06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 148/3203/25
провадження № 61-5864ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Хмарською Яною Віталіївною, на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, у якому просив стягнути солідарно із відповідачів суму боргу в розмірі 6 359 804,44 грн, з яких: 6 322 500,00 грн - сума основного зобов'язання за договором, інфляційні витрати - 24 112,66 грн та 13 191,78 грн - 3 % річних.
Одночасно позивач подав до суду заяву, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах заявленого позову (ціна позову 6 359 804,44 грн) на майно, що належить на праві власності:
ОСОБА_1 , а саме: домоволодіння, до складу якого входить: земельна ділянка, житловий будинок з терасою та ґанком загальною площею 164,2 кв. м, житловою площею 57,3 кв. м, літня кухня з терасою, огорожа № 1-3, 5 та вигрібна яма, яке розташоване в АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 2,0 га кадастровим номером 0524386600:01:001:0940, що призначена для ведення особистого селянського господарства.
ОСОБА_3 , а саме: адміністративно-виробничу будівлю загальною площею 1163 кв. м, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,267 га (кадастровий номер 0524355600:02:002:1112), призначеній для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 0524386600:01:001:0941, що призначена для ведення особистого селянського господарства.
Заява мотивована тим, що позовні вимоги позивача полягають у стягненні з подружжя заборгованості за договором позики. З огляду на те, що ціна позову становить 6 359 804,44 грн, виконання можливого рішення суду може бути забезпечене за рахунок нерухомого майна, зареєстрованого за відповідачами. Наявна реальна загроза невиконання або ускладнення виконання судового рішення, оскільки відповідачі можуть вчиняти дії, спрямовані на відчуження належного їм майна. У зв'язку з цим невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року, заяву задоволено частково.
В порядку забезпечення позову накладено арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: на домоволодіння, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2557361305100, до складу якого входять: земельна ділянка кадастровим номером 0524382900:07:002:0491, житловий будинок з терасою та ґанком (літ. А, а) загальною площею 164,2 кв. м, житловою площею 57,3 кв. м, літня кухня з терасою (літ. Б), огорожа № 1-3, 5 та вигрібна яма (№ 4), яке розташоване на АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 0524386600:01:001:0940, що призначена для ведення особистого селянського господарства.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що спір з приводу стягнення коштів за договором позики виник між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та виходив із обставин справи, предмета спору і змісту позовних вимог, і що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може бути утруднено чи неможливо виконати рішення суду. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне на праві власності відповідачу ОСОБА_1 майно є ефективним захистом прав сторони у справі на даному етапі розгляду спору між сторонами.
30 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди повинні були у мотивувальній частині своїх рішень навести конкретні обставини та належні докази, які підтверджують, що невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення чи поновлення порушених або оспорюваних прав позивача. Водночас ані в ухвалі суду першої інстанції, ані в постанові суду апеляційної інстанції таких обставин і доказів наведено не було, а суд першої інстанції фактично обмежився відтворенням припущень, викладених у заяві позивача.
Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам скаржника, викладеним у письмових поясненнях щодо здійснення ним підприємницької діяльності з 22 жовтня 2018 року за основним видом діяльності КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Зазначалося, що діяльність провадиться добросовісно, скаржник регулярно отримує дохід, своєчасно подає звітність та не має податкової заборгованості, що підтверджується відповідною довідкою податкового органу. Також скаржник зазначав, що разом із сім'єю проживає у домоволодінні, на яке накладено арешт, що є їх єдиним місцем проживання. При цьому наведені обставини стосувалися не порушення прав малолітніх дітей, а підтверджували відсутність будь-яких намірів чи дій щодо відчуження цього майна.
Суди не з'ясували обсяг позовних вимог, зокрема те, що на момент звернення із заявою про забезпечення позову строки сплати частини платежів за договором безпроцентної позики ще не настали. Водночас одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше прямо не передбачено законом або договором, а відповідних положень у цьому договорі немає.
Позивач приховав факт часткового погашення заборгованості у сумі 11 000 доларів США, здійсненого 02 вересня 2025 року, чим допустив зловживання процесуальними правами та виклав недостовірні обставини у заяві про забезпечення позову. Саме ці обставини були покладені в основу ухвали суду першої інстанції. У зв'язку з цим скаржник був змушений звернутися до суду апеляційної інстанції за захистом своїх прав, однак апеляційний суд не надав оцінки зазначеним доводам і не дослідив відповідні докази.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:
«46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
Встановивши, що між сторонами у справі існує спір щодо стягнення боргу за договором позики в сумі 6 359 804,44 грн, врахувавши предмет спору і що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може бути утруднено чи неможливо виконати рішення суду, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне на праві власності відповідачу ОСОБА_1 майно - домоволодіння та земельну ділянку є ефективним захистом прав сторони у справі на відповідній стадії розгляду спору між сторонами.
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 148/3203/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А . Гудима
П. І. Пархоменко