вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"28" квітня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/52/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України"
до відповідача Комунального некомерційного підприємства "Березнівський центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
про стягнення заборгованості 298 302,86 грн
в засіданні приймали участь:
від позивача: Власюк Т.П.;
від відповідача: Щур О.В., Дідик Т.В.;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: Довгополюк В.В.
Державна установа "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" звернулась до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Комунального некомерційного підприємства "Березнівський центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області про стягнення заборгованості 298 302,86 грн, з яких: 121 404,39 грн недоотриманої орендної плати за користування майном, 86 717,43 грн недоотриманої орендної плати за користування комунальним майном та 90 181,04 грн вартість фактично спожитих комунальних послуг.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.04.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (надалі - орендодавець) та Комунальним закладом охорони здоров'я "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівсьої районної ради (надалі - орендар) укладено Договір оренди державного майна № 1207-2014, яким орендарю передано у платне користування державне майно - приміщення площею 525,78 кв.м. у м. Березне.
Ухвалою суду від 28.01.2026 позовну заяву Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду: доказів про сплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 4 474,54 грн; обґрунтованого клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб із зазначенням прав та обов'язків цих осіб, на які може вплинути рішення у даній справі.
05.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою суду від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі, підготовче засідання призначено на 12.03.2026.
Також, вказаною ухвалою залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області та Регіональне відділення фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях.
19.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області надійшло пояснення по суті спору, в яких просить позовну заяву задовольнити.
21.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшли пояснення по суті спору.
04.03.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлені вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.
12.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: витяги з Державного реєстру речових прав про реєстрацію речового права - права власності від 08.09.2025, індексний номер витягу 442568536 та іншого речового права - права оперативного управління від 08.09.2025 індексний номер витягу 442569104 на 2 арк.
Ухвалою суду від 12.03.2026 клопотання позивача про долучення доказів задоволено повністю, долучено до матеріалів справи докази, що долучені до клопотання від 12.03.2026, а саме: витяги з Державного реєстру речових прав про реєстрацію речового права - права власності від 08.09.2025, індексний номер витягу 442568536 та іншого речового права - права оперативного управління від 08.09.2025 індексний номер витягу 442569104 на 2 арк. Також, вказаною ухвалою закрито підготовче провадження у справі №918/52/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2026.
В судовому засіданні 02.04.2026 представниками сторін надано пояснення по суті спору та судом оголошено перерву до 28.04.2026.
В судовому засіданні 28.04.2026 представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі. Представники відповідача заперечили проти задоволення позову, просили відмовити повністю. Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача заявлені позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.
Представник третьої особи-1 в судове засідання 28.04.2026 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановлений законом строк, про причини неявки суд не повідомляв.
Згідно частини 1 статті 2 Господарського процесуального Кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписами частини 1 статті 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд враховує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Враховуючи викладене та положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе проводити розгляд справи по суті без участі представника третьої особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області.
У судовому засіданні 28.04.2026, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
24.04.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (надалі - орендодавець) та Комунальним закладом охорони здоров'я "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської районної ради (надалі - орендар) укладений Договір оренди державного майна №1207-2014 (надалі - Договір), за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину адміністративного та підсобних приміщень, загальною площею 525,78 кв.м. (адміністративне приміщення 351,68 кв.м, гараж 164,6 кв.м., котельня 9,5 кв.м.), розташованих за адресою: Рівненська обл., м. Березне, вул. Набережна, 3, що перебуває на балансі ДУ "Рівненський лабораторний центр Дерсанепідслужби України" (надалі - балансоутримувач).
Згідно пункту 1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення амбулаторії загальної практики сімейної медицини та адміністративно - господарського персоналу Березнівського районного центру ПМД.
Відповідно до пункту 3.1 Договору, орендна плата визначена на підставі пункту 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами і доповненнями) і становить 1 грн на рік, без ПДВ.
Пунктом 3.2 Договору визначено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до пункту 3.4 Договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики розрахунку, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від Сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Нормами пункту 3.5 Договору визначений механізм розподілу орендної плати наступним чином: 50% - до Державного бюджету та 50% - балансоутримувачу, а також, що орендна плата перераховується щорічно не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з пунктом 3.6 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до Державного бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Договір укладено строком на 2 (два) роки, що діє з 24 квітня 2014 року до 24 квітня 2016 року включно (пункт 10.1 Договору).
Пунктом 10.4 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначене оформляється Додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору.
24.04.2014 між сторонами Договору підписано Акт прийому - передачі нерухомого майна, яким орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно: частина адміністративного та підсобних приміщень, загальною площею 525,78 кв.м. (адміністративне приміщення 351,68 кв.м, гараж 164,6 кв.м., котельня 9,5 кв.м.), розташованого за адресою: Рівненська обл., м. Березне, вул. Набережна, 3, що перебуває на балансі ДУ "Рівненський лабораторний центр Держсанепідслужби України".
23.07.2014 між орендодавцем та орендарем підписано Договір про внесення змін до Договору, яким сторони погодили викласти пункт 1.1 Договору в наступній редакції: "орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину адміністративного та підсобних приміщень, загальною площею 622,28 кв.м. (адміністративне приміщення 448,18 кв.м, гараж 164,6 кв.м., котельня 9,5 кв.м.), розташованих за адресою: Рівненська обл., м. Березне, вул. Набережна, 3, що перебуває на балансі ДУ "Рівненський лабораторний центр Дерсанепідслужби України" (надалі - балансоутримувач)".
На виконання вказаного Договору про внесення змін до Договору оренди державного нерухомого майна, 23.07.2024 між орендарем та орендодавцем підписано Акт прийому - передачі нерухомого майна.
Тобто, сторонами погоджено внести зміни до Договору в частині зміни площі орендованого приміщення.
В подальшому, сторонами укладалось декілька Додаткових договорів про продовження терміну Договору оренди, останній з яких підписано 15.05.2020 та, відповідно, продовжено дію вказаного Договору до 24.04.2022.
Всі вказані вище Договір, Додаткові договору про внесення змін та Акти прийому - передачі нерухомого майна підписані представниками сторін та скріплені відтисками печаток останніх.
Суд також враховує, що Договір на даний час чинний, він не визнавався судом недійсним та сторонами не заперечується його дійсність.
Крім того, у 2021 році найменування балансоутримувача змінено без зміни організаційно-правової форми та коду ЄДРПОУ на - Державна установа "Рівненського обласного центру контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (надалі - ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ").
29.08.2025 Управлінням Західного офісу держаудитслужби у Рівненській області складено Акт ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" за період з 01.01.2022 по 30.06.2025, яким встановлено, серед іншого, що Комунальний заклад охорони здоров'я "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради згідно договору оренди державного майна № 1207-2014 від 24.04.2014 користується державним нерухомим майном загальною площею 680,28 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ".
Також у вказаному Акті ревізії зазначено, що комунальні некомерційні підприємства охорони здоров'я та громадські організації, що надають соціальні послуги не включено до переліку установ та організацій, які мають право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону. Тобто, вказаний договір не міг бути укладений без проведення аукціону.
Виходячи з наведеного, враховуючи незалежну експертну оцінку орендованих приміщень та у відповідності до Методики № 630, Держаудитслужба вказує, що внаслідок безоплатного користування приміщеннями КНП "Березнівський центр ПМД" не оплатило для ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ" орендної плати за період з 01.01.2022 по 30.06.2025 в розмірі 416 243,63 грн, з яких частка балансоутримувача (50%+ПДВ) - 242 808,79 грн та частка державного бюджету - 173 434,85 грн.
У відповідності до приписів підпункту 4 пункту 1 постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", на період дії воєнного стану за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022 здійснюється нарахування орендної плати у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди, відтак сума недоотриманої орендної плати за надане в оренду державне майно за оформленими договірними відносинами всупереч законодавству за період з 01.05.2022 по 30.06.2025 склала 208 121,82 грн, з яких частка баланстоутримувача - 121 404,39 грн та частка державного бюджету - 86 717,43 грн.
Відтак, вказаний Акт ревізії та встановлені у ньому порушення чинного законодавства стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Разом з тим, позивач зазначає, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-ХІІ під час дії якого і у відповідності до якого було укладено договір оренди №1207-2014, втратив чинність з 01.02.2020 на підставі Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-IX, то, відповідно, договір про продовження строків оренди мав бути укладений з проведенням аукціону.
У випадку передачі майна в оренду без проведення аукціону, то орендна плата повинна розраховуватись у відповідності до Методики розрахунку орендної плати за державне майно.
Однак, як зазначає позивач, орендна плата сплачувалась не в повному розмірі, у зв'язку з чим ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ" недоотримало орендної плати в розмірі 121 404,39 грн та державний бюджет - 86 717,43 грн. Крім того, відповідачем сплачено комунальні послуги за період з 01.01.2022 по 30.06.2025 з нижчому розмірі, тобто без врахування ПДВ, на загальну суму 90 181,04 грн, що є предметом розгляду в даній справі.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що орендодавцем, як стороною Договору, не заявлялось вимог про переукладення Договору оренди або вилучення майна, а листом від 14.02.2023 повідомлено орендаря про продовження дії Договору на тих самих умовах відповідно до пункту 5 постанови КМУ від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".
Відповідач зазначає, що відсутність у позивача статусу сторони Договору, термін дії якого не закінчився, зумовлює безпідставність позовних вимог. Крім того, оскільки чинне законодавство не надає право ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ" виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, то балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов'язання орендаря повернути орендоване майно чи вимогу про зміну істотних умов договору в частині розміру орендної плати.
Крім того, відповідач вказує, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо стягнення орендної плати з врахуванням визначеної, але не затвердженої орендодавцем, звіту про оцінку майна, який, відповідно, не відповідає критеріям допустимості та достовірності доказів.
Відтак, відповідач вважає, що оскільки всі розрахунки та оплати здійснювались на підставі та умовах діючого договору, а відповідні розрахунки приймались та підписувались сторонами договору, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини сторін стосувалися виконання договору оренди. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, що проявилося у невірному розрахунку орендної плати та комунальних послуг та призвело до заподіяння позивачу шкоди в порядку статті 1166 Цивільного кодексу України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками справи.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частини 1 та 2 статті 11 ЦК України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями статей 626 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір або утриматися від його укладення; можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи, зокрема, зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України).
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач посилається на статті 509, 525, 530, 626 - 629 ЦК України щодо належного виконання договору, статті 759, 762, 785 та 795 ЦК України щодо умов договору найму, статтю 1166 ЦК України щодо відшкодування майнової шкоди.
Згідно з нормами статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з нормами статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З огляду на положення статтей 22 та 1166 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків (шкоди) потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини.
Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача збитків/шкоди є причиною, а збитки/шкода, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків/шкоди.
Тобто, усталеною є позиція, що склад цивільного правопорушення включає чотири загальні умови: 1) протиправність діяння (дії чи бездіяльність); 2) наявність негативних наслідків (шкоди) та їх розмір; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина правопорушника.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Водночас, згідно усталено практики Верховного Суду, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків/шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків/шкоди причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками/шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків/шкоди.
В даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення шкоди у вигляді вартості недоотриманої орендної плати, розрахунок якої наведено в Акті ревізії, що проведена Управлінням Західного офісу держаудитслужби у Рівненській області.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550, акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Відповідно до пунктів 1 та 13 частини 1 статті 10 Закону "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
У пункті 50 зазначеному Порядку № 550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю здійснюють провадження у справах про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом. Органи державного фінансового контролю також вживають заходів до забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Тобто, акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.
Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
У своїй постанові від 19.12.2025 у cправі № 915/222/24, об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов'язку доведення обставин, на які вона посилається (частина 1 статті 74 ГПК України).
Суд враховує, що розрахунок позовних вимог проводився на підставі вказаного вище Акту ревізії.
При цьому, в самому Акті ревізії вказано, що розмір орендної плати визначено враховуючи результати незалежної експертної оцінки орендованих приміщень станом на 30.04.2022, що надано відповідачем в процесі підготовки до укладення Договору оренди в новій редакції після прийняття Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Однак, суд звертає увагу сторін, що згідно вимог чинного законодавства поданий Звіт про оцінку майна, наданий орендодавцю на рецензію та затвердження, прийнятий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях не був, оскільки орендодавець повідомив КНП "Березнівський центр ПМД" про продовження договору оренди на період воєнного стану.
Вказане підтверджено представниками відповідача та представником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях в судовому засіданні.
Тобто, в даному випадку, підставою для звернення до суду є Акт ревізії, який, в силу вказаних вище приписів законодавства та практики Верховного Суду, повинен оцінюватись в сукупності з іншими доказами в порядку статтей 74, 76 та 86 ГПК України.
Інших доказів, які б підтверджувати порушення відповідачем умов договору та розміру шкоди позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Більше того, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, Договір дійсний, питання про його розірвання перед судом не ставилось, заборгованість за житлово - комунальні послуги у відповідача відсутня.
В поданій позовній заяві, посилаючись на норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", позивач зазначає, що відповідачем та третьою особою-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональним відділенням фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях порушено порядок продовження дії Договору оренди державного майна, однак вимога про дійсність (недійсність) договору в даній справі не заявлялась, а відтак такі твердження позивача судом не враховуються та не розглядаються.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2 та 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
За результатом розгляду спору суд встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності складу цивільного правопорушення саме відповідачем, таких як протиправність діяння, розміру шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача та вина правопорушника.
Посилання лише на Акт ревізії без дослідження та встановлення фактичних обставин не може бути беззаперечним доказом наявності протиправної поведінки відповідача та спричинення позивачу шкоди у вигляді недоотриманої орендної плати.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, беручи до уваги висновки, що викладені у вказаних вище постановах Верховного суду, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов не підлягає задоволенню, сплачений позивачем при поданні позову судовий збір не підлягає відшкодуванню за рахунок інших учасників справи.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 185, 191, 192, 202, 222, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Повне рішення виготовлено та підписано 08.05.2026.
Суддя А.М. Горплюк