07 травня 2026 року м. Київ
Справа №754/15554/20
Провадження: № 22-ц/824/3636/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Желепи О. В., Поліщук Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1
на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням суддіШаповалової К. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніон-Плюс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У серпні 2024 року ТОВ «Юніон-Плюс» звернулося до суду із вказаним позовом.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва 16 вересня 2025 року позов ТОВ «Юніон-Плюс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніон-Плюс» на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої 19 травня 2024 року, 283 386, 10 грн, судовий збір у розмірі 4 250, 79 грн та витрати, пов'язані з проведенням експертизи, у розмірі 10500 грн.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року заяву адвоката Бублика Антона Віталійовича задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніон-Плюс» витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
В іншій частині вимог - відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати додаткове рішення.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що вона, ОСОБА_1 , не була повідомлена належним чином про судовий розгляд, крім того, примірник заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не отримувала, а визначений судом розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн є завищеним.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 листопада 2025 20 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи, в позовній заяві ТОВ «ЮНІОН ПЛЮС» зазначено про намір понести відповідні витрати на правничу допомогу (т. 1, а. с. 9).
У заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача просив суд стягнути з відповідачки на свою користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн (т. 1, а. с. 227 - 243).
На підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу, адвокатом Бубликом А.В. в інтересах ТОВ «ЮНІОН ПЛЮС» надано: договір про надання правничої допомоги від 10.07.2024; акт №1 від 15.07.2024 прийому-передачі наданих послуг; оригінали банківських виписок, що підтверджують сплату наданих юридичних послуг; акт № 4 від 16.09.2025 року прийому-передачі наданих послуг (т. 1, а. с. 231 - 242).
З матеріалів справи також убачається, що судом першої інстанції здійснювався виклик в судове засідання, призначене на 06.10.2025 о 09:30, учасників справи шляхом направлення судових повісток (т. 1, а. с. 247 - 250).
Задовольняючи заяву ТОВ «Юніон-Плюс» частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також обсяг наданих адвокатом послуг у межах розгляду даної справи.
Суд установив, що між позивачем та адвокатом укладено договір про надання правничої допомоги, на підтвердження виконання якого до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи, ордер та інші докази фактичного надання правової допомоги.
Разом із тим, вирішуючи питання про розмір витрат, що підлягають стягненню з відповідачки, суд першої інстанції врахував критерії співмірності, розумності та реальності адвокатських витрат, передбачені статтями 137, 141 ЦПК України, а також характер і складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, кількість та тривалість судових засідань, наявність сталої судової практики у спорах даної категорії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, в іншій частині заявлених вимог відмовив.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-четвертої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»).
Згідно позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Подібні висновки також викладені й Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18.
Як убачається з матеріалів справи, у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача просив суд стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 500 грн (т. 1, а. с. 227-243).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвокатом Бубликом А.В. в інтересах ТОВ «ЮНІОН ПЛЮС» до матеріалів справи надано договір про надання правничої допомоги від 10.07.2024, акти приймання-передачі наданих послуг, зокрема акт № 1 від 15.07.2024 та акт № 4 від 16.09.2025, а також оригінали банківських виписок, які підтверджують оплату наданих юридичних послуг (т. 1, а. с. 231-242).
Оцінивши зазначені докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу є фактично понесеними, підтвердженими належними та допустимими доказами, безпосередньо пов'язаними з розглядом цієї справи, а їх розмір відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності, визначеним статтями 137, 141 ЦПК України.
При цьому, врахувавши характер та складність спору, обсяг наданих адвокатом послуг, тривалість розгляду справи, кількість судових засідань, а також принцип розумності та співмірності судових витрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви та обґрунтовано зменшив заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу з 35 500 грн до 15 000 грн.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі суду протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.
Як убачається з матеріалів справи, заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення була розглянута судом першої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом, тим самим складом суду, який ухвалив основне рішення у справі.
При цьому матеріали справи містять докази належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Зокрема, судом першої інстанції здійснювався виклик сторін у судове засідання, призначене на 06 жовтня 2025 року о 09 год. 30 хв., шляхом направлення судових повісток (т. 1, а. с. 247-250).
Також, в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про направлення судової повістки ОСОБА_1 із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, повернення поштової кореспонденції з такою відміткою за адресою, повідомленою суду стороною або зареєстрованою у встановленому законом порядку, вважається належним повідомленням особи про розгляд справи, а тому саме по собі не свідчить про порушення права особи на участь у судовому розгляді.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не була повідомлена про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не отримувала примірник заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та була позбавлена можливості подати свої заперечення.
Як убачається з позовної заяви, ТОВ «ЮНІОН ПЛЮС» ще під час звернення до суду зазначило про намір понести витрати на професійну правничу допомогу та просило вирішити питання про їх розподіл за результатами розгляду справи. Отже, відповідачка була обізнана про можливість заявлення відповідних вимог та не була позбавлена права подати свої заперечення щодо їх розміру, співмірності чи обґрунтованості, а також надати відповідні докази на спростування заявлених сум.
Разом із тим, доводи апеляційної скарги про завищеність визначеного судом розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн колегія суддів також вважає необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, представник позивача просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 500 грн, на підтвердження чого надав договір про надання правничої допомоги, акти приймання-передачі наданих послуг, банківські виписки щодо оплати послуг адвоката та інші належні докази понесення відповідних витрат.
Водночас суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не здійснив формального стягнення усієї заявленої суми, а надав оцінку її співмірності та обґрунтованості з урахуванням положень статей 137, 141 ЦПК України, характеру та складності спору, обсягу виконаної адвокатом роботи, тривалості розгляду справи, кількості судових засідань, а також принципів розумності та пропорційності судових витрат.
Саме з огляду на наведені критерії суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви та зменшив заявлений до стягнення розмір витрат із 35 500 грн до 15 000 грн, що свідчить про належне застосування судом принципів співмірності та справедливого балансу між інтересами сторін.
За таких обставин підстав вважати визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу явно завищеним або таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, носить переважно формальний характер і не містить доводів, які б спростовували правовий висновок про наявність підстав для стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу у визначеному судом розмірі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді О. В. Желепа
Н. В. Поліщук