Справа № 523/17598/25
Провадження №2/523/2947/26
"08" травня 2026 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Бокова О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шаріпової Ю.М.,
представника відповідача - адвоката Голосова Ю.В.
третьої особи - ОСОБА_1 , (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду №7 в місті Одесі цивільну справу позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про відшкодування моральної шкоди за невиконання відповідачем судового рішення щодо контакту з онукою,-
В провадженні Пересипського районного суду місті Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за невиконання відповідачем судового рішення щодо контакту з онукою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує судове рішення, яким встановлено порядок та спосіб участі бабусі у спілкуванні з онукою. Відповідач свідомо не виконує судове рішення, накладання штрафів за невиконання судового рішення, не стимулює відповідача, як боржника за виконавчим провадженням вчиняти дії щодо забезпечення його виконання. Позивач з дня набрання рішенням суду законної сили жодного разу не бачила онуку, зазначеними діями відповідач завдала позивачу моральної шкоди.
З урахування викладеного позивач просить: відшкодування завданої моральної шкоди для позивача за дію або бездіяльність відповідача які встановлені судовими рішеннями, що становить: 305 000,00 гривень, яку позивач розцінює як адекватну суму відшкодування, проте таку, що не здатна в повній мірі компенсувати моральні страждання ОСОБА_2 щодо не виконання рішення суду про контакт з онукою.
Ухвалою Пересипського районного суду м.Одеси від 19.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у вищенаведеній справі та призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
Не погоджуючись з позовними вимогами на адресу суду 09.10.2025 року (вх.№41530) надійшов відзив на позовну заяву за підписом представника відповідача адвоката Каращенко Ю.В.
Згідно поданого відзиву представник відповідача зазначила, що відповідач позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування позиції зазначила, що У 2017 році я з донькою переїхала від ОСОБА_1 в окреме житло. В травні 2018 році шлюб був розірваний рішенням суду. Після того, як ми з донькою почали проживати окремо, у ОСОБА_1 почала зростати агресія до мене. Єлизавета ніколи не погоджувалася спілкуватися з батьком та залишатись з ним наодинці чи залишатись у нього вдома з ночівлею. Вона називала його по імені, бо з дитинства не сприймала його як батька, тим паче що навіть під час спільного проживання ОСОБА_1 ніколи не цікавився донькою. Проте з часом ОСОБА_1 на очах у доньки почав більш відкрито ображати мене, вчиняв фізичне насильство стосовно мене, побив мою матір - ОСОБА_4 , постійно усно погрожував фізичною розправою мені та моїй матері тощо. Вів себе агресивно і по відношенню до няні ОСОБА_5 - викидав її з автівки на очах в дитини. Після таких подій ОСОБА_5 категорично відмовилася залишатися наодинці з батьком, вимагала, щоб я була завжди поряд.
Після спроби ОСОБА_1 викрасти доньку, дитині поставлено діагноз - гостра неврологічна реакція з загрозою формування стійкого невротичного стану, що підтверджується висновком лікаря Амбулаторії сімейної медицини «Юлія» від 11.07.2019 року. За наслідками огляду лікар встановив, що дівчинка збуджена, тривожна, постійно привертає до себе увагу мами, на питання, що трапилося у понеділок (08.07.2019) відповідає із захлинанням, каже що боїться «злого ОСОБА_6 », хоче сховатися, боїться що ОСОБА_7 забере її від мами, повторює що він злий. При емоціях тремтять губи, ручки. Гостра невротична реакція з загрозою формування стійкого невротичного стану. Лікарем було рекомендовано виключити повторення стресових ситуацій, щоб дитина була у звичних умовах, рекомендувала заняття з психологом та виписала заспокійливе. По сьогоднішній день дитина відчуває виражений страх до батька та категорично не бажає його бачити. Будь-яка згадка про нього викликає в дитини паніку та розпач.
Кожного разу коли ОСОБА_5 чує про новий спір, чи про новий обов'язок для неї взаємодіяти з батьком чи з його родичами - вона починає нервувати, злитися, плакати, кричати, що не хоче нікого бачити і не хоче ні з ким спілкуватися. З ОСОБА_5 працюють психологи, які намагаються допомогти їй впоратися з такою реакцією.
Проте невгамовний батько своїм напором не дає доньці шансу позбутися проблем з емоційним здоров'ям. При цьому, ОСОБА_8 в березні 2024 року було запропоновано вирішити всі спори мирним шляхом, в тому числі налагодити спілкування з донькою шляхом проведення спільної зустрічі з психологом (чи психологами, якщо батьки не дійдуть згоди щодо вибору спільного психолога), та розроблення плану адаптації дитини до спілкування з батьком.
На що ОСОБА_9 відмовився, та непохитно наполягає зламати дитину і змусити її бачитись з батьком та його родичами саме в ті дні та в ті години, які визначені судовими рішеннями.
Відповідно до Консультативного висновку №01/21-к від 23.01.2021 року, ОСОБА_10 не виявляє прихильність до бабусі - ОСОБА_2 . Остання не є для дитини близькою людиною, Єлизавета декларує небажання побачень з ОСОБА_2 .
Так, ОСОБА_11 востаннє спілкувалася з ОСОБА_2 більше 7 років тому, загалом не більше п'яти разів, до досягнення трьох років.
ОСОБА_2 ніколи не виявляла емоційного зв'язку та прихильності до Єлизавети, не турбувалась про онуку, не цікавилась її життям, досягненнями, не телефонувала ОСОБА_3 з цього приводу.
Навпаки, ОСОБА_2 озвучувала своє невдоволення дитиною, казала, що ОСОБА_5 вередлива, розпещена, і «з неї виросте невідомо хто». ОСОБА_2 у присутності дитини дозволяла собі казати, що у дитини занадто багато іграшок, а ОСОБА_5 , почувши таке, починала плакати, адже думала, що баба забере у неї іграшки.
Усі обставини справи, на які посилається позивач, є її особистими припущеннями, викривленими та такими, що не мають нічого спільного з дійсними обставинами справи.
При посиланні на правові норми українського законодавства та міжнародних нормативно-правових актів, позивач акцентує увагу лише на деяких частинах норм, вириваючи їх з контексту та умисно випускаючи з цитування основну частину таких норм, яка полягає в реалізації прав родичів дитини лише в разі, «якщо це не суперечить інтересам дитини».
Щодо не виконання судового рішення, представник відповідача зазначила наступне, а саме, що дитина не хоче бачити бабусю, не залежить від волевиявлення ОСОБА_3 , та є істотною перешкодою для забезпечення явки дитини на побачення з бабусею. Більше того, на виконавчих діях постійно присутній ОСОБА_1 (іноді навіть одноособово, без ОСОБА_2 ), якого дитина боїться та не бажає бачити.
Представник зазначає, що незацікавленість ОСОБА_2 у житті ОСОБА_10 проявилась, серед іншого, в тому, що напередодні десятого дня народження ОСОБА_5 баба не привезла та не передала ані листівки, ані подарунка.
Усі подібні дії щодо примусу ОСОБА_5 до спілкування нібито з бабою (а насправді - з батьком, ОСОБА_1 ) жодним чином не враховують найкращих інтересів дитини, ба більше, значно шкодять морально-психологічному стану ОСОБА_5 . Так, позов у справі № 752/7784/19 містить ознаки штучного процесу, ініційованого фактично не позивачкою, а її сином - ОСОБА_1 .
Очевидно, що позивачка (стягувач у виконавчому провадженні) та її представник - ОСОБА_1 діють очевидно недобросовісно, та зловживають своїми процесуальними правами щодо малолітньої дитини.
У даному контексті також слід наголосити, що ігнорування думки дитини щодо її бажання або небажання спілкуватися з кимось із її оточення, а також примус до такої взаємодії, є формою психологічного насильства. Нав'язування будь-якого кола спілкування - не лише його обмеження, а й директивні вказівки щодо його організації - свідчить про психологічне насильство. При цьому, акт психологічного насильства чинять не лише ті, хто наполягає на такій взаємодії, але й ті, хто, незважаючи на небажання дитини, організовує такі зустрічі. Вказане є неприпустимим стосовно дитини 10-річного віку.
Відтак, ОСОБА_3 не порушувала жодних прав ОСОБА_2 та зазначає, що реалізація її права на спілкування з дитиною повинна відбуватися не через примус, а виключно з урахуванням бажання дитини та без шкоди її психоемоційному стану. В інакшому випадку, зобов'язання спілкуватись проти волі дитини, призведе до страждання дитини, та поставить під загрозу зростання дитини в атмосфері щастя, любові і розуміння, що явно не відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Щодо розміру моральної шкоди, представник зазначила, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Однак, з вимог позовної заяви вбачається лише намагання безпідставно збагатитись за рахунок відповідача.
В той самий час, жодних належних або допустимих доказів, які б достатнім чином обґрунтували розмір заявлених вимог, позивачем не надано. Так, при обґрунтуванні підстав стягнення та розміру заявленої моральної шкоди ОСОБА_2 посилається на «матеріальний стан» ОСОБА_3 , та необґрунтовано посилаючись на норми ч. 5 ст. 159 СК України, яка передбачає умови відшкодування шкоди, завданої лише тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (при цьому, ОСОБА_2 не є одним з батьків дитини).
Водночас, єдиним і основним аргументом на користь заявленої до стягнення суми є виключно майновий стан відповідача.
Так, позивач вказує, що «докази про доходи ОСОБА_3 отримані в рамках виконавчого провадження і є належними доказами підтверджуючими, що розмір стягнення моральної шкоди не позбавляє сторону належного існування».
Даний позов свідчить лише про бажання ОСОБА_2 збагатитись за рахунок ОСОБА_3 , ґрунтуючись при цьому на відсутності реальних порушених прав позивача та без дійсного наміру захистити такі права.
З урахуванням викладеного представник відповідача просить: відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про визначення грошової компенсації в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди та стягнення коштів за невиконання рішення суду - у повному обсязі (а.с.170-186 Том №1).
До відзиву на позовну заяву представником надані копії документів на підтвердження обставин викладених у відзиві, а саме висновки експертів.
Так, на адресу суду 09.10.2025 року (вх.№41472) надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позову та відзиву.
Згідно пояснень, ОСОБА_1 зазначив, що нажаль його колишня дружина ОСОБА_3 настільки забрехалась, що меж її цинізму не має кінця.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
ОСОБА_3 свідомо вчиняла дії, щодо невиконання рішення суду по побаченню бабусі з онукою.
Держава Україна не забезпечила виконання рішення суду 752/7784/19 по побаченню бабусі з онукою.
Кожна виконавча дія пройшла за відсутності дитини і кожна дія виконавця пройшла судові рішення. На деяких виконавчих діях я був представником моєї матері і був свідком тих подій що там відбувалися. ОСОБА_2 дуже боляче перенесла відсутність контакту зі своєї онукою і це було видно, та відображалося у·психоемоційному стресі у зв'язку з неможливістю контакту з онукою, душевних та моральних страждань, переживання за свою онуку через приховування не виконання рішення суду зі сторони ОСОБА_3 , зміна ритму життя у ОСОБА_2 . Почуття безсилля перед бездіяльністю органів влади, які не можуть застосувати заходи які були би ефективні до ОСОБА_3 щоб позивачка ОСОБА_2 бачилась з онукою, зневіру до органів судової влади щодо неефективності судового контролю які мали би допомагати, щоб особа виконала рішення суду, поганий сон, приймання заспокійливих препаратів.
З урахуванням викладеного третя особа просить: позов ОСОБА_2 про визначення грошової компенсації в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди та стягнення коштів за невиконання рішення суду - задовольнити повністю; врахувати доводи третьої сторони та врахувати висновки Верховного суду у справах (щодо преюдиціальність, обов'язковість фактів, установлених судовим рішеннями)(а.с.86-92 Том №2).
До письмових пояснень третьою особою надані копії постанов та рішень суду на підтвердження доводів викладених у поясненнях.
В подальшому, на адресу суду 27.10.2025 року (вх.№44409) надійшло клопотання за підписом позивача щодо долучення доказів до матеріалів справи, а саме постанову Одеського апеляційного суду від 16.10.2025 року у справі щодо зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення (а.с.123-138 том №2).
Також, 31.10.2026 року (вх.№45687) за підписом позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Згідно пояснень позивач зазначила, що вона пройшла судово психологічну експертизи , щодо питання моральної шкоди та її розміру.
Відповідно до висновку експерта № 112/10/25 за результатами проведення судової психологічної експертизи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено розмір моральної шкоди.
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. ОСОБА_2 зазначає, що довела, що саме протиправна поведінка відповідачки спричинило наслідки отримання позивачкою моральну шкоди (а.с.144-152 том №2).
До пояснень позивачем надано: Акт виконаних робіт №112/10/25 на суму: 15 200 гривень, висновок експерта №112/10/25 за результатами якого заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 визначено на рівні 27 МЗП, що становить 216 000 гривень. (а.с.153-175 том №2).
Також, 03.11.2025 року (вх. №45745) надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі: 216 000 гривень, відповідно до висновку експерта (а.с.180-182).
В подальшому, 18.11.2025 року (вх. №48979) надійшли письмові пояснення заперечення щодо поданого звіту за підписом третьої особи (а.с.203-208).
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 01.12.2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі: 216 000 гривень (а.с.242).
Ухвалою суду від 15 січня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду (а.с.12 том №3).
В подальшому, 18.03.2026 року (вх. №12666) надійшло клопотання позивача про приєднання доказів, відповідно до якого позивач просить приєднати до матеріалів справи постанову Верховного Суду від 17.03.2026 року у справі №420/15146/24, якою встановлені обставини у с праві щодо фактів невиконання рішення суду №752/7784/19 (а.с.39-51 том №3).
В подальшому, ухвалою суду від 06 квітня 2026 року - в задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Голосова Юрія Валерійовича про визнання явки позивача обов'язковою по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах якої діє ОСОБА_12 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 про визначення грошової компенсації в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди та стягнення коштів за невиконання рішення суду - відмовлено (а.с.65 том №3).
В судове засідання призначене на 24 квітня 2026 року позивач не з'явились, звернулась на адресу суду з клопотанням про розгляд справи за її відсутності, відповідно до якої зазначила, що позов підтримує в повному обсязі (а.с.59-60 том №3).
Представник відповідача адвокат Голосов Юрій Валерійович суду пояснив, що позов не визнає, вважає його штучним, та таким, що направлений на збагачення позивача за рахунок відповідача, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_1 зазначив, що позов вважає обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, докази надані на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначила, що систематичне невиконання відповідачем, як боржником судового рішення, яким визначено спосіб участі у особистому вихованні онуки ОСОБА_11 , ОСОБА_2 зазнала моральних страждань, та відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі: 216 000 гривень.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
На підтвердження обставин спричинення моральної шкоди позивачу, судом досліджуються наступні документи.
Так, судом встановлено, що Постановою Одеського апеляційного суду від 26.06.2023 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2021 року в частині участі у вихованні онуки - змінено.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_1 , Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради орган опіки та піклування, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про участь у вихованні онуки - задоволено частково.
Визначено ОСОБА_2 , спосіб її участі у особистому вихованні онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,шляхом особистих зустрічей (побачень) кожної першої неділі місяця з 12:00 години до 18:00 години поблизу місця проживання/знаходження матері, зареєстрованого у встановленому законом порядку, та/або за місцем проживання/знаходження дитини, зареєстрованого у встановленому законом порядку, в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля у присутності матері ОСОБА_3 до досягнення дитиною десятирічного віку.
Встановити порядок виконання рішення суду шляхом зобов'язання ОСОБА_3 забезпечувати побачення ОСОБА_2 з онукою ОСОБА_3 , кожної першої неділі місяця з 12:00 години до 18:00 години поблизу місця проживання/знаходження матері, зареєстрованого у встановленому законом порядку, та/або за місцем проживання/знаходження дитини, зареєстрованого у встановленому законом порядку, в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля до досягнення дитиною десятирічного віку.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2021 року в частині стягнення витрат на сплату судового збору - залишено без змін.
Судом, з Єдиного державного реєстру судових рішень, встановлено, що Постановою Верховного Суду від 23.05.2024 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2021 року у незміненій його частині та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2023 року залишено без змін.
На виконання рішення суду Суворовським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист 22.01.2024 року.
Так, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 07.02.2024 року Головним державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеса) Серебряковою Г.В., розглянуто заяву стягувача про примусове виконання виконавчого листа №752/7784/19 виданого 22.01.2024 року Суворовським районним судом м. Одеси про визначення участі у особистому вихованні онуки та встановлення порядку виконання рішення суду шляхом зобов'язання забезпечити побачення ОСОБА_2 з онукою ОСОБА_10 .
Зазначеною постановою про відкриття виконавчого провадження - зобов'язано боржника ОСОБА_3 забезпечувати побачення ОСОБА_2 з онукою ОСОБА_10 кожної першої неділі місяця з 12 години до 18 години поблизу місця проживання/знаходження матері, зареєстрованого у встановленому законом порядку, в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля до досягнення дитиною десятирічного віку (а.с.45-46 том №1).
Отже, з досліджених документів встановлено, що на виконання судового рішення було видано виконавчий лист, та постановою про відкриття виконавчого провадження було зобов'язано боржника забезпечувати побачення з стягувача з онукою.
Щодо не виконання судового рішення, судом досліджуються наступні документи.
Так, постановою Одеського апеляційного суду від 05.12.2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Суворовського відділу ДВС у м. Одесі, відмовлено.
Зазначена постанова стосується вирішення питання щодо того, що 07.04.2024 року державний виконавець за адресою: м. Одеса, вул. Далекосхідна, буд. 22, під час перевірки виконавчого документа склав акт від 07.04.2024 року в якому зазначив, що боржник ОСОБА_3 не виконує рішення суду №752/7784/19 від 26.06.2023 року, а саме - відсутня за місцем реєстрації о 12 годині 07.04.2024 року. Боржник не забезпечила явку дитини.
В постанові зазначено та надано оцінку тому, що твердження скаржниці про те, що ОСОБА_10 відмовилась від зустрічі, через присутність батька не можуть бути взяти до уваги, оскільки державний виконавець не мав можливості побачити дитину особисто та впевнитись у дійсності бажання дитини (а.с.47-55).
Судом встановлено, що постановою про накладення штрафу від 22.04.2024 року ВП № НОМЕР_3, за обставин щодо не виконання рішення суду від 07.04.2024 року на боржника накладено штраф в розмірі: 1 700 гривень (а.с.56-58).
В подальшому, постановою від 06.05.2024 року ВП № НОМЕР_3 на боржника накладено штраф в розмірі: 3 400 гривень, за невиконання боржником судового рішення 13.02.2025 року (а.с.65-66 том №1).
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року - залишено без змін (а.с.59-64).
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 02.06.2025 року (справа №523/13135/24) - скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м.Одеси головного територіального управління юстиції в Одеській області Серебрякової Ганни Володимирівни та на дії начальника Суворовського відділу державної виконавчої служби м.Одеси головного територіального управління юстиції в Одеській області Войтенко Валентина Вікторовича, за участю заінтересованої особи ОСОБА_3 , не законними, протиправними - задоволено частково.
Визнано бездіяльність Державного виконавця Серебрякової Ганни Володимирівни Суворовського відділку державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеський області, щодо відсутності на виконавчих діях 04.08.2024 в рамках ВП № НОМЕР_3 - не законною.
В даній скарзі судом вирішувалось питання щодо бездіяльності виконавця щодо виконання рішення, так, ухвалою суду було досліджено питання з приводу того, що 29.07.2024 року, виконавцем Серебряковою Ганною Володимирівною винесено Повідомлення №128796 про визначення місця побачення за адресою АДРЕСА_1 (місце реєстрації дитини і матері) 04.08.2024 року стягувач разом з представником за довіреністю ОСОБА_1 приїхала за вказаною адресою, на 12.00 однак нікого на виконавчих діях 04.08.2024 року не було присутніх. Крім цього було зроблено звернення на гарячу лінію Кабінету міністрів України, щодо відсутності виконавця ОСОБА_13 на виконавчих діях 04.08.2024 року.
Скаржник ОСОБА_2 вказує, що Державний виконавець Серебрякова Ганна Володимирівна не вийшла на виконавчі дії, чим завдала стягувачу значних душевних страждань і матеріальних збитків своїм ігноруванням ст.18 закону України "Про виконавче провадження" Відповідно до ст. 18 закону України "Про виконавче провадження"
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Не вихід ( відсутність) виконавця 04.08.2024 року ОСОБА_13 , порушило права стягувача, зафіксувати факт не виконання рішення суду ОСОБА_3 в черговий раз, саме через це, такі дії оскаржуються до суду (а.с.67-74 том №1).
Також, встановлено, що ухвалою Пересипського районного суду м. Одесі від 12.05.2025 року № 523/2511/25) - відмовлено ОСОБА_3 у прийнятті звіту про виконання судового рішення.
Зазначеною ухвалою суду вирішувалось питання щодо звернення ОСОБА_2 11.02.2025р. із заявою про зобов'язання ОСОБА_3 подати звіт про виконання судового рішення у цивільній справі № 752/7784/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради орган опіки та піклування, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про участь у вихованні онуки (а.с.83-88 том №1).
Також, ухвалою суду від 07.04.2025 року справа №523/2511/25) - зобов'язано (повторно) ОСОБА_3 протягом 30 календарних днів з дня отримання даної ухвали подати до суду звіт про виконання судового рішення у цивільній справі № 752/7784/19, виконавче провадження № НОМЕР_3 (а.с.89-90).
Також, судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 (справа №420/35309/24) в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - відмовлено.
Предметом розгляду справи, була постанова від 04.11.2024 року про накладення штрафу в розмірі: 1 700 гривень прийнята в рамках ВП № НОМЕР_3 щодо не забезпечення виконання судового рішення (а.с.97-101 том №2).
Отже, з огляду на зазначене, судом встановлено, що з моменту відкриття виконавчого провадження у справі щодо примусового виконання виконавчого листа №752/7784/19 виданого 22.01.2024 року Суворовським районним судом м. Одеси про визначення участі у особистому вихованні онуки та встановлення порядку виконання рішення суду шляхом зобов'язання забезпечити побачення ОСОБА_2 з онукою ОСОБА_10 , рішення суду виконано не було.
Судом встановлено, що сторонами виконавчого провадження, а саме як стягувачем та і боржником були оскаржені дії та бездіяльність державного виконавця з приводу забезпечення виконання судового рішення.
В позовній заяві позивач зазначає, що з приводу не виконання судового рішення, державним виконавцем були складені наступні документи:
07.04.2024 року складено акт про не виконання, боржником рішення суду ВП № НОМЕР_3 , в рамках справи № 752/7784/19
22.04.2024 року винесено постанову про штраф на боржника ОСОБА_3 в рамках ВП № НОМЕР_3 у розмірі 1700,00 грн
05.05.2024 року складено акт про не виконання, боржником рішення суду ВП № НОМЕР_3 , в рамках справи № 752/7784/19
06.05.2024 року винесено другу постанову про штраф на боржника ОСОБА_3 в рамках ВП № НОМЕР_3 у розмірі 3400,00 грн
02.06.2024 року складено акт про не виконання, боржником рішення суду ВП № НОМЕР_3, в рамках справи № 752/7784/19
07.07.2024 року складено акт про не виконання, боржником рішення суду ВП № НОМЕР_3, в рамках справи № 752/7784/19
04.08.2024 року виконавець не з'явився на виконавчі дії, подана скаргу до суду на бездіяльність виконавця Було зроблено заміну виконавця в рамках ВП № НОМЕР_3 на заступника начальника Тріфонова Олександра.
01.09.2024 року виконавчі дії не відбувалися
06.10.2024 виконавчі дії не відбувалися
03.10.2024 складено акт про не виконання, боржником рішення суду ВП № НОМЕР_3, в рамках справи № 752/7784/19
01.12.2024 року складено акт про не виконання, боржником рішення суду ВП № НОМЕР_3, в рамках справи № 752/7784/19
02.02.2024 року складено акт про не виконання, боржником рішення суду ВП № НОМЕР_3, в рамках справи № 752/7784/19 та винесене постанову про накладання штрафу на ОСОБА_3 у розмірі 3400.00 грн
З даного приводу суд зазначає, що позивачем на підтвердження вказаних обставин надані постанови, які були досліджені судом, а саме:
постанова від 22.04.204 року про накладення штрафу в розмірі: 1 700 грн.
постанова від 06.05.2024 року про накладення штрафу в розмірі: 3 400 грн.
інші постанови до матеріалів справи не надані.
Також, суд зазначає, що постанови від 04.11.2024 року в рамках ВП № 76248207 та від 10.02.2025 року накладення штрафу судом до уваги не приймаються оскільки позивач не є стягувачем за вказаним виконавчим провадження, стягувачем є ОСОБА_1 .
На підтвердження розміру визначення моральної шкоди судом досліджується висновок експерта № 112/10/25 за результатами проведення судової психологічної експерти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На вирішення судової психологічної експертизи були поставлені наступні питання:
Чи є у ОСОБА_2 зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин, а саме: невиконання ОСОБА_3 постанови Одеського апеляційного суду від 26.06.2023 року справа №752/7784/19
Чи є ситуація, що досліджується (невиконання ОСОБА_3 ) постанови Одеського апеляційного суду психотравмувальною для ОСОБА_2 .? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_2 страждання (моральна шкода)?
Якщо ОСОБА_2 завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?.
Під час бесіди ОСОБА_2 повідомила, що їй не відомі причини обмеження матері дитини у спілкуванні з бабусею, вказала, що в життя сина та колишньої невістки не втручалась, не втручалась й у вихованні дитини. Однак, колишня невістка з невідомих підстав обмежила її у спілкуванні з онукою, що призвело до звернення бабусі до адвоката та в судовому порядку вирішити питання щодо участі у вихованні онуки.
Зазначила, що особисто приїжджала до Одеси за місцем проживання онуки, однак жодного разу зустрічі не відбулись, на даний час не знає, де її онука.
Щодо емоційного стану зазначила, що кожного разу коли не відбули зустрічі з онукою вона відчуває пригніченість, образу, душевну пустоту. ОСОБА_14 є далекою, і їй як літній людині важко даються фізичні навантаження. Сприймає дії матері дитини, як знущання, однак надію не втрачає побачити онуку та підтримувати спілкування з рідною для неї людиною.
На момент проведення психодіагностичної експертизи ОСОБА_2 виявлено наступне:
Емотивний тип акцентуації - характерна емоційність, чутливість, тривожність, боязкість, глибокі реакції в області тонких почуттів. Найбільш сильно виражена риса гуманності, співпереживання іншим людям або тваринам, чуйність, сердечне співчуття чужим успіхам, вразливість, будь-які життєві події сприймає серйозніше ніж інші люди.
Середній рівень особистісної і реактивної тривожності, що визначається, як оптимальний рівень.
Виявлені наступні потреби:
В повазі - досягнення успіху, схвалення, визнання.
В самовираженні - повага з боку інших, визнання, досягнення успіху, і високої оцінки, службове зростання.
Додатковим психотравмувальним фактором для ОСОБА_2 є лонгованість дії ситуації через необхідність докладання додаткових зусиль та витрачання психофізіологічних ресурсів задля подолання перешкод і наслідків, а саме: звернення до адвоката, підготовка подання звернення до суду задля відновлення справедливості, поїздки до м. Одеси, де мають відбуватись зустрічі з онукою, що триває з початку досліджуваної події та на час проведення психологічної експертизи є актуальним для підекспертної.
Висновком встановлено:
У ОСОБА_2 наявні негативні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванні її як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин, а саме: невиконанням ОСОБА_3 постанови Одеського апеляційного суду від 26.06.2023 року та не наданням і перешкодою зустрічам бабусі з онукою.
За умов визнання судом заподіяння ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральної шкоди, орієнтований розмір її грошової компенсації може становить 27 мінімальних заробітних плат, що в грошовому еквіваленті становить 216 000 гривень (а.с.155-175 том №2).
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Згідно ч.1 ст. 257 Сімейного кодексу України визначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Тлумачення статті 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов'язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров'я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Тобто, позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.
Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім'ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами.
Права баби, діда щодо спілкування зі своїми внуками, передбачені ст. 257 СК України, є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і, якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси баби чи діда.
У відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Положення статті 8 Конвенції поширюються, у тому числі, і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв'язки (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Kruskic v. Croatia» від 25 листопада 2014 року, §108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв'язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність (рішення ЄСПЛ у справі «Bogonosovy v. Russia» від 05 березня 2019 року, § 82).
Крім того, ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 607/13092/16-ц (провадження № 61-1713св17) зазначено, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України.
Під час вирішення спору щодо участі у вихованні дитини береться до уваги ставлення до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я особи, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Так, як було встановлено матеріалами справи, судовим рішенням (справа №752/7784/19) встановлено участь позивача ОСОБА_2 у спілкування останньої з онукою, також, матеріалами справи встановлено, що боржник не вчиняє дій з приводу виконання судового рішення, з причин, як найкращих інтересів дитини.
Так, в даному випадку суд зазначає, що відповідачем на спростування обставин позову надано висновок №04/25-к за результатами психологічного обстеження дитини від 05.05.2025 року, згідно якого встановлено, що дитина ОСОБА_10 не бажає спілкуватися ані з батьком ані з бабусею ОСОБА_2 , оскільки не відчуває до них прихильності, своєю родиною вважає мати, бабусю ОСОБА_15 та дідуся (а.с.73-82 том №2).
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що наданий висновок в цілому, не може слугувати обставинами спростування позову, оскільки в даному конкретному спорі підлягають доведенню та відповідно спростуванню обставини щодо завдання моральної шкоди стягувачу з підстав невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та перебуває на виконанні у державного виконавця, а також те, що не виконання рішення не відбулось з причин боржника, але, на думку суду, в даному випадку боржником надані докази, що пом'якшують його відповідальність, та спростовують твердження позивача щодо зухвалості при невиконанні рішення суду.
Отже, наданий висновок не зводиться до переоцінки доказів, а свідчить про фактичні обставини, що стали на перешкоді такого виконання, а саме: не бажання дитини спілкуватися з бабусею, та контактувати з нею.
За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом враховується та береться до увага обставина того, що рішенням суду повністю покладено обов'язок щодо його виконання на матір дитини ОСОБА_3 , однак, не слід відкидати ту обставину, що ОСОБА_11 - дитина віком неповних 10 років (на час виконання рішення), вже має сформовані погляди навіть під впливом близьких з якими проживає.
Дані обставини підтверджуються висновком, де дитина вказує, що з другою (бабусею) вона не хочу спілкуватися, хоче завершити цей суд, і не хоче, щоб її змушували.
Судом не досліджуються й інші докази, що надані до матеріалів даної справи, як такі, що не мають відношення до вирішення даного спору та мають відношення до інших позовних проваджень, хоча і стосуються підстав щодо виконання рішення суду, однак стягувачем є інша особа.
Суд зауважує, що предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди щодо не виконання саме судового рішення.
При з'ясуванні обставин заподіяння моральної шкоди та визначення її розміру, суд першочергово має встановити саме підстави такого не виконання, як причинно- наслідкового зв'язку для визначення розміру моральної шкоди.
Отже, суд зазначає, що матеріалами справи встановлено, що між сторонами виконавчого провадження склались напружені відносини, наявність чисельних судових рішень та ухвал суду доводить, та очевидно свідчить, що кожна із сторін, як стягувач так і боржник намагаються в судовому порядку захистити свої порушенні, невизнані та оспорювані права щодо побачень та усунення таких побачень з дитиною ОСОБА_10 , 2015 року народження.
Отже, суд констатує, що в даному випадку судом не вирішується питання щодо відповідності рішення суду про встановлення способу участі бабусі у вихованні онуки - інтересам самої дитини, а лише вирішується питання щодо стягнення моральної шкоди, як наслідок не виконання такого судового рішення.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно положення ч. 1 ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31березня 1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п.9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з того, що позивач безсумнівно зазнала душевних страждань, що безпосередньо підтверджено висновком експерта №112/10/25 від 30.10.2025 року, що пов'язано з невиконанням рішення суду щодо забезпечення зустрічей бабусі з онукою, разом з цим, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховуються вимоги розумності і справедливості, а також характеру обставин, що склались з приводу такого не виконання судового рішення.
Крім іншого, суд зазначає, що позивач на підтвердження факту такого, як прибуття на всі виконавчі дії не надала, зокрема, інших доказів, які б підтверджували факт прибуття на місце вчинення виконавчої дії за адресою: АДРЕСА_1
Так, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження, встановлено, що перша виконавча дія була призначена на 07.04.2024 року, тобто до кінця строку дії виконання судового рішення, мало відбутись щонайменше 10 виконавчих дій.
Судом встановлено, що позивачем до позову не надано доказів щодо особистої присутності, як стягувача за період з квітня 2024 року по січень-лютий 2025 року, тобто на всі виконавчі дії.
Суд зауважує, що висновок експерта щодо визначення моральної шкоди, містить загальні поняття, що пов'язанні з не виконанням судового рішення в цілому, однак, позивачем не надано доказів того, що вона безпосереднього була присутньою на всіх виконавчих діях.
Судом встановлено, що для визначення розміру моральної шкоди, позивач зверталась до судового експерта, яким визначено еквівалент компенсації в розмірі: 27 мінімальних заробітних плат.
Суд дійшов висновку, що визначений розмір моральної шкоди є завищеним, а тому вважає достатнім стягнення моральної шкоди на рівні 8 000 гривень (1 МЗП), що на думку суду буде відповідати принципу розумності і справедливості, та якнайкращих інтересів дитини.
Отже, визначаючи розмір до стягнення на рівні 8 000 гривень, суд враховує те, що боржник є матір'ю малолітньої дитини, стягувач є її бабусею, а тому, суд переконливо вважає, що кошти в розмірі: 216 000 гривень, є великим розміром, крім іншого посилить негативне сприйняття образу бабусі та такого, що не буде відповідати інтересам дитини.
Судом відхиляються доводи позивача щодо можливості сплати відповідачем моральної шкоди у розмірі визначеному позивачем, з підстав фінансового забезпечення відповідача, оскільки, при визначені розміру моральної шкоди враховуються обставини причинно-наслідкового зв'язку з завданою моральною шкодою та діями відповідача, а не матеріальна чи фінансова забезпеченість винної особи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, що мають відношення до даної справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які позивач посилалися як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку щодо частково задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а тому суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі: 8 000 гривень, що на думку суду буде справедливою компенсацією позивачу і відповідатиме принципу розумності та справедливості з огляду на конкретні обставини даної справи.
Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ч. 2 передбачено - інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Так, судом встановлено, що позивачем понесені наступні судові витрати, а саме витрати зі сплати вартості експертного дослідження, що відповідно до акту становить 15 200 гривень (а.с.153 том №2).
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає, що позивачем не надано, доказів щодо понесених витрат, ні акту виконаних робіт, ані договору про надання правничої допомоги, згідно якого можливо було б встановити погоджений розмір гонорару клієнта та адвоката. Суд зазначає, що адвокат не приймав участі в судових засіданнях, позивачем особисто були подані клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, судом не вбачається підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката, з підстав відсутності доказів, як таких.
Таким чином, відповідно до положення п.2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати пов'язані з наданням експертного висновку в розмірі: 562,96 гривень, відповідно до положення ст.141 ЦПК України, а саме п.3 ч.2 цієї статті.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1167, ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 76-84, 133, 141, 258, 259, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про відшкодування моральної шкоди за невиконання відповідачем судового рішення щодо контакту з онукою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) - моральну шкоду в розмірі: 8 000 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) - витрати понесені з розглядом справи в сумі: 562,96 гривень.
В решті позовних вимог - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 08.05.2026р.
Суддя: О.М.Боков