Справа № 361/3576/26
Провадження № 4-с/361/27/26
06.05.2026
про відмову у відкритті провадження за скаргою
06 травня 2026 року м. Бровари
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Гізатуліна Н.М., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрусенко Тетяни Андріївни, -
Адвокат Зеленько Ю.В. від імені та в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду із зазначеною скаргою, у якій просить: зобов'язати Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) усунути порушення шляхом здійснення заходів із повернення ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 9 710,21 грн на його банківський рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», та здійснити належне закінчення Виконавчого провадження № 7690911; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 520,00 грн.
В обґрунтування скарги зазначив, що 31 травня 2008 року державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міщенко (Довбня) Є.І., винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 7690911, з виконання Виконавчого листа № 2-4537 від 16 січня 2008 року, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області, про: «стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в сумі 500 грн щомісяця на утримання сина ОСОБА_3 до 17 серпня 2022 року.».
Боржник з дня відкриття виконавчого провадження № 7690911 сплачував аліменти добровільно і регулярно, заборгованості не було. Враховуючи те, що всі суми аліментів сплачувались скаржнику напряму, скаржник регулярно подавав до Броварського ВДВС особисто через канцелярію відповідні заяви про відсутність заборгованості боржника по аліментам.
Подальші події в ході перебування на виконанні у Броварського ВДВС виконавчого листа № 2-4537 пояснюються державним виконавцем тим, що нібито він не мав інформації щодо добровільного виконання боржником виконавчого листа № 2-4537.
05 жовтня 2023 року на виконання платіжної інструкції № 77 від 04 жовтня 2023 року на депозитний рахунок Броварського ВДВС надійшли кошти в сумі 93 781 грн, примусово стягнуті банківською установою - АТ «Райффайзен Банк» з боржника за виконавчим провадженням № 769091.
09 жовтня 2023 року державним виконавцем перераховано на відповідний казначейський рахунок витрати виконавчого провадження у сумі 369,00 грн згідно постанови від 04 жовтня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Боржник, сплачуючи аліменти згідно виконавчого листа № 2-4537 добровільно, будучи обуреним арештом його банківського рахунку, так як це різко негативно вплинуло на репутацію боржника щодо його бездоганної ділової репутації в очах його роботодавця, з метою найскорішого розблокування власного банківського рахунку, звернувся до Броварського ВДВС із вимогою щодо зняття арешту коштів на його банківському рахунку, обґрунтовуючи її відсутністю зі свого боку заборгованості за виконавчим провадженням № 7690911.
На вимогу щодо розблокування банківського рахунку державний виконавець повідомив боржнику, що для повернення арештованих коштів та розблокування його банківських рахунків, виконавче провадження має бути закритим, а для закриття виконавчого провадження має бути сплаченим виконавчий збір. Цього, нібито, вимагає Закон України «Про виконавче провадження» і інших варіантів зняти арешт з банківського рахунку боржника немає. Після чого державний виконавець надіслав 06 жовтня 2023 року боржнику реквізити для сплати виконавчого збору у розмірі 9 341,21 грн. Боржник сплатив 09 жовтня 2023 року суму виконавчого збору у розмірі 9 341,21 грн на рахунок Броварського ВДВС.
Таким чином сума виконавчого збору була двічі стягнута державним виконавцем з боржника, а повернута була лише в сумі 9 341,20 грн.
На думку скаржниці, оскільки боржник добровільно сплачував аліменти, у державного виконавця були відсутні законні підстави для стягнення виконавчого збору, а відтак такі дії вважає неправомірними.
У порядку автоматизованого розподілу справ між суддями скаргу передано на розгляд судді Гізатуліній Н.М.
Вирішуючи питання про прийняття скарги до розгляду суддя дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована процесуальними кодексами (ЦПК України, КАС України, ГПК України) та Законом України «Про виконавче провадження».
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, приватних виконавців про стягнення основної винагороди є окремими виконавчими документами.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Законом України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.
Відповідно до ст. 447-1 сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановленіЗаконом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому частиною 2 статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, приватного виконавця про стягнення основної винагороди, прийнятих під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у виконавця.
Подібні за змістом висновки про застосування норм права викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17, від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1034/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18, від 15 січня 2020 року, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21, тобто судова практика є сталою, змін не зазнавала, є обов'язковою для застосування судами нижчих юрисдикцій відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд встановивши, що предметом скарги ОСОБА_1 є дії державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрусенко Т.А. щодо стягнення виконавчого збору, дійшов висновку про те, що у відкритті провадження за скаргою слід відмовити, роз'яснивши ОСОБА_1 право на звернення з вказаними вимогами до адміністративного суду, в порядку передбаченому КАС України.
Керуючись ст. ст. 186, 447-1 ЦПК України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрусенко Тетяни Андріївни.
Роз'яснити скаржнику, що розгляд її скарги віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.М. Гізатуліна