05 травня 2026 року
м. Київ
справа № 201/7526/25
провадження № 51-342км26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 42025042020000030 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Дніпра,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Соборного районного суду міста Дніправід 09 липня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 і 2 ст. 125 КК та призначено покарання:
- за ч. 1 ст. 125 КК - у виді громадських робіт на строк 160 годин;
- за ч. 2 ст. 125 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Районний суд установив, що ОСОБА_8 20 квітня 2025 року о 19:30 перебуваючи на відкритій ділянці місцевості біля буд. 108 на вул. Набережна Перемога в м. Дніпро вступив у словесний конфлікт із неповнолітньою ОСОБА_9 , під час якого на ґрунті неприязних відносин умисно завдав їй правою ногою удару в черевну область, після чого правою ногою знову завдав удару в черевну область, потрапивши у кисть лівої руки, якою вона прикривалася, ліве стегно та лівий колінний суглоб, чим заподіяв останній легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
У цей же час до ОСОБА_8 підійшла ОСОБА_10 та намагаючись припинити його протиправні дії зробила йому зауваження, однак він вступив у словесний конфлікт з останньою, під час якого на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав їй удару ногою в черевну область, чим заподіяв потерпілій легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 грудня 2025 року скасував його в частині призначеного покарання та постановив вважати ОСОБА_8 засудженим до покарання за ч. 1 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 160 годин, за ч. 2 ст. 125 КК у виді 2 років обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_8 покарання у виді 2 років обмеження волі та застосував до нього положення ст. 75 КК і звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі керівник Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість і призначити новий розгляд у цьому суді.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням залишив поза увагою, що останній застосував фізичне насильство до двох жінок, у тому числі і до неповнолітньої особи, яким умисно заподіяв легких тілесних ушкоджень.
Звертає увагу на те, що засуджений не висловив щирого жалю з приводу скоєного, не дав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, не відшкодував добровільно потерпілим заподіяної шкоди та не вибачився перед ними, що свідчить про відсутність у нього ознак щирого каяття.
Також зауважує, що при ухваленні рішення апеляційний суд не врахував думку потерпілих, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту щодо звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
З урахуванням наведеного прокурор вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і є незаконним.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги..
Захисник заперечила проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність таких підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.
У касаційній скарзі прокурор не оспорює правильність висновків суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень і кваліфікації його дій за частинами 1 та 2 ст. 125 КК.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й достатнього заходу примусу, який ґрунтується на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяє досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження і з урахуванням указаних обставин повинен визначити вид і розмір покарання та ухвалити відповідне рішення.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або ухвалення рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість
При апеляційному перегляді вироку суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги закону, згідно з якими при вирішенні питання про покарання суд має дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення у справі, та враховувати, що положення ст. 75 КК застосовуються лише у разі, коли є відповідні умови і підстави для цього, про які необхідно зазначити у рішенні.
Як правильно вказав прокурор у касаційній скарзі, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК апеляційний суд не врахував належним чином особу засудженого та обставини справи, зокрема те, що він ніде не працює, раніше неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, що свідчить про його схильність до вчинення правопорушень та стійку антисоціальну поведінку, відсутність у справі обставин, які пом'якшують покарання, вчинення ним кримінального правопорушення пов'язаного з застосуванням фізичного насильства до двох жінок, одна з яких є неповнолітньою, його неадекватну поведінку на зауваження з боку потерпілої ОСОБА_10 та умисне заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень.
Також колегія суддів погоджується і з доводами касаційної скарги прокурора про відсутність у поведінці ОСОБА_8 щирого жалю з приводу вчиненого та безпідставне визнання апеляційним судом щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання.
Щире каяття характеризує собою суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке проявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого кримінального правопорушення, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим.
Як убачається з вироку місцевого суду, хоча ОСОБА_8 і визнав свою вину у вчиненні цих кримінальних проступків, проте в судовому засіданні стверджував, що його спровокувала потерпіла ОСОБА_9 і він достеменно не пам'ятає обставин заподіяння потерплим тілесних ушкоджень. Окрім того, останній добровільно не відшкодував потерпілим завданої шкоди.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд безпідставно визнав щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання.
Таким чином, висновок апеляційного суду в оскаржуваному рішенні про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК є необґрунтованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність цього рішення вимогам статей 370, 419 КПК.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а рішення апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду у цьому суду.
При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати, що за умови підтвердження того ж обсягу обвинувачення, даних про особу ОСОБА_8 та обставин, які пом'якшують та/чи обтяжують покарання, застосування до нього положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :
____________________ __________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3