65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5161/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.
за участю представників:
від позивача: Асташенкова О.І.,
від третьої особи: Буцан С.В.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5161/25
за позовом: Одеської міської ради (площа Біржова, № 1, м. Одеса, 65026)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (вул. Успенська, № 83/85, м. Одеса, 65011)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс» (вул. Чорноморського козацтва, № 72, м. Одеса, 65003)
про стягнення 5 631 953,57 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс» заборгованості у загальному розмірі 5631953,57 грн, з яких: заборгованість за договором у розмірі 5013783,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 204581,69 грн, 3% річних у розмірі 72609,50 грн та пеня у розмірі 340978,50 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди землі від 06.08.2020, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 142, в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у період з 01.09.2024 по 31.07.2025.
Так, позивач зазначає, що за умовами спірного договору в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:58:001:0020 загальною площею 29,1841 га за адресою: м. Одеса, вул. Вапняна, 54, на якій розташовано об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі і споруди, що належать ТОВ «Ата Сервіс», право власності на які зареєстровано 14.06.2017.
Позивач додає, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові будівлі і споруди загальною площею 6990,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Вапняна, 54, зареєстровано за ТОВ «Ата Сервіс» 14.06.2017 на підставі акту прийому-передачі від 09.06.2017, укладеного між ПАТ «Одеснафтопродукт» та відповідачем, протоколу засідання Наглядової ради ПАТ «Одеснафтопродукт» від 31.05.2017, протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Ата Сервіс» від 08.06.2017 № 6, технічного паспорта від 07.06.2017, виготовленого ТОВ «Одеське бюро технічної інвентаризації», витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.10.2008 серії ССМ № 002395, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Між тим, за ствердженням позивача, з 2024 року ТОВ «Ата Сервіс» не виконує обов'язки за договором щодо сплати орендної плати, у зв'язку з чим утворилась заявлена до стягнення сума заборгованості. Внаслідок неналежного виконання орендарем обов'язку щодо сплати орендної плати Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради на адресу відповідача направлено претензію від 16.06.2025 № 01-12/79 щодо необхідності сплати заборгованості за договором, однак заборгованість залишається непогашеною.
Відтак, за висновком позивача, ТОВ «Ата Сервіс» у період з 01.09.2024 по 31.07.2025 не виконало належним чином обов'язок за договором щодо сплати орендної плати, що прямо суперечить наведеним позивачем положенням законодавства, договору та зумовило звернення до суду із відповідним позовом.
Стосовно розміру заборгованості відповідача зі сплати орендної плати позивач зауважує, що орендна плата за спірну земельну ділянку розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, у зв'язку з чим загальна заборгованість відповідача за договором у період з 01.09.2024 по 31.07.2025 становить 5013783,88 грн. У зв'язку з невиконанням умов договору ТОВ «Ата Сервіс» позивачем також нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню.
Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради у своїх письмових поясненнях, окрім раніше зазначеного позивачем, зауважив, що повністю підтримує позов Одеської міської ради та просить суд його задовольнити, зазначаючи про те, що відповідно до фінансового моніторингу заборгованість ТОВ «Ата Сервіс» з орендної плати за землю за спірним договором у період з 01.09.2024 по 31.07.2025 станом на 31.08.2025 складає 5218365,57 грн. При цьому, з огляду на те, що відповідачем порушено строки внесення орендної плати, які встановлені договором оренди, тобто боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, останньому також було нараховано 72609,50 грн 3 % річних та 340978,50 грн пені, з огляду на що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 позовна заява вх.№5302/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Одночасно із позовною заявою Одеська міська рада подала до суду заяву вх. 2-2027/25 від 24.12.2025 про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.
26.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Одеської міської ради (вх. № 2-2027/25 від 24.12.2025), накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах розміру позовних вимог на загальну суму 5 631 953,57 грн, а також накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс», у межах розміру позовних вимог 5 631 953,57 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Окремою ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2025 прийнято позовну заяву (вх.№ 5302/25 від 24.12.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5161/25, постановлено справу № 916/5161/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "20" січня 2026 року о 14:20 год. Даною ухвалою також залучено до участі у справі Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
29.12.2025 представник позивача звернувся до суду із заявою (вх. № 41551/25), якою просив видати уповноваженій особі Одеської міської ради оригінал ухвали суду від 26.12.2025 про забезпечення позову у справі № 916/5161/25 нарочно у паперовій формі.
20.01.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/5161/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "05" лютого 2026 року о 12:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 21.06.2026, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
Окрім того, 20.01.2026 до суду від Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради надійшли пояснення (вх. № 2235/26) на позовну заяву, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи разом із доданими до них доказами.
05.02.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/5161/25 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, а також протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до "26" лютого 2026 року об 11:20 год., про що відповідача також було повідомлено ухвалою суду від 06.02.2026 у відповідності до вимог ст. 120 ГПК України.
26.02.2026 Одеською міською радою було подано до суду клопотання (вх. № 6999/26) про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження повноважень начальника відділу оренди землі та фінансового моніторингу управління оренди та продажу Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради щодо підписання розрахунку заборгованості ТОВ «Ата Сервіс».
26.02.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/5161/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "19" березня 2026 року об 11:20 год., про що відповідач був повідомлений відповідною ухвалою суду від 27.02.2026 в порядку ст. 120 ГПК України.
19.03.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/5161/25, судом, з урахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було постановлено протокольну ухвалу про розгляд справи у межах розумних строків, та, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/5161/25 до судового розгляду по суті на "26" березня 2026 року об 11:00 год. Також, було призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/5161/25 по суті на 28 квітня 2026 року об 11:40 год.
Відповідача про дату, місце та час проведення судових засідань з розгляду справи № 916/5161/25 по суті було повідомлено ухвалою суду від 19.03.2026, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
26.03.2026 у судовому засіданні по справі № 916/5161/25, у зв'язку з неможливістю завершити розгляд справи, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "28" квітня 2026 року об 11:40 год.
Під час розгляду справи по суті представники позивача та третьої особи виступили із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених ними у заявах по суті, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Ухвали суду були надіслані відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлені йому, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Також, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 28.04.2026 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, відповідно до ч.1 ст.219 ГПК України оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 08.05.2026 о 12:00 год.
В судовому засіданні, 08.05.2026 господарським судом, відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, в присутності представників позивача та третьої особи було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
06.08.2020 між Одеською міською радою (орендодавець, позивач, ОМР), яка діє від імені Територіальної громади міста Одеси, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс» (орендар, відповідач, ТОВ «Ата Сервіс») укладено договір оренди землі (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №5272-VІІ від 18.09.2019 передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 29,1841 га, місце розташування: Одеська область, місто Одеса, вулиця Вапняна, 54.
Відповідно до п. 1.2 договору зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності Територіальної громади міста Одеси. Орган, який зареєстрував земельну ділянку - Відділ у м Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, дата державної реєстрації земельної ділянки - 20.05.2019, кадастровий номер 5110137600:58:001:0020.
В оренду передається земельна ділянка площею 29,1841 га, у тому числі по угіддях: землі під будівлями та спорудами транспорту - 29,1841 га (п. 2.1. договору).
За умовами п. 2.2 договору на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, що належить орендарю, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1278655251101, державна реєстрація права власності на який проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата державної реєстрації: 14.06.2017, номер запису про право власності: 20983416, що підтверджується на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Інженерне забезпечення - від існуючих міських мереж.
Згідно з п.2.3 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на день укладання договору, становить: 190 460 702,58 грн, з урахуванням індексації за 2019 рік, згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси № 1706 від 31.05.2019, складеного Відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Відповідно до п.3.1 договору його укладено на 20 років, для експлуатації виробничої ділянки трубопровідного транспорту.
Умовами п.п. 4.1., 4.2. договору передбачено, що орендна плата за земельну ділянку площею 29,1841 га розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 5 713 821,08 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі. Розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної платин та може збільшуватися Одеською міською радою в межах передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації, у порядку визначеному законодавством.
Згідно з п. 4.3 договору орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на Банк Казначейства України (ЕАП), МФО 899998, код ЄДРПОУ 38016923, на .рахунок одержувача - УК у м. Одесі/Суворовський район № UA698999980334149812000015009, код бюджетної класифікації 18010600.
Відповідно до п.п. 4.4., 4.5 договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.
Розмір орендної плати переглядається у разі: зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, зміни коефіцієнтів індексації, відповідно до чинного законодавства України; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у тому числі у разі введення в дію нової нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, яка затверджується рішеннями Одеської міської ради; зміни функціонального призначення будівлі або її частини; в інших випадках, передбачених законодавством України. У цих випадках розмір орендної плати змінюється за ініціативою орендодавця.
Пунктом 4.7 договору сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України. Пеня перераховується орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього договору.
В п.п. 5.1., 5.2. договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду орендарю для експлуатації виробничої ділянки трубопровідного транспорту. Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового використання згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 12.06 (для розміщення та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту).
Об'єкт оренди за цим договором вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди (п. 6.1. договору).
Підпунктами 9.1.2 пункту 9.1. та 9.4.1. пункту 9.4. договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати та, відповідно, обов'язок орендаря виконувати встановлені щодо об'єкта оренди зобов'язання, додержувати вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі», виконувати обов'язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України.
Окрім того, у п/п 9.4.2. п. 9.4. договору встановлений обов'язок орендаря самостійно щороку обчислювати суму орендної плати станом на 1 січня, з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки і не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, визначеному Податковим Кодексом України (з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земель у разі введення її в дію).
Відповідно до п. 14.1 договору останній набирає чинності після підписання сторонами та його нотаріального посвідчення. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Вказаний договір оренди землі від 06.08.2020 підписано представниками сторін, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 06.08.2020 та зареєстровано в реєстрі за № 142.
Також, 06.08.2020 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. зареєстровано за ТОВ «Ата Сервіс» право оренди земельної ділянки площею 29,1841 га з кадастровим номером 5110137600:58:001:0020 на підставі договору оренди землі № 142 від 06.08.2020, строк дії якого до 07.08.2040, орендодавець: Одеська міська рада, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 219390248 від 06.08.2020.
Між тим, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.05.2025 № НВ-9963938342025 земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:58:001:0020, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Вапняна, № 54, сформовано та зареєстровано 20.05.2019. Окрім того, спірну земельну ділянку віднесено до категорії земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; вид її цільового призначення: 12.06 для розміщення та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту.
При цьому, як встановлено судом та вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 451026717 від 06.11.2025, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс» 14.06.2017 набуло право власності на нежитлові будівлі і споруди (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1278655251101), загальною площею 6990,7 кв.м., які розташовані за адресою: вул. Вапняна, буд. 54, м. Одеса.
Також в матеріалах справи наявний витяг № НВ-5100163772025 від 28.01.2025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:58:001:0020, згідно якого нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 141805179,97 грн.
У претензії № 01-12/79 від 16.06.2025 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради повідомлено ТОВ «Ата Сервіс» про наявність у нього заборгованості з орендної плати за договором оренди від 06.08.2020 за період з вересня 2024 року по квітень 2025 року, яка станом на 31.05.2025 становила 3950245,03 грн, та запропоновано у місячний термін сплатити наявну заборгованість. Як свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, вказану претензію отримано відповідачем 23.06.2025.
Листом від 17.07.2025 №12445/5/15-32-04-10-05 ГУ ДПС в Одеській області повідомлено позивача, що відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ТОВ «Ата Сервіс» надано податкові декларації з плати за землю за 2022-2025 року, задекларовано користування земельною ділянкою площею 29,1841 га з кадастровим номером 5110137600:58:001:0020 за адресою: м. Одеса, вул. Вапняна, 54 та визначено податкові зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у сумі: 2022 рік - 6285204,51 грн; 2023 рік - 7227967,68 грн; 2024 рік - 7596650,41 грн; 2025 рік - 8508244,96 грн. При цьому, відповідно до ІКС Товариством сплачено орендну плату з юридичних осіб: 2022 рік - 5237670,40 грн (з 01.06.2022); 2023 рік - 5944742,83 грн; 2024 рік - 6871425,52 грн; 2025 рік - 0,00 грн (станом на 01.07.2025).
Відтак, за ствердженнями позивача, відповідач всупереч положенням договору оренди не виконує належним чином зобов'язання за вказаним договором оренди щодо своєчасного внесення орендної плати у період з вересня 2024 року по липень 2025 року, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість по орендній платі за період з 01.09.2024 по 31.07.2025 в розмірі 5013783,88 грн, що стало підставою для нарахування інфляційних втрат, 3% річних, пені та звернення позивачем до суду.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.
Предметом позову є майнова вимога про стягнення з відповідача 5013783,88 грн основного боргу, 340978,50 грн пені,72609,50 грн 3% річних та 204581,69 грн інфляційних втрат.
Щодо суті спору і позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з орендної плати суд зазначає наступне.
Договірні відносини, що склалися між сторонами, за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору оренди земельної ділянки, до якого застосовуються норми Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон про оренду), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - ГК України) та іншими нормативними актами, прийнятими на їх виконання.
Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення відповідної заборгованості.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 526 Цивільного кодексу передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Як установлено судом, 06.08.2020 між Одеською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Ата Сервіс» (орендар) було укладено договір оренди землі, яким орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування, терміном на 20 років, земельну ділянку загальною площею 29,1841 га з кадастровим номером 5110137600:58:001:0020, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Вапняна, 54, для експлуатації виробничої ділянки трубопровідного транспорту.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до вимог ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно із частиною першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).
За змістом частини 8 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
За ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1статті 5 названого Закону).
Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:
- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
- дата укладення та строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
За змістом статті 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно із статтею 22 ЗУ «Про оренду землі», орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
У статті 24 Закону України «Про оренду землі» визначені права та обов'язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» визначені права та обов'язки орендаря. Орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
Статтею 36 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Положенням статті 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 96 Земельного Кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ст.286 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (стаття 762 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Так, згідно умов договору, відповідач мав сплачувати орендну плату рівними частинами за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на відповідний рахунок. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до чинного законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
У відповідності до п.286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Положеннями статті 288 Податкового кодексу України визначено, зокрема, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки, але може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
Також слід зазначити, що базою оподаткування відповідно до статті 271 Податкового кодексу є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу.
За змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель»).
Згідно з абз. 1-3 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель»).
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель»).
Нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.
Водночас обов'язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (частина перша статті 13 Закону № 1378-IV). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає приписам частини другої статті 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.
Станом на дату укладення договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 190460702,58 грн. При цьому, пунктом 4.1. договору визначено, що орендна плата за земельну ділянку площею 29,1841 га розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 5713821,08 грн на рік.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості з урахуванням індексації вбачається, що орендна плата ТОВ «Ата Сервіс» з розрахунку 3% від нормативної грошової оцінки та з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2024 рік складає 7596610,84 грн (5713821,08 грн *1.00 (інд. 2020р.)*1.10 (інд. 2021р.)*1,15 (інд 2022р.)*1,051 (інд 2023р.)). В свою чергу, щомісячний розмір орендної плати становить: 7596610,84 грн./12 міс. = 633050,90 грн. (щомісячно).
Окрім того, як убачається з витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 28.01.2025 № НВ-5100163772025 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки складає 141805179,97 грн, а відтак, орендна плата за 2025 року становить 4254155,40 грн і, як наслідок, щомісячний розмір орендної плати становить 354512,95 грн.
Суд зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати за землі державної і комунальної власності, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20). Джерелом інформації про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки є технічна документація, виготовлена відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», а також довідки та витяги з Державного земельного кадастру.
При цьому нормативна грошова оцінка проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних податкових зобов'язань та орендної плати вона підлягає щорічній індексації із кумулятивним (накопичувальним) застосуванням коефіцієнтів, що дозволяє актуалізувати базу оподаткування з урахуванням інфляційних процесів (постанова Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 804/937/16).
Судом встановлено, що за період з 01.09.2024 по 31.07.2025 відповідач на виконання умов договору від 06.08.2020 повинен був сплати за оренду землі суму в загальному розмірі 5013794,25 грн (633050,90 грн х 4 місяці = 2532203,60 грн; 354512,95 грн х 7 місяців = 2481590,65 грн). При цьому, суд зазначає, що відповідно до розрахунку Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради та наданих позивачем до суду доказів слідує, що сальдо відповідача станом на 01.09.2024 складало 10,41 грн, однак, починаючи з 01.09.2024 по 31.07.2025 включно, відповідачем не сплачувалась орендна плата, внаслідок чого, за розрахунком суду, у відповідача виникла прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 5013783,84 грн.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди землі від 06.08.2020 за період з вересня 2024 року по липень 2025 року включно. Так, невнесення відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди у повному обсязі є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Наявність спірної заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 5013783,84 грн основної заборгованості.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині сплати орендних не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, згідно з положеннями п. 4.3. Договору орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За порушення відповідачем строків внесення орендної плати позивач, крім основної заборгованості, нарахував та заявив до стягнення у даній справі 204581,69 грн інфляційних втрат, 72609,50 грн 3% річних та 340978,50 грн пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної сплати орендних платежів позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано ТОВ «Ата Сервіс» до сплати збитки від інфляції, останнім врахованим місяцем для розрахунку яких є серпень 2025 року, та 3% річних, нараховані за кожним платежем окремо з моменту виникнення заборгованості до 31.08.2025.
Перевіривши розрахунок 204581,69 грн інфляційних втрат, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.
Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір 3% річних за загальний період з 31.10.2024 по 31.08.2025 становить 72609,50 грн, судом встановлено, що хоч позивач вірно визначив борг з орендної плати за кожним періодом окремо, а також період його прострочення, однак позивачем при здійсненні розрахунку не враховано кількість днів у високосному році, у зв'язку з чим сума 3% річних вирахувана позивачем невірно.
За таких обставин судом самостійно, в межах заявленого позивачем періоду нарахування, здійснено розрахунок 3% річних, розмір яких за розрахунком суду становить 72743,42 грн, однак, оскільки в силу частини 2 статті 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то позовні вимоги в цій частині суд задовольняє у заявленому позивачем розмірі.
В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, умовами п. 4.7 договору визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України.
Податкове законодавство визначає порядок обчислення та сплати податків, включаючи орендну плату за землю, а також відповідальність за порушення податкових зобов'язань.
За приписами п. 129.4. статті 129 Податкового кодексу України нарахування пені передбачається за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що положення пункту 4.7. договору, згідно з яким пеня нараховується у розмірі, визначеному Податковим кодексом України, не позбавляє орендодавця (Одеську міську раду) права звертатися до суду з позовом про стягнення цієї пені, оскільки така домовленість сторін прямо відсилає до розміру, визначеного Податковим кодексом України, як до критерію для розрахунку розміру санкції і не змінює суті зобов'язання як господарського.
Тобто, така домовленість сторін у договорі означає застосування відповідного критерію ставки пені, визначеної податковим законодавством, до договірного зобов'язання. Вона не означає перетворення самого зобов'язання на публічно-правове і не позбавляє орендодавця, як сторони договору, права самостійно звертатися до суду з вимогою про стягнення відповідних су
Отже, сторони узгодили, що пеня підлягає нарахуванню у розмірі, передбаченому Податковим кодексом України. Така умова договору свідчить про волевиявлення сторін застосувати розмір пені, визначений податковим законодавством, як договірну ставку відповідальності за порушення зобов'язання. Відтак, приписи статті 129 Податкового кодексу України у цій частині підлягають застосовуванню до таких договірних правовідносин, оскільки саме на них відсилає положення укладеного між сторонами договору.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 340978,50 грн пені, суд встановив його відповідність умовам договору та приписам чинного законодавства, однак позивачем при здійсненні розрахунку також не враховано кількість днів у високосному році.
З урахуванням положень договору та Податкового кодексу України судом було зроблено власний розрахунок пені, враховуючи розмір боргу та період прострочення, за результатами якого судом встановлено, що загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача за невиконання грошового зобов'язання, передбаченого спірним договором оренди, становить 340096,13 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у визначеній судом сумі.
Відтак, враховуючи факт прострочення сплати відповідачем належних за договором оренди землі від 06.08.2020 платежів, перевіривши розрахунки позивача та встановивши їх часткову обґрунтованість та відповідність умовам договору і вимогам чинного законодавства, а також приймаючи до уваги відсутність контррозрахунків нарахованих сум з боку відповідача, з огляду на правомірність та підставність позовних вимог в частині стягнення основного боргу з відповідача, яким порушено його договірні зобов'язання в частині сплати платежів за договором оренди землі, господарський суд дійшов висновку про правомірність, обґрунтованість та необхідність задоволення заявлених позовних вимог Одеської міської ради про стягнення з відповідача 204581,69 грн інфляційних втрат, 72609,50 грн 3% річних та 340096,13 грн. пені.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Отже, суди не повинні ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі, але не зобов'язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони у судовому рішенні.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи надання оцінки суттєвим аргументам сторін та наданим ними доказам, суд оцінює інші аргументи такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у цій справі та не спростовують вищевикладених висновків суду.
Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд враховує нормативні приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову, у зв'язку із задоволенням такої заяви, покладаються на відповідача повністю.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ата Сервіс» (вул. Чорноморського козацтва, № 72, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 39734595) на користь Одеської міської ради (площа Біржова, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691; наступні реквізити: Одеська міська територіальна громада, отримувач - ГУК в Одеській області/м. Одесі/, код отримувача (ЄДРПОУ) 37607526, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA468999980334129812000015744, код класифікації доходів бюджету - 18010600 «орендна плата з юридичних осіб») основну заборгованість в розмірі 5 013 783 (п'ять мільйонів тринадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 84 коп, інфляційні втрати в розмірі 204 581 (двісті чотири тисячі п'ятсот вісімдесят одна) грн 69 коп, 3% річних в розмірі 72 609 (сімдесят дві тисячі шістсот дев'ять) грн 50 коп, пеню в розмірі 340 096 (триста сорок тисяч дев'яносто шість) грн 13 коп та судовий збір в розмірі 69 086 (шістдесят дев'ять тисяч вісімдесят шість) грн 85 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 11 травня 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський