Провадження № 11-кп/821/508/26 Справа № 705/918/23 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
06 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 квітня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.06.2026
В провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12021250000000279 щодо ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 321, ч. 2 ст. 255-1 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 231 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів.
17.04.2026 ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.06.2026.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просила скасувати, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання захисту про зміну запобіжного заходу не пов'язану з триманням під вартою, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у мінімальному розмірі.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що ризики наведені прокурором є не доведеними та перстами існувати.
Зазначає, що в провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області дане провадження перебуває з 06.12.2022, на стадії підготовчого судового провадження.
При прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 суд першої інстанції не взяв до уваги те, що він більше 10 років відбуває покарання, документи про стан здоров'я обвинуваченого, при цьому суд зазначив, що останній може отримувати належне лікування в умовах ізоляції від суспільства та не звернув уваги на те, що у ОСОБА_7 є ряд захворювань, які неможливо вилікувати в умовах позбавлення волі.
Вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід у вигляді застави з визначенням відповідного його розміру.
Обвинувачений ОСОБА_7 також не погодився з рішенням суду першої інстанції про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та подав апеляційну скаргу зміст якої в ході судового розгляду уточнив та просив обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді застави в мінімальному розмірі.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити з наведених в них підстав, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційних скарг та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційних скарг, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 до задоволення не підлягають з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 321, ч. 2 ст. 255-1 КК України, як в тому числі є умисним, відноситься до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, та за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.
Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
При цьому враховується, що обвинуваченому ОСОБА_7 ухвалою суду від 26.03.2026 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строк дії якого закінчується 24.04.2026.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, характер і обставини вчинення кримінальних правопорушень, відбуваючи покарання в місцях позбавлення волі, вчинив інші умисні злочини, пов'язані з незаконним обігом сильнодіючих лікарських та наркотичних засобів, надав оцінку особі останнього, відсутність міцних соціальних зв'язків, власного житла та майна, наявність громадянства іншої держави, стан здоров'я, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, має не зняті та не погашені судимості, його поведінку під час відбування покарання за попереднім вироком, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м'яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення у вчиненні в тому числі тяжких та особливо тяжких злочинів, так як він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Перевіряючи доведеність наявних ризиків, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 розуміючи тяжкість покарання яке йому загрожує у разі встановлення вини, може ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків по даному провадженню з метою зміни показів, враховуючи, що свідки в судовому засіданні не допитані, а суд приймає до уваги покази надані свідками під час судового розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Щодо визначення розміру застави, колегія суддів враховує положення ч. 4 ст. 183 КПК України, згідно яких суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 КК України.
Будь-яких виняткових обставин, які б дали підстави для визначення обвинуваченому застави стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів позбавлена можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційна скарга не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 .
Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів судової палати
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 квітня 2026 року про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.06.2025 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді