ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 лютого 2026 року Справа № 906/1086/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Саврій В.А. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Кравчук О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Орловський О.В., Єленич О.В. (адвокат),
від відповідача: Чиж Є.І., Хохленко А.О. (адвокат),
розглянувши апеляційні скарги фізичної особи - підприємця Чижа Євгена Ігоровича та фізичної особи - підприємця Орловського Олександра Валерійовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.09.2025 (суддя Шніт А.В., повний текст складено 01.10.2025)
у справі № 906/1086/23
за позовом фізичної особи - підприємця Орловського Олександра Валерійовича
до фізичної особи - підприємця Чижа Євгена Ігоровича
про стягнення 1708825, 52 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.09.2025 у справі № 906/1086/23 позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи - підприємця Чижа Є.І. на користь фізичної особи - підприємця Орловського О.В. 829 387, 55 грн штрафу та 12 440, 82 грн судового збору; відмовлено в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 222 307, 83 грн попередньої оплати та 657 130, 14 грн штрафу.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції позивач та відповідач звернулися до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
Зокрема, ФОП Чиж Євгеній Ігорович у поданій апеляційній скарзі просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Аргументуючи доводи скарги зазначає, що судом було допущено порушення матеріальних та процесуальних норм, яке полягає в наступному. Суд не забезпечив належну оцінку письмовим поясненням відповідача щодо технічного завдання, хронології етапів та згадок про мобільний додаток "Svist". Не витребував вихідний код, не встановив факт реалізації технічного завдання, не дослідив технічну документацію (її наявність чи відсутність), що є ключовим доказом виконання зобов'язань відповідача. Судом не було досліджено фактичний обсяг виконаних робіт. Не враховано, що позивач не здійснив передплату за третій, четвертий та п'ятий етапи, що виключає обов'язок відповідача приступати до виконання відповідних робіт. Відсутність актів приймання-передачі свідчить про те, що послуги не були прийняті, а отже - не можуть бути предметом спору про якість чи строки. Також відмічає, що призначаючи у справі судову комп'ютерно-технічну експертизу, суд не взяв до уваги перелік питань відповідача, внаслідок чого не було забезпечено належного виконання експертизи, яка б в свою чергу підтвердила факт виконання зобов'язань відповідачем. Звертає увагу, що укладений між сторонами договір містить юридично некоректні формулювання та низку істотних недоліків, які в свою чергу є підставою для визнання його недійсним або непридатним до виконання. Акцентує на факті відсутності передоплати в повному обсязі, яка є обов'язковою умовою початку виконання робіт по договору, а відтак і відсутність порушень з боку відповідача. Характер договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, на думку апелянта, свідчить про неможливість виконання договору та штучне створення підстав для санкцій. Враховуючи наведене та інші аспекти просить задоволити апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи відповідача. Відмічає, що укладений між сторонами договір не був націлений на надання певної разової послуги, після виконання якої вважається припиненим, а передбачав можливість збільшення обсягів/видів/кількості послуг. Відповідно договір передбачав поетапне здійснення оплати по мірі погодження та збільшення сторонами видів та кількості послуг, що фактично і мало місце шляхом самостійного формування окремих рахунків відповідачем від 03.08.2022 та від 18.08.2022 за результатами домовленостей про надання нових послуг. Пунктом 3.1 договору (з відсилкою до п. 2.4.1) чітко визначено, що перед початком кожного етапу надання послуги замовник оплачує виконавцю передоплату у розмірі 50 відсотків від вартості послуг зазначених у переліку по кожному етапу протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення інвойсу/рахунку на оплату. Неразовий статус договору (можливість збільшувати обсяги послуг) унеможливлював здійснення одномоментної сплати повної вартості послуг позивачем і цілком логічно передбачав поетапну сплату на підставі рахунків виконавця. Жодним пунктом договору не зафіксовано обов'язок замовника сплатити передоплату в розмірі 50% від загальної вартості послуг, як зазначає апедянт. Щодо твердження відповідача про мобільний додаток "Svist" зазначає, що ані договір, ані додатки і додаткові угоди до нього з переліком послуг, не містять навіть згадування про такий мобільний додаток. Тому будь-які спроби пов'язати розроблення даного мобільного додатку з переліком послуг, що мали надаватися відповідачем згідно договору, є безпідставними та мають на меті створити передумови для ухилення відповідача від відповідальності в межах розгляду справи. Стосовно тверджень скаржника про неврахування судом питань відповідача під час призначення судової комп'ютерно-технічної експертизи відмічає, що останній фактично погодився з позицією суду першої інстанції, оскільки не скористався правом на оскарження ухвал і використав призначення експертизи як спосіб затягування судового розгляду. Посилання апелянта на недоліки договору вважає безпідставними, оскільки останній в межах розгляду справи жодним чином не заперечував факту укладення та правомірність договору і не озвучував нерозуміння його умов як в цілому, так і в окремих пунктах. Зважаючи на те, що даний договір не є нікчемним в силу приписів ЦК України, не визнавався недійсним ні в цілому, ні в частині, то відповідно до ст. 204 ЦК України є правомірним. Не відповідають дійсності аргументи скаржника стосовно відсутності механізму погодження результатів надання послуг, оскільки розділом 5 договору "Порядок здачі-прийому послуг" детально регламетовано процедуру приймання-передачі послуги. Твердження про відсутність наміру у позивача отримати не послуги за договором, а штучно створити підстави для нарахування санкцій вважає безпідставним, оскільки сторони договору спільно погодили як умови договору про надання послуг, так і умови про відповідальність за порушення договору. З огляду на вказане просить відмовити в задоволенні скарги.
ФОП Орловський О.В. в своїй апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення попередньої оплати. Зазначає, що в порушення ст.ст. 6, 627 ЦК України суд безпідставно змістив акцент з факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань на необхідність дослідження ним правової природи правочину. При цьому норми ЦК України, які регламентують договір підряду, не визначають, що це виключний імперативний порядок дій для замовника у разі його бажання отримати "невідпрацьовану" виконавцем суму попередньої оплати. Ретельний аналіз статті 849 ЦК України свідчить, що в ній йдеться про право замовника відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Однак це не означає, що позивач не може скористатися іншими не забороненими способами захисту своїх порушених прав, направлених на відновлення свого фінансового становища, як то звернення до суду з відповідним позовом. За приписами ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Оскільки норми глав 61 (Підряд) та 63 (Послуги) не врегульовано особливостей виконання зобов'язань з попередньої оплати та правового механізму її повернення, є можливим застосування спеціальної норми статті 693 ЦК України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем за договором. З огляду на вказане просить задоволити апеляційну скаргу.
Відповідач - ФОП Чиж Є.І. подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить поновити строк на подання відзиву, долучити останній до матеріалів справи та з огляду на викладені у ньому заперечення відмовити в задоволенні скарги позивача.
З даного приводу судом відмічається, що апеляційне провадження за скаргою ФОП Орловського О.В. відкрито ухвалою суду від 04.11.2025 та відповідачу надано право подати до суду відзив в письмовій формі протягом 10 днів з моменту вручення відповідної ухвали.
Ухвала суду від 04.11.2025 була доставлена до електронного кабінету ФОП Чижа Є.І. - 05.11.2025 року. Відповідно десятиденний строк для подання відзиву сплинув (з врахуванням положень ч. 4 ст. 116 ГПК України) 17.11.2025 року.
Натомість відзив сформовано в системі "Електронний суд" 21.01.2026 та отримано судом 22.01.2026 року, тобто за межами визначеного судом строку.
Строк для подання відзиву на апеляційну скаргу є строком, встановленим судом. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Отже, встановлений судом процесуальний строк може бути лише продовжений. Таке продовження строку відбувається, зокрема, за заявою учасника справи, поданою до закінчення такого строку. Тобто, заява про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу ФОП Орловського О.В. могла бути подана відповідачем у строк до 17.11.2025 року, однак зазначеного вчинено не було.
З огляду на вказане, викладене у відзиві клопотання про поновлення строку на подання відзиву не може бути задоволено судом.
Згідно ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу ФОП Орловського О.В. залишається судом без розгляду.
22.01.2026 до суду також надійшло клопотання ФОП Чижа Є.І. про долучення доказів (сформовано в системі "Електронний суд" 21.01.2026), відповідно до якого останній просить долучити до матеріалів справи: скрін-шоти телеграм чату "Quazom Echizh"; скрін-шоти сайту https://quazom/ із розміщенням інформації відповідача на сайті компанії: відео роботи додатку "Svist" (проміжний білд); скрін-шоти з електронних пошт, через які були отримані доступ до приватного репозитарія, куди передавались файли щодо розробки мобільного додатку "Svist"; копія клопотання про призначення комп'ютерно-технічної експертизи в межах справи № 915/1648/25, яка перебуває на розгляді Господарського суду Миколаївської області.
В обгрунтування зазначеного клопотання відповідач вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ФОП Чиж Є.І. не мав змоги своєчасно подати докази по справі, оскільки позивач видалив усі листування у робочих чатах. В грудні 2025 року, Чиж Є.І. відновив доступ до телеграм чату "Quazom Echizh", де безпосередньо сторони за участі третіх осіб спільно проводили наради стосовно розробки мобільного додатку "Svist", передавали інформацію та в тому числі обмінювалися файлами. Окрім цього в межах хмарних сховищ відповідач відновив доступ до файлів, які безпосередньо використовувались під час розробки мобільного додатку "Svist", за завданням позивача в межах договору. Відтак, посилаючись на положення ч. 3 ст. 269 ГПК України, вказує що несвоєчасне подання зазначених доказів було спричинено діями позивача, а тому просить прийняти останні до розгляду.
Разом з цим, 22.01.2026 до суду надійшла заява ФОП Чижа Є.І. про виклик свідка (сформовано в системі "Електронний суд" 21.01.2026). Відповідно до вказаної заяви відповідач просить викликати та допитати в якості свідка громадянина України Калініченко Олександра Олександровича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . В обгрунтування заяви зазначає, що до розробки мобільного додатку "Svist" був долучений один із співпрацівників відповідача, а саме ФОП Калініченко О.О., який безпосередньо приймав участь у розробці мобільного додатку. Станом на сьогодні між ФОП Орловським О.В. та ФОП Калініченко О.О. також наявний судовий спір, який перебуває на розгляді Господарського суду Харківської області (справа № 922/3169/23), за таким самим алгоритмом поведінки у договірних відносинах з боку ФОП Орловського О.В.
Розглянувши вказані клопотання судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі N 909/722/14).
Порядок подання доказів до суду першої інстанції регламентовано ст. 80 ГПК України. Зокрема, частинами 3 та 4 даної статті визначено, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Також ст. 81 ГПК України визначає, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи, протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідач (апелянт) не подавав до суду заяв про існування таких доказів та неможливість їх подання через незалежні від нього обставини. Також відсутні заяви про витребування таких доказів від позивача (з огляду на твердження скаржника про блокування чи видалення їх позивачем). При цьому посилання на те, що докази вдалося відновити лише в грудні 2025 року жодним чином не підтверджено.
Виходячи з наведеного судова колегія дійшла висновку, що скаржником не доведено об'єктивної неможливості подання доказів в суді першої інстанції, а також винятковості даного випадку. Відповідно такі докази не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції.
Відносно заяви про виклик свідка судова колегія зазначає наступне.
З огляду на положення ст.ст. 87-89 ГПК України, показання свідка в господарському процесі реалізуються шляхом подання учасником справи заяви свідка (з нотаріально посвідченим підписом останнього), яка містить письмово викладені показання останнього. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Натомість заява скаржника про виклик свідка не містить самої заяви свідка з викладеними у ній показаннями, що першочергово позбавляє суд оцінити необхідність виклику та допиту останнього. Окрім цього, показання свідка розцінюється судом як один із доказів, а відтак підлягають застосуванню положення ст. 269 ГПК України стосовно доведення причин неможливості здійснення таких дій в суді першої інстанції. Доказів того, що відповідач намагався вчинити відповідні процесуальні дії під час розгляду справи в суді першої інстанції матеріали справи не містять. За наведених обставин судова колегія дійшла висновку, що заява відповідача не відповідає положенням ст.ст. 87-89 ГПК України та не підлягає задоволенню з огляду на недоведення обставин об'єктивної неможливості вчинення таких дій в суді першої інстанції.
За умовами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги, заслувхавши учасників справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 03.08.2022 Фізична особа - підприємець Орловський Олександр Валерій (надалі -замовник, позивач) та Фізична особа - підприємець Чиж Євген Вікторович (надалі - виконавець, відповідач) уклали договір надання послуг №202208Р03 (надалі - договір) (а.с.11-14 т.1).
Відповідно до умов договору виконавець зобов'язується виконати за завданням і в терміни, встановлені замовником, надати технічні (сервісні) послуги (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги. Надання послуг виражається у виконанні замовником завдань поставлених виконавцем (п.1.1. договору).
В розділі 2 договору сторони узгодили умови платежу і ціну договору.
В п.1.2. договору сторони передбачили, що зазначені в п.2.1 цього договору послуги здійснюються виконавцем в суворій відповідності до вимог замовника, узгоджених сторонами в цьому договорі, а також в Переліку наданих послуг (виконаних завдань), які оформляються відповідними додатками до цього договору, кожне з яких є невід'ємною частиною договору. Також сторони встановили, що додаткові умови і вимоги, що підлягають виконанню в рамках цього договору, можуть бути узгоджені сторонами в окремому документі - Умови технічних характеристик і відомостей, необхідних для реалізації завдань, що буде невід'ємною частиною цього договору.
Ціна послуг (Договору) визначається на підставі інвойсів, що виставляються виконавцем замовнику. Залежно від обсягу наданих послуг ціна договору може змінюватись (п.2.1 договору).
Оплата проводиться безготівковим платежем, згідно виставлених інвойсів/рахунків, на розрахунковий рахунок виконавця (п.2.3 договору).
Згідно з п.2.4 договору оплата за цим договором проводиться поетапно:
- перший етап оплати: перед початком кожного етапу надання послуг/ітерації за договором замовник оплачує виконавцю передплату у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків від вартості послуг, зазначених у переліку послуг/ітерації протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення інвойсу/рахунку на оплату (п.2.4.1);
- другий етап оплати: по завершенню кожного етапу на надання послуг/ітерації замовник зобов'язується оплачувати суму постоплати у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків від вартості послуг, зазначених у переліку послуг по кожному етапу/ітерації протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення інвойсу/рахунку на оплату (п.2.4.2).
Відповідно до п.3.1 договору виконавець приступає до надання послуг за цим договором протягом 2-х робочих днів після:
- підписання договору;
- надходження передплати на розрахунковий рахунок виконавця.
Надання послуг по кожному етапу/ітерації ведуться відповідно до п.3.1 цього договору і передаються від виконавця замовнику згідно з актом прийому-передачі наданих послуг (п.3.3 договору).
Права та обов'язки сторін встановлені в розділі 4 договору.
Кожен етап/ітерація наданих послуг оформляється актом прийому-передачі наданих послуг по кожному етапу/ітерації (п.5.2 договору).
Виконавець надсилає замовнику повідомлення про закінчення надання послуг по кожному етапу/ітерації за поштовою (та/або електронною) адресою замовника, вказаною в цьому договорі. Отримання повідомлення (разом з актом прийому-передачі послуг) є підставою для приймання послуг (етапу/ітерації наданих послуг) та підписання акту прийому-передачі наданих послуг. Замовник зобов'язаний протягом 10-ти робочих днів ознайомитись з наданими послугами етапу/ітерації і, у разі відсутності обґрунтованих заперечень (рекламацій), підписати відповідні акти-прийому передачі наданих послуг (п.5.3 договору).
У разі порушення термінів надання послуг, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 1 (одного) відсотка від вартості послуг, за якими була допущена прострочення виконання за кожен р о б о ч и й день прострочення (п.8.2 договору).
У разі настання обставин для нарахування неустойки, протягом 3-х робочих днів, сторони зобов'язуються повідомляти один одного про настання таких обставин в письмовому вигляді за адресами, вказаними в п.11.11. договору (п.8.5 договору).
Договір набуває чинності з 03 серпня 2022 року і діє до 03 серпня 2023 року, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань (п.9.1 договору).
В разі якщо жодна із сторін не виявила бажання за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії розірвати договір, то він автоматично продовжується на один рік (п.9.2 договору).
В п.11.11. сторони погодили адреси, за якими необхідно направляти офіційну інформацію і документацію.
В додатку №1 до договору сторони встановили перелік послуг (а.с.14 т.1). Вартість послуг складає 4 590 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) доларів США. Оцінка послуг відбувається у доларах США. Оплата послуг відбувається в національній валюті України (гривня) за курсом покупки ПАТ КБ Приватбанк для бізнесу на момент виставлення рахунку на оплату. Оплата послуг здійснюється відповідно до п.2.4 договору. Строк надання послуг складає 30 календарних днів.
Також сторони 18 серпня 2022 року підписали додаткову угоду №1 до договору №202208Р03 (а.с.15-16 т.1) (надалі - додаткова угода №1).
В п.2 додаткової угоди №1 сторони погодили прийняти додаток №1 до договору в новій редакції, визначивши етапи, найменування послуг, години та вартість по кожному етапу.
Вартість послуг складає сімнадцять тисяч чотириста сорок шість доларів сорок центів. Оцінка послуг відбувається у доларах США. Оплата послуг відбувається в національній валюті України (гривня) за курсом покупки ПАТ КБ Приватбанк для бізнесу на момент виставлення рахунку на оплату. Оплата послуг здійснюється відповідно до п.2.4 договору. Строк надання послуг до 15 вересня 2022 року.
Відповідач виставив позивачу рахунки на оплату №03082201 від 03.08.2022 на суму 83 924,94грн "Послуги з комп'ютерного програмування (авансовий платіж за перший етап)", №18082201 від 18.08.2022 на суму 30 212,00грн "Послуги з комп'ютерного програмування (доплата до авансового платежу за перший етап)", №18082202 від 18.08.2022 на суму 108 169,92грн "Послуги з комп'ютерного програмування (авансовий платіж за другий етап)" (а.с.16 на звороті, а.с.17 на звороті, а.с.18 на звороті т.1).
Позивач оплатив вказані рахунки, що підтверджується платіжними інструкціями №56 від 04.08.2022, №75 від 18.08.2025, №76 від 18.08.2022 (а.с.17, 18, 19 т.1).
Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору позивач звернувся до суду з позовом про повернення попередньої оплати в сумі 222 307,83грн.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 1 486 517 69 грн штрафних санкцій за 233 прострочених робочих дні (період з 16.09.2022 по 08.08.2023) з розрахунку 174,464 доларів США - розмір штрафу за один робочий день (1% від вартості послуг за яким було прострочення та загальної суми договору 17 446,40 доларів США) х 233 дні = 40 650,112 доларів США х 36,5686грн (офіційний курс НБУ станом на 08.08.2023).
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, судом враховується наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч. 2).
В силу положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд першої інстанції врахував слідуюче.
Відповідно до ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Загальними ознаками, які об'єднують усі договірні зобов'язання про надання послуг у єдину групу, є особливості об'єкта. Вони полягають у тому, що по-перше, це послуги нематеріального характеру, а по-друге - вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача.
Основною розмежувальною ознакою зобов'язань про надання послуг та підрядних зобов'язань є результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має оречевлену форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає оречевленого змісту. Сама послуга споживається у процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, спрямована на задоволення будь-яких потреб.
Деякі види послуг у результаті їх надання можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу, але визначальною ознакою при їх наданні буде сама діяльність послугонадавача, оскільки при послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Звідси друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності останнього. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2024 по справі №910/7378/23.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що предметом договірних відносин між сторонами є саме результат виконаних робіт - сукупність дій відповідача з програмування, за результатами виконання яких у повному обсязі, позивач матиме змогу неодноразово використовувати у своїй діяльності створений готовий програмний продукт, який має оречевлену форму.
Отже, укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Згідно із ч.1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За змістом ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Приписами ч.1 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частина 4 статті 882 ЦК України передбачає, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Разом з тим, ст. 849 ЦК України передбачає, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (ч. 1). Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2). Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч. 3). Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4).
Правовий аналіз положень ст. 849 ЦК України дозволяє дійти висновку, що вони встановлюють підстави для відмови замовника від договору підряду та відповідні правові наслідки такої відмови. При цьому, положення частин другої, третьої та четвертої ст. 849 ЦК України містять самостійні підстави відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки таких дій.
Крім цього, ч.2 ст.852 ЦК України передбачає, що за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач листом №1 від 03.11.2022 звернувся до відповідача з вимогою про скоріше завершення надання послуг у повному обсязі. Разом з тим, позивач звернув увагу відповідача, що умовами договору передбачено термін надання послуг - до 15.09.2022 (а.с.66 т.1).
У відповідь на вказаний лист відповідач повідомив позивача 08.11.2022 листом №1, що для завершення надання послуг по першому та другому етапу Переліку послуг відповідно до додаткової угоди №1 від 18.08.2022 до договору, йому необхідно п'ять робочих днів без урахування часу на отримання необхідної інформації та документації зі сторони замовника чи від третіх осіб (а.с.67 т.1).
Проте, на час розгляду справи, акти прийому-передачі від виконавця до замовника наданих послуг по кожному етапу/ітерації в матеріалах даної справи відсутні.
Таким чином, суд першої інстанції підставно зазначив, що договір надання послуг №202208Р03 від 03.08.2022 з урахуванням додаткової угоди №1 є таким, що діє до повного виконання його умов згідно з п. 9.1. договору.
Позивач посилаючись на невиконання відповідачем умов договору просить стягнути з останнього 222 307,83грн попередньої оплати.
Приймаючи до уваги положення ст. 849 ЦК України, ч.2 ст. 852 ЦК України суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що вимозі про повернення попередньої оплати має або передувати відмова від договору або розірвання договору у встановленому законом порядку.
З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що спір у справі стосується також і повернення попередньої оплати за договором надання послуг №202208Р03 від 03.08.2022, суд констатує, що в межах даної справи відсутні докази припинення дії згаданого договору.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позивач пред'явив даний позов до суду не вчинивши достатніх дій щодо відмови від договору або його розірвання, внаслідок чого отримав би право на стягнення попередньої оплати.
Твердження апелянта ФОП Орловського О.В. про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відсутності підстав для задоволення вимог про стягнення попередньої оплати судовою колегією відхиляються, оскільки спірні правовідносини відповідно до їх правової природи регулюються спеціальними нормами та передбачають відповідні наслідки. Зокрема, правовідносини підряду та послуг на відміну від правовідносин купівлі-продажу, пов'язують моживість застовування правових наслідків щодо невиконаних зобов'язань лише після припинення дії договору. Тобто, можливість стягнення (повернення) попередньої оплати у відносинах підряду існує (хоча і за певних умов), що в свою чергу виключає підстави для застосування аналогії закону, оскільки реалізація аналогії закону відбувається у випадках відсутності регулювання конкретних правовідносин нормами права, договором або звичаями.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 222 307,83 грн попередньої оплати не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення 1486517,69 грн штрафу судами враховується слідуюче.
Положеннями ст.526, 525 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Місцевим господарським судом підставно враховано, що станом на час розгляду справи Господарський кодексу України втратив чинність з 28.08.2025, у зв'язку з введенням в дію Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб". Разом із тим, як на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, протягом періоду нарахування штрафу, так і на дату подання позову позивачем до Господарського суду Житомирської області, Господарський кодекс України був чинним, а відтак, відповідна норма (ч.6 ст.232 ГК України) є такою, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Так, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується штраф і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18) (пункт 83).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові (п. 91), якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК України (п.92 постанови).
Відтак, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч.6 ст.232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (п. 93 постанови).
За умовами п.8.2 договору сторонами погоджено, що у разі порушення термінів надання послуг, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 1 (одного) відсотка від вартості послуг, за якими було допущене прострочення виконання за кожен робочий день прострочення, тому у спірних правовідносинах перебіг строку нарахування штрафу починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК України.
З урахуванням наведеного, судом першої інстанції здійснено перерахунок штрафу за визначений позивачем період прострочення (з урахуванням обмеження відповідного періоду шестимісячним строком) та встановлено, що обґрунтованою сумою штрафу у спірних правовідносинах є 829 387,55 грн (130 днів х 174,464 доларів США х 36,5686грн, де:
- період нарахування: з 16.09.2022 по 16.03.2023;
- кількість робочих днів за цей період: 130;
- розмір штрафу за один робочий день: 174,464 доларів США (1% від вартості послуг за яким було прострочення та загальної суми договору 17 446,40 доларів США);
- офіційний курс НБУ станом на 08.08.2023 (дату здійснення позивачем розрахунку): 1 - долар США = 36,5686грн).
Перевіривши вказані нарахування судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 829387,55грн. У стягненні 657130,14 грн штрафу судом підставно відмовлено.
Посилання апелянта ФОП Чижа Є.І. на те, що судом не забезпечено належну оцінку письмовим поясненням відповідача щодо технічного завдання, хронології етапів та згадок про мобільний додаток "Svist", зокрема, не витребувано вихідний код, не встановлено факт реалізації технічного завдання, не досліджено технічну документацію (її наявність чи відсутність) тощо, суд апеляційної інстанції до уваги не прнймає.
В даному випадку колегією суддів відмічається, що у відповідності до вимог ст.ст. 73-81 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторін у справі. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.
Судом апеляційної інстанції констатується, що ні укладений між сторонами договір, ні додаткові угоди до нього не містять жодної інформації щодо розроблення мобільного додатку "Svist". Відповідач в свою чергу жодними належними доказами не довів зворотнього, а відтак суд першої інстанції виходив з наявних доказів, які в свою чергу безпосередньо стосуються предмета спору. Отже аргументація скарги в цій частині не відповідає матеріалам справи та грунтується лише на власній позиції апелянта.
В частині доводів апелянта ФОП Чижа Є.І., що позивач не здійснив передплату за третій, четвертий та п'ятий етапи, і така обставина виключає обов'язок відповідача приступати до виконання відповідних робіт, суд не погоджується виходячи з наступного.
Як зазначалось вище, сторонами в договорі та в додаткових угодах передбачено виконання 5 етапів послуг (робіт). При цьому пунктом 2.4 договору визначено, що оплата проводиться поетапно:
- перед початком кожного етапу надання послуг сплачується передплата у розмірі 50% від вартості послуг зазначених у переліку послуг по кожному етапу;
- по завершенню кожного етапу надання послуг оплачується постоплата у розмірі 50% від вартості послуг зазначених у переліку послуг по кожному етапу.
Викладене свідчить, що кожний з 5 етапів послуг оплачується окремо шляхом здійснення передплати у розмірі 50%. В свою чергу постоплата у розмірі 50% проводиться по завершенню відповідного етапу.
Згідно п. 2.3 договору, оплата проводиться безготівковим платежем, на підставі виставленого інвойсу/рахунка.
Виставлені відповідачем рахунки та оплачені позивачем беззаперечно засвідчують розуміння умов оплати апелянтом Чижем Є.І., оскільки в найменуваннях послуг останнім було зазначено: "авансовий платіж за перший етап", "доплата до авансового платежу за перший етап", "авансовий платіж за другий етап". Здійснення платежів позивачем за виставленими рахунками відповідача підтверджується матеріалами справи.
Доказів виставлення рахунків за послідуючі етапи робіт (третій, четвертий та п'ятий), а також доказів виконання (завершення попередньо оплачених етапів) відповідачем не надано.
Отже посилання скаржника на порушення договірних умов оплати з боку позивача є безпідставними та не підтвердженими відповідними доказами.
Аргументи скаржника ФОП Чижа Є.І. в частині неврахування судом його переліку питань, поставлених перед експертом, колегія суддів також відхиляє, оскільки останній не був позбавлений права оскарження відповідної ухвали суду, однак таких дій не вчинив. Відповідно скаржник погодився з визначеним судом переліком, а тому твердження про неможливість проведення належної експертизи через дії суду є неспроможним та безпідставним.
Також судова колегія не враховує аргументацію скаржника в частині суперечності умов договору, що є підставою для визнання його недійсним або непридатним до виконання. Оскільки договір в межах заявленого спору не визнавався нікчемним в силу приписів ЦК України, не визнавався недійсним ні в цілому, ні в частині, то відповідно до ст. 204 ЦК України є правомірним і підлягає виконанню відповідно до погоджених сторонами умов.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 17.09.2025 року відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційних скаргах інші доводи скаржників не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Понесені апелянтами судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за ними з огляду на відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційні скарги фізичної особи - підприємця Чижа Євгена Ігоровича та фізичної особи - підприємця Орловського Олександра Валерійовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 17 вересня 2025 року у справі №906/1086/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/1086/23 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "08" травня 2026 р.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Крейбух О.Г.