Справа № 161/3463/25
Провадження № 2/161/1393/26
(ЗАОЧНЕ)
29 квітня 2026 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Присяжнюк Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Ващук В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення судових витрат. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що25 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №VO21G40000007101 та отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 176 750,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,0% річних та кінцевим терміном повернення 25 квітня 2026 року. 28 липня 2008 року до вказаного договору укладено додаткову угоду, згідно якої, кредит надавався у розмірі 38140,42 долари США зі сплатою відсотків - 1,17% на місяць. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Іпотечний договір №VO21G40000007101, предметом якого є житловий будинок загальною площею 175,80 кв.м., житловою площею 114,50 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
18 листопада 2013 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/16000/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 40 204,82 долари США (321 236 грн. 55 коп. за курсом НБУ). З цього рішення вбачається, що заборгованість за кредитним договором у повному обсязі виникла станом на 09 квітня 2013 року на підставі дострокової вимоги банку, з якої дати розпочав перебіг строку позовної давності, що закінчився 09 квітня 2016 року.
08 квітня 2019 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/15435/14-ц, зміненого постановою Волинського апеляційного суду від 09 липня 2019 року, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит №VO21G40000007101 від 25 квітня 2008 року у розмірі 39 908 доларів США 06 центів, що складається з: 37 181 долар США 87 центів заборгованість за кредитом; 2 726 доларів США 19 центів заборгованість по процентах; 7 307 грн. 21 коп. пеня.
Водночас, 28 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис за № 272, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , для погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 134 928,07 дол. США, що за курсом НБУ (28,27 грн) станом на 29 листопада 2018 року становить 3 814 288,22 грн., та витрати за вчинення виконавчого напису в розмірі 3 500,00 грн. При цьому, заявлена АТ КБ «ПриватБанк» сума включала: заборгованість за тілом кредиту 37 181,87 дол. США; заборгованість за відсотками 27 926,99 дол. США; заборгованість з комісії 5 852,22 дол. США; заборгованість з пені 63 966,99 дол. США.
Позивач вважає виконавчий напис таким, що вчинений з порушенням чинного законодавства, адже, нотаріус вчинив виконавчий напис з порушення визначеної законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, без повідомлення боржника про його вчинення та з пропуском строку встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат», а сама сума заборгованості визначена у виконавчому написі не була безспірною.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2025 року вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» надав відзив, у якому заперечив проти задоволення позову. Відповідач наполягав на відсутності підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки кредитний договір є чинним та заборгованість не погашена позивачкою, відповідно правомірно вимагає її погашення у визначеному в написі розмірі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. пояснень до суду не подала.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2025 року вирішено перейти від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику, повідомлення сторін до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.
Враховуючи строки подання процесуальних документів, які на момент ухвалення даного рішення сплинули та подання позивачем та відповідачем заяв про розгляд справи без участі сторін, суд вважає за можливе вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 28 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис за № 272, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , для погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 134 928,07 дол. США, що за курсом НБУ (28,27 грн) станом на 29 листопада 2018 року становить 3 814 288,22 грн., та витрати за вчинення виконавчого напису в розмірі 3 500,00 грн.
02 липня 2020 року Луцьким відділом ДВС у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису вчиненого 28 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі за №272.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (далі - Закон) та іншими актами законодавства України. Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону).
Згідно з положеннями статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до положень статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, а саме, пункту 1-1 Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.
Для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;
б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;
в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;
г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;
ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень-письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.
Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Однак, сам по собі цей факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Матеріали справи не містять доказів того, що письмова вимога про усунення порушення зобов'язань надсилалась за адресою або вручалась наручно ОСОБА_1 до вчинення виконавчого напису.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, повідомлення боржника нотаріусом щодо усунення порушення зобов'язань є обов'язковою процедурною умовою, недотримання якої є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Судом встановлено, що позивачці не було надіслано жодного повідомлення про усунення порушень ані від відповідача, ані від нотаріуса. Факт не виконання вимоги про направлення повідомлення-вимоги відповідачем у відзиві не спростовано. В свою чергу, копії матеріалів вчиненого виконавчого напису позивачка отримала з матеріалів виконавчого провадження №62442909, лише 24 жовтня 2024 року у відповідь на адвокатський запит надану відділом державної виконавчої служби.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи:
1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат».
Судом встановлено, що 08 квітня 2019 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області розглянувши справу №161/15435/14-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, було прийнято рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 в користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит №VO21G40000007101 від 25 квітня 2008 року в розмірі 39908 доларів США 06 центів, яка складається із: 37181 доларів США 87 центів заборгованість за кредитом; 2726 доларів США 19 центів заборгованість по процентах за користування кредитом та 7307 грн. 21 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
Тобто, вказаним рішенням суду встановлено значно менший розмір заборгованості ніж визначений приватним нотаріусом у вчиненому виконавчому написі трьома місяцями раніше, що свідчить про невідповідність встановленої суми заборгованості вимогам безспірності.
З встановлених судом обставин вбачається, що на момент вчинення виконавчого напису, тобто, 28 січня 2019 року між банком та позивачкою існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, адже справа №161/15435/14-ц, на той момент, перебувала на розгляді у Луцькому міськрайонному суді Волинської області та рішення у даній справі ухвалено лише 08 квітня 2019 року, тобто через більш ніж два місяці після вчинення оспорюваного виконавчого напису. Відтак, нотаріус вчинив виконавчий напис в той час, коли розмір заборгованості не лише оспорювався позивачкою, а й не був узгоджений між сторонами відповідним судовим рішенням.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року, справа №310/9293/15-ц, зазначено, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
За таких обставин, не встановлено безспірності суми заборгованості позивача перед відповідачем станом на день вчинення виконавчого напису та її дійсного розміру. Також, повідомлення боржника нотаріусом щодо усунення порушення зобов'язань і запобігання зверненню стягнення на його майно не відбулось, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі №645/1979/15-ц.
У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20 (провадження № 61-16834св21) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (справа №310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Отже, відповідач мав право нараховувати передбачені договором відсотки лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним, що знову ж таки свідчить про наявність спору щодо розміру заборгованості, в зв'язку з нарахованими відповідачем відсотками.
Вимога сплачувати винагороду (комісію) від суми виданого кредиту щомісяця, не відповідає нормам цивільного законодавства, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементом загального конституційного принципу верховенства права. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 р. №6-1746цс16.
Судом встановлено, що звернення кредитора до суду з позовом про дострокове стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору, відповідно на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Отже, з 09 квітня 2013 року пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості відповідач втратив право в подальшому нараховувати відсотки та комісію.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Крім того, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону від 30 березня 2020 № 540-ІХ) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин в Україні діяв безперервно з 12 березня 2020 по 30 червня 2023. Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні (введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022) перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану.
Судом встановлено, що позивачка дізналась про існування виконавчого напису та виконавчого провадження 24 жовтня 2024 року, з інформації надісланої органом державної виконавчої служби у відповідь на адвокатський запит. З огляду на зазначене, суд зазначає, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом не пропущений, зважаючи на зупинення його перебігу на період карантину та воєнного стану.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, N 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судам необхідно досліджувати кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (пункту 27 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не повинна бути поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у пункту 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в пункту 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в пункту 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як на одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Отже, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи ОСОБА_1 щодо вчинення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. виконавчого напису від 28.01.2019 року, що зареєстрований в реєстрі за №272, з порушенням вимог закону є обґрунтованими, у зв'язку з чим його слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
На підставі ст.ст. 15, 16, 18, 1050 ЦК України, ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений 28 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівно, зареєстрований в реєстрі за№ 272, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , для погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 134 928,07 дол. США, що за курсом НБУ (28,27 грн) станом на 29 листопада 2018 року становить 3 814 288,22 грн., та витрати за вчинення виконавчого напису в розмірі 3 500,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Луцького міськрайонного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 .
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д.
Третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, свідоцтво № 3938, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6/9.
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 29.04.2026.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК