Іменем України
29 квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 127/29039/25
Провадження № 61-1922ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), від імені якого діє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна (далі - адвокат),
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року
у справі за заявою ОСОБА_2 (далі - заявниця) про видачу обмежувального припису за участю скаржника як заінтересованої особи і
1. У вересні 2025 року заявниця звернулася до місцевого суду із заявою про видачу обмежувального припису. Просила: (1) заборонити скаржнику перебувати в місці проживання заявниці за адресою: АДРЕСА_1 (далі - місце проживання), та місці перебування заявниці за адресою: АДРЕСА_2 (далі - місце перебування); (2) заборонити скаржнику наближатися на відстань до 100 м до вказаних місць проживання/перебування заявниці; (3) заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю як постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у невідомому кривднику місці, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; (4) встановити строк дії обмежувального припису - 6 місяців. Мотивувала так:
- заявниця перебувала у зареєстрованому шлюбі зі скаржником. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька - ОСОБА_3 (далі - донька);
- 22 серпня 2022 року Вінницький міський суд Вінницької області розірвав шлюб. Після цього протягом трьох років скаржник вчиняв насильство щодо заявниці, погрожував, залякував її та членів родини, у присутності доньки нецензурно висловлювався про заявницю та погрожував застосуванням фізичної розправи і насильства, вимагав, щоб заявниця повернулася до нього та вела шлюбне життя, незважаючи на її категоричні заперечення;
- вказане завдає заявниці психологічну травму та шкоду, вона постійно перебуває у стані психологічного дискомфорту і зазнає насильства. Самостійно захистити себе не може, а звернення до правоохоронних органів не дають результату. Поведінка скаржника зумовлює побоювання заявниці за її безпеку та безпеку родини, що змусило звернутися до суду із заявою про видачу стосовно скаржника обмежувального припису.
2. 16 жовтня 2025 року Вінницький міський суд Вінницької області ухвалив рішення, згідно з яким заяву задовольнив частково: видав обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав скаржника шляхом заборони перебувати в місцях проживання та перебування заявниці, наближатися на відстань до 100 м до місць проживання (перебування) заявниці; заборони особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу-заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; встановив строк дії обмежувального припису - 2 місяці; в іншій частині заяви відмовив. Мотивував так:
- сторони у справі - колишнє подружжя. Від шлюбу мають спільну доньку. Заявниця обґрунтувала її вимоги тим, що скаржник неодноразово вчиняв щодо неї психічне насильство. Чинив психологічний тиск у телефонних дзвінках, переписках, відвідуванні місця її проживання. Дії скаржника спричиняють душевні хвилювання заявниці;
- відповідні ризикичастково доведені, що зумовлює безальтернативну необхідність застосування судом до скаржника запропонованих заявницею спеціальних заходів із протидії домашньому насильству строком на 2 місяці;
- обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність. Застосування заходів обмежувального припису впродовж зазначеного строку повністю відповідає інтересам заявниці, яка не бажає бачитись і спілкуватись зі скаржником, оскільки боїться повторення неправомірних дій з його боку.
3. 14 січня 2026 року Вінницький апеляційний суд ухвалив постанову (повний текст склав 14 січня 2026 року), згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
- суд першої інстанції правильно встановив обставини, які підтверджують застосування скаржником до заявниці психічного насильства, що є однією з форм домашнього насильства. Його скаржник вчиняв у сім'ї у формі словесних образ, кривд, погроз, приниження та залякування, що зумовило її побоювання за власну безпеку, безпеку її сім'ї, спричинило емоційну невпевненість, сумніви у здатності захистити себе;
- на час розгляду справи судом першої інстанції були ризики продовження вчинення скаржником психічного насильства щодо заявниці, тому цей суд обґрунтовано частково задовольнив заяву та видав обмежувальний припис строком на два місяці з декількома передбаченими законом заходами тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків, які, на думку колегії суддів, сприятимуть запобіганню вчинення домашнього насильства та недопущенню таких випадків в майбутньому;
- строк дії обмежувального припису повністю відповідає проявам психічного насильства й убезпечить від них заявницю, а також матиме вплив на скаржника, на його поведінку, усвідомлення її негативного характеру й унеможливить продовження проявів домашнього насильства.
4. 11 лютого 2026 року адвокат в інтересах скаржника подала касаційну скаргу. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове - про відмову у задоволенні заяви. Обґрунтувала так:
- рішення про видачу обмежувального припису суд ухвалює на підставі оцінки ризиків, а тому для обмеження права кривдника необхідно встановити ризики від його поведінки стосовно постраждалої особи. Видача цього припису є заходом впливу на кривдника, який можна вжити лише в інтересах постраждалих осіб та у разі наявності таких ризиків;
- під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження домашнього насильства у будь-якому його прояві в майбутньому. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 752/18707/24);
- докази, які заявник додає до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків для безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення такого насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань того, що кривдник здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування до заявника психічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних і душевних страждань, тривалості та системності протиправної поведінки кривдника, того, що він не усвідомлює серйозності негативних наслідків його дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому є ризик продовження таких дій і необхідність застосування обмежувального припису.
Як докази до заяви можна додавати, зокрема: протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис суду у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2022 року у справі № 216/4309/21);
- саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей і внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є належними доказами вчинення домашнього насильства під час розгляду заяви у порядку цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24);
- заявниця не надала належних доказів вчинення скаржником щодо неї домашнього насильства, тим більше такого, яке є регулярним і постійним, загрожує фізичному здоров'ю або завдає шкоди психічному, що необхідно для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», зокрема, обмежувального припису. Лише вказівки у заяві на те, що кривдник не залишає заявницю у спокої, погрожує їй, залякує та вчиняє це впродовж тривалого часу, недостатньо для видачі обмежувального припису;
- в апеляційному суді заявниця пояснила, що скаржник вже п'ять разів пропонував їй укласти шлюб і в січні 2026 року кур'єром надіслав букет зі 101 троянди;
- за змістом довідки Відділу поліції № 1 відділу районного управління поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області про результати розгляду звернення від 5 вересня 2025 року від заявниці 6 серпня 2025 року надійшло звернення щодо конфлікту зі скаржником. За наслідком розгляду цього звернення скаржника не притягнули до відповідальності та не склали протокол про вчинення правопорушення;
- знімки екрана з месенджера не можна визнати належними доказами психічного насильства відносно заявниці, бо скаржник заперечує їхню правдивість; із них неможливо встановити ні рік листування, ні його авторів;
- матері заявниці, яка дала покази як свідок, суд відмовив у видачі обмежувального припису за безпідставністю; її покази є неналежними і спростовуються судовим рішенням, яке набрало законної сили;
- суд першої інстанції не зазначив, на підставі яких зібраних доказів він виснував про часткову доведеність відповідних ризиків, які обумовлюють безальтернативну необхідність застосування до скаржника запропонованих заявницею спеціальних заходів із протидії домашньому насильству;
- якщо апеляційний суд не оцінив доводи сторін і не встановив обставини справи, то законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції фактично не перевірив. Це засвідчує формальний характер апеляційного перегляду. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду, що є елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року). (див постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 7 лютого 2024 року у справі № 311/2297/21);
- у мотивувальній частині оскарженої постанови апеляційного суду немає жодних відомостей про те, які саме докази, на переконання цього суду, підтверджують факт вчинення скаржником домашнього насильства у будь-якій формі. Також немає будь-яких тверджень суду, які б засвідчили, що він дослідив усі наведені в апеляційній скарзі заперечення та надана їм відповідна правова оцінка.
5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника немає.
5.1. Домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон)).
5.2. До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника (пункт 2 частини першої статті 24 Закону).
5.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 26 Закону, пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника має, зокрема, постраждала особа.
5.4. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею (пункти 1, 4 і 5 частини другої статті 26 Закону).
5.5. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону), тобто оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).
5.6. Закон визначив, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який можна вжити лише в інтересах постраждалих осіб та у разі наявності певних ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі цього припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження домашнього насильства у будь-якому його прояві в майбутньому (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, від 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 2 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц).
5.7. Обмежувальний припис не є заходом покарання особи (на відміну від передбачених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію, спрямований на попередження вчинення насильства і забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність передбачених Законом ризиків до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника й ухвалення стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22).
5.8. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, оцінювати ризики продовження домашнього насильства у будь-якому його прояві в майбутньому (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року у справі № 752/9731/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 10 листопада 2025 року у справі № 752/18707/24).
5.9. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 752/18707/24). Вона визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є саме повторюваність вчинення одного й того самого правопорушення, що засвідчує безрезультатність застосованих заходів впливу (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).
5.10. Звернення заявника до поліції та внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує вчинення заінтересованою особою насильства, що є необхідною умовою застосування судом до такої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21).
5.11. Лише відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може засвідчувати відсутність такого насильства, як і наявність відповідного провадження також не засвідчує автоматично вчинення домашнього насильства (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22).
5.12. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша та третя статті 12 ЦПК України).
5.13. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
5.14. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
5.15. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).
5.16. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).
5.17. Заявник має довести вчинення стосовно нього фізичного чи психічного насильства. Суди першої й апеляційної інстанцій повинні встановити обставини справи на підставі досліджених та оцінених доказів. Такі докази мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків для безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Тобто докази повинні стосуватися обґрунтованих побоювань того, що кривдник може вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді (психічному, фізичному, економічному тощо).
Це можуть бути докази застосування психічного насильства, приниження гідності заявника, жорстокого поводження з ним з боку заінтересованої особи, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних і душевних страждань, тривалості та системності протиправної поведінки кривдника, того, що він не усвідомлює серйозності негативних наслідків його дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому є ризик продовження таких дій і необхідність застосування обмежувального припису.
Як докази до заяви можна додавати, зокрема: протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис суду у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24).
5.18. Суди встановили такі обставини:
- сторони є колишнім подружжям. 22 серпня 2022 року їхній шлюб розірвав Вінницький міський суд Вінницької області. У шлюбі в них народилася донька;
- 15 вересня 2020 року батьки заявниці придбали квартиру АДРЕСА_3 . За цією адресою заявниця проживає;
- 6 серпня 2025 року о 18:39 заявниця звернулася до поліції із заявою, у якій просила вжити заходи до її колишнього чоловіка (скаржника), з яким був конфлікт. Заявниця також просила оглянути знімки екрана з листуванням у месенджері «Телеграм» вірогідно зі скаржником;
- на прохання заявниці суд допитав як свідка її мати. Вона пояснила, що сторони є колишнім подружжям, причиною розірвання їхнього шлюбу стали сварки та зловживання алкогольними напоями скаржником; після розірвання шлюбу він постійно чинив психологічний тиск на заявницю, погрожував їй, приїжджав уночі за адресою її місця проживання, що нестерпно та зумовлює психологічний дискомфорт для всієї родини; скаржник без будь-яких на те підстав приїжджав до батьків заявниці та погрожував їм.
5.19. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав частково доведеними обставини вчинення скаржником щодо заявниці як колишньої дружини психічного насильства у телефонних дзвінках, переписках, відвідуванні місця її проживання. Такі дії з боку скаржника спричинили душевні хвилювання заявниці, яка не бажає бачитись зі скаржником і спілкуватися з ним, оскільки боїться повторення ним неправомірних дій. Суди встановили, що після розірвання шлюбу заявниця піддавалася психічному насильству з боку скаржника протягом трьох років, зокрема, за місцем її проживання у присутності доньки; заявниця зверталася за допомогою до поліції. Факт такого звернення скаржник у касаційній скарзі не заперечував, а наголошував на тому, що його тоді не притягнули до відповідальності.
5.20. Суди вважали, що обмежувальний припис стосовно скаржника зі встановленням декількох передбачених Законом заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків сприятиме запобіганню вчиненню ним домашнього насильства та недопущенню таких випадків в майбутньому. Визначений строк дії обмежувального припису тривалістю два місяці, як вказав апеляційний суд, відповідає проявам психічного насильства й убезпечить від них заявницю, а також матиме вплив на скаржника, на його поведінку, усвідомлення її негативного характеру й унеможливить продовження проявів домашнього насильства.
5.21. Висновки судів попередніх інстанцій з урахуванням встановлених судами обставин справи не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду,на які звернув увагу скаржник у касаційній скарзі.
5.22. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).
5.23. Верховний Суд уже викладав у його постановах висновки щодо застосування норм права за подібних правовідносин. За змістом оскаржених судових рішень і з огляду на аргументи касаційної скарги ці судові рішення за встановлених обставин узгоджуються з відповідними висновками. Тому цю скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити скаржникові у відкритті касаційного провадження.
5.24. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з установленими обставинами справи й оцінкою доказів судами попередніх інстанцій, не спростовують законності та обґрунтованості оскаржених судових рішень. Верховний Суд за змістом частини першої статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, досліджувати докази, вирішувати питання про їхню достовірність або недостовірність, а також про перевагу одних доказів над іншими.
5.25. Касаційне оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 4 частини другої статті 389 ЦПК України у зв'язку з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, у пункті 1 частини другої статті 389 цього Кодексу. Тоді як у цій справі Верховний Суд виснував про необґрунтованість доводів скаржника з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису за участю ОСОБА_1 як заінтересованої особи.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко