Справа № 187/182/26
2/0187/306/26
"11" травня 2026 р.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого судді Соловйова І.М.,
за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П.,
розглянувши в селищі Петриківка в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,-
04.02.2026 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 770556615 від 07.01.2024 у розмірі 36 171,25 грн, яка складається з: 8 200,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 27 971,25 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Також просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Позовна заява подана директором Поляковим О.В.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 07.01.2024 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладено Кредитний договір № 770556615. Відповідно до умов договору відповідачу було надано грошові кошти (кредит). Договір укладено в електронній формі. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту до 8 200,00 грн. Право вимоги за даним договором було відступлено в межах ланцюга укладених договорів факторингу: 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. 19.12.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 19/1224-01. 15.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е, згідно з яким позивачу відступлено право вимоги до відповідача. Станом на дату відступлення заборгованість відповідача перед позивачем становила 36 171,25 грн. Оскільки відповідач зобов'язання не виконує належним чином, виникла заборгованість, яку установа і просить стягнути.
Ухвалою суду від 17.02.2026 відкрито провадження у справі, та витребувано докази, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
16.03.2026, 08.04.2026, 21.04.2026 до суду надійшли витребувані документи з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».
На офіційну адресу відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі, яка повернулась до суду 07.05.2026 (два відправленнявід 19.02.2026 та від 26.03.2026) з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд зазначає, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюються, зокрема, з метою створення умов для реалізації прав особи, ведення офіційного листування та здійснення інших видів комунікації з нею (частина перша статті 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).
Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення або відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою нею суду.
З аналізу пунктів 81-83, 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, убачається, що у разі відсутності адресата або відмови від отримання поштові відправлення повертаються оператором поштового зв'язку відправнику з відповідною відміткою.
Водночас до повноважень суду не належить встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення процесуальних дій. Повернуті органами поштового зв'язку повідомлення з відмітками «за закінченням строку зберігання», «адресат вибув» або «адресат відсутній за вказаною адресою» є належними доказами виконання судом обов'язку щодо належного повідомлення сторін.
З огляду на те, що судом ужито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, відповідач вважається таким, що повідомлений про судове засідання належним чином.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк правом на подання відзиву не скористався, суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до частини восьмої статті 178 та частини другої статті 191 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
07.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (ІТС) укладено Договір кредитної лінії № 770556615 (далі - Кредитний договір, договір).
Договір укладено в електронній формі, що підтверджується Заявкою відповідача від 07.01.2024 та довідкою про дії позичальника в ІТС, згідно з якою відповідач підписав договір шляхом введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду QQJS-9462).
Відповідно до п. 2.1 договору товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 8 200,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Сума кредитного ліміту, вказана у п. 2.1 договору, є максимальною величиною суми кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п. 2.2 договору).
Кредитодавець надав позичальнику перший транш за договором в сумі 4 050,00 грн 07.01.2024, що згідно з п. 2.3 договору є датою надання кредиту.
Відповідно до п. 3.1 договору сторони погодили, що на момент укладення договору строк дисконтного періоду користування складає 20 днів від дати отримання позичальником першого траншу.
У п. 5.1 договору сторони погодили, що кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 5375-41XX-XXXX-6098, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.
Згідно пунктів 8.1., 8.3., 8.4., 8.6. договору, позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Так, протягом дисконтного періоду кредитування зобов'язання позичальника по сплаті процентів визначаються наступним чином:
за період від дати видачі кредиту до 27.01.2024 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 912,50 % річних, що на день укладення договору становить 2,50 % від суми кредиту за кожний день користування ним (Дисконтна процентна ставка);
у разі, якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 27.01.2024 проценти нараховуються за ставкою 912,50 % річних, що становить 2,50 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним (Індивідуальна процентна ставка).
Після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 % річних, що на день укладення договору становить 2,98 % в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника, за кожний день користування ним (п. 8.4 договору).
Проценти в розмірі, визначеному правилами цього договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожний день користування ним, починаючи з першого дня надання траншу та до дня закінчення строку дії цього договору (п. 8.6 договору).
Пунктом 7.1 сторони погодили, що рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 27.01.2024, а саме протягом 20 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
В обов'язковому порядку сума кредиту має бути повернута позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин (п. 7.2 договору):
7.2.1. Закінчення загального строку дії договору, який згідно з пунктом 11.1 становить 5 (п'ять) років з моменту його підписання сторонами (тобто після 06.02.2029 року), за умови, що договір не був розірваний достроково.
7.2.2. Дострокового припинення дії договору, яке може відбутися за ініціативою Кредитодавця у випадках:
- передбачених пунктом 9.1.1.2 договору, а саме: у разі виявлення Кредитодавцем недостовірної, неповної або помилкової інформації у Заявці Позичальника, отримання негативної інформації про нього в Бюро кредитних історій, прострочення сплати процентів або у разі припинення надання Кредитодавцем фінансових послуг;
- передбачених пунктом 9.1.1.7 договору, що надає Кредитодавцю право вимагати дострокового повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі у випадку затримання Позичальником сплати процентів щонайменше на один місяць. За вказаною умовою, обов'язок повного повернення коштів виникає після направлення Позичальнику повідомлення про дострокове припинення Договору (в тому числі на електронну пошту), а сам Договір вважається розірваним з моменту відправлення такого повідомлення.
Пунктом 7.3 договору визначено, що кінцева дата повернення кредиту - 06.02.2029.
Окрім цього, згідно з п. 9.1.1.5 договору, сторони погодили право кредитодавця в будь-який час, у тому числі після закінчення дисконтного періоду, без згоди позичальника відступити права грошової вимоги за договором третім особам, зокрема шляхом укладення договору факторингу.
Відповідно до п. 9.1.1.7 договору, у разі затримання позичальником сплати процентів щонайменше на один місяць, кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення договору, при цьому договір вважається розірваним з моменту відправлення такого повідомлення.
Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується платіжними дорученнями від 07.01.2024 та 12.01.2024 про перерахування коштів на банківську картку відповідача № 5375-41XX-XXXX-6098 (згідно з відповіддю банку - № 5375414134996098), а також інформацією АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» як банку-емітента зазначеної картки щодо зарахування відповідних коштів.
Станом на 26.12.2025, згідно з випискою з особового рахунку та розрахунком позивача, загальна заборгованість становить 36 171,25 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту: 8 200,00 грн; заборгованість за процентами: 27 971,25 грн; заборгованість за штрафними санкціями: 0,00 грн.
При цьому, відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора (ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА») та матеріалів позовної заяви, загальна сума коштів, сплачених відповідачем за весь період дії кредитного договору № 770556615, становить 5,00 грн.
Позивач зазначає, що за період перебування права вимоги у нього, а також у попереднього кредитора (ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС»), додаткові нарахування процентів не здійснювалися.
Окрім цього, судом установлено, що право вимоги до відповідача перейшло до позивача внаслідок послідовного відступлення права вимоги за договорами факторингу.
Так, перехід права вимоги відбувався у кілька етапів:
Перший етап - від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, предметом якого є фінансування клієнта під відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 273 від 27.02.2024 право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».
Другий етап - від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 19/1224-01 від 19.12.2024, предметом якого є відступлення прав грошової вимоги до боржників за плату. Згідно з Реєстром прав вимоги № 1 від 19.12.2024 право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС».
Третій етап - від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі договору факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025, відповідно до якого відбулося відступлення позивачу прав грошової вимоги до боржників. Перехід права вимоги підтверджується Реєстром боржників від 15.07.2025 та актом приймання-передачі реєстру боржників від цієї ж дати.
Щодо правомірності укладення кредитного договору в електронній формі суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (у тому числі електронній) формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України та статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» кредитний договір укладається у письмовій формі, при цьому допускається його укладення у вигляді електронного документа з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Верховний Суд у своїх правових позиціях, викладених, зокрема, у постановах від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 та від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, неодноразово зазначав, що будь-який вид договору, укладений на підставі Цивільного кодексу України, може бути оформлений в електронній формі. При цьому договір, укладений в електронній формі, є таким, що вважається укладеним у письмовій формі.
Судом установлено, що кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи через офіційний вебсайт кредитодавця.
Процедура укладення договору відповідає вимогам статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якої пропозиція укласти договір (оферта) може бути розміщена в мережі Інтернет, а її прийняття (акцепт) здійснюється шляхом надсилання електронного повідомлення або вчинення дій, зміст яких чітко роз'яснено в такій системі.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який являє собою алфавітно-цифрову послідовність, що додається до електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Матеріалами справи (зокрема довідкою щодо дій в ІТС та текстом договору) підтверджено, що відповідач 07.01.2024 о 11:20:03 отримав одноразовий ідентифікатор QQJS-9462 на свій фінансовий номер телефону та ввів його в систему о 11:20:29, чим підтвердив прийняття умов договору.
Згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» такий договір за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Судом установлено, що при укладенні договору сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, зокрема щодо предмета, суми кредиту, строку його надання та розміру процентної ставки, що відповідає вимогам статті 638 ЦК України. Крім того, позичальник підтвердила ознайомлення з правилами надання кредиту, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання кредитного договору чи додаткових угод до нього недійсними суду не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що кредитний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України, у тому числі Цивільного кодексу України та Законів України «Про електронну комерцію» і «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим він є чинним та обов'язковим до виконання сторонами відповідно до статті 629 ЦК України.
Щодо правомірності набуття позивачем права вимоги за кредитним договором суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги (цесії).
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).
При цьому право вимоги за кредитним договором було прямо передбачено як об'єкт відступлення у п. 9.1.1.5 початкового договору з Відповідачем.
Судом установлено, що перехід права вимоги до відповідача відбувся у результаті послідовного укладення договорів факторингу, а саме: № 28/1118-01 від 28.11.2018, № 19/1224-01 від 19.12.2024 та № 15/07/25-Е від 15.07.2025.
Усі суб'єкти, які виступали факторами у вказаному ланцюгу (ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»), є фінансовими установами, що мають право здійснювати факторингові операції відповідно до вимог частини третьої статті 1079 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування».
Правомірність кожного етапу відступлення права вимоги підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема реєстрами прав вимоги (№ 273 від 27.02.2024, № 1 від 19.12.2024 та Реєстром боржників від 15.07.2025), а також платіжними документами, що підтверджують факт фінансування за відповідними договорами (зокрема платіжними інструкціями № 330 від 20.12.2024, № 361 від 24.09.2025, № 383 від 07.10.2025, № 396 від 23.10.2025, № 401 від 24.10.2025, № 404 від 30.10.2025, № 409 від 31.10.2025).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з Реєстром боржників від 15.07.2025 до позивача перейшло право вимоги до відповідача у повному обсязі.
Щодо повідомлення боржника, суд враховує положення ч. 1 ст. 516 ЦК України, згідно з якими заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення боргу взагалі, а лише несе ризик виконання зобов'язання неналежному кредитору (первісному).
В даному випадку відповідач не надав доказів погашення заборгованості будь-якому з попередніх кредиторів.
Доказів визнання недійсними зазначених договорів факторингу суду не надано.
Таким чином, враховуючи приписи статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, суд доходить висновку, що право вимоги до відповідача перейшло до позивача на законних підставах, а позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах.
Щодо вимог про стягнення кредитної заборгованості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язається надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язається повернути кредит та сплатити проценти.
Щодо стягнення суми заборгованості.
З приводу стягнення тіла кредиту.
Судом установлено, що відповідач отримав кредитні кошти в загальному розмірі 8 200,00 грн, що підтверджується випискою за картковим рахунком позичальника.
На спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Відповідно до пунктів 10, 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживче кредитування - це правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Суд виходить з того, що споживчим є будь-який кредит, наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Пунктом 7.3 кредитного договору передбачено, що кінцевою датою повернення кредиту є 06.02.2029. Отже, на час звернення до суду з позовом строк виконання основного зобов'язання не настав, проте позивач просить стягнути суму основного боргу за кредитним договором у повному обсязі достроково.
Згідно з підпунктом 9.1.1.7 пункту 9.1 кредитного договору, у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого не настав, у повному обсязі шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення договору. При цьому договір вважається розірваним з моменту направлення відповідного повідомлення, зокрема на електронну пошту позичальника.
Реалізації права кредитора на дострокове стягнення заборгованості в судовому порядку має передувати виконання ним обов'язкової процедури вимоги дострокового виконання основного зобов'язання відповідно до статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу та одержання ним вимоги ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» чи ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», про дострокове повернення кредитних коштів.
Суд зауважує, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює собою встановлений Законом України «Про споживче кредитування» порядок.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц та від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зазначила: якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про дострокове стягнення коштів, не виконавши вимоги абзацу 3 частини четвертої статті 16 цього Закону та не дотримавши передбачений кредитним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти, а у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині дострокового стягнення коштів.
За таких обставин, оскільки позивачем не дотримано процедури дострокового розірвання договору та пред'явлення вимоги, передбаченої законом і договором, правові підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення основної суми боргу за тілом кредиту відсутні.
З приводу стягнення процентів.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Частиною 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023, що набрав чинності 24.12.2023 доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, з 23.04.2024 не більше 1,5%, а з 21.08.2024 не більше 1%. Незважаючи на те, що розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, вони повинні узгоджуватися із нормами законодавства.
Кредитний договір укладено 07.01.2024, відтак на правовідносини, що виникли між сторонами, поширюється дія Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тобто нарахування процентів повинно відбуватися з урахуванням етапів зниження максимальної ставки.
Згідно з поданим позивачем розрахунком заборгованості встановлено, що за період з 07.01.2024 по 22.04.2024 нарахування процентів здійснювалося за ставкою 2,50 % на день. Вказаний розмір відповідає положенням п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», оскільки не перевищує встановлений законом граничний розмір максимальної ставки на рівні 2,5 % на день.
Водночас суд зауважує, що за період із 23.04.2024 по 20.08.2024 включно максимальний розмір процентної ставки за законом не може перевищувати 1,5 % на день.
Як убачається з умов договору, у цей проміжок часу діяла стандартна (базова) ставка 2,98 % (з 28.01.2024). Оскільки договірна ставка перевищує імперативно встановлений законодавчий ліміт, нарахування процентів у цей період має здійснюватися за ставкою 1,5 % на день.
За період із 21.08.2024 до дати проведення останнього нарахування позивачем (згідно з розрахунком - 25.05.2024, подальші нарахування відсутні) граничний розмір процентної ставки згідно із законом становить 1,0 % на день. Передбачена договором базова ставка в розмірі 2,98 % перевищує зазначений ліміт, а тому застосуванню підлягає виключно ставка 1,0 % на день.
Здійснюючи перерахунок заборгованості з урахуванням вимог п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що належна до стягнення сума має бути розрахована наступним чином:
За період із 07.01.2024 по 22.04.2024 на суму тіла кредиту 8 200,00 грн (з урахуванням другого траншу від 12.01.2024) підлягають нарахуванню відсотки в розмірі 21 416,25 грн (з яких 5 днів - на суму 4 050,00 грн, та 102 дні - на суму 8 200,00 грн за ставкою 2,50 %).
За період із 23.04.2024 по 25.05.2024 (33 дні) на суму основного боргу 8 200,00 грн підлягають нарахуванню відсотки за ставкою 1,5 % (максимально допустима за законом), що становить 4 059,00 грн (33 дні * 123,00 грн).
23.02.2024 відповідачем здійснено платіж у розмірі 5,00 грн, який підлягає розподілу згідно зі ст. 7.7 Договору та ст. 1054-1 ЦК України: 5,00 грн - на погашення нарахованих відсотків.
Відтак, загальна сума нарахованих та непогашених відсотків становить 25 470,25 грн (21 416,25 + 4 059,00 - 5,00).
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 25 470,25грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, суд зазначає таке.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову до суду у сумі 2 662,40 грн, що підтверджено платіжною інструкцією № 35164 від 28.01.2026.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім та належним чином документально підтверджені витрати на сплату судового збору у сумі пропорційно задоволеній частині вимог від ціни позову, тобто 1 863,68 грн (70 %).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат у розмірі 7 000,00 грн позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, укладений між АБ «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ФК «ЕЙС»; додаткову угоду № 25771000118 від 01.09.2025; акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025; ордер серії АІ № 2004323 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 7073/10.
Згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, адвокатське бюро зобов'язалося надавати правничу допомогу клієнту, а винагорода за надані послуги виплачується у формі гонорару, розмір якого визначається відповідно до погодженого сторонами протоколу.
Відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, до складу виконаних робіт входили: вивчення матеріалів справи (2 год) - 1 000,00 грн; підготовка адвокатського запиту (1 год) - 500,00 грн; підготовка клопотання про витребування доказів (1 год) - 500,00 грн; складання позовної заяви (2 год) - 5 000,00 грн.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд враховує критерії, визначені ч. 4 ст. 137 ЦПК України, щодо співмірності таких витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та ціною позову.
Суд бере до уваги, що дана справа є незначної складності, у цій категорії спорів сформована усталена судова практика, позовні заяви мають типовий характер, обсяг досліджених доказів є незначним, а підготовка процесуальних документів не вимагала значних часових та інтелектуальних витрат.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованим та співмірним зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 4 000,00 грн.
Водночас, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково (у розмірі 70 % від заявленої ціни позову), витрати на професійну правничу допомогу підлягають пропорційному розподілу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2 800,00 грн. Решта витрат у сумі 4 200,00 грн залишається за позивачем.
Керуючись статтями 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» загальну суму заборгованості за Договором кредитної лінії № 770556615 від 7.01.2024 у розмірі 25 470,25 (двадцять п'ять тисяч чотириста сімдесят гривень 25 копійок) гривень, які є заборгованістю по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» судові витрати у розмірі 4 663,68 (чотири тисячі шістсот шістдесят три гривні 68 копійок) гривень, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 863,68 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 800,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙС», місцезнаходження 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13; код ЄДРПОУ 42986956.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено та підписано 11.05.2026.
Суддя І.М. Соловйов