06 травня 2026 року м. Київ
Справа № 759/2091/25
Провадження №22-ц/824/4428/2026
Резолютивна частина постанови оголошена 06 травня 2026 року
Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Узлій М.М.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року, ухваленого у складі судді Ульяновської О.В., -
У січні 2025 р. позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 304103 грн 55 коп.; моральну шкоду у розмірі 15 000 грн 00 коп; 2 422 грн 40 коп. судового збору; 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Позов мотивовано тим, що 15.10.2024 приблизно о 07 год. 02 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Chrysler», д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Києві, по пр-ту Ак. Палладіна, 7-А, не був уважним, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mitsubishi» д.н.з. НОМЕР_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , який зупинився попереду, та який від удару покотився вперед та здійснив зіткнення з автомобілем «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , який також зупинився попереду, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №759/22440/24, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Станом на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність відповідача була застраховано полісом обов'язкового страхування ОСЦПВВНТЗ №222076464 в ПАТ «НАСК «ОРАНТА».
Страховиком на користь позивача було здійснено належну виплату страхового відшкодування у розмірі ліміту відповідальності страховика, що склало 160000 грн 00 коп.
Відповідно до висновку експерта Київського Науково дослідного інституту судових експертиз №10651/24-54 від 24.10.2024 повна вартість відновлювального ремонту КТЗ «Mitsubishi» р.н. НОМЕР_2 , складає 464103 грн 55 коп. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між повною вартістю проведення відновлювального ремонту і розміром страхового відшкодування, що становить ліміт відповідальності страховика, у розмірі 304103 грн 55 коп.
Також, внаслідок дій відповідача на період ремонту позивач був позбавлений можливості користуватися своїм майном, позивачеві завдано душевних страждань та негативно вплинуло на його моральний стан.
Крім того, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, позивач, яка керувала транспортним засобом «Mitsubishi» д.н.з. НОМЕР_2 під час ДТП зазнала фізичний біль та звернулась за медичною допомогою, а тому має бути відшкодована моральна шкода у розмірі 15000 грн 00 коп.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року здійснено перехід із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року призначено транспортно-товарознавчу експертизу. Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року поновлено провадження по справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 304103 (триста чотири тисячі сто три) грн 55 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з наданням правничою (правовою) допомогою в розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп. та судовий збір по справі у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
У решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, шо надані докази і фактичні обставини справи не дають обґрунтованих підстав вважати, що позивачу було завдано моральної шкоди, остання не довела та не надав належні та допустимі докази заподіяння їй такої шкоди, обґрунтованості зазначеного розміру такої шкоди. Тобто відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні у даній частині вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Бабенко С.С. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
Вказує, що висновок експерта КНДІСЕ від 16.06.2025 року №3192/25-54, є неналежним доказом, та вказує, що у вказаному висновку матеріалний збиток становить 212 887,17 грн, що і є вартістю відновлювального ремонту.
Зазначає, що позивачем не було належним чином доведено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, оскільки на час проведення судової експертизи автомобіль було відновлено та проведення експертизи за фото є неможливим.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Савоченко А.В. підтримала доводи апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 адвокат Богуцький І.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 15.10.2024 приблизно о 07 год. 02 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Chrysler», д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Києві, по пр-ту Ак. Палладіна, 7-А, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mitsubishi» д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України (а.с. 22).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 07.11.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 21).
Відповідно до п. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб «Mitsubishi» д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 25).
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника ТЗ «Chrysler», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована полісом внутрішнього страхування №222076464 в ПАТ «НАСК «ОРАНТА» (а.с. 25).
Згідно платіжної інструкції №62746 від 15.11.2024 ПАТ «НАСК «ОРАНТА» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі ліміту за шкоду, заподіяну майну в розмірі 160000 грн 00 коп. (а.с. 26).
Згідно висновком експерта №10651/24-54 від 24.10.2024 КНДІСЕ вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу складників КТЗ «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 464103 грн 55 коп.; вартість матеріального збитку завдана власнику автомобіля «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_2 складає 214470 грн 78 коп. (а.с. 26-46).
Відповідно до висновку експерта №3192/25-54 від 16.06.2025 КНДІСЕ, вартість матеріального збитку (шкоди), завданого власнику автомобіля «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_2 складає 212887 грн 17 коп.; Ремонтно-відновлювальні роботи автомобіля «Mitsubishi» д.н.з. НОМЕР_5 та його складових провести можливо. Обсяг і характер цих робіт, станом на 15.10.2024, наведені в ремонтній калькуляції, вартість цих poбіт, станом на 15.10.2024 складала 464273 грн 03 коп. (а.с. 109-121).
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктами 34.2. статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено 10-денний термін з дня отримання страховиком повідомлення про ДТП для направлення свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо страховик не виконав вимоги вказаних положень відповідно до пункту 34.3. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.
Таким чином, законодавцем визначено 10 денний строк як такий, що забезпечує можливість страховиком здійснити огляд пошкодженого автомобіля в найкоротші терміни і забезпечує схоронність автомобіля для уникнення можливості його повторного пошкодження.
Відповідно до положень статті 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами частини 2 статті 1187, частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, при цьому шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.
Згідно статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Збитками є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (стаття 22 ЦК України).
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 цього Кодексу за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Відповідно до статті 5 Закону № 1961-IV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
За приписами пункту 22.1 статті 22 Закону 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно пункту 34.2. статті 34 Закону 1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Відповідно до статті 35 Закону 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування установленого зразка.
Положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону 1961-I передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
Аналіз наведених положень Закону 1961-IV дає підстави для висновку, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди та фактом подання позивачем заяви про страхове відшкодування у ПАТ «НАСК «Оранта» виник обов'язок відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом.
Як убачається з матеріалів справи ПАТ «НАСК «Оранта» такий обов'язок виконало та сплатило розмір страхового відшкодування в розмірі 160 000,00 грн.
Статтею 28 Закону 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до положень статті 29 Закону 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «СК «Країна», дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу - лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто-товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Позивач просить стягнути розмір збитків які настали у зв'язку з ДТП винуватцем якої є відповідач.
Оскільки судом встановлено, що ПрАТ «НСК «Оранта» виплатило страхове відшкодування у межах ліміту страхової відповідальності у сумі 160 000,00 грн, різниця між фактичним розміром матеріальної шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням підлягає стягненню з винуватця ДТП - ОСОБА_2 .
Таким чином, обов'язок із відшкодування шкоди у частині, не покритій страховим відшкодуванням, покладається саме на ОСОБА_2 як особу, з вини якої було завдано шкоду транспортному засобу позивача.
На підтвердження суми матеріального збитку позивачем було долучено висновок експерта Київського Науково дослідного інституту судових експертиз №10651/24-54 від 24.10.2024 повна вартість відновлювального ремонту КТЗ «Mitsubishi» р.н. НОМЕР_2 , складає 464103 грн 55 коп
Разом з тим, відповідач не погодився з вказаною сумою страхового відшкодування.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року призначено транспортно-товарознавчу експертизу.
Відповідно до висновку експерта №3192/25-54 від 16.06.2025 КНДІСЕ, вартість матеріального збитку (шкоди), завданого власнику автомобіля «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_2 складає 212887 грн 17 коп.; Ремонтно-відновлювальні роботи автомобіля «Mitsubishi» д.н.з. НОМЕР_5 та його складових провести можливо. Обсяг і характер цих робіт, станом на 15.10.2024, наведені в ремонтній калькуляції, вартість цих poбіт, станом на 15.10.2024 складала 464273 грн 03 коп.
Таким чином, зазначеним висновком експерта встановлено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням його фізичного зносу, а також розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем належним чином не доведено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, оскільки на час проведення судової експертизи автомобіль уже було відновлено, а проведення експертизи за фотоматеріалами є неможливим, є необґрунтованими.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судову експертизу» незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються, зокрема, визначеним законом порядком призначення судового експерта, забороною втручання будь-кого у проведення судової експертизи, кримінальною відповідальністю судового експерта за надання завідомо неправдивого висновку, а також можливістю призначення повторної судової експертизи.
Отже, судовий експерт, який проводить відповідну експертизу, є незалежним суб'єктом експертної діяльності та не залежить від органу чи суду, яким таку експертизу призначено.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про судову експертизу» судовий експерт має право подавати клопотання про надання додаткових матеріалів, якщо експертиза призначена судом або органом досудового розслідування, а також ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи.
Згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень експерт має право, відповідно до процесуального законодавства, заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи.
Крім того, експерт має право відмовитися від проведення експертизи, якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків, а витребувані додаткові матеріали не надані, або якщо поставлені питання виходять за межі його спеціальних знань. Повідомлення про відмову від проведення експертизи має бути вмотивованим.
Таким чином, належність та достатність матеріалів для проведення експертизи визначає сам експерт як особа, яка володіє спеціальними фаховими знаннями. У разі недостатності наданих матеріалів експерт мав право заявити відповідне клопотання або повідомити про неможливість проведення експертизи. Оскільки такого повідомлення експертом зроблено не було, а висновок складено за результатами дослідження наданих матеріалів, доводи апеляційної скарги про неналежність такого експертного висновку є необґрунтованими.
Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що у вказаному висновку матеріальний збиток становить 212 887,17 грн, що, на думку апелянта, і є вартістю відновлювального ремонту, також є необґрунтованими.
З винуватця ДТП підлягає стягненню не вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням його фізичного зносу як окремий показник, а розмір матеріальної шкоди, визначений судовою експертизою та підтверджений належними доказами у справі.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок судової експертизи як належний і допустимий доказ розміру завданої позивачу матеріальної шкоди, а доводи апеляційної скарги в цій частині правильності висновків суду не спростовують.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року- без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем- залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна