Справа № 308/5391/26
11 травня 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Світлик О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Заяць А.В.,
представника позивача - Негоди К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород у режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Негода Катерина Олегівна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення щодо накладення адміністративного стягнення,
30.03.2026 засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Негода К.О., звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з якою просить скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 №3052-1 від 01.11.2025 по справі про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в сумі 17000 грн, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
На обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що нібито ОСОБА_1 не з'явився за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, тим самим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Водночас, у тексті постанови не зазначено реквізитів такої повістки (номер та дата виписки), дату та час, на які позивач мав з'явитися, а також відсутні докази належного вручення цієї повістки позивачу, що свідчить про необґрунтованість звинувачення та відсутність складу правопорушення.
У мотивувальній частині постанови відповідач зазначає: «01 листопада 2025 року, близько 14:20 год. ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 в супроводі органів Національної поліції». Однак, цей запис повністю спростовується змістом самої ж постанови, а саме: у відповідній графі постанови підпис позивача відсутній, що свідчить про те, що позивачу не було роз'яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, що є істотним порушенням права на захист; графа «копію постанови отримав» є порожньою, що підтверджує факт неознайомлення позивача з рішенням у день його винесення; у матеріалах справи (та в самій постанові) відсутня відмітка про те, що позивач «від підпису відмовився», як і відсутні дані свідків, які б могли підтвердити таку відмову.
Вказує, що викладені у постанові твердження про присутність позивача у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 є декларативними та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами у розумінні ст. 251 КУпАП. Фактично, розгляд справи про адміністративне правопорушення було здійснено за відсутності позивача, без його належного сповіщення про час та місце розгляду справи, що свідчить про недотримання встановленої законом процедури розгляду справи та порушення принципу всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин (ст. 280 КУпАП). Таким чином, відповідачем було позбавлено позивача гарантованого права на правову допомогу та права на надання особистих пояснень, що свідчить про необ'єктивність та упередженість під час прийняття рішення, а також про порушення встановленої законом процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності. На розгляді даної постанови позивач був відсутній, так як його не викликали на розгляд даної постанови і він не був належним чином повідомлений про її існування та про розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Зазначену постанову позивач вважає необгрунтованою, безпідставною та такою, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства.
Наголошує, що позивач має оновлений військово-обліковий документ з «Резерв+».
Згідно з витягом з «Резерв+» позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На підтвердження позовних вимог позивач надає копію витягу з «Резерв+», який підтверджує перебування позивача на військовому обліку, та витяг з мобільного застосунку «Резерв+», з даних якого вбачається, що ОСОБА_1 має оновлений військово-обліковий документ та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , категорія обліку: військовозобов'язаний.
Дані докази спростовують інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
За умов, зазначених в оскаржуваній постанові, не можливо встановити суть адміністративного правопорушення, в постанові не відображено об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення. Фабула постанови містить в собі інформацію, яка суперечить дійсним обставинам справи, а саме: не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, тим самим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відсутність цих даних унеможливлює встановлення події правопорушення, оскільки обов'язок з'явитися до ТЦК та СП виникає лише у разі належного та своєчасного оповіщення особи, факт якого має бути підтверджений документально. Тому в оскаржуваній постанові не конкретизовано суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не вказано, які саме правила щодо військового обліку порушено, а також зазначено неправдиву інформацію про нез'явлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли він навіть не був повідомлений про виклик належним чином, тобто не був проінформований. Відповідно, позивач не міг бути проінформований про час та місце прибуття, що виключає наявність у його діях умислу на порушення законодавства.
Позивач повідомляє, що не ухилявся від військового обліку та служби, але посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов'язані у визначений законом спосіб повідомляти про виклик (жодних повісток із вимогою прийти до ІНФОРМАЦІЯ_3 до 01.11.2025 чи в будь-який інший день не отримував).
При винесенні постанови посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_2 послалася на факти, які не підтверджуються доказами (зокрема не вказано суть вчиненого ним правопорушення щодо оновлення облікових даних: щодо зміни ним місця проживання, реєстрації, персональних даних тощо, оскільки за останні роки, в тому числі з моменту, коли почав діяти новий порядок з 05.01.2023, його облікові дані не змінювалися).
Крім того, звертає увагу, що навіть постанова по справі про адміністративне правопорушення, яка є предметом даного позову, не надсилалася позивачу на його адресу проживання чи зареєстрованого місця проживання, протокол про адміністративне правопорушення, на підставі якого винесено потім постанову, також позивач не отримував.
Зауважує, що позивач не отримував жодних викликів до ІНФОРМАЦІЯ_3 та оновив військово-обліковий документ на виконання вимог чинного законодавства України, тому не мав і не міг мати умислу на ігнорування законних вимог цього органу. Оскільки позивач не був належним чином оповіщений, то у його діях відсутня вина.
Позивач не може нести відповідальності за неналежне ведення документообігу посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 або за відсутність взаємодії між різними ТЦК та СП. Згідно з даними ІКС «Оберіг», на які посилається сам відповідач у постанові, позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідач проігнорував той факт, що позивач належним чином стоїть на обліку в іншому регіоні, не перебуває в розшуку та має актуальні дані. Притягнення до відповідальності за нез'явлення до органу, в якому особа не перебуває на обліку і куди не викликалася, прямо суперечить принципу законності.
Про постанову позивачу стало відомо після фактичного отримання через свого представника у відповіді на адвокатський запит 30.03.2026 року.
Зазначає, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та ним оновлено військово-обліковий документ згідно з витягом з «Резерв+», жодних законних викликів до ТЦК не отримував, однак начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 було винесено спірну постанову №3052-1 від 01.11.2025 без належного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
За наведених обставин вважає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем за відсутністю належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також безспірних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що під час провадження у справі про адміністративне правопорушення по відношенню до позивача відповідачем виконані вимоги ст. 254-256, 268, 277, 277-2, 280 КУпАП.
Вказує, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.04.2026 визнано поважними причини пропуску строку оскарження постанови №3052-1 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, від 01.11.2025 та поновлено позивачу строк для її оскарження. Прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за вказаною позовною заявою. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.04.2026 задоволено заяву про забезпечення позову. Постановлено зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №3052-1 від 01.11.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн, що здійснюється в межах виконавчого провадження №80241265, відкритого згідно з постановою головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Попик О.В. від 13.02.2026.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не подано, клопотання про відкладення судового засідання до суду не надходило.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1, 2, 8 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що постановою №3052-1 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, від 01.11.2025, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у сумі 17000 грн.
Згідно з цією постановою 01.11.2025, приблизно о 14.20 год., ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 у проводі органів Національної поліції, де було встановлено, що він згідно з відомостями, отриманими з Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, є порушником військового обліку. Згідно з даними ІКС «Оберіг» перебуває на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_1 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 за повісткою, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка визначає, що громадяни зобов'язані з'являтися за викличмо до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місці, зазначені у повістці. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із даним позовом до суду.
Матеріалами справи встановлено, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та ним оновлено військово-обліковий документ, що підтверджується витягом з «Резерв+».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивача визнано винним у порушенні ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка визначає, що громадяни зобов'язані з'являтися за викличмо до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місці, зазначені у повістці, наслідком чого є притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.
Суд зазначає, що ч. 1 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Частиною 3 ст. 210 КУпАП встановлено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, в особливий період.
Отже, об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, які з урахуванням ч. 1 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зокрема полягають у неприбутті громадян за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Натомість зміст оскаржуваної постанови є суперечливим у частині кваліфікація діяння, яке інкримінується ОСОБА_4 , оскільки, як зазначено у тексті постанови, його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, однак відповідність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, доводи відповідача, зміст оскаржуваної постанови, судом встановлено, що матеріали справи не містять відомостей з приводу вручення/надіслання позивачу виклику (повістки) про необхідність прибуття його у певний час, дату та місце до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Як наслідок, відповідачем в установленому порядку не доведено обставин з приводу невиконання позивачем обов'язку щодо не прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, у порушення норм ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами факту вчинення позивачем порушення, передбаченого ч. 1 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яке полягає у неприбутті громадян за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, і як наслідок на позивача безпідставно накладено адміністративне стягнення.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, суд при оцінці фактичних обставин справи дійшов висновку про відсутність доказів, які свідчать про склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому оскаржувану постанову слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за вищенаведених підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для ухвалення рішення у цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позову в розмірі 665,60 грн та подання заяви про забезпечення позову, яку було задоволено судом, у розмірі 998,40 грн, всього 1664 грн, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст. 2, 9, 76, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 271, 272, 286 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Скасувати постанову №3052-1 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, від 01.11.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та накладення на нього штрафу у сумі 17000 грн, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в розмірі 1664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) гривні за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Дата складення повного рішення суду - 11 травня 2026 року.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області О.М. Світлик