Справа № 345/1357/26
Провадження № 2/345/1486/2026
11.05.2026 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі судді Сухарник І.І., розглянувши в залі суду в м.Калуш в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
що представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 29656,50 грн. Також просив стягнути в відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
03.03.2026 ухвалою судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
24.04.2026 відповідачем подано суду заяву, в якій просить долучити до матеріалів справи квитанцію про сплату боргу по кредиту.
29.04.2026 представником позивача подано суду додаткові пояснення у справі. Зазначає, що погашення заборгованості відповідачем відбулося вже після подання позову, що свідчить про виконання зобов'язання саме у зв'язку з ініціюванням судового розгляду. Факт погашення заборгованості лише після подання позову підтверджує, що правова допомога, надана позивачеві, була необхідною для захисту його прав та інтересів, а відповідні витрати є безпосередньо пов'язаними з розглядом справи. З урахуванням того, що відповідач виконав свої зобов'язання лише у зв'язку з поданням позовної заяви та не сплатив витрати, пов'язані з розглядом справи, суд повинен розглянути заявлену позивачем вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Це відповідає принципу відшкодування витрат, понесених для захисту порушених прав у судовому порядку.
08.05.2026 відповідачем подано суду заяву, в якій позов визнає у повному обсязі та повідомляє суд, що ним повністю оплачена кредитна заборгованість. У зв'язку з визнанням позову просить суд повернути позивачу 50% судового збору. Також вважає, що сума витрат на правову допомогу 7000,00 грн є явно завищеною і неспівмірною зі складністю справи. Також ОСОБА_1 зазначає, що він на даний час є військовослужбовцем і більша частина його доходу витрачається на купівлю обмундирування, техніки та інші витрати, пов'язані зі службою.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що згідно квитанції від 23.04.2026 ОСОБА_1 оплачено на користь позивача 29656,50 грн заборгованості за кредитним договором № 315557313 від 17.06.2021. Кредитну заборгованість оплачено повністю (позовні вимоги задоволено повністю), що підтверджується і стороною позивача.
Таким чином, предмет спору відсутній.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Враховуючи вищевказане, суд вважає за можливе закрити провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача про стягнення заборгованості задоволено відповідачем вже після звернення до суду з відповідним позовом та до ухвалення рішення суду із вирішенням спору по суті, а закриття провадження у цій справі зумовлено фактом задоволення відповідачем позовних вимог у повному обсязі.
Частина третя статті 142 ЦПК України визначає, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Так, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №199/9188/16-ц, Верховний Суд зазначив, що частина 3 статті 142 ЦПК України застосовується як підстава для відшкодування судових витрат в разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем.
Отже, суд дійшов до переконання, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати.
Проте, відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи викладене, суд вважає, що визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав та законних інтересів інших осіб, наслідки закриття провадження у справі сторонам зрозумілі, позивачем підтверджується повна сплата кредитної заборгованості, тому у суду є підстави для прийняття визнання позову відповідачем та закриття провадження по справі з поверненням позивачу 50% судового збору у розмірі 1331,20 грн (50% від 2662,40 грн), сплаченого ним при поданні позову, згідно платіжної інструкції № 39300 від 25.02.2026.
Інші 50% судового збору у розмірі 1331,20 грн слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правової допомоги, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено копію договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025; копію додаткової угоди № 25770928462 від 01.09.2025 до договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025; копію акту прийому-передачі наданих послуг; копію свідоцтва адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю; копія довіреності адвоката. Згідно акту прийому-передачі наданих послуг, позивачу було надано наступні послуги: складання позовної заяви, вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту, підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок позичальника. Загальна вартість послуг - 7000,00 грн.
Відповідачем подано клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа є типовою, не є справою значної складності, відповідно до ст.19 ЦПК України відноситься до малозначних справ, які розглядаються у спрощеному позовному провадженні, об'єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 7000,00 грн. є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв'язку з чим наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн. На переконання суду, в даному випадку такий розмір витрат на правничу допомогу є достатнім, пропорційним і справедливим, а також не становитиме надмірного тягаря для відповідача.
Оскільки провадження у справі закривається у зв'язку із відсутністю предмету спору внаслідок задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову, то з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати за надання правничої допомоги на загальну суму 3000,00 грн.
Одночасно суд роз'яснює, що згідно ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 142, 255, 256, 260, 353 ЦПК України, суд -
постановив:
Провадження по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; жителя АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ: 42986956; місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13) - 1331,20 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Роз'яснити сторонам, що у відповідності до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Суддя: