28.04.2026 м.Дніпро Справа № 908/3646/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.,
за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.
представника позивача - Сошина О.А.
представника відповідача (апелянт) - Гриценко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3646/25 (день складення повного судового рішення 16.02.2026, суддя Проскуряков К.В.)
за позовом: Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут»
до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція»
про стягнення 437467,79 грн
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» (далі - ННЦ ХФТІ, Позивач) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом», Відповідач, Апелянт) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (далі - філія «ВП ЗАЕС») про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022 у загальному розмірі 437 467,79 грн, з яких: 310 831,70 грн - основний борг, 97 153,92 грн - інфляційні втрати, 29 482,17 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання зазначеного договору Позивач надав Відповідачу інженерні послуги з розробки звіту з підтвердження виконання проектних критеріїв для енергоблока № 1 ВП ЗАЕС, що підтверджується Актом № 1 від 04.08.2022, підписаним обома сторонами без зауважень. Відповідач здійснив лише авансовий платіж у розмірі 90 000,00 грн, проте остаточну оплату в сумі 310 831,70 грн у встановлений договором строк (протягом 60 календарних днів від дати підписання Акту) не здійснив. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання Позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував інфляційні втрати та 3% річних за період з 04.10.2022 по 01.12.2025.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503) на користь Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» (вул. Академічна, буд. 1, м. Харків, 61108; код ЄДРПОУ 14312223) заборгованість за договором № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022 за основною сумою в розмірі 310 831,70 грн, інфляційні втрати - 97 153,92 грн, 3% річних - 29 482,17 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 5 249,61 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022, за яким Позивач (Виконавець) зобов'язався надати Відповідачу (Замовнику) інженерні послуги з розробки звіту з підтвердження виконання проектних критеріїв для енергоблока № 1 ВП ЗАЕС загальною вартістю 400 831,70 грн (з ПДВ). Факт надання послуг підтверджується Актом № 1 від 04.08.2022, підписаним обома сторонами без зауважень. Відповідач здійснив лише авансовий платіж у розмірі 90 000,00 грн, а остаточну оплату в сумі 310 831,70 грн не провів, чим порушив умови п. 2.2 Договору та вимоги ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України.
Суд першої інстанції відхилив доводи Відповідача щодо нікчемності договору на підставі ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зазначивши, що Відповідачем у справі є юридична особа - АТ «НАЕК «Енергоатом», юридичним місцезнаходженням якого є м. Київ, а не тимчасово окупована територія. Договір підписано уповноваженими особами сторін у м. Харкові, тобто на підконтрольній Україні території. Суд також зазначив, що предметом договору є розробка звіту, а доказів переміщення результатів послуг на тимчасово окуповану територію Відповідачем не надано, тому підстави для застосування положень ст. ст. 13 та 13-1 зазначеного Закону відсутні. Суд також відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав їх правильними та такими, що підлягають стягненню з Відповідача
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в якій просить прийняти до розгляду апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3646/25 та відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3646/25, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут», судові витрати покласти на позивача.
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи.
Апелянт зазначає, що договір про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022 був укладений між Позивачем та Державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС», місцезнаходженням якого є м. Енергодар Запорізької області, що з 04.03.2022 є тимчасово окупованою територією. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. Апелянт наполягає, що оскільки місцезнаходженням філії «ВП ЗАЕС» та її податковою адресою була і залишається тимчасово окупована територія, договір є нікчемним у силу прямої вказівки закону, не створив жодних правових наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю, і не потребує визнання недійсним судом.
Апелянт також стверджує, що Акт № 1 від 04.08.2022 є нікчемним правочином, оскільки Позивач з березня по серпень 2022 року не мав права надавати будь-які послуги Відповідачу, зареєстрованому на окупованій території, та не мав права переміщувати результати послуг. Згідно з Технічною специфікацією (Додаток № 2 до Договору) за результатами надання послуги Замовнику мав бути наданий звіт у 2-х екземплярах на паперовому носії, тобто фактично звіт був наданий на окуповану територію ЗАЕС, що порушує заборону, встановлену ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207.
Також, скаржник посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, згідно з яким за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Також Апелянт посилається на постанову Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, в якій зазначено, що положення ст. 13-1 Закону № 1207 поширюються на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій, навіть за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно не застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207, а також не врахував доводи Відповідача про необхідність зупинення провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23, в якій вирішується питання щодо поширення дії положень ст. ст. 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Апелянт зазначає, що правовідносини у справі № 908/3646/25 є подібними до правовідносин у зазначених справах, оскільки стосуються діяльності, що підпадає під ознаки ч. 2 ст. 13 Закону № 1207, та нікчемності правочинів, укладених після 24.02.2022 з суб'єктом господарювання, зареєстрованим на тимчасово окупованій території.
Крім того, Апелянт зазначає про наявність надзвичайних обставин, які істотно ускладнюють виконання зобов'язань. З 04.03.2022 м. Енергодар та Запорізька АЕС захоплені збройними силами рф, з 11.09.2022 станція повністю зупинена, відпуск електричної енергії не здійснюється. Окупація призвела до недовиробництва електричної енергії близько 133,0 млн МВт·год, недоотримана вигода становить близько 455,3 млрд грн. АТ «НАЕК «Енергоатом» виконує спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів, покриваючи близько 85% фінансового навантаження, а наявні ресурси вимушено спрямовує на забезпечення безпеки експлуатації АЕС. Апелянт вважає, що за відсутності у Позивача права на отримання заявлених коштів та за відсутності у Відповідача зобов'язання їх сплачувати, підстави для задоволення позовних вимог, у тому числі щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, відсутні.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» безпідставною та необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, та просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 - без змін, посилаючись на наступне:
Позивач зазначає, що Договір укладено між юридичними особами - ННЦ ХФТІ та АТ «НАЕК «Енергоатом», а не з філією. Відповідно до ст. 95 ЦК України філія не є юридичною особою, а юридична особа несе повну відповідальність за зобов'язаннями, що виникають з діяльності її відокремленого підрозділу. Згідно з відомостями ЄДР місцезнаходженням Відповідача (юридичної особи) є м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, а не тимчасово окупована територія. Договір укладено у м. Харків, переміщення послуг на тимчасово окуповану територію не передбачено, а часткова оплата послуг під час дії воєнного стану свідчить про визнання Відповідачем правовідносин та наявність реальної можливості виконання грошового зобов'язання. Тому застосування до даних правовідносин ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207 є незаконним і необґрунтованим, а підстави вважати Договір та Акт нікчемними відсутні.
Щодо посилань Апелянта на форс-мажорні обставини Позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань. Лист ТПП України від 28.02.2022 є лише одним із документів для доведення форс-мажору і не є доказом наявності таких обставин у кожному конкретному випадку. Відповідач не отримав сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини саме щодо цього договору та не довів належними і допустимими доказами, що ці обставини об'єктивно унеможливлюють виконання грошового зобов'язання. Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, згідно з якими непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.
Позивач також зазначає, що ННЦ ХФТІ так само належить до державного сектору економіки, має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, є оператором ядерної установки, знаходиться в 30 км від кордону з агресором, з 24.02.2022 перебуває під постійними обстрілами, зазнав значних пошкоджень, але продовжує працювати. Належність Відповідача до державного сектору та його стратегічне значення не виключають обов'язок належного виконання прийнятих зобов'язань. Факт наявності заборгованості підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.03.2023, підписаним обома сторонами, а також листами Відповідача від 30.06.2025 та 16.10.2025, в яких він фактично визнав борг.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3646/25 (суддя Проскуряков К.В.). Витребувано з Господарського суду Запорізької області справу № 908/3646/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 28.04.2026 о 10:30 год.
23.03.2026 матеріали справи №908/3646/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Представник відповідача (апелянт) в судовому засіданні вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.04.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
29.06.2022 між Національним науковим центром «Харківський фізико-технічний інститут» (далі - Виконавець) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (далі - Замовник) укладено договір про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Виконавець приймає на себе зобов'язання надати Замовнику наступні послуги: ДК 021:2015 - 71330000-0 Інженерні послуги (послуга: «Розробка звіту з підтвердження виконання проектних критеріїв для енергоблока № 1 ВП ЗАЕС»).
Згідно із п. 2.1. Договору, вартість послуг за цим договором визначається Протоколом узгодження договірної ціни (невід'ємний Додаток № 1 до Договору) і складає: 334 026,42 грн, крім того ПДВ 66 805,28 грн., разом 400 831,70 грн.
Пунктом 2.2. Договору визначено, що оплата наданих послуг за договором здійснюється наступним чином: аванс в розмірі 75 000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 15 000,00 грн., разом - 90 000,00 грн. протягом 10 робочих днів після підписання даного договору.
Остаточна оплата в сумі 259 026,42 грн., крім того, ПДВ 51 805,28 грн., разом - 310 831,70 грн. буде проводитись протягом 60 календарних днів від дати підписання обома сторонами Акта здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.
У відповідності до п. 3.1. договору, Виконавець зобов'язується надати послуги в строк: липень 2022 - серпень 2022, згідно з календарним планом (невід'ємний Додаток № 3 до Договору).
Згідно із п. 4.1. Договору, приймання та оцінка наданих послуг здійснюється у відповідності з п. А.4 Технічної специфікації (невід'ємний Додаток № 2 до договору).
Відповідно до п. 4.2. Договору, технічний звіт розробляється Виконавцем та направляється Замовнику в обсязі згідно з п. А.5 Технічної специфікації (невід'ємний Додаток № 2 до Договору).
Пунктом 4.3. Договору визначено, що при завершенні надання послуг Виконавець представляє Замовнику документи у відповідності з п. А.5.4 Технічної специфікації (невід'ємний Додаток № 2 до Договору) та Акт наданих послуг у 4-х примірниках для оформлення.
Замовник протягом 10 днів від дня одержання Акта здачі-приймання наданих послуг зобов'язаний відправити його Виконавцеві оформлений зі своєї сторони або мотивоване відмовлення від приймання результатів послуг (п. 4.4. Договору).
У відповідності до п. 5.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
Згідно із п. 6.2. Договору, Виконавець зобов'язується, зокрема: забезпечити надання послуг відповідно до умов договору, діючих норм та персоналом відповідної кваліфікації (п.п. 6.2.1.); вчасно здати Замовнику послуги за Актом здачі-приймання наданих послуг (п.п. 6.2.2.).
Підпунктом 6.3.1. п. 6.3. Договору визначено, що Замовник зобов'язується здійснювати оплату наданих послуг на умовах даного договору.
Відповідно до п. п. 9.1.-9.3. договору, всі спори, які можуть виникати з даного договору, сторони спробують вирішити угодою (п. 9.1.). Досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим (п. 9.2.). Якщо сторони не дійдуть згоди при розгляді виниклого спору, спір передається на вирішення у відповідний господарський суд за місцем знаходження відповідача (п. 9.3.).
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2022 (п. 11.1. договору).
04.08.2022 між Національним науковим центром «Харківський фізико-технічний інститут» (далі - Підрядник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (далі - Замовник) укладено та підписано Акт № 1 по договору №171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022, тема: «Розробка звіту з підтвердження виконання проектних критеріїв для енергоблока № 1 ВП ЗАЕС» ДК 021:2015 - 71330000-0 Інженерні послуги», про те, що надані за договором послуги задовольняють умовам договору №171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022, відповідають вимогам Замовника та надані в повному обсязі. Стислий зміст виконаних робіт: підготовлено технічний звіт «Підтвердження виконання проектних критеріїв для 33-го паливного завантаження енергоблоку № 1 ЗАЕС», № 12-3-672, редакція 1. Договірна ціна виконаних робіт - 334 026,42 грн., крім того ПДВ (20 %) - 66 805,28 грн. Всього - 400 831,70 грн. Загальна сума авансу, перерахованого за виконані роботи, склала: 90 000,00 грн. Належить до перерахування - 310 831,70 грн., у т.ч. ПДВ (20 %) - 51 805,28 грн.
Згідно із банківською випискою позивача за 19.07.2022, ДП «НАЕК «Енергоатом» сплатив (перерахував) кошти Позивачу у розмірі 90 000,00 грн. з призначенням платежу: «Розробка звіту, договір № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.22 …».
Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період січень 2023 - березень 2023 року між позивачем та відповідачем, який підписано та скріплено печатками обох сторін, у останнього обліковується заборгованість перед позивачем на загальну суму 621 663,40 грн., у т.ч. заборгованість за договором про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022 у розмірі 310 831,70 грн.
Листами від 25.04.2023 за вих. № 12-00/07-36вс, від 25.09.2023 за вих.№ 12-00/07-92вс-775вс, від 06.12.2023 за вих. № 12-00/07-115вс, від 10.06.2025 за вих. № 12-00/07-55вс-640вс, ННЦ «ХФТІ» прохало відповідача погасити заборгованість у розмірі 310 831,70 грн. за договором про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022.
Листами від 30.06.2025 за вих. № 21-5398/42-вих та від 16.10.2025 за вих. № 21-8729/28-вих, АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» повідомило ННЦ «ХФТІ» що з 24.02.2022 відповідачу перешкоджає належному виконанню своїх обов'язків щодо погашення кредиторських зобов'язань введення в Україні режиму воєнного стану та настання виняткових обставин в зв'язку з цим. Винятковими обставинами, зокрема, є: воєнний стан, окупація Енергодарської територіальної громади, на якій розташована філія «ВП «ЗАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом», зупинення її роботи та інше. Через втрату промислового майданчику Запорізької АЕС, яка генерувала 43 % встановленої потужності всіх АЕС АТ «НАЕК «Енергоатом», у енергосистемі України наявний дефіцит електроенергії. В умовах постійних обстрілів критичної інфраструктури, в т.ч. підприємств генерації та розподілу електричної енергії, критично важливою є здатність атомної енергетики стабільно та надійно виконувати роботу з генерації електричної енергії. Питання забезпечення безпеки є приорітетним над економічними, технічними, науковими та іншими цілями діяльності АТ «НАЕК «Енергоатом». А тому, відповідно, наявні ресурси, в т.ч. грошові кошти, АТ «НАЕК «Енергоатом» вимушено спрямувати в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. У разі покращення ситуації, кредиторська заборгованість філії «ВП «ЗАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» буде погашена.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026, яким позов Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення 437 467,79 грн задоволено повністю.
Апелянт вважає рішення незаконним та необґрунтованим у зв'язку з незастосуванням судом першої інстанції положень ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що, на думку Апелянта, тягне за собою нікчемність договору та акту наданих послуг, а також у зв'язку з неврахуванням надзвичайних обставин, пов'язаних з окупацією Запорізької АЕС, та безпідставною відмовою у зупиненні провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, а також надавши оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
У силу приписів ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Цивільне законодавство визначає низку джерел, із яких випливає обов'язок вчинити певні дії, до яких належать договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Господарські суди з огляду на зміст та умови договору мають встановити, який саме правочин вчинено сторонами та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі договору про надання послуг.
За змістом ст. 901 ЦК України договір надання послуг передбачає, що одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що факт надання послуг підтверджується належним чином засвідченою копією Акту № 1 від 04.08.2022, підписаним сторонами договору без зауважень.
Згідно з пунктом 2.2. Договору визначено, що оплата наданих послуг за договором здійснюється наступним чином: аванс в розмірі 75 000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 15 000,00 грн., разом - 90 000,00 грн. протягом 10 робочих днів після підписання даного договору. Остаточна оплата в сумі 259 026,42 грн., крім того, ПДВ 51 805,28 грн., разом - 310 831,70 грн. буде проводитись протягом 60 календарних днів від дати підписання обома сторонами Акта здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.
На виконання п. 2.2. договору, Відповідач перерахував Позивачу суму авансу в розмірі 90 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою позивача від 19.07.2022.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення відповідачем остаточної оплати в сумі 310 831,70 грн. протягом 60 календарних днів від дати підписання обома сторонами Акту наданих послуг.
Отже, у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за надані послуги згідно договору про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022 у розмірі 310 831,70 грн.
Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що Відповідачем не заперечується факт надання Позивачем послуг за договором про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022 на суму 400 831,70 грн., колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 310 831,70 грн. та наявність правових підстав для їх задоволення.
З матеріалів справи свідчить, що у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних за період з 04.10.2022 по 01.12.2025 в сумі 29 482,17 грн. та інфляційні втрати за період з жовтня 2022 по жовтень 2025 в сумі 97153,92 грн.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, також не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19 Верховний Суд вказав, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, порядок виникнення обов'язку відповідача щодо остаточного розрахунку за надані послуги чітко визначений умовами договору, зокрема пунктом 2.2., згідно якого граничний строк оплати за надані послуги за договором про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022 становить 03.10.2022 (04.08.2022 - підписання сторонами Акту № 1) + 60 днів, а тому прострочка виконання заборгованості розпочинається з 04.10.2022.
Відповідач належними, допустимими та достовірними доказами не спростував доводів Позивача щодо порушення Відповідачем строку виконання грошових зобов'язань.
Перевіривши наведені в матеріалах справи розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вони є арифметично правильними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
За таких обставин заявлені до стягнення суми 3% річних у розмірі 29 482,17 грн та інфляційні втрати у розмірі 97 153,92 грн є обґрунтованими, доведеними належними доказами та підлягають задоволенню шляхом їх стягнення з відповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині нікчемності договору та правочину у вигляді акту наданих послуг колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон № 1207) передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз.2 ч.2 ст. 215 ЦК України.
Частиною 2 ст. 13-1 Закону № 1207 передбачено, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Згідно з положеннями Податкового кодексу України, а саме п. 45.2 ст. 45 встановлено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (ЄДР).
Приписами статті 80, частин 1, 2 статті 96 ЦК України унормовано, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами . Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ст. 95 ЦК України).
Згідно з наведеними положеннями чинного законодавства вбачається, що саме юридична особа несе повну юридичну відповідальність за зобов'язаннями, що виникають з діяльності її відокремленого підрозділу (філії).
Договір у даній справі укладено між юридичними особами - Національним науковим центром «Харківський фізико-технічний інститут» та Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Відповідачем у справі є саме юридична особа - АТ «НАЕК «Енергоатом», яка є правонаступником Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом».
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру, місцезнаходження відповідача як юридичної особи: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3.
Отже, саме на юридичну особу - відповідача покладається обов'язок належного виконання договірних зобов'язань, у тому числі щодо повної та своєчасної оплати.
Додатково колегія суддів зазначає, що місцезнаходження відповідача як сторони договору є м. Київ, а не тимчасово окупована територія України, тоді як сам договір укладено у м. Харків. Умовами договору не передбачено переміщення надання послуг на тимчасово окуповану територію.
Факт часткової оплати послуг у період дії воєнного стану свідчить про визнання відповідачем існування між сторонами договірних правовідносин та підтверджує реальну можливість виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України № 1207-VII є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Відтак відсутні правові підстави для висновку про нікчемність договору та актів наданих послуг.
Посилання апелянта на наявність обставин, які ускладнили виконання зобов'язань колегія суддів оцінює критично та вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Зі змісту наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Водночас сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин. Обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку (постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22 та від 13.12.2023 у справі №922/193/23).
Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 06.06.2024 у cправі № 906/1091/23).
В контексті спірних правовідносин відповідачем не доведено, а також не надано належних доказів, які б підтверджували, що наявність форс-мажорних обставин (військовий стан в країні) зробили неможливим виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, зокрема не доведено відсутності можливості здійснення платежів, блокування рахунків чи інших обставин, які б виключали проведення розрахунків, тоді як сам факт часткового виконання грошових зобов'язань у спірний період свідчить про протилежне та підтверджує наявність у відповідача реальної можливості належного виконання своїх обов'язків.
Разом з тим, обставини, які витікають із запровадження в державі воєнного стану стосуються обох сторін, тому не можуть бути оцінені виключно з огляду на негативний вплив тільки на одну сторону відповідних правовідносин.
Окрім того, передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору. Також, Відповідачем не надано доказів на підтвердження об'єктивної неможливості здійснювати господарську діяльність.
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність форс-мажорних обставин (збройна агресія РФ та введений у зв'язку із цим воєнний стан, тимчасова окупація територій) може бути підставою лише для незастосування заходів відповідальності (зокрема, неустойки: пені та штрафів). Таким чином, Відповідачем не було наведено належними та допустимими доказами наявність у нього обставин (обставин непереборної сили), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору.
Доводи апелянта щодо порушення господарським судом норм процесуального права, зокрема неправильного застосування приписів пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
У справі № 908/3646/25 предметом спору є стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 171/22/48-121-04-22-11243 від 29.06.2022.
Предметом зазначеного договору є розробка звіту з підтвердженням виконання проєктних критеріїв для енергоблока № 1 ВП ЗАЕС. При цьому доказів того, що результат наданих послуг у вигляді пакета документації (розробленого звіту) переміщувався на тимчасово окуповану територію України, заявником не надано.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання території виконання договору (переміщення товарів, робіт чи послуг з тимчасово окупованої території на іншу територію України або навпаки, усіма видами транспорту, а також лініями електропередач і гідротехнічними спорудами) та питання застосування положень статей 13 і 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не мають значення для вирішення даного спору.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі № 908/3646/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту відповідного судового рішення.
Відповідно, клопотання АТ «НАЕК «Енергоатом» від 05.01.2026 про зупинення провадження у справі № 908/3646/25 обґрунтовано залишено без задоволення.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про належне дослідження наявних у справі доказів та встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування у даній справі.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з установленими судом першої інстанції обставинами справи, наданою судом оцінкою доказів, а також з правовими висновками, покладеними в основу оскаржуваного рішення.
Водночас сама по собі незгода сторони з рішенням суду першої інстанції або з його правовою оцінкою не може свідчити про незаконність чи необґрунтованість такого рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3646/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та з наданням належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а відтак підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 р. у справі № 908/3646/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задоволенню не підлягає.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7874,42 грн покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 по справі № 908/3646/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 по справі № 908/3646/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.05.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя Т.В. Стефанів