вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
11.05.2026м. ДніпроСправа № 904/6487/25 (904/1106/26)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Первушина Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до відповідача Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
в межах справи №904/6487/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансліт" (49100, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 120, код ЄДРПОУ 38530114)
до боржника Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620)
про визнання банкрутом
Позивач ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" 06.03.2026 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.01.2026 матеріали позовної заяви №904/6487/25 (904/1106/26) передано на розгляд судді Первушину Ю.Ю.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
19.03.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшла заява позивача ОСОБА_1 про усунення недоліків (вх. суду №12871/26).
23.03.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшла заява позивача ОСОБА_1 про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Також, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Так, судом встановлено, що ухвалою суду від 23.03.2026, зокрема, було роз'яснено відповідачу, що відповідно до статті 178 ГПК України він має право надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. У разі ненадання відзиву на позовну заяву, додаткових доказів у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 23.03.2026 була отримана відповідачем 24.03.2026, що підтверджується Довідкою Господарського суду Дніпропетровської області про доставку електронного листа до електронного кабінету Акціонерного товариства "Дніпроазот".
Станом на день прийняття рішення відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
10.04.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог (вх. суду №17253/26). Відповідно до вказаної заяви позивач просить суд: прийняти дану заяву про збільшення позовних вимог; розглядати справу №904/6487/25 (904/1106/26) з урахуванням збільшених позовних вимог; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 113 657,52 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд приймає до розгляду заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог та здійснює подальший розгляд справи з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
20.04.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання ОСОБА_1 (вх. суду №18880/26) про долучення доказів до матеріалів справи, відповідно до якого позивач просить суд долучити до матеріалів справи інформацію щодо поштового індексу позивача.
До суду 05.05.2026 від розпорядника майна Акціонерного товариства "Дніпроазот" - арбітражного керуючого Вернигори В.П. надійшла заява (вх. суду №21799/26).
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України 11.05.2026 судом прийнято рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що у період з 01.09.1993 по 27.08.2025 він перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством "Дніпроазот", що підтверджується, зокрема, копією трудової книжки (а.с. 11-12).
На підставі Наказу №879 від 27.08.2025 позивача було звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України (а.с. 4).
Відповідно до розрахункового листка Акціонерного товариства "Дніпроазот" на день звільнення позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 127301,35 грн.
Позивач зазначив, що відповідач станом на 06.03.2026 не виплатив йому нараховану та належну до виплати при звільненні суму заробітної плати та компенсації виплати тому виникла заборгованість по виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно статті 117 КЗпП України, тобто з 28.08.2025 по 27.02.2026 у розмірі 89 460,80 грн.
В подальшому відповідно до довідок відповідача (а.с. 32,44) та уточненого розрахунку заробітку за час затримки розрахунку позивач нарахував до стягнення з відповідача 113 657,52 грн (18942,92 грн х 6 місяців), у відповідності до чого подав заяву про збільшення позовних вимог, як була прийнята судом.
Відповідно до вимог статті 117 КЗпП України (в редакції на час звернення з позовом до суду), у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки на день фактичного розрахунку.
На час розгляду справи по суті редакція статті 117 КЗпП України з 01.07.2022 змінилася. Законодавець встановив строк у 6 місяців для стягнення середньомісячного заробітку: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінет) Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Абзацом 2 п.8 даного Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-648цс15 за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Як вказано вище, позивач надав господарського суду уточнений розрахунок середнього заробітку за час затримки за період з 28.08.2025 по 27.02.2026 (а.с. 33).
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції №58 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 , в установах і організаціях день звільнення працівника вважається останнім робочим днем.
Судом встановлено, що позивач був звільнений наказом №879 від 27.08.2025 (а.с. 4), отже останнім робочим днем є 27.08.2025, і саме ця дата є останнім днем нарахування заробітної платні працівнику. Саме 27.08.2025 роботодавець повинен був провести повний розрахунок з працівником. Оскільки, боржник не розрахувався із позивачем в цей день час прострочення виконання зобов'язань починається з - 28.08.2025.
Постановою Кабінету міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати №100. Даний порядок застосовуються, зокрема, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (параграф І стаття 1, пункт "л").
Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (параграф 2, ст. 2, частина 3).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи проводиться за правилами встановленими параграфом IV, частиною 2 пункту 8 Порядку № 100. А саме при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
З огляду на наведене суд перевірив наданий позивачем розрахунок за період з 28.08.2025 по 27.02.2026 встановив, що він є вірним.
Суд враховує, що позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за період з 28.08.2025 по 27.02.2026, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 117 Кодексу законів про працю України. Розмір середнього заробітку визначено на підставі довідок відповідача про середньогодинну заробітну плату позивача, які долучені до матеріалів справи та не спростовані відповідачем. Доказів проведення остаточного розрахунку з позивачем або доказів неправильності наведеного позивачем розрахунку матеріали справи не містять.
Станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою заборгованість Акціонерного товариства "Дніпроазот" перед ОСОБА_1 не погашена.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заробітної плати, внаслідок чого виникла заборгованість по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості перед позивачем та докази щодо спростування вимог, заявлених позивачем, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 КЗпП України).
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України Про оплату праці).
Відповідно до статті 5 Закону України Про оплату праці організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.
Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
В силу положень статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно статті 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа Суханов та Ільченко проти України заяви №68385/10 та 71378/10, справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини, заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання/правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 2 Закону України Про оплату праці визначена структура заробітної плати, зокрема, до структури заробітної плати можуть входити: додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
За загальним правилом заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Згідно з частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, оскільки господарським судом встановлено, що відповідачем допущено порушення обов'язку щодо виплати заробітної плати позивачу, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроазот" середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 113 657,52 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що при розгляді трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення частини 5 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, а також положення частини 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, за змістом якої пропущення граничного строку на подання заяв кредиторів з конкурсними вимогами (в тому числі і щодо виплати заробітної плати) не тягне за собою зміну черговості, у разі задоволення судом таких вимог, тягне за собою наслідки передбачені абзацом 3 частини 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 4 Закону України "Про судовий збір").
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України Про судовий збір).
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 113 657,52 грн (сто тринадцять тисяч шістсот п'ятдесят сім гривень п'ятдесят дві копійки) - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 11.05.2026.
Суддя Ю.Ю. Первушин