29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 369/14904/18
провадження № 61-1085св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Карпенко С. О.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Бучанська районна державна адміністрація Київської області, Центр надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Строєв Олексій Васильович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду
від 13 листопада 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах яких діяв адвокат Строєв О. В., звернулися з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним розпорядження та скасування свідоцтва про право власності.
Позов обґрунтований тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про передачу земельних ділянок у приватну власність позивачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площами по 0,06 га кожна в Садівничому товаристві «Воїн-3» (далі - СТ «Воїн-3») з цільовим призначенням для ведення садівництва.
Позивачі зазначали, що на межі вказаних земельних ділянок існував канал (рівчак), що був межовою спорудою, призначеною для збору води від дощу і таяння снігу, та убезпечував підвали садових будинків від затоплення, якою вони вільно користувалися, і ОСОБА_3 , на земельній ділянці якої знаходилася частина каналу (рівчака), жодних перешкод не чинила.
У 2015 році ОСОБА_3 почала засипати рівчак піском та землею, що призвело до збирання води в підвалах садових будинків позивачів та, як результат, появи плісняви на стінах підвалів і на перших поверхах цих будинків. Претензії позивачів ОСОБА_3 відхилила, стверджуючи, що земельна ділянка, на якій розташований рівчак (канал), є її приватною власністю, що підтверджується свідоцтвом.
Позивачі з'ясували, що 10 грудня 2014 року Реєстраційною службою Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,1098 га, на якій знаходилася частина каналу (рівчака).
На думку позивачів, видача свідоцтва про право власності на земельну ділянку, на якій розташована частина каналу (рівчака), що входить до внутрішньогосподарської меліоративної системи СТ «Воїн-3», не відповідає вимогам законодавства.
Посилаючись на зібрані під час розгляду справи № 369/2063/16-ц докази та встановленні судами обставини, позивачі вважають доведеним, що канал, який знаходиться на межі їх земельних ділянок, є межовою спорудою в розумінні
статті 108 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і земельна ділянка,
яка належить ОСОБА_3 , частково накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю належними доказами порушення ОСОБА_3 права власності позивачів на користування земельними ділянками.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Строєва О. В. залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз встановлено невідповідність дренажної канави (рівчака) поняттю межової споруди, визначеному статтею 108 ЗК України (висновок від 18 лютого 2022 року № 2696/21-41); відсутність доказів порушення прав позивачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
16 січня 2024 року адвокат Строєв О. В. в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявники зазначили про відсутність в оскаржуваних судових рішеннях належного мотивування відхилення письмового доказу, яким встановлено наявність канави між земельними ділянками позивачів та земельною ділянкою ОСОБА_3 , а саме рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня
2017 року у справі № 369/2063/16-ц. Заявники вважають, що суди не досліджували зазначений доказ, не дали йому належної оцінки, чим грубо порушили норми процесуального права.
Посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного
Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, від 20 квітня 2022 року
у справі № 910/2615/18, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року
у справі № 320/4938/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 369/11118/17,
від 8 листопада 2022 року у справі № 457/174/16-ц, від 26 січня 2022 року
у справі № 522/4958/16, позивачі вважають, що встановлені Києво-Святошинським районним судом Київської області під час розгляду справи № 369/2063/16-ц факти є преюдиційними, що безпідставно відхилені судами.
Заявники вказали на відсутність висновку щодо питання застосування статті 108 ЗК України у подібних правовідносинах та наявність підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року заявники вказують порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи про недослідження судами зібраних у справі доказів.
Позиція інших учасників
У травні 2024 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, вказуючи про законність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відзив подано з дотриманням вимог, встановлених статтею 395 ЦПК України.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі було:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року
у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21), від 3 липня 2018 року
у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 522/4958/16-ц (провадження № 61-10124св21),
від 8 листопада 2022 року у справі № 457/174/16-ц провадження № 61-12155св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 369/11118/17 (провадження № 61-18843св20), від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц (провадження № 61-26396св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 108 ЗК України у подібних правовідносинах (пункт 3
частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 червня 2000 року № 20/10 ОСОБА_4 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га, що знаходиться на 21 км Житомирського шосе в СТ «Воїн-3», для ведення садівництва.
На підставі рішення Виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 серпня 2000 року № 28/27 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,06 га, що знаходиться на 21 км Житомирського шосе в СТ «Воїн-3», для ведення садівництва.
Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 14 січня 2005 року № 12 «Про передачу у власність земельних ділянок членам садівницьких товариств згідно додатка» затверджено технічні документації та проекти із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю 31-му члену садівницьких товариств згідно з додатком; передано у власність земельні ділянки 31-му члену садівницьких товариств згідно з додатком загальною площею 2,3119 га, з них: багаторічні насадження - 2,2204 га, інші - 0,0915 га; вирішено виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки 31-му члену садівницьких товариств згідно з додатком на двох аркушах; передано на постійне зберігання в районний відділ земельних ресурсів технічні документації та проекти із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю 31-му члену садівницьких товариств згідно з додатком; доручено Києво-Святошинському районному відділу земельних ресурсів внести зміни в земельно-кадастрову документацію.
Згідно з архівною довідкою № 06-04/1427 від 2 грудня 2015 року, виданою архівним сектором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, у документах архівного фонду зберігається розпорядження від 14 січня
2006 року № 12 зі списком, за яким за № 4 члену СТ «Воїн-3» ОСОБА_3 затверджена технічна документація та проект із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на землю та передана у власність земельна ділянка площею - 0,1098 га, з них: всього с/г угідь - 0,1065 га, багаторічні насадження - 0,1065, інші - 0,0033 (одиниця виміру не вказана).
Свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 10 грудня 2014 року, виданим Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, підтверджено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1098 га, кадастровий номер 3222482000:07:003:5020, цільовим призначенням якої є колективне садівництво, що знаходиться у СТ «Воїн-3» Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
У результаті поділу 15 липня 2019 року зазначеної земельної ділянки утворено та сформовано дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482222:07:003:5440 (власник ОСОБА_3 ) та 3222482000:07:003:5441 (власник ОСОБА_5 ).
На виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 3 серпня 2021 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз проведено судову земельно-технічну експертизу, за результатами якої 18 лютого 2022 року складено висновок № 26196/21-41.
Під час проведення зазначеної експертизи встановлено, що земельні ділянки кадастровий номер 3222482000:07:003:5440, власником якої є ОСОБА_3 та кадастровий номер 3222482001:01:004:0144, власником якої є ОСОБА_2 , не мають спільної межі, вказана в позовній заяві дренажна канава (рівчак) не відповідає поняттю межової споруди, визначеному статтею 108 ЗК України. Крім того, експертом не виявлено наближеність меж земельних ділянок, найближча відстань між ними складає 3,20 метри.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої - другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)), постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21
(провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду
від 8 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23) постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Позивачі вважають порушеним право щодо користування каналом (рівчаком), який, на їх думку, був межовою спорудою, призначеною для збору води при дощах або таянні снігу та убезпечував підвали садових будинків від затоплення.
Про наявність такого каналу (рівчака), як вважають позивачі, свідчить висновок судової комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2016 року № 11589/16-4129 (далі - висновок експертизи), проведеної під час розгляду справи № 369/2063/16-ц, судові рішення у якій є преюдиційними у цій справі.
Судами встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року у справі № 369/2063/16-ц позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Міськрайонного управління в Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру в Київській області, СТ «Воїн-3» про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:07:003:5020, видане ОСОБА_3 реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління.
Вказане рішення базується на обставинах, підтверджених висновком експертизи. Зокрема, експертом з'ясовано, що зазначений канал вважається межовою лінійною гідротехнічною спорудою, яка згідно зі статтею 108 ЗК України має бути у спільному використанні та не може бути ліквідована або змінена без згоди одного із власників суміжних до цієї споруди ділянок.
Експерт встановив, що відповідно до документальних даних та результатів проведених топографо-геодезичних робіт канал згідно з координатами поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки кадастровий номер 3222482001:01:004:0144 (станом на 2000, 2008 роки), що належить ОСОБА_2 , координат поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки кадастровий
номер 3222482000:07:003:5020 (станом на 2005, 2014, 2016 роки), що належить ОСОБА_3 , які були визначені при розроблені відповідних документацій із землеустрою, частково розташований в межах земельної ділянки кадастровий номер 3222482000:07:003:5020, яка надана у приватну власність ОСОБА_3 .
При цьому в даному випадку надання у приватну власність ОСОБА_3
частини каналу, який входить до внутрішньогосподарської меліоративної системи СТ «Воїн-3», не відповідає вимогам законодавства, чинного на 13 грудня 2004 року та на момент складання висновку експертизи. Також був встановлений частковий перетин земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 скасовано і ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (суддя-доповідач - Пророк В. В., судді Висоцька В. С., Лесько А. О., Фаловська І. М.,
Штелик С. П.) від 30 травня 2018 року у справі № 369/2063/16 касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка оскаржувала рішення в частині висновку щодо розташування каналу між земельними ділянками позивачів та ОСОБА_3 , залишено
без задоволення, а рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня
2017 року - без змін.
При цьому Верховним Судом встановлено, що висновок експертизи ґрунтується на інформації, яка міститься у листі Інституту водних проблем і меліорації
від 15 листопада 2016 року № 785/06, а саме, що запитуваний об'єкт за зовнішніми ознаками, розмірами та функціональним призначенням є каналом відкритого типу та водним об'єктом, також вказує на результати обстеження цього каналу, яке можливо зробити лише на місцевості, а не за схемою, що є додатком до зазначеного листа-запиту експерта. Крім того, цей інститут у своєму листі робить висновок, що канал є межовою лінійною гідротехнічною спорудою, яка згідно зі
статтею 108 ЗК України (редакція не уточнена) має бути у спільному використанні та не може бути ліквідована або змінена без згоди одного з власників суміжних до цієї споруди ділянок.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений інститут не заявлений як учасник комплексної експертизи та його представник не підписував висновок експертизи, як того вимагають приписи частин першої та другої статті 149 ЦПК України (у редакції 2004 року).
Підсумовуючи, Верховний Суд зазначив, що висновок судів попередніх інстанцій стосовно рівчака, заснований на висновку експертизи, зроблений з порушенням норм процесуального права. Встановлення обставин, чи є цей рівчак межовою спорудою та чи межують з ним земельні ділянки позивачів, може бути наслідком переоцінки доказів, що поза межами процесуальних повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі обставини.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц(провадження № 61-11сво17) зазначив, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року
у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Колегія суддів зауважує, що зі змісту рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року та рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2017 року у справі № 369/2063/16-ц вбачається, що судами зроблено правову оцінку обставин стосовно наявності каналу (дренажної канави) та права користування ним, яка не може бути преюдиційною обставиною у цій справі.
З огляду на викладене колегія суддів відхиляє арґумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував відповідні висновки Верховного Суду щодо розташування каналу між земельними ділянками позивачів та ОСОБА_3 , викладені у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 369/2063/16.
Стосовно відсутності висновку щодо питання застосування статті 108 ЗК України у подібних правовідносинах як підстави касаційного оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 108 ЗК України врегульовано спільне використання межових споруд та передбачено, що у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному із сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що дренажна канава (рівчак) не відповідає поняттю межової споруди, визначеному статтею 108 ЗК України, а отже у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування статті 108 ЗК України.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Строєв Олексій Васильович, залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Судді: С. О. Карпенко А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко А. А. Калараш І. В. Литвиненко