Справа № 752/9159/18
Провадження №: 1-кп/752/165/26
07.05.2026 м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
у ході проведення відкритого підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12017101040000187, відомості про яке внесено 27.09.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Іркутськ (РРСР), українець, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , освіта вища, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одружений, працевлаштований, раніше не судимий,
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві, українець, громадянин України, освіта вища, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , працевлаштований, раніше не судимий,
ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Києві, українка, громадянка України, освіта вища, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судима,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України,
Голосіївським районним судом міста Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 42017101040000187 за обвинувальним актом, затвердженим прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_8 02.05.2018 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України.
07.05.2026 в судовому засіданні адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 підтримав подане до суду 08.12.2026 клопотання про скасування арешту майна, а саме: автомобіля Mercedes-Benz GL450, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_4 в частині заборони відчуження та користування.
Разом з клопотанням до суду подано розширений витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем цього майна, транспортний засіб не є предметом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення, постанови про визнання його речовим доказом відсутня, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, спеціальна конфіскація до автомобіля Mercedes-Benz GL450 не може бути застосована, оскільки він перебуває у власності добросовісного набувача, за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 54499125 від 02.01.2018 термін обтяження сплив 02.01.2023, заборона на користування майном негативно впливає на автомобіль, який вже 8 років не обслуговується, а тому безповоротно втрачає свою цінність. Накладений арешт суперечить принципам законності і пропорційності.
Також захисник просив суд зважити на строки, що сплили з моменту накладення арешту на майно.
Також захисник зазначив, що у разі, якщо суд не вбачатиме за можливе скасувати арешт повністю, то просив надати власнику майна можливість користуватися цим автомобілем, який потребує обслуговування.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав заявлене клопотання.
На уточнюючі запитання суду захисник та обвинувачений ОСОБА_4 пояснили, що автомобіль не вилучався, слідчі дії з ним не проводилися, він зберігається на оплачуваному паркувальному майданчику, витрати на його зберігання несе ОСОБА_4 , проте не користується ним.
Прокурор категорично заперечив проти скасування арешту, стверджував, що застосоване обтяження накладено обґрунтовано, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно є мотивованою, санкція статті, що інкримінована ОСОБА_4 передбачає конфіскацію майна, а автомобіль, про який йдеться, саме і належить обвинуваченому, а тому підлягатиме спеціальній конфіскації у разі визнання винуватості у вчиненні злочину, сторона обвинувачення не впливала на тривалість судового провадження та не затягує судовий розгляд.
Заслухавши виступи учасників та вивчивши матеріали кримінального провадження, суд з'ясував, що дійсно за ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 29.12.2017 у справі № 755/18835/17 накладено арешт на два транспортні засоби, зокрема й автомобіль "Mercedes-Benz GL450", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , шляхом заборони відчуження майна та користування майном.
Накладення арешту відбувалося на стадії досудового розслідування в межах цього кримінального провадження та той час коли ОСОБА_4 вже було повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 368-3 КК України.
Санкція ч. 4 ст. 368-3 КК України передбачала станом на час подій, які інкриміновані як злочин та передбачає станом на 07.05.2026 покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Ухвала слідчого судді про накладення арешту на автомобілі мотивована, серед іншого, приписами п. 2 ч. 3, ч. 5 ст. 170 КК України, де передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, слідчим доведено наявність достатніх підстав вважати, що мав місце факт вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України та доведено необхідність накладення арешту на майно на підставі ст. 170 КК України.
Відповідно до ч. 2 ст. КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Розглядаючи клопотання про скасування арешту на майно, проаналізувавши фактори, про які йдеться у ч. 1 ст. 174 КПК України, суд, проаналізувавши ухвалу слідчого судді, зазначає, що арешт, про який йдеться, було накладено обґрунтовано та за наявності відповідних підстав, зокрема з дотриманням приписів п. 2 ч. 3, ч. 5 ст. 170 КК України, на засадах законності.
Розглядаючи критерій того, чи не відпала подальша потреба у застосуванні цього заходу, суд зазначає, що розгляд кримінального провадження не завершено, мала місце зміна складу суду, після чого розгляд кримінального провадження відбувся спочатку, зміна обвинувачення прокурором не здійснена, санкція статті, за якими здійснюється провадження, не змінилася, вид покарання у виді конфіскації все ще передбачений щодо ОСОБА_4 .
Разом з тим, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання захисника та скасувати арешт в частині заборони користування майном.
У розрізі описаного, суд виходить з того, що арешт майна, в розумінні кримінально-процесуального закону, є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, та полягає у тимчасовому позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1, п. 7 ч. 2 ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України).
Обвинувачений ОСОБА_4 виконує процесуальні обов'язки, виявляє належну процесуальну поведінку, виявляє інтерес до завершення розгляду кримінального провадження та, у той же час, несе витрати на зберігання належного йому транспортного засобу, проте не використовує його корисні властивості.
Чинним законодавством закріплено презумпцію невинуватості.
ОСОБА_4 не визнаний винуватий, розгляд кримінального провадження триває і, при цьому, останній має дітей, в тому числі неповнолітню дитину, а тому в умовах воєнного стану заборона використання транспортного засобу може обернутися обмеженням у виявленні особою своїх можливостей щодо збереження життя і здоров'я себе і близьких, адже автомобіль є засобом пересування та першочергово використовується багатьма громадянами України для того, щоб дістатися укриття, для вжиття заходів для евакуації. Також на увагу суду заслуговують і тій фактори, що транспортний засіб зазнає невідворотних втрат його технічних якостей без тривалого обслуговування і загальновідомим є той факт, що двигун, агрегати, ходова часина, трансмісія тощо потребують постійної злагодженої роботи, а простій для них є руйнівним.
На переконання суду, превентивно-забезпечувальна функція заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту на зазначений вище автомобіль "Mercedes-Benz GL450" буде продовжувати свою дію навіть в умовах, коли обвинувачений ОСОБА_4 здобуде право користуватися цим транспортним засобом, тобі як заборона на його відчуження залишатиметься, що забезпечить дотримання розумного балансу між суспільними інтересами (захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень) та правом особи на мирне володіння майном з урахуванням часу, в межах якого обвинувачений був обмежений у своїх правах щодо цього майна.
Конституцією України (ст. 41) кожному гарантується право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також визначається право приватної власності як непорушне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб;
У ст. 319 Цивільного кодексу України унормовано, що здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України, де передбачено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У силу Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Перша та найбільш важлива вимога цієї статті полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі цієї статті.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції" (п. 69 і 73) такого необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 8, 9, 84, 98, 174, 374 КПК України, суд
1. Клопотання адвоката ОСОБА_7 , заявлене в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, задовольнити частково.
2. Скасувати арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 29.12.2017 № 755/18835/17 у кримінальному провадженні № 12017101040000187 в частині користування автомобілем "Mercedes-Benz GL450", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1