вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"05" травня 2026 р. Cправа № 902/439/26
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича ( АДРЕСА_1 )
до: Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 87 150,00 грн
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н та дати (вх. № 481/26 від 06.04.2026) Фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича з вимогами до Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни про стягнення основного боргу в розмірі 87 150,00 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач вказує, що відповідачка не виконала належним чином договірні зобов'язання, зокрема не здійснила сплату за доставку вантажу відповідно до заяви на транспортне обслуговування № 22.09.25/2.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/439/26 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 05.05.2026, про що 09.04.2026 постановив відповідну ухвалу.
04.05.2026 на адресу суду від позивача надійшло клопотання № б/н від 30.04.2026 (вх. № 01-30/4387/26 від 04.04.2026) про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Позивач правом на участь у судовому засіданні не скористався. Водночас суд враховує подане позивачем клопотання № б/н від 30.04.2026 (вх. № 01-30/4387/26 від 04.05.2026) про здійснення розгляду справи без участі позивача та його представника.
Відповідачка участі у судовому засіданні не брала. Суд зазначає, що копію ухвали про відкриття провадження у справі було направлено відповідачці за адресою її місцезнаходження, вказаною у позовній заяві та наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте поштове відправлення повернуто до суду з причини закінчення встановленого строку зберігання.
Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (позиція сформована в ухвалі Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні № К/9901/35851/20 та підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 215/7312/20 від 23.11.2023).
Також суд звертає увагу на те, що ухвалу у справі № 902/493/26 оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), доступ до якого є відкритим, безоплатним та цілодобовим.
Враховуючи наведене, суд вважає, що здійснив усі необхідні та залежні від нього дії, спрямовані на належне повідомлення відповідачки про розгляд справи.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідачки до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У судовому засіданні 05.05.2026 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
22.09.2025 між Фізичною особою-підприємцем Узналі Сергієм Ігоровичем та Фізичною особою-підприємцем Паламарчук Надією Володимирівною укладено заявку на транспортне обслуговування № 22.09.25/2, відповідно до умов якої перевізник зобов'язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом: м. Гданськ (Республіка Польща) - м. Київ (Україна).
Замовник, у свою чергу, прийняв на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг з перевезення вантажу. Узгоджена сторонами вартість перевезення становить 87 150,00 грн.
Умовами заявки передбачено, що оплата послуг здійснюється протягом 14 банківських днів з моменту отримання оригіналів CMR-документів.
Відповідно до пункту 12 заявки замовник зобов'язаний у визначений строк після отримання документів за даною угодою оплатити виконавцю вартість послуг у повному обсязі.
На виконання умов зазначеної заявки позивачем було здійснено перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 22.09.2025.
Послуги з перевезення вантажу за вказаною заявкою виконано у повному обсязі, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № УС-107 від 26.09.2025.
На підставі фактично наданих послуг позивачем сформовано рахунок на оплату № УС-107 від 26.09.2025 на суму 87 150,00 грн.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідачка оплату за надані послуги не здійснила.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено претензію № 06/03/26 від 06.03.2026 з вимогою про погашення заборгованості у розмірі 87 150,00 грн. Водночас відповідачка на зазначену претензію не відреагувала, вимоги позивача не виконала.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідачки заборгованості у розмірі 87 150,00 грн.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та відповідачкою виникли на підставі укладеної заявки на транспортне обслуговування № 22.09.25/2 від 22.09.2025.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 ратифікованою Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Україною" від 01.08.2006, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Згідно із статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Позивачем на виконання умов заявки здійснено перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 22.09.2025 та актом здачі-приймання послуг № УС-107 від 26.09.2025.
На підставі наданих послуг позивачем сформовано рахунок на оплату № УС-107 від 26.09.2025 на суму 87 150,00 грн.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов заявки оплата наданих послуг здійснюється протягом 14 банківських днів з моменту отримання замовником оригіналів міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR).
З матеріалів справи вбачається, що акт здачі-приймання послуг № УС-107 від 26.09.2025 підписаний сторонами без зауважень, при цьому замовник претензій щодо обсягу, якості та строків виконання послуг не висловлював.
За таких обставин суд вважає, що строк оплати наданих за договором-заявкою № 22.09.25/2 від 22.05.2025 є таким, що настав.
Таким чином, з огляду на встановлений факт надання позивачем послуг, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання послуг № УС-107 від 26.09.2025, та враховуючи положення чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 87 150,00 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а отже підлягають задоволенню.
Водночас суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Водночас, відповідачкою не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а відтак суд вважає за можливе їх задовольнити з наведених вище мотивів.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 328,00 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 87 150 грн 00 коп - основного боргу та 3 328 грн 00 коп - витрат зі сплати судового збору.
Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 11 травня 2026 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2,3 - позивачу ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_3 )
4 - відповідачці ( АДРЕСА_2 )