65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5165/25
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від позивача (за первісним позовом) - Зонов Б.С.,
від відповідача (за первісним позовом) - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еклерін" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 3 811 843,60 грн. та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еклерін" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" про стягнення заборгованості у розмірі 355 900,00 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" про стягнення заборгованості за договором поставки № 615 від 26.08.2024 р. у загальному розмірі 3929326,44 грн., з яких: 2976075,11 грн. - основний борг, 44366,83 грн. - інфляційні збитки, 371560,53 грн. - пеня, 239716,46 грн. - 20% річних, 297607,51 грн. - 10% штрафу, посилаючись на наступне.
Так, позивач вказує, що 26.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" (покупець) укладено договір поставки товару № 615, відповідно до п. 1.1 якого постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар.
Як зауважує позивач, на виконання умов договору поставки ним було поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними на загальну суму 2976075,11 грн.
Позивач зазначає, що згідно з п. 3.3 договору оплата товару за цим договором здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару. Проте, як стверджує позивач, в порушення умов договору відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати грошових коштів за поставлений товар, внаслідок чого у останнього існує заборгованість у розмірі 2976075,11 грн.
Крім того, позивач додає, що відповідно до п. 7.1 договору сторони несуть юридичну відповідальність згідно чинного законодавства України. Згідно з п. 6.2 договору покупець за порушення строків оплати товару зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу, а також 20% річних.
Також позивач посилається на пункт 7.4 договору, відповідно до якого у разі затримки платежу більше ніж на 14 календарних днів покупець зобов'язується додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми боргу.
Таким чином, позивач вказує, що загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ "Форт-Бір-Плюс" складає 3929326,44 грн. (2976075,11 грн. (сума боргу) + 44366,83 грн. (інфляційне збільшення) + 371560,53 грн. (пеня) + 239716,46 грн. (20% річних) + 297607,51 грн. (10% штрафу).
Крім того, позивач зазначає, що для підготовки та складання позовної заяви було залучено Адвокатське бюро "Богдана Зонова", з яким у підприємства укладено договір № 01/10/25 від 01.10.2025, та якому позивачем сплачено 45000,00 грн. за надання правової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією № 121522 від 18.12.2025, актом виконаних робіт, звітом (детальним описом виконаних робіт).
Ухвалою Господарського суду Одеської області 29.12.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5165/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому підготовче засідання призначено на 29.01.2026 р. об 11:00 год.
15.01.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 916/5165/25 в режимі відеоконференції (вх. № 1416/26), відповідно до якої позивач просить суд надати можливість його представнику брати участь у підготовчому засіданні, призначеному на 29.01.2026 року об 11:00 год., та всіх наступних судових засіданнях у справі № 916/5165/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.01.2026 р. задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" про участь у судовому засіданні по справі № 916/5165/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку ЄСІТС (ВКЗ).
29.01.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3420/26), в якому відповідач зазначає, що ТОВ "Гурман Фуді" частково виконало свої зобов'язання з оплати товару за договором поставки, а саме: здійснило оплату у розмірі 117482,84 грн. з призначенням платежу: "Плата за пиво зг.накл.№ 248 від 02.08.2025 р. у т.ч. ПДВ 20%"; 105921,00 грн. з призначення платежу: "Плата за Ст.Кахеті зг.накл.№ 384 від 25.12.2025 р. у т.ч. ПДВ 20%".
Відтак, відповідач зазначає, що сума основного боргу відповідача за договором поставки становить 2752671,27 грн., а не 2976075,11 грн., як заявлено позивачем, а тому, відповідно, розрахунок штрафних санкцій, наданих позивачем, є таким, що не відповідає дійсності.
Наразі відповідач зауважує, що ним вживаються заходи щодо погашення існуючої заборгованості, однак наразі підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі.
При цьому, як додає відповідач, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Так, відповідач посилається на частину першу статті 233 ГК України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Отже, посилаючись на запровадження військового стану та енергетичний дефіцит, що вплинули на роботу багатьох підприємств, особливо тих, що займаються торгівлею, відповідач зауважує, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій є надмірним для ТОВ "Гурман Фуді".
Разом з тим відповідач зазначає, що позивачем всупереч п. 1.1 договору не надано до позовної заяви копій замовлень відповідача, у зв'язку з чим зробити висновок про те, що поставлений за договором товар по кількості та асортименту відповідає замовленню ТОВ "Гурман Фуді" неможливо, а, отже і неможливо встановити щодо якого товару у покупця дійсно виник обов'язок з його оплати.
Також відповідач вказує, що з видаткових накладних, наданих позивачем, незрозуміло, ким вони підписані з боку покупця: відсутня посада, ПІБ відповідної особи. Таким чином, виявляється незрозумілим з точки зору даного пункту договору, як продавець прийняв такі підписи на видаткових накладних як належні і такі, що вчинені особою, яка має повноваження на їх підписання.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав жодного з документів, перелічених у п. 1.5 договору (видаткова накладна та товаро-транспортна накладна, податкова накладна, копії посвідчення якості та сертифікату відповідності), окрім видаткових накладних.
Як стверджує відповідач, продавець не надавав для ознайомлення покупцю прайс-листи, передбачені у п. 3.1 договору, а тому встановити відповідність вартості товару, вказаній у видаткових накладних, справжній його вартості, видається неможливим, водночас вказані прайс-листи не були надані позивачем також і до суду разом із позовною заявою.
При цьому, посилаючись на п. 3.4 договору, відповідач стверджує, що продавець був зобов'язаний припинити поставки товарів одразу з моменту як сума неоплаченого товару досягла 10000,00 грн., що свідчить про порушення з боку продавця, оскільки він продовжив постачання товару, чим допустив збільшення суми заборгованості аж до 2976075,11 грн.
Між тим відповідач посилається на п. 10.18 договору, яким сторони передбачили, що у разі, якщо на дату укладення цього договору або у процесі його виконання загальна сума цього договору перевищить 50 (п'ятдесят) відсотків вартості чистих активів покупця станом на кінець попереднього кварталу, то покупець зобов'язаний протягом 1 (одного) робочого дня від дати, коли загальна сума цього договору перевищить 50 (п'ятдесят) відсотків вартості чистих активів покупця станом на кінець попереднього кварталу надати продавцю оригінал або належним чином засвідчену виконавчим органом покупця (з обов'язковим проставлянням відтиску печатки покупця) копію протоколу загальних зборів учасників покупця про схвалення цього договору без обмежень по сумі та строку його дії і будь-яких змін та/або доповнень до нього, у тому числі тих, що будуть здійснені у майбутньому, а також належним чином засвідчену копію фінансового звіту (балансу) покупця за попередній квартал. Під попереднім кварталом в рамках цього підпункту сторони розуміють квартал, що передує кварталу, в якому продавцем було направлено вимогу про надання довідки про вартість чистих активів покупця та копії фінансового звіту (балансу) покупця.
Таким чином, відповідач наголошує, що продавцем жодного разу не заявлялася вимога до покупця щодо надання довідки про вартість чистих активів покупця та копії фінансового звіту покупця, в момент, коли вартість договору досягла позначки в 50% вартості чистих активів покупця, договір мав би бути або достроково розірваний або схвалений рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Гурман Фуді". Разом з цим, оскільки продавцем не було виконано вимоги даного пункту договору, у покупця не виникли підстави для здійснення оплати поставленого продавцем товару після перевищення вартості договору понад 50% вартості чистих активів ТОВ "Гурман Фуді".
Так, відповідач стверджує, що згідно з копією балансу ТОВ "Гурман Фуді" станом на 31.12.2024 уже на кінець 2024 року вартість чистих активів підприємства становила 0 грн.
Крім того, відповідач стверджує, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45000,00 грн. є такою, що не відповідає складності і обсягу виконаних адвокатом робіт, оскільки позовна вимога про стягнення заборгованості за договором поставки є однією із найрозповсюджених вимог, що пов'язана із господарською діяльністю суб'єктів господарювання. А тому для адвоката, який надає послуги з представництва клієнтів у господарських судах, підготовка такої позовної заяви не вимагатиме тривалого дослідження чинного законодавства і актуальної судової практики, а обсяг доданих до позовної заяви документів не вказує на необхідність їх тривалого в часі збирання, аналізу та дослідження.
Відтак, відповідач просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у разі задоволення позовної заяви ТОВ "Форт-Бір-Плюс".
29.01.2026 року від ТОВ "Гурман Фуді" до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла зустрічна позовна заява (вх. № 282/26), відповідно до якої ТОВ "Гурман Фуді" просить суд стягнути з ТОВ "Форт-Бір-Плюс" заборгованість за договором № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 року у розмірі 355900,00 грн. В обґрунтування заявлених зустрічних вимог ТОВ "Гурман Фуді" посилається на те, що 26 серпня 2024 року між ТОВ "Форт-Бір-Плюс" (продавець) та ТОВ "Гурман Фуді" (покупець) було укладено договір поставки № 615, для забезпечення виконання якого між ТОВ "Форт-Бір-Плюс" (замовник) та ТОВ "Гурман Фуді" (виконавець) 26 серпня 2024 року також укладено договір № 1 про надання маркетингових послуг, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику послуги в торговій мережі виконавця, перелік та вартість яких визначений у додатках, що є невід'ємною частиною договору.
Так, позивач за зустрічним позовом вказує, що відповідно до п. 1.2 договору послуги, що надаються за договором, спрямовані на збільшення обсягу продажів товарів, що постачаються виконавцю за договором поставки № 615 від 26.08.2024, укладеним між виконавцем і замовником. Замовник зобов'язаний перерахувати виконавцю плату за прийняті замовником без зауважень послуги протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дати підписання актів прийому-передачі наданих послуг представниками сторін (п. 4.3 договору).
Позивач за зустрічним позовом зазначає, що укладений між сторонами у справі договір, який за своєю правовою природою відноситься до договорів про надання послуг, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 626 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Таким чином, позивач за зустрічним позовом наголошує, що, враховуючи те, що ТОВ "Гурман Фуді" належним чином та у повному обсязі виконало свої зобов'язання за договором № 1 про надання маркетингових послуг від 26 серпня 2024 року, виконавець 01 січня 2026 року склав та підписав акт приймання-передачі наданих послуг та у той же день направив його замовнику для підписання, що підтверджується кур'єрською накладною ТОВ "Двадцять п'ять годин", згідно з якою ТОВ "Гурман Фуді" (відправник) на адресу ТОВ "Форт-Бір-Плюс" (одержувач) здійснило відправлення кореспонденції з описом вкладення: (акт № 1 від 01.01.2026 року до договору про надання маркетингових послуг (2 примірники) та рахунок № 1 від 01.01.2026 року.
Відтак, позивач за зустрічним позовом стверджує, що з моменту отримання зазначеного акту № 1 від 01.01.2026 до договору про надання маркетингових послуг, у замовника відповідно до п. 4.3 договору виник обов'язок здійснити оплату вартості наданих послуг протягом 14 банківських днів з дати підписання актів прийому-передачі наданих послуг. Разом з цим, станом на дату подання зустрічного позову ТОВ "Форт-Бір-Плюс" не повернуло виконавцю підписаний акт № 1 від 01.01.2026 до договору про надання маркетингових послуг та не повідомило про відмову від його підписання, а також не надало жодних заперечень щодо обсягу, якості чи факту надання послуг. Жодних мотивованих претензій, повідомлень про виявлені недоліки або вимог щодо усунення порушень від замовника також не надходило. Наведені обставини вказують на безпідставне ухилення замовника від прийняття та оплати фактично наданих послуг. Враховуючи викладене, ТОВ "Гурман Фуді" вважає, що кінцевий строк виконання даного грошового зобов'язання сплинув 28 січня 2026 року, оплата замовником так і не була здійснена, а отже ТОВ "Гурман Фуді" набуло право вимагати від замовника сплати заборгованості за надані послуги у розмірі 355900,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 р. у справі № 916/5165/25 зустрічну позовну заяву (вх. № 282/26 від 29.01.2026 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" про стягнення заборгованості у розмірі 355900,00 грн. залишено без руху.
29.01.2026 р. від ТОВ "Гурман Фуді" до господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 3501/26 від 29.01.2026), відповідно до якого відповідач за первісним позовом заявляє клопотання, відповідно до якого просить суд долучити копію кур'єрської накладної ТОВ "Двадцять п'ять годин".
30.01.2026 р. від ТОВ "Гурман Фуді" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 3593/26), згідно з яким товариство просить суд долучити до матеріалів господарської справи № 916/5165/25 копію договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 та поновити пропущений процесуальний строк для подання зазначеного доказу.
02.02.2026 р. від ТОВ "Форт-Бір-Плюс" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 3920/26), в якій позивач за первісним позовом вказує, що у своєму відзиві відповідач посилається на те, що ним частково сплачено борг, а саме 29.12.2025р сплачено 117482,84 грн. за товар, отриманий 02.08.2025 по накладній № ОБП-047248 та 105921,00 грн. сплачено 30.12.2025 за товар, отриманий 25.12.2025. Проте, як вказує товариство, накладна від 25.12.2025 не зазначена в позовній заяві і виписана відповідачу вже після подачі до суду та на зовсім інший товар.
Тобто, як стверджує позивач за первісним позовом, відповідач сплатив заборгованість, що зазначена у позовній заяві лише в розмірі 117482,84 грн., тому фактична суму боргу по позовній заяві станом на 02.02.2026 складає 2858592,27 грн.
Разом з тим, позивач за первісним позовом вказує, що розрахунок штрафних санкцій, поданий позивачем, здійснений виходячи з фактичного періоду прострочення та є обґрунтованим і правильним, натомість часткова оплата, здійснена відповідачем після подання позову, може бути врахована судом при визначенні остаточного розміру основної заборгованості, однак не є підставою для відмови у стягненні штрафних санкцій, нарахованих за період прострочення до моменту такої оплати.
Крім того, як стверджує позивач за первісним позовом, відповідачем не надано суду жодних доказів: наявності обставин непереборної сили (форс-мажору), підтверджених у встановленому законом порядку; причинно-наслідкового зв'язку між введенням воєнного стану та неможливістю або ускладненням виконання саме грошового зобов'язання; вжиття будь-яких заходів для належного та своєчасного виконання умов договору. Сам по собі факт запровадження воєнного стану не звільняє сторону від відповідальності за порушення грошових зобов'язань та не є безумовною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій без належного доказового підтвердження відповідних обставин. Таким чином, доводи відповідача, викладені у відзиві, спрямовані виключно на уникнення відповідальності за порушення договірних зобов'язань та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і фактичних обставинах справи.
При цьому позивач за первісним позовом вказує, що відповідач в своєму відзиві сам фактично визнав свою заборгованість перед позивачем, зазначивши, що сума основного боргу за договором поставки становить 2752671,27 грн. Між тим позивач зазначає, що часткова оплата за отриманий товар також підтверджує факт визнання заборгованості відповідачем, при цьому відповідач жодного разу за пів року не звертався до позивача, що згідно з умовами договору він не отримав від позивача якогось документу.
Також позивач за первісним позовом вказує, що видаткові накладні містять усі обов'язкові реквізити первинного документа, передбачені чинним законодавством, та підписані представниками відповідача із проставленням штампів і печатки підприємства, що беззаперечно підтверджує факт отримання відповідачем товару, натомість відповідач, отримавши товар, не заявляв жодних зауважень чи претензій щодо його кількості, якості, асортименту або комплектності ні під час приймання товару, ні у строки, визначені договором та законом. Підписання видаткових накладних без зауважень є проявом мовчазного прийняття товару та підтверджує належне виконання позивачем своїх зобов'язань.
Так, за твердженням позивача за первісним позовом, саме видаткова накладна як основний первинний документ є належним та достатнім доказом отримання товару відповідачем і, відповідно, виникнення у нього обов'язку оплатити такий товар у повному обсязі згідно з умовами договору та вимогами статей 526, 530, 692 ЦК України.
Додатково позивач за первісним позовом наголошує, шо доводи відповідача про відсутність обов'язку зі сплати заборгованості за договором поставки у зв'язку з нібито перевищенням суми зобов'язання 50% чистих активів товариства та відсутністю рішення загальних зборів учасників є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, з огляду на те, що ризик негативних наслідків, пов'язаних з порушенням внутрішніх корпоративних процедур, покладається виключно на відповідача, а не на добросовісного контрагента. При цьому відсутність рішення загальних зборів не є підставою для звільнення від оплати отриманого товару.
Наразі позивач за первісним позовом стверджує, що доводи відповідача не спростовують факту наявності заборгованості та не звільняють його від обов'язку виконати грошове зобов'язання. Відсутність внутрішнього корпоративного рішення не може бути підставою для безоплатного набуття товару та перекладення негативних наслідків власної корпоративної діяльності на позивача.
Між тим позивач за первісним позовом вказує, що відповідач, заявляючи про нібито неспівмірність витрат, не навів жодних конкретних розрахунків, не зазначив, які саме дії адвоката є надмірними, та не надав доказів того, що заявлена сума не відповідає ринковій вартості аналогічних правничих послуг. Саме по собі суб'єктивне твердження відповідача не може бути підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Відтак, на підставі вищевикладеного позивач за первісним позовом просить суд позов задовольнити у повному обсязі (з урахуванням часткової оплати відповідача у розмірі 117482,84 грн.).
09.02.2026 р. до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків зустрічної позовної заяви (вх. № 4593/26).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" про стягнення заборгованості у розмірі 355900,00 грн. до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 916/5165/25 за правилами загального позовного провадження та повідомлено сторін про розгляд справи № 916/5165/25 у підготовчому засіданні 24 лютого 2026 р. о 12:45 год.
13.02.2026 р. до господарського суду від ТОВ "Гурман Фуді" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 5528/26), відповідно до якого товариство просить суд долучити копію кур'єрської накладної ТОВ "Двадцять п'ять годин" з відміткою про факт отримання ТОВ "Форт-Бір-Плюс" відповідних документів та копію квитанції рекомендованого поштового відправлення з описом вкладення та фіскальним чеком АТ "Укрпошта" до матеріалів справи та поновити процесуальний строк для подання зазначених доказів. Судом задоволено вказане клопотання від 13.02.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання від 24.02.2026 р.
16.02.2026 року від ТОВ "Форт-Бір-Плюс" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (вх. № 5588/26), в якому відповідач за зустрічним позовом не погоджується з позовними вимогами зустрічного позивача, та просить суд відмовити у задоволені зустрічних позовних вимог у повному обсязі.
Так, відповідач за зустрічним позовом вказує, що відповідно до умов договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 строк його дії закінчився 31.12.2024, натоміть жодних доказів пролонгації договору, укладення додаткової угоди або погодження сторонами продовження строку дії договору зустрічним позивачем суду не надано. Таким чином, за ствердженнями відповідача за зустрічним позовом, станом на 01.01.2026 року договір вже понад рік як припинив свою дію, що виключає можливість надання послуг на його підставі.
Відтак, відповідач за зустрічним позовом наголошує, що зустрічним позивачем не доведено на підставі якого правочину надавалися послуги у 2025 - 2026 році, які саме послуги фактично надавалися та яким чином вони були погоджені замовником з урахуванням фактичного закінчення терміну дії договору, на який посилається зустрічний позивач.
Крім того, відповідач за зустрічним позовом зауважує, що акт від 01.01.2026 року, який надано зустрічним позивачем до матеріалів справи, не підписаний зустрічним відповідачем та не містить доказів погодження обсягу та вартості послуг з боку ТОВ "Форт-Бір-Плюс" та який сам по собі односторонньо складений акт не є беззаперечним доказом надання та прийняття послуг, якщо інше прямо не передбачено договором.
Так, відповідач додає, що судова практика Верховного Суду неодноразово виходить з того, що односторонній акт може бути доказом лише за умови доведення фактичного виконання робіт (послуг) та їх прийняття або безпідставного ухилення від підписання.
Між тим, посилаючись на п. 4.4 договору, відповідач за зустрічним позовом вказує, що ТОВ "Гурман Фуді" не надіслав жодного звіту, який підтверджує виконання послуг впродовж 2025 року замовнику (зустрічний відповідач), оскільки послуги не надавалися.
Відтак, відповідач за зустрічним позовом стверджує, що відсутність таких звітів унеможливлює перевірити фактичне виконання послуг, визначити їх обсяг та підтвердити досягнення результату та є істотним порушенням умов договору, що виключає можливість вважати послуги належно наданими.
Крім того, відповідач за зустрічним позовом додає, що кур'єрська накладна ТОВ "Двадцять п'ять годин" не підтверджує вручення акту зустрічному відповідачу, оскільки в накладній відсутня відмітка про вручення зазначених документів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2026 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/5165/25 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 19 березня 2026 р. о 12:30 год.
03.03.2026 р. до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов (вх. № 7467/26), відповідно до яких позивач за первісним вказує, що відповідач за зустрічним позовом необґрунтовано ототожнює факт надання послуг з датою складання акту приймання-передачі, вважаючи, що складення акту 01.01.2026 свідчить про надання послуг поза межами строку дії договору.
Так, позивач за зустрічним позовом вказує, що договір № 1 від 26.08.2024 року не містить жодної умови, яка би зобов'язувала виконавця складати акт в межах строку дії договору, зокрема, чинне законодавство не ставить момент складання акту в залежність від строку дії договору, якщо сам договір не встановлює протилежного, отже акт від 01.01.2026 лише фіксує вже надані послуги за договором № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 та не створює інших зобов'язань, які не виникли в межах основного договору.
При цьому позивач за зустрічним позовом наголошує, що з акту здачі-приймання робіт № 1 від 01.01.2026 року безпосередньо вбачається, що надання послуг здійснювалося в межах договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 року:
1) маркетингові послуги згідно договору № 1 від 26.08.2024 року (продукція "Пиво");
2) маркетингові послуги згідно договору № 1 від 26.08.2024 року (продукція "Старий Кахеті");
3) маркетингові послуги згідно договору № 1 від 26.08.2024 року (продукція "Джаффа").
Таким чином, позивач за зустрічним позовом вказує, що зміст акту прямо свідчить, що послуги надавалися саме в межах договору № 1 від 26.08.2024, перелік послуг відповідає функції маркетингового супроводу продукції, що поставлялася за договором поставки № 615 від 26.08.2024, встановлена договірна ціна кожного виду послуг.
Крім того, позивач за зустрічним позовом, посилаючись на положення договору № 1 від 26.08.2024, наголошує, що невиконання замовником обов'язку щодо прийняття та оплати послуг не може розцінюватися як доказ їх ненадання. Навпаки, така поведінка свідчить про порушення відповідачем за зустрічним позовом умов договору та недобросовісне виконання зобов'язань в частині прийняття належним чином наданих послуг та оплати їх вартості. Зокрема, договором прямо передбачено єдиний допустимий спосіб вираження незгоди замовника з наданими послугами - письмова мотивована відмова, адресована виконавцю у встановленому договором порядку.
Натомість позивач за зустрічним позовом вказує, що оформлений на виконання договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 акт здачі-приймання послуг є документом первинного бухгалтерського обліку, який фіксує кількість та вартість наданих послуг.
При цьому, як стверджує позивач за зустрічним позовом, належним первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт надання послуг є договір № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 та акт № 1 від 01.01.2026. Відповідач за зустрічним позовом не навів аргументів/доказів, які би свідчили про наявні недоліки в цьому первинному документі або інші обставини, які свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Зокрема, не надано з боку відповідача і доказів письмової вмотивованої відмови від прийняття послуг, адресованої виконавцю у встановленому договором порядку. Податкова накладна в свою чергу не є первинним бухгалтерським документом, який доводить факт здійснення господарської операції та поставки товару. Водночас cам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.
Разом з тим, як зазначає позивач за зустрічним позовом, відсутність звітів саме по собі не унеможливлює встановлення факту надання послуг та не спростовує їх реального виконання, оскільки первинним документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції, є акт здачі-приймання послуг. Акт від 01.01.2026, належним чином направлений та вручений замовнику, містить повний перелік наданих послуг, визначає їх обсяг, вартість та конкретний результат, досягнутий виконавцем у межах виконання договірних зобов'язань.
05.03.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7986/26). Так, відповідач за зустрічним позовом, посилаючись на п. 4.4 договору, відповідно до якого виконавець зобов'язується протягом 5 (п'яти) днів з дати закінчення надання послуг направляти (подавати) звіти, які підтверджують виконання послуг, визначених додатками до цього договору, та акти прийому-передачі наданих послуг за відповідний період на підпис замовнику. Тобто, як стверджує відповідач за зустрічним позовом, акт, який надав зустрічний позивач, датований 01.01.2026, з огляду на що період, в якому, на думку зустрічного позивача, надавалися послуги є грудень 2025 року, проте в грудні 2025 року договір № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 вже не був чинним.
Крім того, відповідач за зустрічним позовом додає, що строк дії договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 закінчився 31.12.2024, при цьому нових договорів про надання послуг у 2025 - 2026 році між сторонами укладено не було.
Разом з тим відповідач за зустрічним позовом вказує, що не надання звітів свідчить про відсутність належного документального підтвердження фактичного надання послуг, що відповідно до принципу змагальності сторін покладає на зустрічного позивача ризик недоведеності заявлених вимог. Крім того, п. 1.3 договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 зазначає, що перелік, опис, характеристика, обсяги, способи, строки та вартість послуг, що надаються згідно з договором у кожному відповідному періоді, визначаються сторонами у додатках до цього договору, що після підписання сторонами стають невід'ємною частиною договору, проте жодного додатку, що встановлює умови для надання послуг зустрічний позивач до суду не надав.
У підготовчому засіданні господарського суду 19 березня 2026 року по справі № 916/5165/25 протокольно оголошено перерву до 27 березня 2026 року о 10:45 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/5165/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 3929326,44 грн. та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" про стягнення заборгованості у розмірі 355900,00 грн. та призначено справу до судового розгляду по суті у засіданні суду на 22 квітня 2026 р. о 15:30 год.
15.04.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 12944/26).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 р. відкладено розгляд справи на 06 травня 2026 р. об 11:00 год.
05.05.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" надійшло клопотання (вх. № 15614/26), в якому заявник зазначає, що останньому стало відомо, що станом на 05.05.2026 року відбулися зміни щодо відповідача, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, юридична особа з відповідним кодом ЄДРПОУ 43255905 продовжує існувати, змінилися лише її реєстраційні дані, а саме: змінено найменування юридичної особи з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Еклерін"; змінено місцезнаходження на: Україна, 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, будинок 20. З оглду на викладене ТОВ "Форт-Бір-Плюс" просить суд врахувати актуальне найменування та місцезнаходження відповідача відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та заначити їх у судовому рішенні по справі № 916/5165/25.
Так, у судовому засіданні 06.05.2026 р. судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" змінено найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю "Еклерін" та адресу місцезнаходження на: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 20, про що свідчить відповідь з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.04.2026 року № 2635141.
З огляду на викладене господарським судом задоволено клопотання ТОВ "Форт-Бір-Плюс" та замінено назву відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Еклерін", про що зазначено у протоколі судового засідання від 06.05.2026 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 р. закрито провадження у справі № 916/5165/25 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еклерін" про стягнення заборгованості у розмірі 117482,84 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Під час розгляду справи по суті 06.05.2026 р. позивач за первісним позовом підтримав позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 2 858 592,27 грн. - основного боргу, 44 366,83 грн. - інфляційних збитків, 371 560,53 грн. - пені, 239 716,46 грн. - 20% річних, 297 607,51 грн. - 10% штрафу, натомість позивач за зустрічним позовом просив зустрічні позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача за зустрічним позовом заборгованість у розмірі 355 900,00 грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, 26.08.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" (покупець) укладено договір поставки № 615, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього договору товар партіями згідно із замовленнями останнього, за діючими цінами на момент відвантаження.
За умовами п. 1.2 договору № 615 від 26.08.2024 р. найменування, асортимент, кількість і ціна товару визначаються за домовленістю сторін і вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Особа, що підписала видаткову накладну від імені покупця, має всі повноваження за погодженням даних умов (найменування, асортименту, кількості, ціни, а також місця, дати та часу поставки) від імені покупця.
Згідно з п. 1.5 договору № 615 від 26.08.2024 р. разом з товаром продавець передає покупцеві наступні документи: видаткова накладна та товаротранспортна накладна, податкова накладна, копії посвідчення якості та сертифікату відповідності.
Пунктом 2.1 договору № 615 від 26.08.2024 р. погоджено, що поставку товару до місця виконання зобов'язань з поставки здійснює продавець або покупець згідно з домовленостями. Місцем виконання зобов'язання з поставки вважається склад або магазин, розташований за адресою, вказаною покупцем в заявці на поставку даної партії товару.
Між тим відповідно до п. 2.3 договору № 615 від 26.08.2024 р. поставка товару здійснюється узгодженими партіями по заявці, що подається покупцем не пізніше, ніж за 2 (два) дня до пропонованої дати відвантаження. У заявці вказується асортимент, кількість і графік відвантажень.
При наявності простроченого боргу покупця за раніше поставлений товар за даним договором, прийняття заявок і відвантаження товару продавцем призупиняється до моменту повного погашення покупцем заборгованості за попередньо поставлений товар. У цьому випадку продавець звільняється від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань (п. 2.7 договору № 615 від 26.08.2024 р.).
Згідно з п. 3.1 договору № 615 від 26.08.2024 р. ціни на товар встановлюються за погодженням сторін на підставі прайс-листів продавця і вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
У п. 3.2 договору № 615 від 26.08.2024 р. погоджено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця або іншим, що не суперечить чинному законодавству способом. Зобов'язання по сплаті за товар покупцем вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Пунктом 3.3 договору № 615 від 26.08.2025 р. погоджено, що термін оплати за отримай їй товар: 100% передоплати; відстрочка платежу на 7 (сім) календарних днів з дня прийняття товару покупцем.
Відповідно до п. 3.4 договору № 615 від 26.08.2024 р. гранична сума заборгованості покупця за отриманий на умовах відстрочення платежу товар встановлюється в розмірі не більше 10000,00 (десять тисяч) гривень. При перевищенні зазначеної суми відвантаження товару продавцем призупиняється без застосування до нього будь-яких видів відповідальності.
При цьому пунктом 3.7 договору № 615 від 26.08.2024 р. загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору.
Приписами п. 6.2 договору № 615 від 26.08.2024 р. погоджено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.
За порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує завдані цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань винна сторона виплачує понад збитків штрафні санкції, встановлені чинним законодавством і цим договором (п. 7.1, 7.2 договору № 615 від 26.08.2024 р.).
Умовами п. 7.3 договору № 615 від 26.08.2024 р. закріплено, що у разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, а також 20% річних.
Згідно з п. 7.4 договору № 615 від 26.08.2024 р. у разі затримки оплати понад 14 календарних днів, покупець зобов'язується додатково до суми боргу сплатити продавцеві штраф у розмірі 10% суми боргу.
Крім того, п. 10.1 договору № 615 від 26.08.2024 р. передбачено, що даний договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і діє протягом двох років з дати укладення, а за грошовими зобов'язаннями - до їх повного виконання, З дати набрання чинності даного договору попередній аналогічний договір (договори) поставки, а також листи, протоколи з цього питання втрачають свою силу і сторони керуються умовами цього договору. Якщо за один місяць до закінчення терміну цього договору жодна із сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору, він автоматично продовжує свою дію кожний раз до 31 грудня наступного року включно.
Натомість п. 10.2 договору № 615 від 26.08.2024 р. встановлено, що у разі якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про його припинення, то цей договір вважається автоматично пролонгованим на такий же термін на тих же умовах. Повідомлення про припинення договору має бути направлено рекомендованим листом з повідомленням про отримання.
Пунктом 10.4 договору № 615 від 26.08.2024 р. визначено, що у разі порушення умов цього договору покупцем в частині своєчасності оплати прийнятого товару продавець залишає за собою право відмовитися від поставок товару (без настання відповідальності за це) і одностороннього розірвання договору з попереднім повідомленням покупця про свій намір. Договір вважається розірваним після закінчення 20 днів з урахуванням часу поштового обігу, з моменту отримання покупцем повідомлення про розірвання договору.
У разі, якщо на дату укладення цього договору або у процесі його виконання загальна сума цього договору перевищить 50 (п'ятдесят) відсотків вартості чистих активів покупця станом на кінець попереднього кварталу, то покупець зобов'язаний протягом 1 (одного) робочого дня від дати, коли загальна сума цього договору перевищить 50 (п'ятдесят) відсотків вартості чистих активів покупця станом на кінець попереднього кварталу надати продавцю оригінал або належним чином засвідчену виконавчим органом покупця (з обов'язковим проставлянням відтиску печатки покупця) копію протоколу загальних зборів учасників покупця про схвалення цього договору без обмежень по сумі та строку його дії і будь-яких змін та/або доповнень до нього, у тому числі тих, що будуть здійснені у майбутньому, а також належним чином засвідчену копію фінансового звіту (балансу) покупця за попередній квартал. Під попереднім кварталом в рамках цього підпункту сторони розуміють квартал, що передує кварталу, в якому продавцем було направлено вимогу про надання довідки про вартість чистих активів покупця га копії фінансового звіту (балансу) покупця. У разі не виконання покупцем вимог даного пункту, внаслідок чого до продавця будуть застосовані штрафні санкції чи будь-які інші стягнення та/або цей договір буде визнано недійсним, фіктивним або неукладеним, покупець зобов'язується відшкодувати продавцю всі понесенні ним збитки та сплатити штраф у розмірі 25% відсотків від загальної суми договору.
Як вбачається з матеріалів справи даний договір поставки № 615 від 26.08.2024 року підписаний уповноваженими представниками сторін та містить відтиски їх печаток.
Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
За умовами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Так, вищевказаний договір поставки № 615 від 26.08.2024 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, із матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" на підтвердження поставки відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" товару на загальну суму 2976075,11 грн. надано до суду наступні видаткові накладні: № ОБП-029008 від 31.05.2025 на суму 11826,30 грн.; № ОБП-029681 від 04.06.2025 на суму 10040,00 грн.; № ОБП-030822 від 07.06.2025 на суму 7405,20 грн.; № ОБП-030823 від 07.06.2025 на суму 8057,28 грн.; № ОБП-030824 від 07.06.2025 на суму 4435,08 грн.; № ОБП-030825 від 07.06.2025 на суму 3784,14 грн.; № ОБП-030826 від 07.06.2025 на суму 4133,34 грн.; № ОБП-030827 від 07.06.2025 на суму 6788,40 грн.; № ОБП-030828 від 07.06.2025 на суму 9067,32 грн.; від 07.06.2025 № ОБП-030829 на суму 8308,20 грн.; № ОБП-030830 від 07.06.2025 на суму 8308,20 грн.; № ОБП-030831 від 07.06.2025 на суму 11121,96 грн.; № ОБП-030832 від 07.06.2025 на суму 5913,54 грн.; № ОБП-030833 від 07.06.2025 на суму 7620,72 грн.; № ОБП-030834 від 07.06.2025 на суму 5414,40 грн.; від 07.06.2025 № ОБП-030835 від 07.06.2025 на суму 4900,20 грн.; № ОБП-030836 від 07.06.2025 на суму 5537,58 грн.; № ОБП-030837 від 07.06.2025 на суму 5250,12 грн.; № ОБП-031084 від 07.06.2025 на суму 46302,98 грн.; № ОБП-031088 від 07.06.2025 на суму 1673,64 грн.; № ОБП-031110 від 07.06.2025 на суму 77724,02 грн.; № ОБП-031112 від 07.06.2025 на суму 48880,37 грн.; № ОБП-031114 від 07.06.2025 на суму 38260,67 грн.; № ОБП-031115 від 07.06.2025 на суму 86056,82 грн.; № ОБП-031116 від 07.06.2025 на суму 26912,74 грн.; № ОБП-031127 від 09.06.2025 на суму 7023,21 грн.; № ОБП-031133 від 09.06.2025 на суму 66395,44 грн.; № ОБП-031135 від 09.06.2025 на суму 42668,42 грн.; № ОБП-031136 від 09.06.2025 на суму 32079,00 грн.; № ОБП-031137 від 09.06.2025 на суму 55114,72 грн.; № ОБП-031138 від 09.06.2025 на суму 35259,43 грн.; № ОБП-031139 від 09.06.2025 на суму 61480,96 грн.; № ОБП-031140 від 09.06.2025 на суму 84328,58 грн.; № ОБП-031875 від 11.06.2025 на суму 656,07 грн.; № ОБП-031880 від 11.06.2025 на суму 30498,39 грн. (позивачем заявлено до стягнення за вказаною видатковою накладною меншу суму, а саме 29635,87 грн.); № ОБП-031887 від 11.06.2025 на суму 1642,48 грн.; № ОБП-031891 від 11.06.2025 на суму на суму 3332,34 грн.; № ОБП-032024 від 11.06.2025 на суму 21356,63 грн.; № ОБП-032025 від 11.06.2025 на суму 37701,55 грн.; № ОБП-032776 від 14.06.2025 на суму 9983,16 грн.; № ОБП-034186 від 18.06.2025 на суму 2457,18 грн.; № ОБП-034190 від 18.06.2025 на суму 2965,38 грн.; № ОБП-034191 від 18.06.2025 на суму 3877,34 грн.; № ОБП-034192 від 18.06.2025 на суму 3723,84 грн.; № ОБП-037934 від 02.07.2025 на суму 26323,04 грн.; № ОБП-038142 від 03.07.2025 на суму 30882,36 грн.; № ОБП-042586 від 19.07.2025 на суму 19821,42 грн.; № ОБП-042587 від 19.07.2025 на суму 16864,44 грн.; № ОБП-042623 від 18.07.2025 на суму 4593,24 грн.; № ОБП-042624 від 19.07.2025 на суму 11147,40 грн.; № ОБП-042625 від 19.07.2025 на суму 15192,36 грн.; № ОБП-042626 від 19.07.2025 на суму 16520,04 грн.; № ОБП-042627 від 19.07.2025 на суму 17939,52 грн.; № ОБП-042628 від 19.07.2025 на суму 4996,80 грн.; № ОБП-042629 від 19.07.2025 на суму 17836,56 грн.; № ОБП-042630 від 19.07.2025 на суму 10310,76 грн.; № ОБП-042631 від 19.07.2025 на суму 19682,28 грн.; № ОБП-042668 від 18.07.2025 на суму 36097,08 грн.; № ОБП-042669 від 19.07.2025 на суму 36097,08 грн.; № ОБП-042670 від 19.07.2025 на суму 15765,84 грн.; № ОБП-042798 від 18.07.2025 на суму 3709,80 грн.; № ОБП-042970 від 19.07.2025 на суму 14090,04 грн.; № ОБП-042971 від 19.07.2025 на суму 5543,28 грн.; № ОБП-042972 від 19.07.2025 на суму 12675,36 грн.; № ОБП-042973 від 19.07.2025 на суму 10125,78 грн.; № ОБП-042974 від 19.07.2025 на суму 16794,78 грн.; № ОБП-042975 від 19.07.2025 на суму 5969,82 грн.; № ОБП-042976 від 19.07.2025 на суму 4345,98 грн.; № ОБП-042977 від 19.07.2025 на суму 6508,26 грн.; № ОБП-043021 від 19.07.2025 на суму 14716,80 грн.; № ОБП-043022 від 19.07.2025 на суму 8363,52 грн.; № ОБП-043023 від 19.07.2025 на суму 8051,64 грн.; № ОБП-043024 від 19.07.2025 на суму 6717,12 грн.; № ОБП-043025 від 19.07.2025 на суму 6092,46 грн.; № ОБП-043026 від 19.07.2025 на суму 4811,34 грн.; № ОБП-043027 від 19.07.2025 на суму 8144,76 грн.; № ОБП-043028 від 19.07.2025 на суму 8961,66 грн.; № ОБП-043150 від 19.07.2025 на суму 2099,68 грн.; № ОБП-043184 від 19.07.2025 на суму 270,09 грн.; № ОБП-043199 від 22.07.2025 на суму 15120,36 грн.; № ОБП-046084 від 30.07.2025 на суму 36028,80 грн.; № ОБП-046155 від 30.07.2025 на суму 3637,08 грн.; № ОБП-046156 від 30.07.2025 на суму 5685,84 грн.; № ОБП-046158 від 30.07.2025 на суму 36028,80 грн.; № ОБП-046163 від 30.07.2025 на суму 9079,92 грн.; № ОБП-046164 від 30.07.2025 на суму 6651,54 грн.; № ОБП-046165 від 30.07.2025 на суму 5280,48 грн.; № ОБП-046166 від 30.07.2025 на суму 6333,84 грн.; № ОБП-046167 від 30.07.2025 на суму 4757,76 грн.; № ОБП-046168 від 30.07.2025 на суму 2736,00 грн.; № ОБП-046169 від 30.07.2025 на суму 3974,40 грн.; від 30.07.2025 № ОБП-046170 на суму 4001,04 грн.; № ОБП-047213 від 02.08.2025 на суму 32090,69 грн.; № ОБП-047227 від 02.08.2025 на суму 50187,80 грн.; № ОБП-047228 від 02.08.2025 на суму 38537,76 грн.; № ОБП-047229 від 02.08.2025 на суму 74211,82 грн.; № ОБП-047230 від 02.08.2025 на суму 91968,74 грн.; № ОБП-047234 від 02.08.2025 на суму 37833,10 грн.; № ОБП-047248 від 02.08.2025 на суму 117482,84 грн.; № ОБП-047286 від 02.08.2025 на суму 43715,62 грн.; № ОБП-047297 від 02.08.2025 на суму 78733,10 грн.; № ОБП-047346 від 02.08.2025 на суму 46530,46 грн.; № ОБП-047347 від 02.08.2025 на суму 78782,10 грн.; № ОБП-047370 від 02.08.2025 на суму 38292,04 грн.; № ОБП-047371 від 02.08.2025 на суму 50217,60 грн.; № ОБП-047374 від 02.08.2025 на суму 93908,00 грн.; № ОБП-047379 від 02.08.2025 на суму 65883,94 грн.; № ОБП-047654 від 06.08.2025 на суму 58077,22 грн.; № ОБП-052743 від 21.08.2025 на суму 12006,18 грн.; № ОБП-053287 від 26.08.2025 на суму 26510,30 грн.; № ОБП-053298 від 23.08.2025 на суму 14476,00 грн.; № ОБП-053299 від 23.08.2025 на суму 18381,30 грн.; № ОБП-053300 від 23.08.2025 на суму 18189,02 грн.; № ОБП-053317 від 23.08.2025 на суму 29275,71 грн.; № ОБП-053320 від 23.08.2025 на суму 17337,56 грн.; № ОБП-053322 від 23.08.2025 на суму 21785,10 грн.; № ОБП-053325 від 23.08.2025 на суму 17158,54 грн.; № ОБП-053327 від 23.08.2025 на суму 8430,00 грн.; № ОБП-053328 від 23.08.2025 на суму 67105,56 грн.; № ОБП-053432 від 23.08.2025 на суму 52916,48 грн.; № ОБП-053433 від 23.08.2025 на суму 59848,12 грн.; № ОБП-053435 від 23.08.2025 на суму 52054,32 грн.; № ОБП-053436 від 23.08.2025 на суму 21365,02 грн.
Так, вказані видаткові накладні підписані та скріплені відтисками печаток сторін.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, як встановлено судом та зазначається позивачем, договір поставки виконано повністю зі сторони позивача, тобто товар був переданий та доставлений відповідачу, жодних претензій та зауважень зі сторони покупця постачальнику щодо технічного стану, вартості та комплектності товару при їх прийнятті заявлено не було.
Згідно з п. 3.2 договору № 615 від 26.08.2024 р. покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця або іншим, що не суперечить чинному законодавству способом. Зобов'язання по сплаті за товар покупцем вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.
За умовами 6.2 договору № 615 від 26.08.2024 р. право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак, покупець зобов'язаний оплати повну вартість товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки сторонами в договорі не передбачено строк виконання зобов'язання з оплати товару.
Отже, прийняття відповідачем поставленого позивачем товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість товару в повному обсязі відповідно виставлених рахунків на оплату.
При цьому відповідач - ТОВ "Гурман Фуді" стверджує, що здійснив оплату за поставлений товар частково, що підтверджуються платіжними інструкціями: № 1691 від 29.12.2025 р. на суму 117482,84 грн. з призначенням платежу: "плата за пиво зг. накл. № 248 від 02.08.2025 р., у т.ч. ПДВ 20%"; № 1694 від 30.12.2025 р. на суму 105921,00 грн. з призначенням платежу: "плата за Ст. Кахеті зг. накл. № 384 від 25.12.2025 р. у т.ч. ПДВ 20%".
Разом з тим, як убачається з вказаної платіжної інструкції № 1694, відповідач здійснив оплату у розмірі 105921,00 грн. відповідно до накладної № 384 від 25.12.2025 р. Водночас, як встановлено судом, вказана накладна відсутня у матеріалах справи, стосується іншого періоду, ніж заявлений позивачем за первісним позовом у справі, що розглядається, та заборгованість за якою не заявлено позивачем у даному спорі. З огляду на викладене господарський суд доходить висновку, що за заявленими позивачем видатковими накладними відповідач - ТОВ "Еклерін" здійснив лише часткову оплату у розмірі 117482,84 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1691 від 29.10.2025 р.
Так, із платіжної інструкції № 1691 від 29.12.2025 судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом - ТОВ "Гурман Фуді" частково сплачено суму основного боргу у розмірі 117482,84 грн., з огляду на що суд вважає, що предмет спору між сторонами у вказаній частині позову про стягнення 117482,84 грн. боргу відсутній.
Таким чином, враховуючи викладене вище, Господарським судом Одеської області закрито провадження у справі № 916/5165/25 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еклерін" про стягнення заборгованості у розмірі 117482,84 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Крім того, судом відхиляються твердження відповідача за первісним позовом про те, що видаткові накладні, наявні у матеріалах справи, не є належним доказом поставки товару, оскільки з видаткових накладних не зрозуміло, ким вони підписані з боку покупця.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з абз. 1 п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").
Отже, обов'язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.
Натомість, як убачається з матеріалів справи, наявні видаткові накладні містять підписи уповноважених осіб покупця, прізвище та ініціали, печатку товариства або печатку окремого магазину товариства із зазначенням місцезнаходження такого магазину. Водночас господарський суд зауважує, що відповідно до умов договору № 615 від 26.08.2024, а саме п. 1.2, 1.3, 1.4, покупець зобов'язаний повідомляти продавця про осіб, які мають право підпису від імені покупця, а також про анулювання такого права конкретної особи.
Відтак, суд зазначає, що надані позивачем за первісним позовом видаткові накладні на підтвердження поставки товару є належним доказом поставки товару та його прийняття відповідачем за первісним позовом.
При цьому щодо посилань відповідача за первісним позовом на п. 3.4 договору поставки № 615 суд зазначає, що вказаний пункт договору встановлює право, а не обов'язок продавця припинити постачання товару без застосування до продавця будь-якого виду відповідальності у разі перевищення граничної суми заборгованості покупця за отриманий товар на умовах відстрочення платежу.
Крім того, судом відхиляються доводи відповідача за первісним позовом про те, що продавцем жодного разу не заявлялася вимога до покупця щодо надання довідки про вартість чистих активів покупця та копії фінансового звіту покупця в момент, коли вартість договору досягла позначки в 50% вартості чистих активів покупця договір мав би бути або достроково розірваний або схвалений рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Гурман Фуді", при цьому оскільки продавцем не було виконано вимоги даного пункту договору у покупця не виникли підстави для здійснення оплати поставленого продавцем товару після перевищення вартості договору понад 50% вартості чистих активів ТОВ "Гурман Фуді", з огляду на наступне.
Так, суд зазначає, що п. 10.18 не встановлює обов'язку продавця контролювати фінансово-господарську діяльність відповідача, зокрема, фінансову звітність, а лише встановлює право на отримання такої інформації за відповідною вимогою. При цьому саме відповідач за первісним позовом є відповідальною особою за свій фінансовий стан та повинен контролювати чи не перевищує загальна сума цього договору 50% вартості чистих активів покупця та у разі такого перевищення протягом 1 робочого дня від дати, коли загальна сума цього договору перевищить 50 (п'ятдесят) відсотків вартості чистих активів покупця станом на кінець попереднього кварталу надати продавцю оригінал або належним чином засвідчену виконавчим органом покупця (з обов'язковим проставлянням відтиску печатки покупця) копію протоколу загальних зборів учасників покупця про схвалення цього договору без обмежень по сумі та строку його дії і будь-яких змін та/або доповнень до нього, у тому числі тих, що будуть здійснені у майбутньому, а також належним чином засвідчену копію фінансового звіту (балансу) покупця за попередній квартал.
Відтак, не виконання обов'язку відповідача за первісним позовом щодо надання визначених в п. 10.18 договору № 615 документів не може бути підставою для звільнення від виконання частини зобов'язання.
Водночас, як встановлено судом, відповідачем не були виконані у повному обсязі зобов'язання за договором поставки № 615 від 26.04.2025 р. щодо здійснення повної оплати вартості поставленого товару.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості за поставлений товар за спірним договором поставки № 615 від 26.04.2025, яку відповідачем не спростовано та доказів сплати якої до суду не надано. Разом з тим суд зазначає, що, враховуючи часткове виконання відповідачем умов договору у розмірі 117482,84 грн., сума заборгованості за договором поставки, що підлягає стягненню з відповідача, складає 2858592,27 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 371560,53 грн. та штрафу в сумі 297607,51 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (часткова несплата орендних платежів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Так, пунктом 7.3 договору № 615 від 26.08.2024 р. закріплено, що у разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, а також 20% річних.
Згідно з п. 7.4 договору № 615 від 26.08.2024 р. у разі затримки оплати понад 14 календарних днів, покупець зобов'язується додатково до суми боргу сплатити продавцеві штраф у розмірі 10% суми боргу.
Пунктом 3.3 договору № 615 від 26.08.2025 р. визначено, що термін оплати за отримай їй товар: 100% передоплати; відстрочка платежу на 7 (сім) календарних днів з дня прийняття товару покупцем.
Відповідно до п. 3.4 договору № 615 від 26.08.2024 р. гранична сума заборгованості покупця за отриманий на умовах відстрочення платежу товар встановлюється в розмірі не більше 10000,00 (десять тисяч) гривень. При перевищенні зазначеної суми відвантаження товару продавцем призупиняється без застосування до нього будь-яких видів відповідальності.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи те, що відповідачем не було виконано зобов'язання за договором поставки щодо оплати вартості товару у строки, передбачені договором, а саме покупець не виконав обов'язок щодо оплати залишку заборгованості за договором поставки, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню відповідно до п. 7.3 договору № 615 від 26.08.2025, а також штраф згідно з п. 7.4 договору № 615 від 26.08.2025. Дослідивши та перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми пені та штрафу, судом встановлено, що вказані розрахунки були здійснені позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 371560,53 грн. та штраф у розмірі 297607,51 грн.
При цьому відповідач просить суд зменшити ТОВ "Гурман Фуді" суму нарахованої пені. В обґрунтування поданого клопотання відповідач за первісним позовом зазначає, що ним вживаються заходи щодо погашення існуючої заборгованості, однак наразі підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі. При цьому, як додає відповідач, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу. Так, відповідач посилається на ч. 1 ст. 233 ГК України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Отже, посилаючись на запровадження військового стану та енергетичний дефіцит, що вплинули на роботу багатьох підприємств, особливо тих, що займаються торгівлею, відповідач зауважує, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій є надмірним для ТОВ "Гурман Фуді".
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Цивільного кодексу України.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:
- розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань.
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться у ньому, врахувавши розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання та розмір пені; обставини, на які посилався відповідач як на підставу зменшення пені та які відповідач згідно зі ст. 74 ГПК України не довів, що вони є винятковими, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання. Адже відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та вірогідних доказів у розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Щодо вимог про стягнення 20% річних у сумі 239716,46 грн. та інфляційних втрат у розмірі 44366,83 грн. суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.
Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством. Так, у п. 7.3 договору № 615 від 26.08.2024 р. сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, а також 20% річних.
З огляду на те, що умовами п. 7.3 спірного договору встановлено інший відсоток річних, відповідно сплаті підлягають саме 20% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та невиконання відповідачем грошового зобов'язання, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 20% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 20% річних у розмірі 239716,46 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок річних був здійснений позивачем арифметично правильно та є вірним, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено, контррозрахунку не наведено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 20% річних, нараховані за несвоєчасну оплату за договором поставки, у сумі 239716,46грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. № 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, наявний в матеріалах справи, в загальному розмірі 47840,73 грн. та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань здійснено позивачем правильно із застосуванням вірно обраного сукупного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено, контррозрахунку не наведено. Разом з тим суд зауважує, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з ТОВ "Гурман Фуді" інфляційні втрати у розмірі 44366,83 грн. В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вірно розрахована товариством у додатку до позовної заяви, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем у прохальній частині позову, у розмірі 44366,83 грн.
Водночас господарським судом відхиляються твердження відповідача про те, що наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій не відповідає дійсності, оскільки відповідачем частково сплачено заборгованість, з огляду на те, що відповідачем сплачено заборгованість частково у розмірі 117482,84 грн. 29 грудня 2025 року, натомість позивачем здійснено розрахунок пені, інфляційних втрат, 20% річних за період з 08.06.2025 р. по 17.12.2025 р. Відтак, позивачем правомірно нараховано пеню, інфляційні втрати, 20% річних за заявлений період без врахування часткової оплати, що була здійснена пізніше.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулося на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 47151,92 грн. (із урахуванням коефіцієнту 0,8 з огляду на подання позову через "Електронний суд" ЄСІТС), понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Щодо заяви первісного позивача про покладення на відповідача за первісним позовом судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45000,00 грн. суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
У ч.ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи копії договору про надання правової допомоги № 01/10/25 від 01.10.2025, звіту (детального опису виконаних робіт) від 17.12.2025 та платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 121522 від 18.12.2025 на суму 45000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" (замовник) та Адвокатським бюро "Богдана Зонова" (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов п.п. 1.1 якого виконавець за дорученнями замовника бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Відповідно до п. 1.2 договору № 01/10/25 від 01.10.2025 для виконання доручень за п. 1.1 цього договору замовник уповноважує виконавця, а рівно й осіб, залучених останнім, представляти інтереси замовника:
- перед фізичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, в органах державної податкової служби, МВС та СБУ, в органах внутрішніх справ, національної поліції, державній виконавчій службі, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема, у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб.
- представляти інтереси замовника з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред'явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред'явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання та затвердження мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред'явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені замовника державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах замовника не передбачених даним договором.
За умовами п. 2.1. 2.2 договору № 01/10/25 від 01.10.2025 р. цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2026 року. Якщо жодна зі сторін за 1 (один) місяць до закінчення строку дії договору не заявить про намір припинити дію цього договору, цей договір автоматично продовжуються кожний раз на той самий строк та на тих самих умовах.
Положеннями п. 4.1 договору № 01/10/25 від 01.10.2025 р. закріплено, що юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються замовником у залежності від обсягу часу, що його витрачено виконавцем на надання юридичних послуг за договором, з розрахунку вартості 1 год./1500 грн. без ПДВ.
У п. 4.3 договору № 01/10/25 від 01.10.2025 р. сторонами погоджено, що оплата юридичних послуг, що надаються згідно з договором, здійснюється у такому порядку:
- 4.3.1. Виконавець надає замовнику рахунок, детальний опис робіт та акт виконаних робіт з розрахунком суми оплати, виходячи з обсягу часу, що його було витрачено на надання юридичних послуг за договором, ставок, зазначених в п. 4.1 договору, фактичних витрат виконавця, зазначених в п.4.2 договору.
- 4.3.2. У разі відсутності у замовника заперечень з приводу суми оплати він зобов'язується сплатити визначену суму протягом 10 календарних днів з моменту акту виконаних робіт.
Згідно з п. 4.4 договору № 01/10/25 від 01.10.2025 р. факт надання послуг за договором підтверджується актами, що підписуються сторонами.
17.12.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" (замовник) та Адвокатським бюро "Богдана Зонова" підписано звіт (детальний опис робіт) на підставі договору про надання правової допомоги № 01/10/25 від 01.10.2025 року.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору про надання правової допомоги № 01/10/25 від 01.10.2025, звіту (детального опису виконаних робіт) від 17.12.2025 та платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 121522 від 18.12.2025 на суму 45000,00 грн. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Між тим у ч. 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо, випливає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже, такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, так і відповідно до ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (аналогічний правовий висновок викладений в додатковій постанові ПЗАГС від 18.03.2025 р. по справі № 916/4066/23).
Отже, господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому, таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, враховуючи частини п'яту-сьому, дев'яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі № 916/1340/18.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Наразі господарський суд зазначає, що складність справи не є високою, спірний договір є стандартним договором поставки, крім того, вказаний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку з неналежним виконанням договору купівлі-продажу (поставки). У спорах такого характеру, за відсутності особливостей поставки товару у спірних правовідносинах, відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо факту поставки товару і його часткової оплати, судова практика є сталою.
Також спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, натомість великої кількості законів чи підзаконних нормативно-правових актів, які підлягали би дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають.
Крім того, суд, серед іншого, звертає увагу саме на виконаний адвокатом обсяг робіт (наданих послуг): складення позовної заяви, яка не є об'ємною, її текст викладено на 9 аркушах, більша частина з яких становить цитування умов договору та положень актів законодавства, що не потребувало значних зусиль для адвоката, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження би яких адвокат витратив значний час. Також суд звертає увагу на те, що справа № 916/5165/25 не відноситься до категорії складних та не потребувала отримання будь-яких додаткових документів для підтвердження позовних вимог, вивчення судової практики тощо. При цьому суд додає, що практика з подібних спорів є досить сталою та обширною, тому пошук та аналіз актуальної судової практики не потребує досить значного часу та зусиль.
Між тим, дослідивши та проаналізувавши поданий відповідачем звіт (детальний опис виконаних робіт) від 17.12.2025 за договором про надання правової допомоги № 01/10/25 від 01.10.2025, господарський суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг.
Таким чином, враховуючи викладене вище, господарський суд зазначає, що не всі витрати, зазначені у звіті (детальний опис виконаних робіт) від 17.12.2025, відповідають критерію необхідності та не всі витрати є реальними.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про те, що обґрунтованими та доведеними є витрати ТОВ "Форт-Бір-Плюс" на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн.
При цьому суд зазначає, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Так, відповідачем за первісним позовом - ТОВ "Гурман Фуді" заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, оскільки, на переконання товариства, розмір заявлених позивачем витрат на професійну (правничу) допомогу витрат у розмірі 45000,00 грн. є такою, що не відповідає складності і обсягу виконаних адвокатом робіт, оскільки позовна вимога про стягнення заборгованості за договором поставки є однією із найрозповсюджених вимог, що пов'язана із господарською діяльністю суб'єктів господарювання. А тому, для адвоката, який надає послуги з представництва клієнтів у господарських судах, підготовка такої позовної заяви не вимагатиме тривалого дослідження чинного законодавства і актуальної судової практики, а обсяг доданих до позовної заяви документів не вказує на необхідність їх тривалого в часі збирання, аналізу та дослідження.
Наразі обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У п. 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі N 922/445/19 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Між тим, дослідивши та проаналізувавши подане Товариством з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, господарський суд погоджується з доводами товариства та вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 19000,00 грн.
Стосовно заявлених ТОВ "Гурман Фуді" зустрічних позовних вимог про стягнення з ТОВ "Форт-Бір-Плюс" заборгованість за договором № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 року у розмірі 355900,00 грн. суд зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 26 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гурман Фуді" (виконавець) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" (замовник) укладено договір № 1 про надання маркетингових послуг, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику послуги в торговій мережі виконавця, перелік та вартість яких визначений в додатках, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 1.2 договору № 1 від 26.08.2024 р. послуги, що надаються за цим договором, спрямовані на збільшення обсягу продажів товарів, що постачаються виконавцю за договором поставки № 615 від 26.08.2024 р, укладеним між виконавцем та замовником.
За умовами п. 1.3 договору № 1 від 26.08.2024 р. перелік, опис, характеристика, обсяги, способи, строки та вартість послуг, що надаються згідно з цим договором у кожному відповідному періоді, визначаються сторонами у додатках до цього договору, що після підписання сторонами стають невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2.2 договору № 1 від 26.08.2024 р. виконавець зобов'язаний надавати замовникові податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних на надані послуги та в порядку, передбаченому ПК України, здійснювати їх реєстрацію. У разі порушення виконавцем обов'язку щодо надання замовникові податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної та не здійснення їх реєстрації в єдиному реєстрі податкових накладних з будь-якої причини, виконавець зобов'язаний не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення про це від замовника, оплатити останньому грошові кошти у розмірі суми податку на додану вартість, яку замовник сплатив в складі оплати за послуги, але який не включено до податкового кредиту, у зв'язку з ненаданням податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної (відсутністю реєстрації податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних).
Пунктами 4.1-4.3 договору № 1 від 26.08.2024 р. визначено, що вартість послуг, що надаються за договором, визначається в додатках до договору, які є його невід'ємною частиною. Оплата вартості послуг здійснюється в національній валюті шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця зазначений у договорі. Замовник зобов'язаний перерахувати виконавцю плату за прийняті замовником без зауважень послуги протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дати підписання актів прийому- передачі наданих послуг представниками сторін та за умови отримання замовником від виконавця належним чином зареєстрованої податкової накладної.
Положеннями п. 4.4 договору № 1 від 26.08.2024 р. передбачено, що виконавець зобов'язується протягом 5 (п'яти) днів з дати закінчення надання послуг направляти (подавати) звіти, які підтверджують виконання послуг, визначених додатками до цього договору, та акти прийому-передачі наданих послуг за відповідний період на підпис замовнику. Замовник протягом 14 (чотирнадцять) банківських днів з дня одержання акту повинен повернути виконавцю підписаний зі своєї сторони акт прийому-передачі наданих послуг або відповідно до пункту 2.4.1 договору направити (надати) обґрунтовану відмову від прийняття послуг та підписання акту і вимагати усунення виявлених недоліків послуг та/або зменшення їх вартості на суму наданих/неякісно наданих послуг (в т.ч відшкодування шкоди, якщо вона виникла внаслідок невиконання або неналежного виконання виконавцем зобов'язань за договором). Замовник також додатково вправі направити запит на надання додаткових доказів (матеріалів), що підтверджують факти надання послуг відповідно до договору.
Передача послуг здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг (п. 5.1 договору № 1 від 26.08.2024 р.).
У п.п. 5.1, 5.2 договору № 1 від 26.08.2024 р. сторони погодили, що обов'язок доказування фактів надання послуг відповідно до умов договору покладається на виконавця. У випадку ненадання доказів належного надання послуг в строк 7 робочих днів з дати надіслання замовником обґрунтованої відмови від прийняття послуг або підписання акту прийому-передачі наданих послуг, а також у разі невиконання вимог замовника викладених у акті перевірки, за одноосібним рішенням замовника вартість послуг автоматично зменшується на суму не наданих або неякісно наданих послуг виконавцем.
Відповідно до п. 7.1 договору № 1 від 26.08.2024 р. договір укладено у двох оригінальних примірниках - по одному для кожної із сторін і вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, зазначеної на 1-му аркуші договору, та діє до 31 грудня 2024 р.
За умовами п. 7.3 договору № 1 від 26.08.2024 р. зміни до договору вносяться шляхом укладення додаткових угод до договору, які є його невід'ємними частинами. Доповнення до договору викладаються у вигляді додатків до договору, які є його невід'ємними частинами. Порядок зміни договору, визначений в цьому пункті, не поширюється на випадки розірвання договору в односторонньому порядку, визначеному в п. 7.4 договору.
Так, на підтвердження надання послуг відповідно до договору № 1 від 26.08.2024 р. позивачем за зустрічним позовом надано до суду акт № 1 від 01.01.2026 здачі-приймання робіт за договором про надання маркетингових послуг № 1 від 26.08.2024 р. загальною вартістю робіт 355900,00 грн., а також рахунок № 1 від 01.01.2026 р. на суму 355900,00 грн.
При цьому відповідно до акту № 1 від 01.01.2026 р. здачі-приймання робіт за договором про надання маркетингових послуг № 1 від 26.08.2024 р. вбачається, що вказаний акт містить наступні послуги: маркетингові послуги згідно з договором № 1 від 26.08.2024 - продукція "Пиво"; маркетингові послуги згідно з договором № 1 від 26.08.2024 - продукція "Старий Кахеті"; маркетингові послуги згідно з договором № 1 від 26.08.2024 - продукція "Джаффа".
Так, згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
В силу ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Так, у п. 7.1 договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 р. сторони погодили строк договору до 31 грудня 2024 р.
Як встановлено судом, договір № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 р. діяв до 31.12.2024 року, при цьому вказаний договір не містить положень про автоматичну пролонгацію, при цьому в матеріалах справи відсутні докази продовження дії вказаного договору шляхом укладення додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 4.4 договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 р. виконавець (ТОВ "Гурман Фуді") зобов'язаний протягом 5 днів з дати закінчення надання послуг направити (подати) звіти, які підтверджують виконання послуг, визначених додатками до цього договору, та акти прийому-передачі наданих послуг за відповідний період на підпис замовнику.
Натомість, акт здачі-приймання робіт, на який посилається позивач за зустрічним позовом в обґрунтування зустрічних позовних вимог, складений 01.01.2026 року, тобто через рік після закінчення терміну дії договору про надання маркетингових послуг, що суперечить п. 4.4. вказано договору.
При цьому господарський суд наголошує, що вказаний акт здачі-приймання робіт № 1 від 01.01.2026 р. не містить зазначення періоду, протягом якого було надано зазначені у ньому маркетингові послуги.
Крім того, вказаний акт здачі-приймання робіт від 01.01.2026 р. та рахунок № 1 від 01.01.2026 р. підписані та скріплені печаткою лише ТОВ "Гурман Фуді", доказів підписання такого акту іншою стороною - ТОВ "Форт-Бір-Плюс" матеріали справи не містять.
Також господарський суд зауважує, що позивачем за зустрічним позовом не надано до матеріалів справи звіти, які в силу п. 4.4 договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 р. підтверджують виконання послуг. Крім того, відсутні й належні докази відправлення такого звіту на адресу замовника (відповідача за зустрічним позовом).
Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27 жовтня 1993 року (n. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 року (пункт 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе становище, ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Крім того, принцип змагальності тісно пов'язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, "без якого змагальність як принцип не існує". Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Дослідивши всі наявні у матеріалах справи докази щодо наявності у відповідача за зустрічним позовом заборгованості за несплату наданих позивачем маркетингових послуг відповідно до договору № 1 про надання маркетингових послуг від 26.08.2024 р., рахунку № 1 від 01.01.2026 р., акту здачі-приймання робіт № 1 від 01.01.2026 р., господарський суд доходить висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами існування у відповідача зобов'язання з оплати вказаних маркетингових послуг у розмірі 355900,00 грн.
При цьому у зв'язку з тим, що рішення відбулося не на користь позивача за зустрічним позовом, відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі зустрічного позову, відносяться за його рахунок.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еклерін" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 3 811 843,60 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еклерін" (01042, м. Київ, вул. Іонна Павла ІІ, буд. 20; код ЄДРПОУ 43255905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" (21001, м. Вінниця, вул. Янгеля Академіка, буд. 4, приміщення 2; код ЄДРПОУ 38111769) заборгованість за поставлений товар у розмірі 2 858 592/два мільйони вісімсот п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дві/грн. 27 коп., 20% річних у сумі 239 716/двісті тридцять дев'ять тисяч сімсот шістнадцять/грн. 46 коп., пеню у розмірі 371 560/триста сімдесят одна тисяча п'ятсот шістдесят/грн. 53 коп. інфляційні втрати у сумі 44 366/сорок чотири тисячі триста шістдесят шість/грн. 83 коп., штраф 10% у розмірі 297 607/двісті дев'яносто сім тисяч шістсот сім/грн. 51 коп., судовий збір у сумі 47 151/сорок сім тисяч сто п'ятдесят одна/грн. 92 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 19 000/дев'ятнадцять тисяч/грн. 00 коп.
3. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Еклерін" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Бір-Плюс" про стягнення заборгованості у розмірі 355900,00 грн. відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 11 травня 2026 р.
Суддя В.С. Петров