08 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/7093/25 пров. № А/857/27173/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіМатковської З. М.
суддів -Гінди О. М.
Ільчишин Н. В.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №380/7093/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, (головуючий суддя першої інстанції Кухар Н.А., за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 29 травня 2025 року),-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність командування військової частини в/ч НОМЕР_1 Національної Гвардії України по ухиленню від розгляду заяви щодо звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі ст. 26, ч. 4. п. «г», ч. 12, п.п. 3, ч. 11 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі ст. 26, ч. 4. п. «г», ч. 12, п.п. 3, ч. 11 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ухилення від розгляду заяви щодо звільнення військовослужбовця на підставі ст. 26, ч. 4. п. «г», ч. 12, п.п. 3, ч. 11 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами.
Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою розгляду заяви щодо звільнення з військової служби, в якому просить зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами. Позивач зазначає про необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи та утримувати неповнолітнього сина.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, у якій вказує, що суд першої інстанції зробив протиправний висновок про відсутність бездіяльності відповідача, при розгляді заяви позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Вказує, що адвокатські запити на адресу відповідача у даній справі не направлялися. Крім того відповідачу, адвокат Забальський Ю.П. не направляв жодних звернень, щодо роз'яснення положень п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 а також будь-яких інших нормативно правових актів.
Апелянт зазначає, що предметом позову є бездіяльність відповідача, щодо розгляду заяви позивача, щодо звільнення військовослужбовця на підставі ст. 26, ч. 4. П. «г», ч. 12, п.п. 3, ч. 11 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинам, яку відповідач не розглянув в установленому законом порядку.
Зважаючи на викладене, скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтований тим, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі №380/7093/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, а тому, відповідач не погоджується з доводами, наведеними у апеляційній скарзі.
Зазначає, що командуванням військової частини запропоновано військовослужбовцю ОСОБА_1 звернутися з рапортом по команді із додержання вимог, передбачених п. 233 Положення у встановленому законом порядку.
Станом на дату подання відзиву на апеляційну скаргу жодного рапорту на адресу військової частини НОМЕР_1 від апелянта про звільнення його з військової служби не надходило.
Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність в даному випадку будь-якої бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , оскільки рапорт апелянта не надходив на розгляд командира військової частини, а заява адвоката в інтересах апелянта розглянута належним чином та надано відповідь за результатами розгляду
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за призовом під час мобілізації.
Позивач уклав договір про надання професійної правничої допомоги з Адвокатським бюро та представник позивача 10 березня 2025 року засобами поштового зв'язку надіслав заяву про звільнення з військової служби з додатками до Міністра Внутрішніх справ України, Командувача Національної гвардії України та Командиру військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на підставі ст. 26, ч. 4. п. «г», ч. 12, п.п. 3, ч. 11 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами. Підтвердженням надсилання заяви з додатками є фіскальний чек ПН № 215600426655.
Позивач зазначає, що відповідач не розглянув заяву адвоката, що змусило його звернутись до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив, виходячи із тих підстав, що відповідач, розглянувши заяву, листом від 24.03.2025 за вих. №50/02/02/12-З-7-Аз повідомив адвоката про порядок подання рапорту про звільнення зі служби, запропонував позивачу звернутись з рапортом з додержанням вимог, передбачених п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що підтверджується наданим відповідачем листом.
Вказане, на думку суду першої інстанції, і є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача по ухиленню від розгляду заяви щодо звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 . Також, позовна вимога про зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 , до задоволення не підлягає, так як є похідною вимогою
Крім цього, суд першої інстанції зауважив, що оцінку зазначеним у позові підставам звільнення зі служби, не надає, оскільки такі не входять до предмету доказування.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
З матеріалів справи апеляційний суд встановив, що з метою реалізації бажання позивача звільнитися з військової служби, представник позивача 10 березня 2025 року подав заяву в інтересах військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, до якої долучив відповідні підтверджуючі, на думку заявника, документи.
Підтвердженням надсилання заяви з додатками є фіскальний чек ПН № 215600426655.
Зміст позовних вимог зводиться до протиправної, на думку позивача, бездіяльності щодо не розгляду заяви про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 .
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до наявного у матеріалах справи листа військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.03.2025 № 50/02/02/12-З-7-Аз, відповідач надав відповідь на заяву представника, вказавши:
Мовою оригіналу
«Щодо розгляду адвокатського запиту
На адресу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла Ваша заява про звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 (вх. №3-6-Аз від 18.03.2025).
За результатами розгляду заяви в інтересах ОСОБА_1 повідомляємо наступне. Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) передбачено порядок звільнення.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
На підставі викладеного, пропонуємо військовослужбовцю ОСОБА_1 звернутися з рапортом по команді із додержання вимог, передбачених п. 233 Положення у встановленому законом порядку.»
У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що адвокатські запити на адресу відповідача у даній справі не направлялися. Крім того відповідачу, адвокат Забальський Ю.П. не направляв жодних звернень, щодо роз'яснення положень п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 а також будь-яких інших нормативно правових актів.
Так, апеляційний суд зазначає, що зазначення у заголовку листа від 24.03.2025 № 50/02/02/12-З-7-Аз слів «Щодо розгляду адвокатського запиту» є технічною опискою, яка не впливає на суть розгляду звернення. Зі змісту самого листа вбачається, що відповідач чітко ідентифікував вхідне звернення, а саме як «заяву про звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 (вх. №3-6-Аз від 18.03.2025)» та розглянув її по суті, про що прямо зазначено: «За результатами розгляду заяви в інтересах ОСОБА_1 повідомляємо наступне».
Також, посилання відповідача на пункт 233 Положення № 1153/2008 не є самостійним роз'ясненням норм права поза межами заяви, а є мотивуванням відповіді по суті, оскільки заява стосувалася саме звільнення з військової служби, порядок якого врегульовано цим пунктом. Крім цього, таке посилання є належною реакцією на звернення, оскільки вказує заявнику на правовий механізм вирішення порушеного у заяві питання.
Отже, апеляційний суд вважає, що заява розглянута відповідачем правильно, по суті порушеного питання, з наданням обґрунтованої відповіді з посиланням на норми чинного законодавства, а технічна описка у заголовку не свідчить про неналежний розгляд.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що лист відповідача від 24.03.2025 № 50/02/02/12-З-7-Аз свідчить про відсутність бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України по ухиленню від розгляду заяви щодо звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , що є підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.
Поряд із цим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази подання військовослужбовцем ОСОБА_1 , який бажає звільнитися з військової служби, по команді рапорту та документів, які підтверджують підстави звільнення, як цього вимагає пункт 233 Положення № 1153/2008.
Зважаючи на відсутність факту подання відповідного рапорту, у відповідача не виникло підстав для надання оцінки наявності чи відсутності у ОСОБА_1 підстав для звільнення з військової служби, а відтак і прийняття з наслідком розгляду відповідного рішення.
Вказане, на думку колегії суддів, є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №380/7093/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
Н. В. Ільчишин