Справа № 215/3870/26
1-кс/215/327/26
09 травня 2026 року слідчий суддя Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчої СВ ВП №5 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 погоджене прокурором Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , подане в межах кримінального провадження № 62026170030004014 від 13.02.2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кривого Рогу, Дніпропетровської області, громадянина України, не одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з середньою освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , який перебував на посаді вогнеметника 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти війської частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, останній раз:
-06.12.2019 Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбуття покарання звільнений з іспитовим терміном 2 роки,
за участі учасників кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_4 , підозрюваного - ОСОБА_5 , захисника - ОСОБА_7 ,
встановив:
08.05.2026 року до слідчого судді надійшли матеріали вказаного клопотання, в якому слідчий просить обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , оскільки останній обгрунтовано підозрюється у тому, що Указом Президента України №?64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №?2102-IX, у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №?64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №?2102-IX (зі змінами, внесеними низкою Указів Президента України), у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, строки дії воєнного стану в Україні постійно продовжувалися, зокрема Указом Президента України від 06.02.2025 №?478/2025, затвердженим Законом України №?4220-IX від 15.07.2025, строк дії воєнного стану продовжено з 08.02.2025 на 90 діб та Указом Президента України від 25.11.2025 (офіційно оприлюднений), строк дії воєнного стану продовжено з 26.11.2025 року до 05.05.2026 року.
Таким чином, весь період вчинення правопорушення на території України діє воєнний стан, який запроваджено у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації.
Указом Президента України №?69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей та міста Києва. Даний Указ затверджено Законом України №?2105-IX від 03.03.2022 року.
22 листопада 2025 року наказом начальника командира військової частини НОМЕР_1 № 406 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу відповідної військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду вогнеметника 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 .
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 солдат ОСОБА_5 був статусі військовослужбовця і під час проходження військової служби повинен, окрім іншого, дотримуватися вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999, Військової Присяги, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
26 листопада 2025 року солдат ОСОБА_5 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог самовільно без дозволу командира самовільно без дозволу командира залишив військову частину НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 .
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, 26 листопада 2025 року солдат ОСОБА_5 , самовільно без дозволу командира залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , а саме пункт постійної дислокації « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який дислокується у населеному пункті Кривий Ріг, командуванню про причини свого неприбуття до військової частини ОСОБА_5 не доповів, хоча об'єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами медичної установи, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
Так, 07.05.2026 годин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано у порядку ст. 208 КПК України, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
Ці умисні дії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками самовільного залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
Прокурор в судовому засіданні обставини викладені в клопотанні підтримав, просить клопотання задовольнити, вказує на наявність ризиків, передбачених ст.177 п.1,5 КПК України, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Зокрема, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину та усвідомлюючи можливість застосування до нього покарання, передбаченого санкцією інкримінованої статі, а саме позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, і бажаючи його уникнути, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. При цьому, слід врахувати, що відповідно до наказу командира військової частини, ОСОБА_5 зараховано до військової частини та призначено на посаду 22.11.2025 року, а вже 26.11.2025 року, тобто лише через 4 дні, при перевірці особового складу, встановлено відсутність солдата ОСОБА_5 в районі дислокації військової частини у АДРЕСА_3 , що характеризує підозрюваного та вказує на його відношення до свого військового обов'язку та виконання покладених на нього обов'язків. Крім того, підозрюваний, не має стійких соціальних та трудових зв'язків та може вільно переміщатися по території України. Крім того, підозрюваний ОСОБА_5 , у зв'язку з самовільним залишенням військової частини знятий з усіх видів грошового забезпечення, що свідчить про відсутність у нього законно отриманих коштів для існування, останній раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів проти власності , може заробляти на життя внаслідок вчинення ним нових кримінальних правопорушень, чим допустити настання ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Вважає, що застосування більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім, тому просить клопотання задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні проти обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечує, вказує, що дійсно самовільно залишив військову частину, оскільки хотів перевестися служити в інше місце. Наразі в нього цивільна дружина перебуває під вартою, в нього на утриманні залишилося двоє неповнолітніх дітей, а саме донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_8 , яких йому необхідно забезпечувати, тому просить звільнити його з-під варти.
Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечує, вказує на намір ОСОБА_5 продовжити військову службу, має міцні соціальні зв'язки, ризики на які вказує прокурор є необґрунтованими, тому просить в задоволенні клопотання відмовити, а в разі задоволення клопотання визначити мінімальний розмір застави.
Слідчий суддя заслухавши думку прокурора, підозрюваного та захисника, перевіривши надані матеріали клопотання, приходить до наступного висновку.
Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Прокурором доведено, що відносно підозрюваного ОСОБА_5 проводиться досудове розслідування, і йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. Також, висунута підозра обґрунтована доказами, зібраними в порядку передбаченому КПК України.
Згідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
Відповідно до вимог ст. ст. 177, 178, 183, 194, 200 КПК України та п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року), міра запобіжного заходу у виді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Враховуючи те, що обґрунтованість підозри підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю вагомих доказів, детальний перелік яких міститься у клопотанні та досліджений в судовому засіданні, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, у слідчого судді наявні всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 тяжкого злочину, що йому інкримінується, та за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
Також має враховуватися й позиція Європейського суду з прав людини. Зокрема, варто звернути увагу на п.175 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, відповідно до якого «обгрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.90).
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема в п. 80 рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд розглядає можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Також п.1 ч.1 ст.178 КПК України зобов'язує оцінити вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Крім того, слідчий суддя має встановити наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК, а також те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів буде недостатньо для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно ч.1 п.5 ст.176 КПК України, запобіжними заходами є тримання під вартою.
Так, суд враховує особу підозрюваного, який ніде не працює, не одружений, має на утриманні малолітню доньку, за місцем реєстрації не мешкає, є військовослужбовцем, під час введення воєнного стану в Україні, підозрюється у вчиненні тяжкого злочину передбаченого ч.5 ст.407 КК України, що вказує на наявність реального ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, передбаченого п.1 ч. 1ст.177 КПК України та ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, передбаченого п.4 ч. 1 ст.177 КПК України, також зважаючи на тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим та враховуючи вимоги ч.8 ст.176 КПК України, вважаю необхідним клопотання задовольнити.
Згідно ч. 4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України, а також обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає необхідним обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою без можливості внесення застави.
Крім того, слід звернути увагу на вимоги ч.9 ст.191 КПК України , згідно якої уповноважена службова особа, яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання, зобов'язана негайно повідомити про наявність на утриманні особи дитини, яка залишається без батьківського піклування, уповноважений підрозділ органів Національної поліції та орган опіки та піклування за місцем перебування такої дитини про факт залишення дитини без батьківського піклування та необхідність вжиття невідкладних заходів щодо тимчасового влаштування дитини.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182-184, 186, 187, 193-194, 196, 197, 202, 205, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчої СВ ВП №5 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 погоджене прокурором Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , подане в межах кримінального провадження № 62026170030004014 від 13.02.2026 року про застосування до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів.
Ухвала слідчого судді діє до 05 липня 2026 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: