вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
11.05.2026м. ДніпроСправа № 904/815/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Кугач Альони Петрівни (Чернігівська обл., м. Чернігів)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія Агро-Логістік" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення заборгованості
Фізична особа-підприємець Кугач Альона Петрівна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія Агро-Логістік" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 52673,22грн, з якої: 47576,00грн основного боргу, 1564,14грн трьох відсотків річних, 3533,08грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №2911/24 від 29.11.2024 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги з перевезення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Кугач Альони Петрівни залишено без руху на підставі статті 162 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
06.03.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої надано уточнену позовну заяву з доказами направлення відповідачу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
25.03.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає позивні вимоги в частині стягнення основного боргу, просить зменшити розмір нарахованих інфляційних втрат та трьох відсотків річних та відстрочити виконання рішення суду до 30.06.2026.
06.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що останній у відзиві на позов не наводить переконливих доводів та не надає належних доказів на спростування позовних вимог та правової позиції Фізичної особи-підприємця Кугач Альони Петрівни.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, тому суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
29.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія "Агро-Логістік" (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Кугач Альоною Петрівною (далі - перевізник, позивач) був укладений договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №2911/24 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору перевізник бере на себе зобов'язання доставляти та отримувати ввірений йому для перевезення вантаж згідно Додатку №1, до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а також приймає на себе зобов'язання надавати експедиторські послуги, а замовник зобов'язується своєчасно сплачувати перевізнику.
Пункт 2.1 договору встановлює, що перевізник виконує для замовника пов'язані з перевезенням вантажу за окрему плату транспортно-експедиційні послуги та операції.
Перевізник зобов'язаний за результатами здійснених перевезень надати замовнику товаротранспортну накладну з відміткою вантажоодержувача, Акт виконаних робіт та рахунок - фактуру (пункт 3.8 договору).
За приписами пункту 5.1 договору розрахунки здійснюються в гривнях в безготівковій формі шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок перевізника.
Пунктом 5.3 договору встановлено, що розмір плати за перевезення вантажів та інші операції й послуги, пов'язані з перевезенням, і строки розрахунків визначаються сторонами в Додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з пунктом 9.5 договору цей договір складений в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, і вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 року.
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Між сторонами укладено додаток №1 до договору (Заявка №1), згідно до якої сторони узгодили перевезення, в тому числі, з такими умовами:
Маршрут перевезення: с. Веселе, Харківська обл. - Ставчани, Львівська обл.;
Найменування вантажу: Насіння соняшнику;
Дата й час подання автотранспорту: 29.11.24;
Вимоги до автотранспорту: Чистий, справний, сухий;
Тариф на перевезення вказаними одиницями автотранспорту: 1900,00грн з ПДВ, за тонну фактично перевезеного вантажу;
Кількість одиниць автотранспорту: 1;
Адреса місця завантаження: Харківська обл., Лозівський р-н., с. Веселе;
Адреса місця вивантаження: Шашкевича, 36, Ставчани, Львівська область, 811 18;
Дані по авто та водію: 1. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ОСОБА_1 ВХК НОМЕР_3 ;
Порядок і строки оплати: 80% після вивантаження, 20% по оригіналам та реєстрації ПДВ;
Додаткові відомості: Відстрочка платежу до 5 банківських днів.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 47576,00грн, що підтверджується актом надання послуг №306 від 01.12.2024 та товарно-транспортною накладною №3 від 29.11.2024 (а.с. 5, 14 том 1).
Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №306 від 01.12.2024 на суму 47576,00грн (а.с. 11 том 1).
Як зазначає позивач, відповідач за надані послуги з перевезення не розрахувався, у зв'язку з чим, виникла заборгованість у сумі 47576,00грн.
З огляду на викладене, у зв'язку із порушенням замовником строків оплати наданих послуг, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 52673,22грн, з якої: 45576,00грн основного боргу, 1564,14грн трьох відсотків річних, 3533,08грн інфляційних страт.
Зазначене і стало причиною звернення позивача до суду.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №2911/24 від 29.11.2024 основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо надання позивачем послуг з транспортного перевезення за укладеним із відповідачем договором та виконання/невиконання останнім своїх договірних зобов'язань з їх оплати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків у розумний строк.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідач факту надання йому позивачем послуг не заперечив та не спростував, доказів належного виконання зобов'язань в частині оплати вартості отриманих послуг суду не надав.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов'язок замовника оплатити вартість цієї послуги.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Враховуючи визначений контрагентами у договорі порядок розрахунків за надані послуги з перевезення, приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за актом надання послуг, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 47576,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено. Разом з цим, відповідач визнав позовні вимоги в цій частині.
Враховуючи зазначене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу за надані послуги позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних в сумі 1564,14грн за період з 20.01.2025 по 23.02.2026 та інфляційні втрати в розмірі 3533,08грн за період з лютого 2025 року по січень 2026 року (а.с. 12, 13 том 1).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
У пункті 117 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №903/602/24 від 02.07.2025 зазначено, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23 зазначалося, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
У справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (пункт 52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).
Отже, визначені Цивільним кодексом України три проценти річних суд не може зменшити, оскільки це законодавчо встановлений розмір, а правовий висновок Верховного Суду щодо права суду зменшувати проценти річних, нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, нижче ніж три проценти річних, відсутній.
Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (пункт 125).
Враховуючи, що три відсотки річних та інфляційні втрати передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання і носять компенсаційний характер, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення заявленої до стягнення суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 52673,22грн, з якої: 47576,00грн основного боргу, 1564,14грн трьох відсотків річних, 3533,08грн інфляційних страт.
Судом були досліджені всі докази в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.
Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання рішення.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання відповідача у відзиві на скрутний фінансовий стан не звільняє від здійснення оплати.
Заявником не наведено та не обґрунтовано жодних підстав та обставин, які дадуть можливість йому виконати рішення суду. Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження скрутного становища та/або інших виключних підстав для відстрочення виконання рішення.
Належних та достовірних доказів, в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про те, що рішення суду буде виконано в майбутньому, зокрема і, доказів на підтвердження надходження коштів, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення відповідачем до суду також не надано.
Відстрочення виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.
Враховуючи викладене, господарський суд не вважає за можливе надати відстрочення виконання рішення суду.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що заява про відстрочення виконання рішення суду може бути подана відповідачем повторно, за умови дотримання ним вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частина перша статті 130 цього Кодексу передбачає, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328,00грн.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті (в тому числі позовної заяви), в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивач, звертаючись з позовними вимогами на суму 52673,22грн через систему "Електронний суд", сплатив судовий збір у сумі 2662,40грн, що підтверджується платіжною інструкцією №846 від 23.02.2026 на суму 2662,40грн (а.с. 4 том 1).
Разом з цим, оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги в частині стягнення 47576,00грн основного боргу, позивачу відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у сумі 1202,38грн.
Інші 50% судового збору в сумі з урахуванням нормативних приписів частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. У зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1460,02грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 130, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кугач Альони Петрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія Агро-Логістік" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 52673,22грн, з якої: 45576,00грн основного боргу, 1564,14грн трьох відсотків річних, 3533,08грн інфляційних втрат - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія Агро-Логістік" (49035, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Новоорловська, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 43310735) на користь Фізичної особи-підприємця Кугач Альони Петрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) 45576,00грн - основного боргу, 1564,14грн - трьох відсотків річних, 3533,08грн - інфляційних втрат та 1460,02грн - витрат по сплаті судового збору.
Повернути Фізичній особі-підприємцю Кугач Альоні Петрівні ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1202,38грн, сплачений у складі судового збору в сумі 2662,40грн за платіжною інструкцією №846 від 23.02.2026.
Відмовити в задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія Агро-Логістік" про відстрочення виконання рішення та про зменшення розміру трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 11.05.2026.
Суддя В.О. Татарчук