретизувала, які тілесні ушкодження їй завдано, чітко вказала на ОСОБА_7 , як на особу, яка вчинила стосовно неї протиправні діяння, зокрема, впізнала його по голосу, кольору рижуватого волосся на бороді, худорлявій статурі, невисокому зросту, та по тому, що він не вимовляв літери «р», а також надала обґрунтовані пояснення про те, що помилялася в ознаках щодо нападника, коли подавала заяву від 18 січня 2024 року, оскільки спочатку помилково вказувала на свого сусіда, бо ОСОБА_7 був одягнутий у камуфляжну форму, як її сусід, однак розмовляв російською мовою, а сусід - українською.
Верховний Суд вважає, що під час повторного апеляційного розгляду суд належним чином перевірив доводи сторони захисту про недостовірність показань потерпілої ОСОБА_8 зауваживши, що немає будь-яких підстав не довіряти її показанням.
Крім того, цей суд обґрунтовано зазначив, що показання ОСОБА_8 підтверджуються сукупністю інших доказів, зокрема, даними висновку експерта від 18 січня - 20 лютого 2024 року № 04, згідно з якими не виключено скоєння ОСОБА_7 статевого акту з ОСОБА_8 , а також роз'ясненнях судово-медичного експерта
ОСОБА_12 , який зазначав, що відсутність букального епітелію на статевому органі ОСОБА_7 не виключає можливості здійснення статевого акту. Так, під час судово-медичного обстеження ОСОБА_8 , у неї були виявлені тілесні ушкодження на руках, ногах, голові, а також у ділянці піхви, які характерні для насильницького статевого акту. Статевим органом такі тілесні ушкодження заподіяти неможливо.
Це були тупі предмети, не виключено і пальці рук, що підтвердила потерпіла.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що садна і крововиливи на залишках дівочої перетинки та численні вогнищеві крововиливи на стінках піхви та на задній губі матки, виникли від дії тупого предмету (предметів), не виключено
і пальців рук, які по давності утворення могли бути спричинені 17 січня 2024 року.
Також, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 колегія суддів послалася
на висновки експерта від 25 січня - 9 лютого 2024 року № 25 та від 25 січня
- 9 лютого 2024 року № 26, згідно з якими у піднігтьовому вмісті лівої та правої руки ОСОБА_7 виявлено епітеліальні клітини людини, які можуть походити як від
ОСОБА_8 , так і від ОСОБА_7 , що, враховуючи показання потерпілої, свідчить
про причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому протиправних діянь.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того,
що висновки експертиз оцінюються не окремо, а в сукупності з іншими доказами, які у своєму взаємозв'язку підтверджують установлені обставини кримінальних правопорушень. Водночас відсутність у висновках експертів прямої вказівки
на вчинення кримінального правопорушення конкретною особою не спростовує
їх доказового значення, оскільки встановлення винуватої особи суд здійснює на підставі оцінки всієї сукупності доказів, а не виключно результатів проведених експертиз.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає неспроможними доводи у касаційній скарзі захисника про те, що висновки експертів спростовують причетність
ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Також, у цьому контексті Верховний Суд звертає увагу, що кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів,
які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку (статті 85 та 94 КПК).
Згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин кримінального правопорушення, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на сукупності всіх, у тому числі непрямих, доказів. Саме з урахуванням такого аналізу та оцінки всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) факту вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.
Зіставивши докази в їх взаємозв'язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання потерпілої ОСОБА_8 , як і дані протоколів слідчих дій, висновків експертів та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.
Суд наголошує, що оцінка достовірності цих доказів перебуває в компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, надавши оцінку дослідженим доказам
з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, зазначили
про неспроможність доводів сторони захисту щодо недостовірності наданих потерпілою показань та недоведеності жодною з проведених експертиз причетності ОСОБА_7 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Також, обґрунтовано відхилено доводи про непідтвердження належності банки «Rom Cola» засудженому, яка потім була знайдена під час огляду біля будинку, де проживає потерпіла, що вбачається з протоколу огляду місця події від 18 січня
2024 року, оскільки згідно з показаннями свідка ОСОБА_11 хтось із місцевих дав засудженому банку «Rom Cola», придбавши її в магазині. Ці показання свідка не спростовані.
Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги показання свідка
ОСОБА_13 , оскільки він намагався допомогти засудженому уникнути кримінальної відповідальності, стверджуючи, що ОСОБА_7 17 січня 2024 року
з 12:00 до 21:00 увесь час був у полі його зору.
З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду та звертає увагу, що суд апеляційної інстанції з цього приводу обґрунтовано послався
на показання свідка ОСОБА_11 , згідно з якими ОСОБА_7 був у його магазині в камуфляжній куртці та приблизно о 20:00 пішов з металевою банкою з-під
«Rom Cola». Показання свідка ОСОБА_11 щодо одягу ОСОБА_7 та часу, коли він пішов з магазину узгоджуються зі свідченнями потерпілої ОСОБА_8 про одяг особи, яка її зґвалтувала, проникнувши до будинку, та час вчинення кримінальних правопорушень. Доказів на спростування цих обставин сторона захисту не надала.
Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_7 про те, що плями крові на його трусах утворилися внаслідок порізу руки болгаркою, оскільки згідно
з висновком судово-медичного експерта від 19 січня - 20 лютого 2024 року № 03
у ОСОБА_7 не встановлено будь-яких порізів, подряпин та інших ушкоджень на руці, що також підтвердив, допитаний у судовому засіданні, експерт ОСОБА_12 . З цього приводу апеляційний суд додатково зазначив, що відповідно до висновку експерта від 25 січня - 13 лютого 2024 року № 27 за результатами дослідження плям на трусах ОСОБА_7 встановлено наявність крові людини, яка може походити як від ОСОБА_8 , так і від ОСОБА_7 , що, з урахуванням сукупності інших доказів, зокрема, показань потерпілої, спростовує указану вище версію засудженого щодо виявлених плям крові на його трусах.
Крім того, обґрунтовано визнано безпідставними й твердження захисту, що копії судових рішень стосовно ОСОБА_7 є належним доказом, оскільки такі відомості стосуються попередніх судимостей засудженого та жодним чином не можуть бути доказами на підтвердження або спростування вчинення інкримінованих діянь саме ОСОБА_7 .
Апеляційний суд також належним чином перевірив доводи захисту про те, що під час судового розгляду не було оглянуто речових доказів, вказавши, що сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не була позбавлена процесуальної можливості заявити клопотання про надання речового доказу для огляду, однак не вважала за доцільне скористатися таким правом як під час судового, так і апеляційного розглядів. Така позиція узгоджується з усталеною судовою практикою.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у касаційній скарзі захисника не наведено будь-яких обґрунтованих доводів про необхідність дослідження речових доказів і не конкретизовано обставин, які, на переконання сторони захисту, у зв'язку з їх недослідженням призвели до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно могло би вплинути на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень.
Доводи касаційної скарги про недопустимість протоколу слідчого експерименту з підстав активної участі понятих також є необґрунтованими, оскільки з відеозапису цієї слідчої дії не вбачається порушення вимог кримінального процесуального закону, які би вплинули на результат її проведення. Так, потерпіла з власної волі детально повідомляла відомі їй обставини вчинення кримінальних правопорушень та особисто показувала як чинила опір, захищаючись від насильницьких дій нападника та вказувала на конкретні місця у будинку, де такі насильницькі дії відбувалися.
Водночас сторона захисту не навела у касаційній скарзі конкретних доводів, які саме запитання задавали поняті або ж, які свідчення потерпілої вони виправляли під час проведення слідчого експерименту, що б це могло вплинути на встановлення істотних обставин кримінального провадження і призвело до недопустимості даних, отриманих за результатами проведення слідчої дії.
Не є слушними і твердження скаржника про безпідставність визнання допустимим доказом матеріалів прокурорської перевірки за фактом спроби вчинення самогубства ОСОБА_7 .
Як убачається з технічних записів судових засідань ОСОБА_7 під час його допиту в місцевому суді зазначав про здійснення на нього психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів, який, на його думку, полягав у тому, що ці працівники повідомляли йому про наявність у них доказів, що підтверджують його причетність до зґвалтування.
У зв'язку з цим прокурор, після відкриття відповідних матеріалів стороні захисту, долучив до кримінального провадження указані вище матеріали перевірки та вони були досліджені в судовому засіданні. Учасникам кримінального провадження було надано можливість висловити свою позицію щодо цих матеріалів.
З огляду на викладене, Суд, в межах доводів касаційної скарги захисника, не вбачає у цьому випадку порушення приписів ст. 290 КПК.
Щодо доводів скаржника про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів на підтвердження права власності потерпілої на будинок або його введення в експлуатацію, що, на його переконання, виключає наявність самої події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, колегія суддів зазначає таке.
Частина 1 ст. 162 КК передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла, а так само інші дії, що порушують недоторканність житла, під яким потрібно розуміти як приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо), а також ті його частини, де може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай, баня, льох тощо), так і будь-яке приміщення, незалежно від його призначення і правового статусу, яке перебуває у фактичному володінні особи та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі його складові частини.
Як уже зазначав Верховний Суд, законом України про кримінальну відповідальність і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов'язковості такої
ознаки житла особи чи її іншого володіння, як їх належність особі на праві власності чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (статті 317, 395 ЦК), що вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного володіння житлом, яке може бути як пов'язаним, так і не пов'язаним з юридичною фіксацією цього факту в спосіб, передбачений законом.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду не залишає поза увагою і показання потерпілої, яка під час допиту в суді апеляційної інстанції пояснила, що вона
проживає довгий час у будинку АДРЕСА_2 . Цей будинок вона, хоча і подарувала племінниці, але продовжує постійно проживати та користуватися ним.
За таких обставин наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності правової кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 162 КК.
Таким чином, суди попередніх інстанцій відповідно до стандарту доказування
«поза розумним сумнівом» на підставі сукупності належних і допустимих доказів дійшли обґрунтованого висновку про скоєння кримінальних правопорушень саме ОСОБА_7 , а доводи сторони захисту про його непричетність до інкримінованих йому діянь є неспроможними.
Отже, ухвалені у справі вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду
є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 374 та 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційну скаргу сторони захисту необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня
2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3