ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 травня 2026 року Справа № 924/51/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Мельника О.В.
судді Маціщук А.В.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників:
прокурор: Рункевич І.В.
позивача: не з"явився
відповідача: Кваснікевич В.В. адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 (суддя Заярнюк І.В., м. Хмельницький, повний текст складено 22.04.2024)
за позовом Заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Миролюбненської сільської ради, с. Миролюбне, Хмельницького району
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" м. Луцьк, Волинської області
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 20 873,50 грн.
Заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, Миролюбненської сільської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" про визнання недійсними додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" та Миролюбненською сільською радою та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" коштів в сумі 20 873,50 грн, надмірно сплачених за договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021, до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021р. про закупівлю товарів за державні кошти, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" та Миролюбненською сільською радою. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на користь Миролюбненської сільської ради грошові кошти в розмірі 20 873,50 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на користь Хмельницької обласної прокуратури 10 736,00 грн витрат на оплату судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить суд cкасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 р. по справі №924/51/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВЕСТ КАРД" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 по справі №924/51/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03 липня 2024 року о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №6.
28 червня 2024 від заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури надійшов відзив, в якому просить суд залишити рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "ВЕСТ КАРД" без задоволення.
Розпорядженням в.о.керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 №01-05/347 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі № 924/51/24 - Петухова М.Г. у період з 17 червня 2024 року по 19 липня 2024 року включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №924/51/24.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 визначений наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Олексюк Г.Є.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.07.2024 прийнято апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 у новому складі суду: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Олексюк Г.Є.
02 липня 2024 року ТОВ "ВЕСТ КАРД" через систему "Електронний суд" подана заява про розгляд справи без участі в якій товариство зазначає, що представник ТОВ "ВЕСТ КАРД" не має можливості прийняти участь в призначеному судовому засіданні, а тому, оскільки явку повноважних представників сторін в судове засідання не визнано обов'язковою, просить розгляд апеляційної скарги провести за відсутності представника ТОВ "ВЕСТ КАРД", за наявними в матеріалах справи документами.
В судове засідання 03.07.2024 Миролюбненська сільська рада свого представника не направила, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
В судовому засіданні 03.07.2024 колегією суддів звернута увага прокурора, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 26.06.2024 передав справу №924/698/23 за позовом Першого заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради та Красилівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 41 420,73 грн на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України.
Таким чином, колегія суддів поставила на розгляд питання зупинення провадження у справі №924/51/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку судового рішення у справі №924/698/23.
В судовому засіданні 03.07.2024 прокурор в питанні щодо зупинення провадження у справі №924/51/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку судового рішення у справі №924/698/23 не заперечувала.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 зупинено апеляційне провадження у справі №924/51/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку судового рішення у справі №924/698/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 поновлено провадження у справі №924/51/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24, оскільки Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду 03.04.2026 року ухвалено постанову у справі №924/698/23 та 10.04.2026 в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено загальний доступ до повного тексту вказаної постанови Верховного Суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06 травня 2026 року.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 №01-05/279 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії суддів Олексюк Г.Є. з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №924/51/24.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.05.2026 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Маціщук А.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 прийнято апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24, яка призначена до розгляду на 06 травня 2026 року об 11:00 год у новому складі суду: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Маціщук А.В.
Представник відповідача в судовому засіданні 06.05.2026 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.
Прокурор в судовому засіданні 06.05.2026 заперечила доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.
Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши представника відповідача та прокурора в судовому засіданні 06.05.2026, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
1. Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи №924/51/24, встановив, що між Миролюбненською сільською радою та ТОВ «ВЕСТ КАРД» 21.04.2021 укладений договір закупівлі пального за результатами процедури публічної закупівлі, яким визначено початкову ціну товару та його обсяг поставки. Надалі сторони уклали три додаткові угоди від 23.06.2021, 02.08.2021 та 19.11.2021, якими неодноразово збільшували ціну за одиницю бензину А-92 та дизельного пального із одночасним зменшенням кількості товару, що підлягав поставці, при цьому відповідачем не було надано належних та допустимих доказів документального підтвердження коливання ринкових цін саме у відповідні періоди внесення змін до договору, що є обов'язковою передумовою застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення спірних додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 суперечить вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки внесені зміни не були належним чином обґрунтовані реальним коливанням ринкових цін, а фактично призвели до нівелювання результатів конкурентної закупівлі, спотворення її економічного ефекту та неефективного використання бюджетних коштів. Суд зазначив, що встановлене законом обмеження у 10 % є максимальним сукупним лімітом зміни ціни, а не таким, що може застосовуватися необмежену кількість разів при укладенні кожної нової додаткової угоди. У зв'язку з цим суд визнав, що спірні додаткові угоди як оспорювані правочини не відповідають вимогам статей 203, 215 ЦК України та підлягають визнанню недійсними як такі, що порушують принципи максимальної економії, ефективності та прозорості закупівель. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків недійсності цих правочинів та стягнення з відповідача на користь позивача надмірно сплачених бюджетних коштів у сумі 20 873,50 грн як оплати за товар, який фактично не був поставлений у погодженому первісним договором обсязі, керуючись положеннями статей 669, 670 ЦК України щодо обов'язку продавця повернути кошти за непоставлений товар.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначає, що висновок суду першої інстанції про недійсність додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021 та №3 від 19.11.2021 є помилковим, оскільки суд не встановив конкретних обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів відповідно до статей 203, 204, 215 ЦК України. На думку апелянта, прокурор як позивач не довів недодержання сторонами на момент укладення спірних правочинів вимог закону, натомість суд безпідставно переклав тягар доказування на відповідача, фактично знехтувавши презумпцією правомірності правочину, встановленою статтею 204 ЦК України. Апелянт наголошує, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне мотивування того, у чому саме полягає невідповідність спірних додаткових угод вимогам законодавства, а сам лише висновок про їх суперечність пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не може вважатися достатнім правовим обґрунтуванням для визнання їх недійсними.
Окремо апелянт обґрунтовує свою позицію принципом правової визначеності та незворотності дії правових висновків у часі. Скаржник вважає безпідставним застосування прокурором та судом першої інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, оскільки спірні правовідносини виникли у 2021 році, коли діяло офіційне роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 №3302-06/34307-06, згідно з яким сторони могли декілька разів змінювати ціну за одиницю товару до 10 % кожного разу, навіть якщо сукупне збільшення перевищувало 10% від первісної ціни. На думку скаржника, сторони договору діяли добросовісно та відповідно до офіційного тлумачення уповноваженого органу, а тому застосування пізніше сформованого підходу Верховного Суду суперечить принципу передбачуваності правозастосування.
Поряд з цим, відповідач зазначає, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено, що при визначені коливання ціни на товар на ринку, а саме у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена чинна ціна станом на дату укладення додаткової угоди. Так, відповідач звертає увагу суду, що у постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №826/6926/17 зазначено, що довідки торгово-промислової палати та ДП «Держзовнішінформ», які є повноважними органами, що мають право, зокрема здійснювати моніторинг цін та визначати вартість товару, містять інформацію щодо ціни на певні нафтопродукти та паливно-мастильні матеріали на певну дату, а отже з аналізу наявної в них інформації та ціни за одиницю продукції визначеної у договорах, укладених між позивачем та відповідачем, можна прослідкувати динаміку цін, а отже встановити її рух у бік збільшення чи зменшення та встановити факт наявності коливання ціни.
Таким чином, відповідач зазначає, що інформація, яка наявна в довідках Тернопільської торгово-промислової палати №І-077 від 18.06.2021, Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/685 від 23.07.2021, Тернопільської торгово-промислової палати №І-141/1 від 04.11.2021 підтверджує саме динаміку і коливання цін в бік збільшення на нафтопродукти, оскільки вказані цінові довідки містять інформацію щодо ціни на товар на дату визначену в довідці, містять вказівку щодо показників, які порівнюються, та свідчить про зміну цін на ринку палива у бік збільшення, а з аналізу наявної в ній інформації можна прослідкувати динаміку цін та встановити факт наявності коливання ціни на нафтопродукти, а відтак у сукупності з аналізом початкової вартості вважаються належним документальним підтвердженням такого коливання за відсутності нормативних вимог до форм та способів такого підтвердження. Отже, відповідач вважає, що підтвердження коливання ціни товару на ринку вказаними довідками відповідає умовам договору, положенням п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак довідки є належними доказами, які підтверджують факт коливання цін на нафтопродукти в сторону збільшення.
Крім того, ТОВ «ВЕСТ КАРД» заперечує правомірність застосування судом наслідків недійсності правочинів у вигляді стягнення 20 873,50 грн. Апелянт вказує, що товар був фактично поставлений, прийнятий замовником та оплачений, а суд безпідставно застосував положення статей 216 та 670 ЦК України без встановлення факту непоставки товару чи неналежного виконання договору. На думку скаржника, відсутні підстави для повернення сплачених коштів, оскільки договірні зобов'язання були належним чином виконані сторонами, а сам факт зміни ціни не свідчить автоматично про завдання збитків чи безпідставне збагачення відповідача. Суд попередньої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин імперативних приписів абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України, які передбачають двосторонню реституцію (поновлення сторін у початковому становищі) як наслідок недійсності правочину. Так, визнаючи недійсними додаткові угоди до договору, суд згідно з абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України мав зобов'язати учасника повернути замовнику грошові кошти, сплачені за поставлені відповідно до цих додаткових угод нафтопродукти, а замовника - повернути учаснику товар, отриманий на підставі оспорюваних угод.
Однак суд застосував лише положення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та поширив наслідки недійсності оспорюваних правочинів тільки на одну з їх сторін, проігнорувавши при цьому приписи абзацу другого частини першої статті 216 Кодексу, що є порушенням принципів справедливості та рівності сторін спірних угод перед судом.
Окрім того, відповідач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зроблено правовий висновок про застосування положень статей 216, 1212 ЦК України у спорі про визнання недійсними додаткових угод до договору про публічні закупівлі та стягнення грошових коштів, які споживач сплатив за товар, який йому не було поставлено, а не приписів частини першої статті 670 ЦК України, на яку послався суд першої інстанції при прийнятті рішення про стягнення із Відповідача спірної суми грошових коштів як надмірно сплачених за договором про закупівлю.
Поряд з цим, відповідач зазначає, про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного суб'єктного складу сторін спору. Позов про визнання недійсними двосторонніх правочинів мав бути пред'явлений до всіх сторін цих правочинів, тоді як прокурор звернувся з позовом лише до ТОВ «ВЕСТ КАРД», не залучивши Миролюбненську сільську раду співвідповідачем. Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, скаржник стверджує, що встановлення неналежного суб'єктного складу учасників справи є самостійною підставою для відмови у позові, однак суд першої інстанції цієї обставини не врахував.
Крім того, відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), а тому підлягає скасуванню, відповідно до статті 279 ГПК України.
Разом з цим, відповідач також зазначає, що Державна аудиторська служба України (її відокремлені підрозділи) як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, зобов'язаний самостійно звернутися до суду в інтересах держави. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Враховуючи наведене, вважає, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі.
Заперечуючи доводи відповідача прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доводи апелянта щодо правомірності укладення оспорюваних додаткових угод є безпідставними, оскільки вони суперечать правовій природі публічних закупівель. Прокурор наголошує, що Закон України «Про публічні закупівлі» в редакції на момент виникнення спріних правовідносин, спрямований на забезпечення ефективного та прозорого використання бюджетних коштів, створення конкурентного середовища та досягнення максимальної економії. Оскільки основним критерієм визначення переможця закупівлі є ціна, її необґрунтоване збільшення після завершення тендерної процедури фактично нівелює результати конкурентного відбору та суперечить самій меті інституту публічних закупівель. Саме тому безпідставне підвищення ціни договору після його укладення розцінюється як спосіб уникнення наслідків публічного аукціону та отримання постачальником додаткового прибутку всупереч вимогам закону.
Прокурор вказує, що в позовній заяві належним чином доведено відсутність належного документального обґрунтування для укладення додаткових угод №1, №2 та №3. На переконання прокурора, надані відповідачем довідки Тернопільської та Хмельницької торгово-промислових палат самі по собі не можуть підтверджувати законність зміни істотних умов договору, оскільки постачальник був зобов'язаний не лише підтвердити факт підвищення ринкової ціни, але й обґрунтувати, чому таке підвищення унеможливлює виконання договору за ціною, запропонованою ним під час участі у тендері. Крім того, постачальник мав довести, що відповідне зростання цін було непрогнозованим і не могло бути враховане при формуванні тендерної пропозиції. На підтвердження цього прокурор посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Щодо доводів апелянта про можливість неодноразового збільшення ціни до 10 % кожного разу прокурор зазначає, що таке тлумачення суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду. Верховний Суд неодноразово наголошував: обмеження у 10 % є загальним максимальним лімітом зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від кількості укладених додаткових угод. Прокурор посилається на постанови Верховного Суду у справах №908/653/22, №927/1058/21, №917/1062/21, №927/189/22, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у якій прямо зазначено, що сукупне підвищення ціни за одиницю товару протягом дії договору не може перевищувати 10% від первісної ціни, визначеної за результатами процедури закупівлі. У відзиві прокурор також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше висловленої позиції, на яку посилається апелянт.
Стосовно доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення коштів прокурор зазначає, що визнання додаткових угод недійсними тягне застосування наслідків їх недійсності. Оскільки ТОВ «ВЕСТ КАРД» не поставило товар у тому обсязі, який був передбачений первісним договором, Миролюбненською сільською радою безпідставно перераховано відповідачу 20 873,50 грн. Відтак ці кошти підлягають поверненню на підставі частини 1 статті 670 ЦК України як оплата за товар, який не був поставлений. Прокурор підкреслює, що правовою підставою для такого стягнення є саме положення статті 670 ЦК України, а не норми про безпідставне збагачення, що узгоджується з висновками Верховного Суду у справі №927/491/19.
Заперечуючи проти доводів апелянта щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, прокурор зазначає, що перед зверненням до суду прокуратурою виконані всі вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Миролюбненську сільську раду повідомлено про виявлені порушення та надано можливість самостійно звернутися до суду, однак орган місцевого самоврядування таких заходів не вжив і прямо повідомив, що звертатися з позовом не буде. Крім того, прокуратура належним чином повідомила сільську раду про намір здійснити представництво її інтересів у суді. На думку прокурора, ці обставини повністю підтверджують наявність законних підстав для подання позову в інтересах держави.
Щодо доводів про порушення територіальної підсудності у відзиві прокурор зазанчає, що позов обґрунтовано подано до Господарського суду Хмельницької області за місцем виконання договору відповідно до частини 5 статті 29 ГПК України. Прокурор зазначає, що згідно з тендерною документацією та умовами договору місцем поставки товару визначено автозаправні станції на території м. Старокостянтинів Хмельницького району, що і зумовлює належність спору до юрисдикції Господарського суду Хмельницької області.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія зазначає наступне.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п'ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі №903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Звертаючись до суду першої інстанції в інтересах держави в особі Миролюбненської сільської ради, прокурор обґрунтовував позов тим, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод змінено умови постачання товару, що призвело до безпідставного збільшення ціни за одиницю товару та зменшення фактично поставленої кількості товару, що не відповідає умовам тендерної документації та суперечить принципам процедури закупівлі. Виконання зобов'язань за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідатиме меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими у статті 5 даного Закону.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про публічні закупівлі», цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", замовниками є суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
Частиною першою статті 2 цього Закону обумовлено, що до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема органи місцевого самоврядування, об'єднання територіальних громад.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 18-1 цього Закону встановлено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Згідно з ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст.145 Конституції України.
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що закупівля №UA-2021-03-22-006164-а здійснена за рахунок коштів місцевого бюджету (а.с.73-74 т.1), саме на Миролюбненської сільської ради покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в тому числі при проведення публічних закупівель, а тому остання в даному випадку підлягає визнанню органом, уповноваженим на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування) в розумінні Закону України "Про прокуратуру".
Отже, враховуючи викладене, прокурором обґрунтовано правомірність звернення з даним позовом в інтересах компетентного органу - Миролюбненської сільської ради, як позивача та замовника закупівлі товарів за договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021, сторони оспорюваних правочинів, особи, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з законодавством України, яка має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.
У п. 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
Водночас, враховуючи, що у цій справі прокурор заявив вимогу про стягнення з ТОВ "ВЕСТ КАРД" на користь Миролюбненської сільської ради безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор, звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Миролюбненської сільської ради, у цій справі правильно визначив відповідачем саме ТОВ " ВЕСТ КАРД".
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо неналежності Миролюбненської сільської ради як позивача, в особі якого в інтересах держави звернувся прокурор.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38), зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вважаючи, що підписані сторонами додаткові угоди №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021 та №3 від 19.11.2021 суперечать вимогам ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» прокурор звернувся до Миролюбненської сільської ради з листом №50-63ВИХ-23 від 03.01.2023 в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" про необхідність вжиття заходів на захист інтересів держави (а.с.31-32 т.1).
28 лютого 2023 року Миролюбненська сільська рада за результатами розгляду звернення прокурора у листі №1470-23 повідомила, що до ТОВ «ВЕСТ КАРД» заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення надміру сплачених коштів в сумі 20 873,5 гривень за договором про закупівлю №040420-21/04/2021-ШК423 від 2Е04.2021 р. не вживатимуться, оскільки рада не вбачає порушень при укладанні додаткових угод №1-3 до Договору. Додаткові угоди №1-3 до Договору укладались, керуючись ціновими довідками №1-077 від 18.06.2021, №22.05/685 від 23.07.2021, №1-141/1 від 04.11.2021, які рада вважає належними документами для підтвердження наявності підстав щодо укладання додаткових угод. Оскільки цінові довідки відображають середні ціни палива на АЗС України, а ринок пального України, зокрема, представлений мережею АЗС, тому рада вважає, що вищевказані довідки відображають інформацію про ціну вказаного товару на ринку (а.с.33 т.1).
15 серпня 2023 року прокурор звернувся до Миролюбненської сільської ради з листом №50-5401ВИХ-23, в якому просив раду інформувати про вжиті заходи претензійно-позовного характеру до повного виконання договору, в частині допоставки товару (бензину А-92, дизельного палива)/стягнення надміру сплачених коштів, відповідно до згаданого договору. Якщо не будуть вжиті заходи позовного характеру, направити на адресу Хмельницької окружної прокуратури відповідні документи (їх належним чином завірені копії) для вирішення питання вжиття заходів представницького характеру з обов'язковим інформуванням причин невжиття таких заходів самостійно. Інформацію про результати розгляду претензії, добровільної сплати коштів та чи буде Миролюбненська сільська рада самостійно вживати заходів щодо перевірки вищевикладених фактів порушення чинного законодавства, чи пред'являтиме позов про визнання недійсними додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021 та №3 від 19.11.2021 до договору, стягнення зайво сплачених коштів направити на адресу окружної прокуратури в строк до 25.10.2023 (а.с. 34-35 т.1).
19 вересня 2023 року прокурором до відома отримано копію листа-претензії надісланого Миролюбненською сільською радою на адресу ТОВ «ВЕСТ-КАРД» в якому просила відповідача розглянути питання щодо повернення надмірно сплачених коштів в сумі 21 418,70 грн за договором №040420-21 /04/2021-ЩК423 від 21.04.2021 з урахуванням додаткових угод №1, №2, №3 (а.с. 36 т.1).
31 жовтня 2023 року Миролюбненська сільська рада повідомила прокурора, що Миролюбненською сільською радою відправлено лист-претензію 15.09.2023 року вих.№919 на адресу ТОВ «ВЕСТ КАРД» щодо повернення надмірно сплачених коштів в сумі 21 418,70 гривень за договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 року з урахуванням додаткових угод №1, №2, №3. 20 жовтня 2023 року на адресу Миролюбненської сільської ради надійшов лист від ТОВ «ВЕСТ КАРД» в якому повідомляють про відмову в задоволені претензії вих.№ 919 від 15.09.2023 року (а.с.37 т.1).
07 листопада 2023 року Миролюбненська сільська рада листом №8100-23 повідомила прокурора, що сільська рада не має наміру подавати судовий позов до ТОВ «ВЕСТ КАРД» щодо повернення надмірно сплачених коштів в сумі 21 418,70 гривень за договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 року з урахуванням додаткових угод №1, №2, №3. Миролюбненська сільська рада не має кошторисних призначень для оплати судового збору. Сільська рада не заперечує проти тощо щоб Хмельницька окружна прокуратура представляла інтереси Миролюбнеської сільської ради в суді. Добровільно на підставі листа - претензії від 15.09.2023 року від Миролюбненської сільської ради ТОВ «ВЕСТ КАРД» розрахунок не проводив. Кошти на рахунок сільської ради на час формування відповіді не надходили (а.с.38 т.1).
Відтак, Хмельницькою окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.
04 грудня 2023 року прокурор на підставі абз.3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до Миролюбненської сільської ради з повідомленням №50-7879ВИХ-23 про намір здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді в особі Миролюбненської сільської ради шляхом пред'явлення до Господарського суду Хмельницької області позову до ТОВ «ВЕСТ КАРД» про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення безпідставно сплачених коштів (а.с.64-65 т.1).
При цьому, підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у цьому випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Зважаючи на викладене та виходячи з предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, з огляду на те, що упродовж тривалого часу позивач Миролюбненська сільська рада не зверталася до суду із відповідною позовною заявою, а відтак не було здійснено захисту інтересів територіальної громади, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Миролюбненської сільської ради та звернення до суду із вказаним позовом у даній справі з огляду на незаконне використання коштів місцевого бюджету шляхом укладення оспорюваних додаткових угод, на підставі яких сплачено кошти у надмірній сумі, що в свою чергу спростовує доводи відповідача, що органи прокуратури не мають повноважень на представництво інтересів органів місцевого самоврядування та про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі.
Колегія суддів також вважає безпідставними твердження апелянта щодо представництва прокурора в суді та необхідність застосування у даному випадку Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", оскільки саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, з огляду на наступне.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17, постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19 та від 24.05.2022 у справі №922/2629/21 суди надали правові висновки стосовно можливості Держаудитслужби представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. Держаудитслужба згідно з положеннями Закону України "Про державні закупівлі" може бути позивачем у справі і питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи. У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 викладено висновок, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховною Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18.
Колегія суддів відзначає, що доводи відповідача стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель були предметом розгляду в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі №918/323/23.
Так, у наведеній справі №918/323/23 керівник Сарненської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", в якому просив суд визнати недійсними додаткові угоди до договору на постачання електричної енергії №13118-ВЦ від 31.08.2022, які укладені між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а також стягнути кошти у розмірі 12067,34 грн. Верховний Суд у наведеній постанові від 05.03.2024 по справі №918/323/23, розглядаючи доводи товариства стосовно того, що уповноваженим органом у спірних правовідносинах є саме Держаудитслужба, виходив, зокрема із того, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Березівської сільської ради як органу, що здійснює, зокрема розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади, а також врахував правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них. З урахуванням викладеного, Верховний Суд відхилив доводи товариства про те, що прокурор помилково визначив раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. У випадках, коли вказаний орган не здійснював фінансовий контроль та, як наслідок не виявив порушення законодавства, то і право на звернення до суду із позовом у останнього не виникає. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що твердження відповідача про порушення прокурором повноважень при зверненні до суду із позовом про визнання недійсними додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" та Миролюбненською сільською радою та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" коштів в сумі 20 873,50 грн, надмірно сплачених за договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021, оскільки лише Державна аудиторська служба України (її відокремлені підрозділи) повинні захищати інтереси держави, а не прокурор, не відповідають чинному законодавству та усталеній судовій практиці.
Доводи відповідача, про неналежний суб'єктний склад учасників справи, оскільки у даній справі позов пред'явлено не до всіх учасників спірних додаткових угод, а лише до ТОВ «ВЕСТ КАРД», що є підставою для відмови у задоволені позову, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.
Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
Згідно ч.5 ст. 53 ГПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У пунктах 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 (на яку посилається скаржник) наведено правовий висновок про те, що, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав. Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред'явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб'єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позов, який пред'являється особою, що не була учасником правочину, про визнання правочину недійсним, повинен бути пред'явлений до всіх учасників такого правочину. Однак у наведеній скаржником справі позов був пред'явлений не стороною правочину, а відповідачами були визначені не всі учасники правочину. Натомість у справі, яка розглядається №924/51/24, позов пред'явлений прокурором в інтересах держави в особі, зокрема, сторони оспорюваних додаткових угод, а тому вона набуває статусу позивача відповідно до вимог абзацу 2 ч.5 ст.53 ГПК України, що свідчить про необґрунтованість посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.02.2026 у справі №916/13/24.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі №705/3876/18 (провадження №61-697св20), від 19 серпня 2020 року в справі №639/6295/16-ц (провадження №61-36683св18), від 14 липня 2020 року в справі №686/23977/18 (провадження №61-17715св19), від 08 липня 2020 року в справі №612/808/18 (провадження №61-15537св19) необґрунтованим, оскільки вони ухвалені за неподібних правовідносин, а саме, у справі №705/3876/18 - фізична особа звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Карайкози (Роголь) Г. І. про скасування державної реєстрації прав від 29 серпня 2017 року №36812780 на 1/6 будинку; у справі №639/6295/16-ц - фізична особа звернулась до суду з позовом до фізичної особи, у якому просила визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим будинком; у справі №686/23977/18 - фізична особа звернулася до суду з позовом до Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області про визнання рішення незаконним та його скасування; у справі №612/808/18 - фізична особа звернулася до суду з позовом до державного реєстратора сектору державної реєстрації Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Костюченко 0.0., фізичних осіб, треті особи: три фізичні особи, фермерське господарство "Аграрник 2014" про визнання договорів оренди землі недійсними та скасування рішень державного реєстратора сектору державної реєстрації Лозівської районної державної реєстрації Харківської області Костюченко О.О. Отже у жодній з цих справ предметом спору не було оскарження прокурором в інтересах держави правочинів, укладених відповідно до Закону "Про публічні закупівлі".
Щодо доводів відповідача про скасування оскаржуваного рішення з підстав прийняття його судом першої інстанції з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), колегія суддів зазначає наступне.
19 січня 2024 року відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про передачу справи за територіальною підсудністю, в якому просив передати справу №924/51/24 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Волинської області (а.с.92-94 т.1).
У підготовчому засіданні 28.02.2024 судом першої інстанції постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання про відмову у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за територіальною підсудністю, що підтверджується протоколом судового засідання №2540201 від 28.02.2024 (а.с.122 т.1).
Проте, із таким судовим рішенням суду першої інстанції відповідач не погоджується про що зазначено в апеляційній скарзі.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.07.2024 року зупинено апеляційне провадження у справі №924/51/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку судового рішення у справі №924/698/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Враховуючи підстави передачі справи №924/698/23 на розгляд об'єднаної палати, перед Верховним Судом у справі №924/698/23 постали питання, чи є спір про визнання додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії недійсними і повернення коштів, сплачених через збільшення за їх умовами ціни за одиницю товару, таким, що виникає з договору, і, відповідно, чи може позов із зазначеними вимогами бути пред'явленим та розглянутим господарським судом за місцем виконання договору.
Тому об'єднана палата мала викласти висновок щодо можливості застосування у цьому разі встановленого у частині 5 статті 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності.
03 квітня 2026 року Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалено постанову у справі №924/698/23.
З урахуванням висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.04.2026 у справі №924/698/23, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці акцентував увагу на тому, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.88 у справі "Белілос проти Швейцарії").
Юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.78 у справі "Занд проти Австрії").
Тож поняття "суд, встановлений законом" містить у собі у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За своєю правовою природою судова юрисдикція є інститутом права, що покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.
Компетенцію із розгляду господарських справ однорідними судами за просторовим критерієм розмежовує територіальна юрисдикція (підсудність) господарських судів.
Вимоги щодо такого розмежування викладено у параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України.
За загальним правилом позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи -підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (частини 1, 2 статті 27 ГПК України).
Разом із тим статтею 29 ГПК України визначено правила альтернативної територіальної підсудності.
Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 статті 29 ГПК України).
За змістом положень частини 5 статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз зазначеної норми процесуального закону свідчить про те, що нею встановлено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності: 1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання; 2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Отже, у питанні, який позов може пред'являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, що виник із договору, який відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).
Обмежень про те, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, частина 5 статті 29 ГПК України не містить.
Натомість саме місце пред'явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.
Таким чином, для застосування встановленого частиною 5 статті 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов'язково спором про його виконання.
Згідно з частинами 1, 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділено обидві сторони договору.
До договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.
Спір про визнання договору недійсним, як і про застосування наслідків його недійсності, є спором, що виникає з договору, оскільки такий спір полягає в оспорюванні правомірності правочину. Якщо суд установить, що договір є недійсним, це призведе до відсутності юридичних наслідків, які породжує його дійсність.
З'ясування наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним безпосередньо пов'язане із дослідженням змісту оспорюваного правочину та перевіркою дотримання вимог законодавства при його укладенні.
У справі, що переглядається, предметом спору є визнання недійсними додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" та Миролюбненською сільською радою та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" коштів в сумі 20 873,50 грн, надмірно сплачених за договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021., сплачених через збільшення за їх умовами ціни за одиницю товару.
Правовідносини між сторонами цієї справи виникли на підставі зазначеного договору, за яким ТОВ "ВЕСТ КАРД" - постачальник (учасник), а Миролюбненська сільська рада споживач (замовник).
Оспорюваними угодами, якими вносилися зміни до договору про закупівлю товарів за державні кошти, містять погоджені сторонами умови, відповідно до яких змінилася визначена у договорі ціна за одиницю товару, і їх укладення призвело до зміни прав та обов'язків ТОВ "ВЕСТ КАРД" як постачальника та Миролюбненська сільська рада як замовника за цим договором.
Отже, спір у справі №924/51/24 є спором, що виник із договору.
Враховуючи специфіку правовідносин, що виникають з договору про закупівлю товарів за державні кошти (бензину та дизельного палива), місцем виконання такого договору, як правило, є місце фактичної передачі товару від постачальника до замовника. Таким місцем може бути:
1. автозаправна станція постачальника або його партнера - місце, де здійснюється фактичний відпуск бензину чи дизельного палива уповноваженим представникам замовника за талонами, паливними картками або іншими передбаченими договором засобами отримання товару;
2. місце поставки, визначене договором - адреса замовника, його структурного підрозділу, складу, бази чи іншого об'єкта, куди постачальник зобов'язаний доставити паливо відповідно до умов договору;
3. інше погоджене сторонами місце передачі товару - визначена сторонами локація, що відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, у якій здійснюється передача бензину та дизельного палива замовнику.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у цьому разі у пункті 5.2 договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 визначено місце поставки товарів, а саме за місцезнаходженням АЗС учасника на території м.Старокостянтинів Хмельницького району Хмельницької області.
З огляду на наведене між сторонами справи №924/51/24 виник спір із договору, в якому визначено місце його виконання.
Тобто наявна перша (у договорі визначено місце його виконання) із передбачених частиною 5 статті 29 ГПК України підстава для пред'явлення позову за вибором позивача до господарського суду за місцем виконання договору.
Водночас здійснення аналізу та визначення місця виконання кожного з обов'язків сторін за договором чинним процесуальним законодавством не вимагається і у цій справі очевидно не має значення, оскільки спір між ними виник із договору, однак не стосується невиконання чи неналежного виконання якогось із договірних зобов'язань.
Отже, зважаючи на предмет та підстави заявленого у справі №924/51/24 позову, її підсудність має визначатися з урахуванням встановленого у частині 5 статті 29 ГПК України правила, і, як наслідок, за вибором позивача ця справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) господарського суду за місцем виконання договору, тобто - до юрисдикції Господарського суду Хмельницької області.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів ТОВ «ВЕСТ КАРД» про те, що справа №924/51/24 розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки відповідно до пункту 5.2 договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 місце поставки товару здійснюється за місцезнаходженням АЗС учасника на території м.Старокостянтинів Хмельницького району Хмельницької області.
Вказаний висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з висновком Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладеного у постанові від 03.04.2026 у справі №924/689/23.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за територіальною підсудністю.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсними додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" та Миролюбненською сільською радою, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі". При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що цей Закон застосовується у редакції закону, що була дійсна станом на час виникнення спірних правовідносин.
Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
За результатами проведення процедури закупівлі (№UA-2021-03-22-006164-а) товару за кодом класифікації ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти, 21 квітня 2021 року між Миролюбненською сільською радою (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" (учасник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №040420-21/04/2021-ШК423 (а.с.10-11 т.1).
Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов'язується у 2021 році поставляти замовникові товари, зазначені в специфікації, а замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до п. 1.2. договору найменування товару - код ДК 021:2015 - 09130000-9 "Нафта і дистиляти" (бензин А-92, дизельне паливо) Кількість товарів: згідно зі специфікацією (додаток №1). За умовами п. 3.1 договору загальна вартість цього договору становить: 456 500,00 грн, у тому числі ПДВ - 76 083,33 грн.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що сума цього договору не повинна відрізнятись від ціни, пропозиції, в тому числі за одиницю товару. Сума договору, може бути зменшена за взаємною згодою сторін у випадках, передбачених Законом.
У п. 4.1 договору передбачено, що розрахунок за товар (партію товару) замовник здійснює протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання видаткової накладної.
Згідно з п. 4.2 договору ціна за одиницю товару вказана в специфікації може бути збільшена не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціпи такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в пункті 3.1 договору.
Строк поставки товару до 31.12.2021р. (п. 5.1 договору).
Відповідно до п. 5.2 договору місце поставки товарів: за місцезнаходженням АЗС учасника на території м. Старокостянтинів, Хмельницького району, Хмельницької області.
Згідно з п.10.1 договору, цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
За умовами п. 11.3 договору основні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених діючим законодавством, зокрема зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного-обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг).
Згідно з п. 11.6 договору зміна істотних умов може здійснюватися за згодою сторін у випадках, які передбачені ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", про що укладається додаткова угода із подальшим оприлюдненням таких змін відповідно до вимог ст.10 Закону України "Про публічні закупівлі".
Пунктом 12.1 договору визначено, що додатком №1 є специфікація товару. Додаток до договору є його невід'ємною частиною.
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку невизнаний недійсним, отже на час спірних правовідносин був чинними і обов'язковими для сторін.
Поряд з цим, між сторонами підписано специфікацію на закупівлю код ДК 021:2015 - 09130000-9 "Нафта і дистиляти" (бензин А-92, дизельне паливо), загальна вартість тендерної пропозиції становить 456 500,00 грн. з ПДВ з яких: 132 500,00 грн. за бензин марки А-92 в кількості 5000 л. (вартість 1 л. - 26,50 грн. з ПДВ) та 324 000,00 грн. за дизельне паливо в кількості 12 000 л. (вартість 1 л. - 27,00 грн. з ПДВ) (а.с. 12 т.1).
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною четвертою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина п'ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у двох редакціях: 1) Закону України №114-IX від 19.09.2019 «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» (далі за текстом - Закон №114-IX) (договір про закупівлю №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року та додаткова угода №1 від 23.06.2021) та 2) Закону України №1530-IX від 03.06.2021 №1530-IX «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель» (далі за текстом - Закон №1530-IX) (додаткові угоди до договору №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021). У зв'язку з чим під час оцінки цих правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.
Щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-IX) слід зазначити наступне.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-IX, чинній на момент укладення договору про закупівлю та оспорюваної додаткової угоди до нього №1) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
У постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі N 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 13.10.2019 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19, від 16.02.2019 у справі №910/6790/18 зазначено, що внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни товару на ринку, при цьому таке коливання повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
04 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-IX) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №922/433/22, від 01.10.2024 у справі №918/779/23, від 06.02.2025 у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 у справі №925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-IX) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов: збільшення ціни за одиницю товару до 10 %; збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку; така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю; обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.
Щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №1530-IX) суд зазначає наступне.
Законом №1530-IX внесено зміни до Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-IX) та викладено пункт 2 частини п'ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".
Внесеними Законом №1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.
Так, на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону №114-IX, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону №1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.
Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону №1530-IX, згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Проте пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" як у редакції, викладеній Законом №114-IX, так і в редакції, викладеній Законом №1530-XI, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Водночас положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 цього Закону у редакції Закону №1530-XI не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.
Філологічне тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано на рівні не більше 10 %.
До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Відповідна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 21.11.2025 у справі №920/19/24.
Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 (не відступила від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та зазначила, що внесені Законом №1530-IX зміни до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якими у першому реченні слова "підписання договору про закупівлю" замінено словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного", не можуть бути підставою для іншого висновку про застосування цієї норми щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару погодженого сторонами договору про закупівлю, порівняно з тим, який викладений у постанові від 24.01.2025 у справі №922/2321/22.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові від 05.04.2023 у справі №420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 21.11.2025 у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду відхилила як необґрунтовані доводи про наявність неоднакового праворозуміння пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме наявність відмінного від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, роз'яснення Міністерства економіки України, викладеного в листі від 24.11.2020 №3304-04/69987-06, вказавши, що позиція Міністерства економіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов'язків щодо дотримання визначеної у них інформації. При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що надання Міністерством економіки України листів або роз'яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм Закону України "Про публічні закупівлі".
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача на врахування змісту листа Міністерством економіки України, зокрема роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27 жовтня 2016 року №3302-06/34307-06 є безпідставними.
З матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2021 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про закупівлю, згідно якої керуючись п.п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв'язку зі змінами цін товарів на ринку нафтопродуктів, що не залежать від волевиявлення продавця, зумовленого зміною кон'юктури ринку, стрімким зростанням закупівельних цін на бензин А-92 , сторони погодили змінити ціни товарів і підняти на 2,7 % згідно умов договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року (а.с.13 т.1).
Пункт 3.1. договору про закупівлю товарів №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 ро викласти в наступній редакції: « 3.1. Сума цього договору становить: 456 461.00 грн. (Чотириста п'ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят одна гривня 00 копійок) в т.ч, ПДВ-76076,83 грн.
Додаток № 1 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року про закупівлю товарів «Специфікація» викладено в новій редакції (а.с. 14 т.1).
Згідно п.6 додаткової угоди №1 сторони дійшли згоди, вважати умови договору зміненими даною додатковою угодою та діючими з дати укладення додаткової угоди.
Таким чином, додатковою угодою №1 від 23.06.2021 збільшено ціну за 1 л бензину А-92 (з 26,50 грн до 27,10 грн ? на 2,26%), а загальний обсяг поставки бензину А-92 зменшився - з 5000 л до 4910 л (або на 90 л).
02 серпня 2021 року сторони уклали додаткову угоду №2 до договору про закупівлю, згідно якої керуючись п.п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв'язку зі змінами цін товарів на ринку нафтопродуктів, що не залежать від волевиявлення продавця, зумовленого зміною кон'юктури ринку, стрімким зростанням закупівельних цін на бензин А-92 та дизельне паливо, сторони погодили змінити ціни Товарів і підняти вартість дизельного палива на 2,77% та бензину А-92 на 3,17%, згідно умов договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року (а.с. 15 т.1).
Пункт 3.1. договору про закупівлю товарів 040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року викласти в наступній редакції: « 3.1. Сума цього договору становить: 456 381,05 (Чотириста п'ятдесят шість тисяч триста вісімдесят одна гривня 05 копійок) в т.ч. ПДВ-76 063,51 грн.
Додаток № 1 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року про закупівлю товарів «Специфікація» викладено в новій редакції (а.с. 16).
Згідно п.6 додаткової угоди №2 сторони дійшли згоди, вважати умови договору зміненими даною додатковою угодою та діючими з дати укладення додаткової угоди.
Таким чином, додатковою угодою №2 від 02.08.2021 збільшено ціну за 1 л бензину А-92 (з 27.10 грн до 27.95 грн ? на 3,14%), збільшено ціну за 1 л дизельного палива (з 27.00 грн до 27,74 грн ? на 2,74%), а обсяг поставки бензину А-92 зменшився - з 4910 л до 4805 л (або ще на 105 л), обсяг поставки дизельного палива зменшився - з 12 000 л до 11 745 л (або на 255 л).
19 листопада 2021 року сторони уклали додаткову угоду №3 до договору про закупівлю, згідно якої керуючись п.п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв'язку зі змінами цін товарів на ринку нафтопродуктів, що не залежать від волевиявлення продавця, зумовленого зміною кон'юктури ринку, стрімким зростанням закупівельних цін на бензин А-92 та дизельне паливо, сторони погодили змінити ціни Товарів і підняти вартість дизельного палива на 7,67 % та бензину А-92 на 5,36%, згідно умов договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року (а.с.17 т.1).
Пункт 3.1. договору про закупівлю товарів №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року викласти в наступній редакції: « 3.1. Сума цього договору становить: 456 293,50 (Чотириста п'ятдесят шість тисяч двісті дев'яносто три гривні 50 копійок) в т.ч. ПДВ-76 048,92 грн.
Додаток № 1 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року про закупівлю товарів «Специфікація» викладено в новій редакції (а.с.18 т.1).
Згідно п.6 додаткової угоди №3 сторони дійшли згоди, вважати умови договору зміненими даною додатковою угодою та діючими з дати укладення додаткової угоди.
Таким чином, додатковою угодою №3 від 19.11.2021 збільшено ціну за 1 л бензину А-92 (з 27,95 грн до 29,44 грн ? на 5,33%, збільшено ціну за 1 л дизельного палива (з 27,74 грн до 29,86 грн ? на 7,64%), а обсяг поставки бензину А-92 зменшився - з 4805 л до 4770 л (або ще на 35 л), обсяг поставки дизельного палива зменшився - з 11 745 л до 11 445 л (або ще на 300 л).
Отже, внаслідок укладання додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору про закупівлю №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року збільшено ціну за одиницю товару, а кількість палива зменшено.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору про закупівлю №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року в результаті укладення додаткових угод №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 (бензин А-92: початкова ціна - 26,50 грн; після першої зміни - 27,10 грн; після другої - 27,95 грн; після третьої - 29,44 грн, сукупне збільшення ціни бензину А-92 визначається так: 29,44?26,50/26,50 х 100 = 11,09%: дизельне паливо: початкова ціна - 27,00 грн; після першої зміни - 27,74 грн; після другої - 29,86 грн, сукупне збільшення ціни дизельного палива визначається так: 29,86-27,00/27,00 х 100 = 10,59%) перевищено нормативно закріплене 10% значення для зміни ціни бензину А-92 та дизельного палива, визначеної у первісній редакції договору про закупівлю №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 21.11.2025 у справі №920/19/24. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24, приймалась після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції у справі, але підлягає врахуванню судами, зважаючи на приписи ч.4 ст.236 ГПК України, а також, зважаючи на те, що у вказаній постанові Велика Палата не знайшла підстав для відступу від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.
Отже, укладаючи спірні додаткові угоди №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 та змінюючи ціну на одиницю спірного товару, сторони договору мали керуватись імперативними приписами положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Натомість, колегія суддів дійшла висновку, що як свідчать обставини цієї справи, сторони договору про закупівлю, укладаючи додаткові угоди, не дотримались приписів п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Суд апеляційної інстанції враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 року у справі №913/368/19, від 11.05.2023 року у справі №910/17520/21). Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Водночас на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №916/747/24).
Суд апеляційної інстанції виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.
Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку ст. 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 року у справі №926/3244/22).
На підтвердження обґрунтованості внесення змін до істотних умов договору ТОВ «ВЕСТ КАРД» разом з листом без номера та дати, адресованим Миролюбненській сільській раді з вимогою укладення додаткової угоди №1 від 23.06.2021 надана цінова довідка Тернопільської торгово-промислової палати №1-077 від 18.06.2021 (а.с.19-20 т.1)
Відповідно до зазначеної цінової довідки, середня вартість 1 л бензину А-92 станом на 16.03.2021 становила 27,35 грн, станом на 21.04.2021 - 27,74 грн, а станом на 17.06.2021 - 28,37 грн.
Разом із тим, наведена довідка не містить відомостей щодо ціни товару безпосередньо на момент укладення договору та передбачену сторонами безпосередньо в договорі (26,50 грн) та її співставлення із ціною станом на дату видачі довідки (проведення відповідного дослідження), а відтак не дає можливості встановити наявність і фактичний розмір коливання ціни на ринку.
Крім того, цінова довідка Тернопільської торгово-промислової палати №І-077 від 18.06.2021 відображає виключно інформацію про середні ціни на відповідний товар на окремі визначені дати та не містить даних щодо вартості товару станом на дату укладення додаткової угоди №1, а саме 23.06.2021.
За таких обставин вказана цінова довідка Тернопільської торгово-промислової палати №І-077 від 18.06.2021 сама по собі не підтверджує факту наявності коливання цін на ринку та не може розглядатися як належний доказ існування відповідних ринкових змін.
Як уже зазначалося, додатковою угодою №1 від 23.06.2021 було збільшено ціну за 1 л бензину А-92 з 26,50 грн до 27,10 грн, тобто на 2,26%, при цьому одночасно зменшено обсяг поставки такого пального з 5000 л до 4910 л, тобто на 90 л.
Водночас, згідно з інформацією Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/651 від 15.09.2022, коливання середньоринкових цін по Хмельницькій області на бензин А-92 у період між 21.04.2021 (датою укладення договору) та 23.06.2021 (датою укладення додаткової угоди №1) становило лише 1,7% (а.с.26 т.1).
Твердження відповідача щодо неналежності та недопустимості довідки Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/651 від 15.09.2022 є безпідставним, суперечить фактичним обставинам справи та не узгоджується зі змістом укладеного між сторонами договору.
Так, пунктом 5.2 договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 прямо визначено місце поставки товару - за місцезнаходженням автозаправної станції учасника на території м.Старокостянтинів Хмельницького району Хмельницької області. Отже, виконання договору, фактична реалізація пального та формування ціни, за якою замовник отримував товар були безпосередньо прив'язані саме до відповідного локального товарного ринку Хмельницької області.
За таких обставин саме інформація про цінову кон'юнктуру в межах Хмельницької області є найбільш релевантною для встановлення фактичного коливання ціни товару на ринку, оскільки відображає економічні умови того регіону, в якому здійснювалося виконання договору. Використання узагальнених середньодержавних показників у цьому випадку, навпаки, не забезпечувало б належного відображення реальної ринкової ситуації, в якій сторони виконували свої договірні зобов'язання.
Посилання відповідача на те, що ні договором, ні законом не передбачено обов'язку визначати коливання цін саме на підставі регіональних показників, не спростовує доказового значення зазначеної довідки. Відсутність прямої законодавчої вказівки щодо конкретного територіального масштабу дослідження ринку означає необхідність застосування критерію релевантності доказу до конкретних правовідносин. У даному випадку таким критерієм є місце виконання договору, яке сторони визначили самостійно, тобто в межах Хмельницької області.
Більше того, колегія суддів відзначає, що саме відповідач, ініціюючи внесення змін до договору, повинен був підтвердити наявність об'єктивного коливання ціни на тому ринку, на якому здійснювалася поставка товару. Тому довідка Хмельницької торгово-промислової палати, яка містить інформацію про середні ціни на пальне в регіоні фактичного виконання договору, є значно більш релевантним доказом, ніж будь-які абстрактні усереднені показники по Україні.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належність доказу визначається його зв'язком із предметом доказування, а допустимість - відповідністю способу його отримання вимогам закону. Оскільки довідка №22-05/651 від 15.09.2022 видана компетентною установою Хмельницькою торгово-промисловою палатою та містить інформацію безпосередньо з офіційного сайту Міністерства фінансів України щодо ринку, на якому виконувався договір від 21.04.2021 №040420-21/04/2021-ШК423, вона повністю відповідає критеріям належності та допустимості доказу (а.с.26 т.1).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що довідка Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/651 від 15.09.2022 не може бути врахована через її регіональний характер, є безпідставними. Навпаки, з огляду на визначене сторонами місце поставки товару саме регіональний аналіз цін по Хмельницькій області є найбільш об'єктивним та належним способом встановлення реального коливання ціни товару на ринку в межах спірних правовідносин.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, маючи можливість звернутися до компетентної установи із замовленням проведення повного аналізу ринку нафтопродуктів за період дії договору та отримати об'єктивний висновок із визначенням фактичного відсотка зміни ціни, таким правом не скористався. Натомість ним було використано цінову довідку Тернопільської торгово-промислової палати №І-077 від 18.06.2021, яка за своїм змістом не може вважатися належним, достатнім та беззаперечним підтвердженням коливання ціни товару на ринку, а відтак не може слугувати належним обґрунтуванням для внесення змін до договору від 21.04.2021 №040420-21/04/2021-ШК423 у частині підвищення ціни за одиницю товару.
На підтвердження обґрунтованості підстав для внесення змін до істотних умов договору ТОВ «ВЕСТ КАРД» разом з листом №32 від 26.07.2021, адресованим Миролюбненській сільській раді з вимогою укладення додаткової угоди №2 від 02.08.2021 надана інформаційна довідка Хмельницької торгово-промислової палати №22- 05/685 від 23.07.2021 (а.с.21-22 т.1).
Відповідно до зазначеної інформаційної довідки, середньоринкові роздрібні ціни на бензин А-92 станом на 18.03.2021 становили 27,36 грн/л, станом на 06.04.2021 - 27,73 грн/л, станом на 23.06.2021 - 28,37 грн/л, а станом на 22.07.2021 - 29,27 грн/л.
Згідно з цією ж довідкою середньоринкові роздрібні ціни на дизельне паливо станом на 18.03.2021 становили 27,77 грн/л, станом на 06.04.2021 - 28,26 грн/л, станом на 23.06.2021 - 27,72 грн/л, а станом на 22.07.2021 - 28,49 грн/л.
Однак, вказана інформаційна довідка не містить відомостей щодо ціни товару безпосередньо на дату укладення договору та її співставлення із ціною станом на момент видачі довідки (проведення дослідження), що своєю чергою, унеможливлює встановлення факту наявності коливання ціни та визначення його реального відсоткового значення.
Крім того, інформаційна довідка Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/685 від 23.07.2021 відображає лише середньоринкові роздрібні ціни на відповідний товар на окремі дати та не містить даних щодо вартості товару безпосередньо станом на дату укладення додаткової угоди №2, а саме 02.08.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою №2 від 02.08.2021 збільшено ціну за 1 л бензину А-92 з 27,10 грн до 27,95 грн, тобто ще на 3,14%, а загалом порівняно з первісною ціною - на 5,4%. Також підвищено ціну за 1 л дизельного пального з 27,00 грн до 27,74 грн, тобто на 2,74%. Водночас із підвищенням ціни сторони зменшили обсяги поставки: бензину А-92 - з 4910 л до 4805 л, тобто ще на 105 л, а дизельного пального - з 12 000 л до 11 745 л, тобто на 255 л.
Разом з цим, згідно з інформацією Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/651 від 15.09.2022 середньоринкові ціни на бензин А-92 станом на 21.04.2021 (дату укладення договору) становили 27,68 грн/л, станом на 23.06.2021 (дату укладення додаткової угоди №1) - 28,16 грн/л, а станом на 02.08.2021 (дату укладення додаткової угоди №2) - 29,08 грн/л. Відтак коливання між зазначеними періодами становило відповідно 1,7% та 3,3%. Що стосується дизельного пального, то середньоринкові ціни станом на 21.04.2021 становили 28,32 грн/л, станом на 23.06.2021 - 27,64 грн/л, а станом на 02.08.2021 - 28,31 грн/л, що свідчить про коливання на рівні -2,4% та +2,4% відповідно.
З урахування вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що об'єктивні ринкові показники свідчать про відсутність належних підстав для підвищення ціни на дизельне паливо, оскільки впродовж зазначеного періоду ціна на відповідному ринку фактично залишалася незмінною, а в окремі проміжки навіть демонстрували незначне зниження. Зокрема, при порівнянні стану ринку на 21.04.2021 та 02.08.2021 - тобто у період, коли сторонами було здійснено зміну (збільшення) ціни за дизельне пальне - відсутнє таке коливання, яке могло б об'єктивно виправдовувати внесення відповідних змін до договору.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена інформаційна довідка Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/685 від 23.07.2021, що стала підставою укладення додаткової угоди №2 від 02.08.2021 не підтверджує факту коливання цін на ринку та не може розглядатися як належне обґрунтування для внесення змін до істотних умов договору.
На підтвердження обґрунтованості внесення змін до істотних умов договору ТОВ «ВЕСТ КАРД» разом з листом №104 від 04.11.2021, адресованим Миролюбненській сільській раді з вимогою укладення додаткової угоди №3 від 19.11.2021 надана цінова довідка Тернопільської торгово-промислової палати № 1-141/1 від 04.11.2021 (а.с.23-24 т.1).
У зазначеній ціновій довідці наведено, зокрема інформацію щодо середньої вартості 1л бензину А-92 та дизельного пального станом на 02.08.2021 і 03.11.2021, а також відображено відсоток зміни ціни на відповідний товар.
Разом із тим, попри наявність у вказаній довідці певних відомостей щодо зміни цінових показників, сама по собі вона не може вважатися належним та достатнім обґрунтуванням для укладення додаткової угоди №3, оскільки містить лише дані про середню вартість товару на окремо визначені дати 02.08.2021 і 03.11.2021 та не відображає цінову ситуацію безпосередньо станом на дату укладення додаткової угоди №3, а саме 19.11.2021.
Отже, цінова довідка Тернопільської торгово-промислової палати №1-141/1 від 04.11.2021 не підтверджує фактичного коливання цін на ринку на момент внесення відповідних змін до договору та не може бути належним доказом існування обставин, які б об'єктивно зумовлювали необхідність такого коригування.
Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою №3 від 19.11.2021 збільшено ціну за 1 л бензину А-92 з 27,95 грн до 29,44 грн, тобто ще на 5,33%, а також підвищено ціну за 1 л дизельного пального з 27,74 грн до 29,86 грн, що становить ще 7,64%. Водночас із цим зменшено обсяги поставки: бензину А-92 - з 4805 л до 4770 л, тобто ще на 35 л, а дизельного пального - з 11 745 л до 11 445 л, тобто ще на 300 л.
Враховуючи викладене, у порівнянні з первісними цінами, погодженими сторонами в умовах договору від 21.04.2021 №040420-21/04/2021-ШК423, а саме 26,50 грн/л бензину А-92 та 27,00 грн/л дизельного пального, ціна за одиницю кожного виду товару внаслідок укладення зазначених спірних додаткових угод була збільшена більш ніж на 10 відсотків.
Отже, судова колегія дійшла висновку, що жодними документами постачальника не обґрунтовано для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі, тобто чому таке підвищення цін на ринку зумовило неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також, постачальником не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Крім того, у зв'язку із безпідставним підвищенням ціни за спірними додатковими угодами, та відсутністю будь-яких розрахунків та обґрунтувань нової ціни, укладання додаткових угод на підставі незаконно підвищених складових тарифу, є необґрунтованим.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що додаткові угоди №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" та Миролюбненською сільською радою без належного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" коштів в сумі 20 873,50 грн, надмірно сплачених за договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021, колегія суддів зазначає наступне.
Обґрунтовуючи зазначену позовну вимогу, як на підставу стягнення прокурор посилається на ч.1ст. 670 ЦК України, згідно якої, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 року у справі №904/5726/19 в процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що активна роль суду проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду, на переконання Великої Палати Верховного Суду, носить імперативний характер.
Зважаючи на наведену правову позицію, колегія суддів наділена повноваженнями самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, шляхом вирішення питання застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.
З урахуванням викладеного, при кваліфікації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції застосовує норми ст. 1212 ЦК України, а не ч.1 ст. 670 ЦК України, на яку помилково послався прокурор у позовній заяві.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21 квітня 2021 року ТОВ «ВЕСТ КАРД» поставило нафтопродукти (бензин А-92, дизельне паливо) загальним обсягом 16 215 літрів, про що свідчать видаткові накладні №33286 від 26.04.2021, №41185 від 11.05.2021, №45472 від 27.05.2021, №56634 від 18.06.2021, №62620 від 05.07.2021, №74310 від 04.08.2021, №83091 від 30.08.2021, №106876 від 12.10.2021, №121768 від 23.11.2021, №135019 від 17.12.2021 (а.с.39-48 т.1).
Миролюбненська сільська рада отримані нафтопродукти (бензин А-92, дизельне паливо) оплатила в повному обсязі в сумі 456 293,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №445 від 26.04.2021, №446 від 26.04.2021, №559 від 12.05.2021, №649 від 27.05.2021, №734 від 18.06.2021, №824 від 05.07.2021, №1077 від 30.08.2021, №1075 від 30.08.2021, №1331 від 13.10.2021, №1526 від 23.11.2021, №1528 від 23.11.2021, №1531 від 23.11.2021, №1530 від 23.11.2021, №956 від 04.08.2021. №1667 від 17.12.2021 (а.с.49-63 т.1).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після укладення додаткової угоди №1 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 ТОВ «ВЕСТ КАРД» здійснило поставку 500 л бензину А-92 та отримало від замовника оплату з урахуванням підвищеної ціни, встановленої зазначеною додатковою угодою, у сумі 13 550 грн. Водночас, за умови застосування первісної ціни, визначеної договором №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021, вартість такого обсягу пального становила б 13 250 грн (500 л х 26,50 грн). Отже, сума надмірно сплачених коштів у цьому випадку склала 300 грн.
Крім того, після укладення додаткової угоди №2 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 ТОВ «ВЕСТ КАРД» поставило 2700 л бензину А-92 та 5000 л дизельного пального, за що отримало оплату з урахуванням підвищених цін у розмірі 75 465 грн за бензин А-92 (2700 л х 27,95 грн) та 138 700 грн за дизельне пальне (5000 л х 27,74 грн).
Разом з цим, у разі здійснення оплати за цінами, передбаченими первісними умовами договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021, Миролюбненська сільська рада мала б сплатити за поставлений бензин А-92 71 550 грн (2700 л х 26,50 грн), у зв'язку з чим сума надмірної оплати становить 3 915 грн. Щодо дизельного пального, то його вартість за первісними умовами договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 складала б 135 000 грн (5000 л х 27,00 грн), а отже надмірно сплачено 3 700 грн.
Також після укладення додаткової угоди №3 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 ТОВ «ВЕСТ КАРД» поставило 570 л бензину А-92 та 3945 л дизельного пального, отримавши оплату за підвищеними цінами в сумі 16 780,80 грн за бензин А-92 (570 л х 29,44 грн) та 117 797,70 грн за дизельне пальне (3945 л х 29,86 грн).
Водночас, за цінами, погодженими сторонами при укладенні договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021, Миролюбненська сільська рада повинна була б сплатити за 570 л бензину А-92 15 105 грн (570 л х 26,50 грн), що свідчить про надмірну оплату в розмірі 1 675,80 грн. Аналогічно вартість 3945 л дизельного пального за первісною ціною становила б 106 515 грн (3945 л х 27,00 грн), а відтак надмірно сплачена сума склала 11 282,70 грн. Отже, розмір коштів, безпідставно отриманих ТОВ «ВЕСТ КАРД» від Миролюбненської сільської ради становить 20 873,50 грн (за бензин А-92 5890,80 грн (300 грн + 3915 грн + 1675 грн) та за дизельне паливо 14 982,70 грн (3700 грн + 11 282,70 грн).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що загальний розмір коштів, безпідставно отриманих ТОВ «ВЕСТ КАРД» від Миролюбненської сільської ради внаслідок застосування підвищених цін, встановлених додатковими угодами №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021, становить 20 873,50 грн.
Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 є недійсними та не породжують правових наслідків, та встановивши, що внаслідок виконання Миролюбненською сільською радою своїх зобов'язань фінансового характеру за оспорюваними угодами постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 20 873,50 грн які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем і підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині щодо стягнення грошових коштів на користь Миролюбненською сільською радою.
Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, 21.11.2025 у справі №920/19/24, яка підлягає врахуванню судами в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував частину 1 статтю 670 Цивільного кодексу України, замість статті 1212 Цивільного кодексу України, однак таке застосування зазначеної норми не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення (такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 5 березня 2024 року в справі №918/323/23)
Доводи відповідача щодо не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин імперативних приписів абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
У постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. У такому разі двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.
Водночас у даній справі за встановлених, зокрема, судом апеляційної інстанції обставин, відповідач не здійснив поставку товару - бензину А-92 на суму 5890,80 грн та дизельного палива на суму 14 982,70 грн, що в загальному становить 20 873,50 грн, а відтак така сума з урахуванням гранично визначеної умовами договору від 21.04.2021 №040420-21/04/2021-ШК423, а саме 26,50 грн/л бензину А-92 та 27,00 грн/л дизельного пального становить переплату, тобто різницю, між сумою, яка фактично сплачена відповідачу за визнаними недійсними додатковими угодами №1 від 23.06.2021, №2 від 02.08.2021, №3 від 19.11.2021 до договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 та сумою, що підлягала сплаті за товар (бензин А-92 та дизельне паливо) за ціною договору №040420-21/04/2021-ШК423 від 21.04.2021 у первинній редакції, а отже, відсутні передумови для застосування двосторонньої реституції відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, як про це вказує скаржник.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ КАРД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі №924/51/24 без змін.
2. Справу №924/51/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "11" травня 2026 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Маціщук А.В.