11 травня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/371/26
Чернівецький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Лисака І.Н., ознайомившись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову від 21.07.2025 року про відкриття виконавчого провадження №78668502 та визнання виконавчого листа №2-633/2012 від 22.04.2013 року таким, що не підлягає виконанню,
Ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення (постанова про відкриття виконавчого провадження) приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Скальського А. І. від 21.07.2025 року у виконавчому провадженні №78668502 відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 оскаржив її, подавши апеляційну скаргу до Чернівецького районного суду м. Чернівці 30.04.2026 року, яка в подальшому направлена до Чернівецького апеляційного суду, та отримана останнім 07 травня 2026 року.
Апеляційний суд констатує, що у відповідності до приписів ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції й зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, у розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України врегульовано питання подання учасниками справи апеляційних і касаційних скарг до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а саме, як безпосередньо до апеляційного суду, так і через відповідний суд першої інстанції.
Провадження №22-ц/822/1090/26
У газеті «Голос України» від 04 вересня 2021 року №168 (7668) Вища рада правосуддя оприлюднила оголошення про початок функціонування трьох таких підсистеми (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв'язку, та вказано про зміну порядку вчинення процесуальних (або інших) дій, особливості вчинення яких передбачені, зокрема підпунктами 15.1, 15.5, 15.6, 15.14, 15.16 підпункту 15 пункту 1 розділу XIІI «Перехідні положення» ЦПК України.
Чернівецький апеляційний суд у жовтні 2021 року повідомляв, що з урахуванням статті 253 ЦК України підсистеми «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистема відеоконференцзв'язку офіційно почала функціонувати з 5 жовтня 2021 року.
Альтернативою звернення учасників до суду з процесуальними документами залишається звернення в письмовій формі. Проте вказане звернення має бути здійснене до суду, визначеного відповідним положенням процесуального закону, а норми пункту 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України застосуванню не підлягають.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі №754/10982/25.
Отже апеляційний суд в котре звертає увагу ОСОБА_1 , що відповідно до положень ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці повинна була бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.
Проте, як вбачається із резолютивної частини оскаржуваної ухвали від 15.04.2026 року, так і інших судових рішень у цій справі, головуючий суддя Нестеренко Є.В. систематично зазначає про інший спосіб подачі апеляційної скарги на судове рішення, ніж передбачено чинним ЦПК України, а саме через Чернівецький районний суд м. Чернівці.
Апеляційний суд звертає увагу на Рішення Другого сенату Конституційного Суду від 7 квітня 2021 року у справі № 1-р(II)/2021. Там зазначено, що принцип правомірних (легітимних) очікувань є складовим елементом загального принципу юридичної визначеності та виражає ідею, що «органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених (у особи) очікувань. Згідно з доктриною леґітимних очікувань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх леґітимних очікувань».
За таких обставин суд вважає, що слід ураховувати легітимні очікування апелянта щодо права на звернення до суду з апеляційною скаргою у спосіб, визначений судом першої інстанції, навіть при тому, що такий суперечить порядку, визначеному процесуальним законом, а тому позбавляє можливості апеляційним судом норм п.3 ч.5 ст.357 ЦПК України.
Подібні за змістом висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №420/26835/24 постановою від 26 червня 2025 року.
Проте, апеляційне провадження за апеляційною скаргою не може бути відкрито, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням вимог п.3 ч.4 ст.356 ЦПК України.
Так, за приписами п.3 ч.4 ст.356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.
Апеляційний суд звертає увагу, що Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що «не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов'язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина «судового розгляду» для цілей статті 6» (рішення у справі «Шмалько проти України» / Shmalko v. Ukraineвід 20 липня 2004 року (заява №60750/00), §43); «право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань» [рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява №40450/04), §51].
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Bellet v. France», заява №23805/94, 4 December 1995, §36)). Вочевидь, оскаржувати і рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
За Конституцією України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина 2 статті 3).
В Основному Законі України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права» (частина 1 статті 8); Конституція України має найвищу юридичну силу; «закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» (частина 2 статті 8); норми Конституції України є нормами прямої дії; «звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується» (частина 3 статті 8); лише закони України визначають, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (пункт 1 частини 1 статті 92), судоустрій, судочинство, порядок виконання судових рішень (пункт 14 частини 1 статті 92).
Відповідно до Конституції України «права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (частина 1 статті 55); «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (частина 2 статті 55); однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини 2 статті 129); суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання (частина 1 статті 129-1); держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частина 2 статті 129-1).
Суди при здійсненні правосуддя повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до законодавства, забезпечуючи належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, й інтересами заявника щодо можливості звернення до суду для забезпечення реальної можливості захистити порушене право, з другого боку (тим паче, що через право на ефективне виконання судового рішення реалізується публічний інтерес у належній роботі судової системи).
Обов'язок сплати судового збору має існувати або на всіх стадіях процесу (з урахування диференціації його ставки на відповідній стадії), або ж такого обов'язку не має бути, коли законодавство передбачає звільнення від сплати судового збору чи не містить прямих норм щодо необхідності його сплати.
ЄСПЛ у рішенні від 28 листопада 2006 року у справі «Apostol v. Georgia» (заява №40765/02) наголосив, що «наявність остаточного та такого, що підлягає примусовому виконанню, судового рішення на користь заявника, яке набрало законної сили, навпаки, свідчить про те, що його судовий спір був обґрунтованим. Отже, покладення обов'язку сплатити витрати для того, щоб це рішення було виконано, є обмеженням суто фінансового характеру і тому вимагає особливо ретельної перевірки з погляду інтересів правосуддя» (§60); «виконання обов'язку щодо забезпечення дійових прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції не означає лише брак утручання, але може вимагати від держави вжиття різних форм позитивних дій. Суд вважає, що, перекладаючи на заявника відповідальність за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження, держава намагалася уникнути свого позитивного обов'язку організувати систему виконання судових рішень, яка була б дійовою як відповідно до приписів права, так і на практиці» (§64).
Крім того, апеляційний суд підсумовуючи наведене вважає за необхідне зробити висновок про те що саме заявники, які є стягувачами у виконавчому провадженні, у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, не повинні сплачувати судовий збір як за подання скарги до суду першої інстанції, так і на наступних стадіях судового процесу (за подання апеляційної і касаційної скарг), оскільки така особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, винесену за наслідками розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, прийнятого у провадженні, де стягувач вже сплачував судові витрати відповідно до законодавства, а покладення на таку особу обов'язку зі сплати судового збору не буде відповідати меті правосуддя - захисту прав і свобод.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апелянт (заявник) ОСОБА_1 був відповідачем у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та є боржником у виконавчому провадженні, а отже повинен сплатити судовий збір у відповідності до приписів ЗУ «Про судовий збір».
Стаття 1 ЗУ «Про судовий збір» визначає поняття судового збору як збору, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат, які є коштами учасників справи, понесеними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Згідно зі статтею 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги фізичною особою на ухвалу суду справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини 2 цієї статті становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено ЗУ «Про судовий збір» справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн.
Отже, розмір судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі становить 665,60 грн (3328 грн х 0,2).
Таким чином, по даній справі судовий збір за подання апеляційної скарги становить 665,60 грн та повинен бути внесений або перерахований скаржником за наступними реквізитами: рахунок: UA258999980313161206080024405; отримувач коштів Чернівецьке ГУК/Чернівецька ТГ/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ) 37836095, банк отримувача коштів Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101 призначення платежу судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду, назва суду Чернівецький апеляційний суд.
Також, хоча процесуальний закон не містить вимог до розміру шрифту, який використовується у документах, проте існує усталена ділова практика, згідно якої у письмових заявах, до яких віднесена і апеляційна скарга (частина 1 статті 356 ЦПК України), використовується розмір шрифту 12-14 друкарських пунктів та, як правило, гарнітура Times New Roman (пункт 7.2 ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» від 01.07.2020 № 144).
Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_1 її текст надруковано хоча із застосуванням загальнодоступної гарнітури, проте з використанням дуже дрібного шрифту (орієнтовано 8).
За таких обставин, апелянту при усунені недоліків апеляційної скарги також слід привести текст документу до шрифту «12-14» та подати таку разом із копіями для інших учасників справи до суду апеляційної інстанції.
Згідно ч.2 ст.357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст.185 ЦПК України).
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху, про що слід повідомити апелянта та надати йому строк протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків скарги шляхом сплати судового збору, подавши до апеляційного суду документ, що підтверджує таку сплату у встановлених порядку і розмірі, та нової редакції скарги.
Керуючись ст.ст.185, 356, 357 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2026 року залишити без руху.
Для усунення недоліків надати ОСОБА_1 строк десять днів з дня отримання копії ухвали, про що повідомити апелянта.
Роз'яснити, що в разі невиконання зазначених вимог апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута апелянту.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: І.Н. Лисак