Справа № 357/72/26
Провадження № 2/364/200/26
04.05.2026 , Володарський районний суд Київської області у складі:
головуюча суддя Моргун Г.Л.,
за участю секретаря судового засідання Сіваченко Л.В.,
розглянувши в селищі Володарка, у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю « Факторинг Партнерс»( ЄДРПОУ 42640371, адреса: вулиця Гедройця Єжи, 6, офіс 521, м. Київ, 03150, е-пошта: office@factoringp.in.ua , тел. 380443740152, наявний електронний кабінет в системі ЕСІТС)
до
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , № тел: НОМЕР_2 електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформації про зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС - відсутня)
про стягнення заборгованості за договором,
07.01.2026 позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. 09.01.2026 суддя отримавши інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача направив справу за підсудністю до належного суду.
Безпосередньо до Володарського районного суду Київської області справа надійшла 03.02.2026.
У позові представник позивача, посилаючись на викладені обставини та на ст. ст. 512, 514, 516, 525, 598, 599, 610, 615, 625, 1050 ЦК України, ст.ст. 4, 19, 175, 184, 274 ЦПК України, просить суд:
- стягнути з боржника на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором № 5742657 від 18.01.2022 у розмірі 19000.00 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422.40 грн;
- стягнути з боржника на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9000, 00 грн;
- розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. На підставі ч. 3 ст. 211 ЦПК України розгляд справи проводити за відсутності представника позивача. Проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечують.
09.02.2026 судом відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 09.03.2026. Суд зобов'язав позивача надати оригінали письмових (електронних) доказів, які містяться в кредитній справі відповідача.
05.03.2026 представниця позивача надала пояснення на виконання ухвали суду від 09.02.2026, одночасно долучила до матеріалів справи оригінали письмових (електронних) доказів на CD (а.с. 78-84), зокрема:
- договір про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 з додатками;
- анкету заяву на кредит № 5742657 створена 17.01.2022;
- правила надання фінансових кредитів в редакції від 17.01.2022;
- квитанція ТОВ «ФК «Елаєне» від 18.01.2022 про перахування коштів;
- відомості про щоденні нарахування та погашення договір про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022;
- картка обліку виконання договору № 5742657 створена 17.01.2022;
- довідка про ідентифікацію за договором про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022;
- договір факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 з додатками.
Одночасно надала клопотання про витребування доказів від АТ «ПУМБ», щодо належності банківської картки на яку відбулося зарахування коштів відповідачці.
09.03.2026 суд частково задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та витребував від Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (АТ "ПУМБ") інформацію щодо ОСОБА_1 , зокрема, щодо належності їй банківської картки на яку було зараховано кредитні кошти та про зарахування суми кредиту. Одночасно відклав судовий розгляд справи на 03.04.2026.
26.03.2026 на адресу суду надійшло клопотання про витребування доказів, а саме інформацію щодо належності банківської картки відповідачці та зарахування кредитних коштів від Акціонерного товариства «Ідея Банк».
03.04.2026 суд задовольнив клопотання про витребування доказів та витребував від Акціонерного товариства «Ідея Банк» інформацію про надходження коштів на рахунок відповідачки ОСОБА_1 в частині яка стосується безпосередньо відповідачки, в решті вимог клопотання було відмовлено, оскільки не стосується виниклих правовідносин між позивачем та відповідачкою. Судовий розгляд справи відкладений на 04.05.2026.
Позивач та представник позивача про відкриття провадження та про час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, в електронному кабінеті в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» ( а.с. 76-77, 96- 97, ).
Учасникам провадження роз'яснено, що згідно положень визначених ч. 7 ст. 14 ЦПК України, що перегукується з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС визначено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідачка належним чином повідомлена про відкриття провадження, час та місце розгляду справи, шляхом направлення процесуальних документів на адресу його зареєстрованого місця проживання, про що свідчать поштові повідомлення доєднані до матеріалів справи (а.с. 103, 121) та розміщенням відповідного оголошення на офіційному вебсайті «Судова влада України» (а.с. 98, 118).
Так, Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі №908/3468/13 зробив висновок, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 04.03.2021 у справі № 910/6835/20).
Наведене свідчить, що відповідачка належним чином повідомлена про відкриття провадження у справі та про час і місце розгляду.
У відповідності до ст. 178 ЦПК України, відповідачка не скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, ознайомившись із позовною заявою, взявши до уваги позицію позивача, за відсутності відзиву, оглянувши оригінали письмових (електронних) доказів, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
Судом встановлено, що 18.01.2022 між Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 5742657 (а.с. 13-17). Оригінал якого оглянуто судом.
Згідно п.1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8000,00 грн. Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається строком на 15 днів з 18.01.2022. Відповідно до п.1.4 договору термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 02.02.2022. Згідно п. 1.5.1 комісія за надання кредиту складає 1520,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово, згідно п.1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 3000 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п.1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до графіку платежів (додаток № 1 договору про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022) до 02.02.2022 позичальник мала сплатити 12520,00 гривень, з яких: 8000,00 гривень - сума кредиту; 3000,00 гривень - проценти за користування кредитом; 1520,00 гривень - комісія за надання кредиту ( з.б.а.с. 17).
Договір про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором U17009, що підтверджується довідкою про ідентифікацію (з.б.а.с. 24).
Відповідно до анкети-заяви на договір про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022: дата створення 17.01.2022; сума кредиту 8000,00 гривень; строк кредиту 15 днів з 18.01.2022; дата повернення кредиту 02.02.2022; комісія за надання кредиту 1520,00 гривень; проценти за користування кредитом 3000,00 гривень (а.с. 19).
На ствердження зарахування кредитних коштів позивач долучив до матеріалів справи квитанцію від 18.01.2022 ТОВ «ФК «Елаєнс» про перерахування ТОВ «Мілоан» коштів у розмірі 8000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_3 (а.с.25).
27.04.2026 АТ «Ідея Банк» надав інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо емітованої картки на ім'я ОСОБА_1 з випискою по рахунку № НОМЕР_4 за період часу з 18.01.2022 по 23.02.2022, яка містить інформацію щодо зарахування коштів 18.01.2022 у розмірі - 8000,00 грн ( а.с. 116-117).
Згідно з розрахунком заборгованості за договором про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 (відомостями про щоденні нарахування та погашення) за період часу з 18.01.2022 по 04.03.2022, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», заборгованість за договором становить - 19000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 8000,00 гривень, заборгованість за процентами 9480,00 гривень, заборгованість за комісіями 1520,00 гривень (з.б.а.с. 25-26).
26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладеного договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ( а.с. 28-37).
Відповідно до п. 2.1. договору клієнт - первісний кредитор відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників строк виконання зобов'язань за якою настав, або яке виникне у майбутньому, а фактор, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що 2 належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між клієнтом і боржниками.
Згідно із Реєстром боржників до Договору факторингу № 26-07/2024 від 26 липня 2024 року, відповідачка є боржником за договору про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 із загальною сумою заборгованості 19000,00 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) - 8000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 9480,00 грн, заборгованість за комісіями - 1520,00 грн (з.б.а.с. 40-41, 43).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін та погоджені ними. При цьому згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Так, на підтвердження укладення договору позивачем надано довідку про ідентифікацію.
Згідно з положеннями ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Отже, суд дійшов висновку, що при укладені договору про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 було дотримано умови та порядок укладення цього договору, а також погоджено усі його істотні обставини. Такий договір є чинним, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
В силу вимог ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
Позивач в своїй позовній заяві вказує, що відповідач має заборгованість за договором про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022, яка становить 19000,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8000.00 грн; за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 9480,00 грн; за нарахованими процентами - 0.00 грн; за пенею та/або штрафами - 0.00 грн; за комісіями - 1520,00 грн; інфляційні збитки - 0.00 грн; нараховані 3% річних -0.00 грн;
З таким розрахунком позивача суд частково не погоджується.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Щодо стягнення процентів то суд доходить наступних висновків.
Так, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначається, що:
- проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91);
- на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 97);
- при цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (пункт 106);
- на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18) (пункт 107);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128).
Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідачки заборгованість за нарахованими процентами у сумі 9480,00 грн.
Однак згідно із умовами договору про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022, відповідно до графіку платежів (додаток № 1), анкети -заяви та паспорту споживчого кредиту відповідачка до 02.02.2022 повинна була сплатити 12520,00 гривень, з яких: 8000,00 гривень - сума кредиту; 3000,00 гривень - проценти за користування кредитом; 1520,00 гривень - комісія за надання кредиту.
Аналіз розрахунку суми заборгованості за договором наданий первісним кредитором та позивачем свідчать про те, що заборгованість за відсотками нараховувалася поза межами межами встановленого строку кредитування і всупереч узгодженій вартості кредиту.
Отже, відповідно до розрахунку заборгованості наданого первісним кредитором (з.б. а.с. 25-26), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом у період строку кредитування у розмірі 3000,00 грн.
Суд акцентує увагу, що умови кредитного договору повинні бути чіткими та зрозумілими, а нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами фінансових послуг тлумачаться на користь споживача.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача за відсотками, суд застосовує тлумачення "contra proferentem" та керується чітко обумовленими між сторонами договору умовами, якими визначено тіло кредиту, строк кредитування і розмір відсотків та комісії, а не завуальованими умовами, викладеними зокрема у п. 1.6., 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору (розміщеними в розділі 2 «Умови виконання договору», а не в розділі 1, де визначений строк кредитування), які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом.
Наведене повністю відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.
З огляду на викладене, суд констатує, що сума заборгованості відповідача за договору про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 становить - 11000,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 8000,00 гривень, заборгованість за процентами за користування кредитом 3000,00 гривень.
Решта нарахованих відсотків позивачем, не підлягає стягненню з відповідача, оскільки нарахування здійснено за межами строку кредитування, а позивач не звертався до суду з вимогами про стягнення процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України.
Щодо стягнення комісії за надання кредиту.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином ЗУ «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», Правління НБУ постановою № 49 від 08.06.2017 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» № 168 від 10.05.2007.
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, що передбачено п.8 Правил про споживчий кредит.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості або надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п.31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
За обставинами цієї справи, сплата позичальником комісії за надання кредиту передбачена умовами договору. Однак, у договорі не зазначено які саме послуги, пов'язані з обслуговуванням чи наданням кредиту, виконує позивач за сплачену позичальником комісію. Іншими словами, незрозуміло, за що саме позичальник має сплатити комісію за надання йому кредитних коштів, адже відповідних дій на користь позичальника кредитор, отримавши комісію, вчиняти не зобов'язаний.
Так, у даному випадку, сторонами встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування». При цьому, інших дій, окрім надання безоплатної, за вимогами законодавства, інформації по кредиту на користь позичальника кредитор за сплачену комісію вчиняти не повинен.
Отже, заборгованість по комісії у розмірі 1520,00 грн стягненню з відповідачки на користь позивача - не підлягає.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідач порушив умови договору в частині неповернення кредиту та несплати відсотків за його користування та не виконав взяті на себе зобов'язання, тобто в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов'язань.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.ст. 76-83, 174,191 ЦПК України та не подав до суду відзиву на вимоги позивача та доказів на їх спростування.
З огляду на викладене стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 у розмірі 11000,00 гривень.
Щодо стягнення судових витрат, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 9 000 грн.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги позивачем надано ( а.с. 48-54):
- договір № 02-07/2024 від 02.07.2024 про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс»;
- заявку на надання юридичної допомоги № 1509 від 03.11.2025;
- прайс-лист;
- витяг з акту № 23 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025.
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг);
- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд має брати до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг, а також чи відповідають вони ціні позову.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, розгляду справи в спрощеному позовному провадженні, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, суд вважає доцільним стягнути з відповідачки на користь позивача витрати за надання правової допомоги в сумі 3000 грн, що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та обсягу виконаної адвокатом роботи. Відтак враховуючи викладене, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Окрім наведеного, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольнив позов частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1402,57 грн (11000,00 грн (розмір задоволених позовних вимог) становить 57,90 відсотків від 19000,00 грн (розмір заявлених позовних вимог).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 611, 625-631,1046,1049,1054 ЦК України, ст.ст.12,13,141, 258-259, 263, 264, 265, 272, 273, 274-279 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю « Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ 42640371, адреса: вулиця Гедройця Єжи, 6, офіс 521, м. Київ, 03150:
- заборгованість за договором про споживчий кредит № 5742657 від 18.01.2022 у розмірі 11000,00 гривень;
-витрати на професійну правничу допомогу в сумі - 3000,00 гривень;
-судовий збір у сумі - 1402,57 гривень.
Усього - 15402 (п'ятнадцять тисяч чотириста два) гривень 57 копійок.
Повний текст судового рішення складено 08.05.2026.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г. Л. Моргун