ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.04.2026Справа № 910/528/26
За позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР"
про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання вчинити дії.
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Шокало О.В.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 27.04.2026, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено скорочене рішення суду.
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" (далі-відповідач), в якому позивач просив суд
1. визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ "ПІАР" (код ЄДРПОУ 43694370) з 20 січня 2026 року.
2. зобов'язати державного реєстратора внести зміни до Єдиного державного реєстру щодо припинення її повноважень, як директора ТОВ "ПІАР".
Ухвалою суду від 29.01.2026 позовну заяву залишено без руху.
06.02.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 05.03.2026, зобов'язано позивача надати суду належним чином засвідчену копію рішення загальних зборів та наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР", статут ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР", запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов.
Представник відповідача 05.03.2026 у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт із ухвалою суду від 10.02.2026 повернувся до Господарського суду міста Києва з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Суд 05.03.2026 у підготовчому засіданні зобов'язав позивача надати суду належним чином засвідчені копії рішення загальних зборів та наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР", та статуту ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР", та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 09.04.2026.
16.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів.
20.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів.
Представник відповідача 09.04.2026 у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт із ухвалою суду від 05.03.2026 повернувся до Господарського суду міста Києва з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Ухвалою суду від 09.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.04.2026.
Представник відповідача 27.04.2026 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт із ухвалою суду від 09.04.2026 повернувся до Господарського суду міста Києва з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».
Позивач 27.04.2026 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 27.04.2026.
У судовому засіданні 27.04.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
06 липня 2020 року відбулись загальні збори засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР", які оформлено протоколом № 1.
За результатом загальних зборів, ОСОБА_1 призначено на посаду директора ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР", що підтверджується наказом № 1 від 04 серпня 2020 року.
Відповідно до витягу з ЄДРЮО розмір статутного капіталу ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" становить 5 013 500,00 гривен.
Засновниками (учасниками) ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" є
- Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА ІНФОРМ", Код ЄДРПОУ: 41605577, резидентство: Україна, Місцезнаходження: Україна, 04080, місто Київ, вулиця КИРИЛІВСЬКА, будинок 102, розмір частки засновника (учасника): 1002700,00;
- ОСОБА_2 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_1 , розмір частки засновника (учасника): 2005400,00;
- ОСОБА_3 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_2 , розмір частки засновника (учасника): 2005400,00;
05.01.2026 позивач скерувала на юридичну адресу відповідача заяву б/н від 05.01.2026, в якій просила звільнити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України з 05.01.2026. На підтвердження направлення заяви про звільнення, позивач долучила до матеріалів справи копії опису вкладення, фіскальні чеки та поштову накладну №7600800162958.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що товариством не прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 та не вчинено дій щодо подання державному реєстратору документів для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо припинення повноважень позивача, як директора ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР".
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст.43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором і контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні (ст.38 Кодексу законів про працю України).
Разом з тим, особливість звільнення директора товариства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства, адже спір стосується припинення повноважень директора, як одноосібного виконавчого органу товариства.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт "г" частини п'ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України "Про господарські товариства" і частину п'яту статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30 січня 2019 року у справі №145/1885/1-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18).
Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Управління товариством здійснюють його органи або безпосередньо його єдиний учасник - фізична особа у разі прийняття таким учасником рішення про це та після внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру.
Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства. (частина 1-2 статті 97 ЦК України).
Частиною 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Пунктом 3.2 Статуту ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" передбачено, що загальні збори учасників є вищим керівним органом Товариства, що складається з учасників Товариства.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом і статутом товариства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом.
Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа учасників юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до установчих документів товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів від числа учасників товариства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч.1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.
Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Керівництво поточною діяльністю товариства здійснює його одноосібний виконавчий орган - директор. У своїй діяльності директор підзвітний та підконтрольний загальним зборам учасників товариства і організовує виконання їх рішень (п. 3.10 Статуту).
До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства (п. 7 ч.2 ст.30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить, зокрема, обрання (призначення/звільнення/дострокове припинення повноважень) директора товариства ( пп. 7 п. 3.3 Статуту).
Враховуючи вищесказане, суд констатує, що створення та відкликання виконавчого органу Товариства належить виключно до компетенції загальних зборів.
Як було вказано вище, ОСОБА_1 призначена на посаду директора Товариства рішенням загальних зборів засновників ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР", яке оформлено протоколом № 1 від 06.07.2020 року.
Докази укладення між позивачем та відповідачем трудового договору (контракту) у матеріалах справи відсутні.
Позовні вимоги у даній справі спрямовані на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та Товариством.
Питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, у зв'язку із цим позивач, як директор Товариства, не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.
Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства
Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення (ч.4 ст.32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №923/876/16 зазначала, що своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні.
У постанові від 10.05.2018 у справі №906/592/17 Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка скликає загальні збори учасників товариства, повинна вжити всіх розумних заходів для повідомлення учасників про проведення цих зборів. Обраний особою, що скликає загальні збори учасників товариства, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направлення такого повідомлення.
Відповідно до п. 3.8. Статуту, загальні збори учасників товариства скликаються директором не рідше одного разу на рік, про що він зобов'язаний повідомити (письмово поштовим відправленням з описом вкладення/шляхом надсилання електронного листа/ надсилання смс-повідомлення/ зателефонувавши учаснику) учасників товариства не пізніше ніж 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників.
Таким чином, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та п.3.8 Статуту Товариства щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства задля вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 із посади директора ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР".
Судом встановлено, що ОСОБА_1 скерувала на юридичну адресу відповідача лише заяву від 05.01.2026 про звільнення її з посади директора. На підтвердження направлення заяви, позивач долучила до матеріалів справи копії опису вкладення, фіскальні чеки та поштову накладну №7600800162958.
Учасниками ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" є ТОВ "УКРАЇНА ІНФОРМ", ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .
Однак до матеріалів справи не долучено доказів направлення учасникам товариства повідомлення про скликання загальних зборів ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" із порядком денним зборів, а саме: про звільнення директора Товариства та обрання нового директора.
Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" містяться відомості про учасників Товариства та їх місць проживання.
Пунктом 8 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться, серед іншого, такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб як перелік засновників (учасників) (крім акціонерних товариств, громадських формувань, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, частки яких обліковуються в обліковій системі часток) юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія (за наявності) та номер документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або паспортного документа іноземця чи документа, що посвідчує особу без громадянства, якщо засновник - фізична особа.
Частиною 1 статті 10 зазначеного вище Закону передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Таким чином, законом передбачена презумпція достовірності внесених до Єдиного державного реєстру відомостей.
Однак, позивач не надав суду доказів направлення заяви про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів ТОВ "РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ПІАР" учасникам Товариства на адреси, які зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Суд зазначає, що в силу частини другої статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Однією з форм реалізації принципу диспозитивності є самостійне визначення позивачем на стадії подання позову обсягу доказів, якими він планує підтвердити наявну у нього матеріально-правову вимогу до відповідача.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міра належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та подання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Суд встановив, що позивач не надав належних та допустимих доказів направлення учасникам Товариства повідомлення про скликання загальних зборів, та не довів факту належного повідомлення учасників про проведення загальних зборів.
За таких обставин, враховуючи положення законодавства, що регулює спірні правовідносини, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов висновку, що позивач не дотримався вимог статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства.
У свою чергу, недотримання ним визначеного Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" порядку скликання загальних зборів учасників Товариства з власної ініціативи не дає підстав для висновку про те, що права позивача були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження, як директора Товариства з незалежних від нього причин.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ "ПІАР" з 20 січня 2026 року є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання державного реєстратора внести зміни до Єдиного державного реєстру щодо припинення повноважень як директора, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Оскільки трудові відносини між позивач та відповідачем не припинено, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання державного реєстратора внести зміни до Єдиного державного реєстру щодо припинення повноважень ОСОБА_1 , як директора ТОВ "Рекламне агентство "Піар".
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та неправильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERVING OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судовий збір покладається на позивача (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України
У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство Піар" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 120, ідентифікаційний код 43694370) про визнання припиненими трудових відносин з 20.01.2026 та зобов'язання державного реєстратора внести зміни до Єдиного державного реєстру щодо припинення повноважень як директора - відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 08.05.2026
Суддя І.В.Усатенко