11 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/991/23
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Зварич О.В., Міліціанов Р.В.
розглянув матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гриньова Нікіти Андрійовича на рішення Господарського суду Закарпатської області (суддя Ремецькі О.Ф.) від 22.04.2024 у справі №907/991/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика» до фізичної особи-підприємця Гриньова Нікіти Андрійовича
про стягнення суми 44539,83 грн
03.03.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гриньова Нікіти Андрійовича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2024 у справі №907/991/23.
Господарський суд Закарпатської області рішенням від 22.04.2024 у справі №907/991/23 позов задовольнив повністю. Стягнув з Фізичної особи - підприємця Гриньова Нікіти Андрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика» (01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) суму - 44 539, 83 грн в т. ч. 24 248,52 грн - заборгованості за тілом кредиту, 20 291,31 грн - заборгованості за процентами, а також суму 2 147,20 грн - на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець Гриньов Нікіта Андрійович просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2024 у справі №907/991/23 частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ “Бізнес Позика» до Гриньова Нікіти Андрійовича щодо стягнення 11 232,59 грн - заборгованості за тілом кредиту та 20 291,31 грн - заборгованості за процентами; судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Також, просить визнати поважними причини пропуску строку на подання апеляційної скарги та поновити апелянту Гриньову Нікіті Андрійовичу строк на подання апеляційної скарги на судове рішення господарського суду Закарпатської області від 22.04.2024 у справі № 907/991/23. Причинами пропуску строку зазначає те, що відповідачу ні матеріали позовної заяви, ні ухвали та рішення суду не були вручені, про наявність оскаржуваного рішення суду дізнався з повідомлень про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках на початку лютого 2026. Після чого звернувся за правовою допомогою. 11.02.2026 представник апелянта отримав доступ до матеріалів справи. При цьому в матеріалах справи відсутнє прикріплене рішення господарського суду від 22.04.2024 у цій справі.
Повний текст рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2024 у справі №907/991/23 складено 24.04.2024, апеляційна скарга сформована в системі “Електронний суд» 02.03.2026 після закінчення строку на апеляційне оскарження від дня надсилання повного тексту оскаржуваного рішення.
Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 09.03.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гриньова Нікіти Андрійовича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2024 у справі №907/991/23; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також надати належні докази сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги; постановив копію ухвали надіслати скаржнику.
Західний апеляційний господарський суд 11.03.2026 надіслав на адресу: Фізична особа-підприємець Гриньов Нікіта Андрійович, АДРЕСА_1 вказану ухвалу рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення (№R067118866247) з позначкою “Судова повістка».
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов'язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).
Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі “Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі “Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункти 40, 41, від 03.04.2008).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви N 17160/06 та N35548/06, пункти 34, від 20.06.2011).
Тобто, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.
Так, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відтак право сторони на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції закріплене у статті 254 ГПК України.
Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Тобто законом встановлено як дату початку перебігу строку, так і строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 256 ГПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частини третя статті 256 ГПК України).
Так, відповідно до частини другої статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Слід наголосити, що з приписів частини другої статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень зазначеної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі.
Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок довести та обґрунтувати відповідні обставини, що зумовили пропуск цього строку.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими нормами ГПК України (частина перша статті 119, частини третя, четверта статті 260). Такий висновок відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду у застосуванні положень частини другої статті 261 ГПК України (щодо апеляційних скарг, поданих особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки), викладеній у постановах, зокрема, від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19 та від 21.07.2022 у справі № 904/158/20, від 20.04.2023 у справі № 9/41, від 07.11.2023 у справі №40/223-05, від 20.05.2024 у справі № 908/2916/20, від 21.01.2025 у справі №16/298-10/145, від 13.08.2025 у справі №913/375/23.
До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Зокрема, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без руху, якщо така скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 260 ГПК України).
Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15, тощо).
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Разом з тим, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції оскаржуване рішення у справі №907/991/23 постановлене Господарським судом Закарпатської області 22.04.2024.
Разом з тим апеляційну скаргу ФОП Гриньовим Н.А. на означене судове рішення подано 03.03.2026, тобто майже через 2 роки після ухвалення оскаржуваного рішення.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначав, що відповідачу ні матеріали позовної заяви, ні ухвали та рішення суду не були вручені, про наявність оскаржуваного рішення суду дізнався з повідомлень про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках на початку лютого 2026 року. Після чого звернувся за правовою допомогою. 11.02.2026 представник апелянта отримав доступ до матеріалів справи. При цьому в матеріалах справи відсутнє прикріплене рішення господарського суду від 22.04.2024 у цій справі.
Надаючи оцінку вказаному клопотанню, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 09.03.2026 відзначив, що зазначені скаржником підстави для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2024 у справі №907/991/23 є неповажними.
З огляду на наведене суд зазначеною ухвалою, враховуючи також несплату скаржником судового збору за подання апеляційної скарги, залишив апеляційну скаргу без руху. Визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також надати належні докази сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі.
Ухвалою встановлено скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Апелянт недоліків апеляційної скарги не усунув.
Ухвалу суду апеляційної інстанції надіслано скаржнику засобами поштового зв'язку за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі.
Водночас 04.05.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (№R068070535061) разом із конвертом вкладення ухвали Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі №907/991/23 (№R067118866247), яке надсилалося Фізичній особі-підприємцю Гриньову Нікіті Андрійовичу за адресою, зазначеною ним в апеляційній скарзі, з відміткою оператора поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою».
У частині шостій статті 242 ГПК України унормовано, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Здійснюючи аналіз статті 242 ГПК України, а також пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, Верховний Суд у постанові від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20 виснував, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20).
Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, яку суд з дотриманням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, від 23.11.2018 у справі №10/17-3639-2011, від 22.08.2019 у справі №922/85/18, від 19.09.2019 у справі №922/1775/16.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно з ч. 4 ст. 261 ГПК України копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 242 цього Кодексу.
Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу подано через підсистему "Електронний суд", то паперовий примірник апеляційної скарги з додатками скаржнику не повертається.
Враховуючи зазначене, керуючись ст.ст. 234, 256, 260, 261 ГПК України, суд
1. Відмовити фізичній особі-підприємцю Гриньову Нікіті Андрійовичу у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення.
2. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гриньова Нікіти Андрійовича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2024 у справі №907/991/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді О.В. Зварич
Р.В. Міліціанов