Провадження № 11-кп/821/294/26 Справа № 711/7088/25 Категорія: ч. 2 ст. 190 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
04 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження № 12025255330000071 від 15.01.2025 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 з доповненнями захисника ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Санкт-Петербург рф, українець, громадянин України, непрацевлаштований, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , судимий 25.07.2024 Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 4 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком в 1 рік 6 місяців,
засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України на 1 (один) рік позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.07.2024 та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його фактичного затримання.
До набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, у строк призначеного ОСОБА_7 покарання зараховано строк запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з 30.07.2025 із розрахунку, що три дні домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
У порядку ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів.
За цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи засудженим вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.07.2024 за ч. 4 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком в 1 рік 6 місяців, у невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків, в мережі Інтернет на платформі «ОЛХ» від свого імені виклав оголошення про продаж абонементу мережі «СпортЛайф», виданого на ім'я ОСОБА_10 , вказавши в оголошенні свій номер мобільного телефону НОМЕР_1 .
На таке оголошення 11.01.2025 відгукнулася ОСОБА_9 , написавши на платформі «ОЛХ» повідомлення з пропозицією про зустріч для придбання абонементу. У свою чергу ОСОБА_7 12.01.2025, при зустрічі, ввівши її в оману щодо своїх дійсних намірів, під приводом продажу та переоформлення абонементу, після оформлення всіх необхідних для цього документів у приміщенні спортивного клубу «СпортЛайф», переконав останню перерахувати грошові кошти в сумі 13 000 грн на його банківську картку АТ «Ацент-Банк» № НОМЕР_2 , відкриту на ім'я ОСОБА_7 , що потерпіла і зробила 12.01.2025 о 15:05 годині, перебуваючи у приміщенні спортивного клубу «СпортЛайф» за адресою: вул. Козацька 2, м. Черкаси, у присутності ОСОБА_7 , який одразу перевірив надходження коштів.
Отримавши вказані грошові кошти ОСОБА_7 13.01.2025 від переоформлення абонементу відмовився, вартість послуги переоформлення не оплатив, хоча це було обов'язковою умовою процедури та перестав виходити на зв'язок, заволодівши таким чином грошовими коштами потерпілої, якими розпорядився на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 13 000 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.10.2025 через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що під час судового розгляду свідок ОСОБА_11 вказувала на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 дійсно звертались до фітнес клубу «СпортЛайф» маючи на меті переоформити абонемент. При цьому власником абонементу був ОСОБА_7 , який оформив відповідні документи, встановлені умовами клубу.
За матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_9 перерахувала грошові кошти у розмірі 13000 грн на банківський рахунок, який належить ОСОБА_7 . Документи, які обвинувачений ОСОБА_7 надав свідку ОСОБА_11 для переоформлення абонементу, дійсно належали ОСОБА_7 . Тобто він запропонував придбати потерпілій абонемент, який дійсно йому належав.
Він не заперечує той факт, що потерпіла переказала на його банківський рахунок 13000 грн, з яких 10000 грн вартість - абонемента, після чого вони узгодили питання щодо переоформлення.
Звертає увагу на те, що 12.01.2025 він позичив товарищу 6000 грн, а наступного дня, у зв'язку із неповернення боргу в обумовлений строк, між ними відбулася бійка, після якої він виявив зникнення мобільного телефону.
Вказує, що свідок ОСОБА_11 зазначала, що 12.01.2025, після того, як центральний офіс клубу погодив зміну власника абонементу, вона намагалась зв'язатися з ОСОБА_7 , однак спочатку він не відповідав, а потім прийняв дзвінок і вона його проінформувала про погодження переоформлення, на що він повідомив, що переоформлення не буде і кошти йому не надходили. Таку розмову з ОСОБА_11 він заперечує, припускаючи, що невідома особа заволоділа втраченим ним телефоном та прийняла дзвінок від свідка замість нього, а сам він не відмовлявся від переоформлення абонементу. При цьому стверджує, що через тиждень телефонував на гарячу лінію «СпортЛайф», де йому повідомили, що зміна власника скасована, тому йому та ОСОБА_9 відповідну заяву на переоформлення треба подавати повторно.
Тож наполягає, що він не мав умислу на невиконання взятих на себе зобов'язань перед потерпілою з метою заволодіння її грошима, а висновки суду щодо цього вважає необгрунтованими. Наголошує, що надавши в борг своєму товаришу та не отримавши від нього кошти в обумовлений строк, він був змушений активно шукати боржника у зв'язку із відсутністю у нього необхідної суми для переоформлення абонементу. При цьому, після отримання необхідної суми для завершення переоформлення, він мав намір завершити переоформлення, однак на момент його звернення, клуб скасував таке переоформлення. За наведених обставин він очікував від потерпілої дзвінок з претензіями щодо виниклої ситуації, оскільки не мав можливості з нею зв'язатися.
Звертає увагу на те, що сторона захисту під час судового розгляду неодноразово вказувала на те, що у органу досудового розслідування був доступ до персональних даних його та потерпілої ОСОБА_9 , однак до моменту відкриття кримінального провадження до внесення обвинувального акта, пояснення щодо обставин події у нього відібрано не було. Фактично 30.07.2025 його затримано працівниками поліції, повідомлено про підозру та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 31.07.2025 - вручено обвинувальний акт. При цьому після відкриття матеріалів провадження, слідча запропонувала йому в протоколі допиту підозрюваного написати про те, що показання він надасть в суді, оскільки досудове розслідування було завершено.
Додатково вказує, що судом, призначаючи покарання, не враховано обставини, що його пом'якшують, а саме: повне добровільне відшкодування шкоди, вибачення перед потерпілою та примирення з нею, відсутність будь-яких претензій ОСОБА_9 до нього, його позитивну характеристику та законослухняну поведінку протягом іспитового строку, молодий вік та здатність до виправлення без ізоляції від суспільства.
До апеляційної скарги ОСОБА_7 його захисником ОСОБА_8 подані доповнення в яких конкретизована прохальна частина апеляційних вимог обвинуваченого та порушується питання про скасування вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.10.2025 з ухваленням нового вироку про визнання невинуватим ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 КК України у зв'язку із недоведеністю його вини.
В обгрунтування доповнень до апеляційної скарги обвинуваченого захисник зазначає про неналежне виконання захисником ОСОБА_12 обов'язків по захисту обвинуваченого. Зокрема, вказує на те, що захисник під час судового розгляду не порушував питання про визнання тих чи інших доказів недопустимими, не звертав увагу суду на протиріччя в показаннях свідка та потерпілої, не забезпечив проведення допиту особи, яка б підтвердила позицію сторони захисту щодо неможливості виконання обвинуваченим своїх зобов'язань перед потерпілою, натомість висловив позицію відмінну від позиції свого підзахисного, що є недопустимим та суперечить положенням ст. 46, 47 КПК України, п. 3 ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Наведене, на думку захисника, залишено поза увагою місцевим судом, який не здійснив дій для забезпечення дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_7 та не усунув наведених вище порушень.
Посилаючись на усталену практику ВС, зазначає, що незабезпечення обвинуваченому належного та ефективного захисту є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України.
Додатково вказує на те, що у зв'язку із неналежним виконанням попереднім захисником своїх обов'язків, стороною захисту місцевому суду не надано доказів, які б спростовували пред'явлене обвинувачення та доводили, що невиконання обвинуваченим певного зобов'язання було зумовлено іншими факторами. Тобто стороною захисту не забезпечено допит свідка, показання якого мають істотне значення для встановлення дійсних фактичних обставин провадження, на підтвердження намірів ОСОБА_7 про виконання зобов'язань перед потерпілою.
Узагальнюючи викладене захисником наголошується про необхідність повторного дослідження письмових та електронних доказів у кримінальному провадженні, допиту потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_11 , а також ОСОБА_13 , який не був допитаний місцевим судом.
Заслухавши суддю-доповідача, думки: обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляційну скаргу з доповненнями в повному обсязі; прокурора про відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту; потерпілої ОСОБА_9 , яка зазначила про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого, відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі і не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, якщо це не суперечитиме вимогам закону; перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів вважає, що вони до задоволення не належать, з огляду на таке.
Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, ґрунтуватись на всебічному, повному, об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Обвинувальний вирок ухвалюється лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений у його вчиненні винний.
Колегією суддів установлено, що висновок суду першої інстанції про доведеність пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 2 ст. 190 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх фактичних обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Місцевим судом, на виконання положень ст. 10, 22 КПК України, перевірено доводи сторони обвинувачення та захисту, створено необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження, їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків.
У суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 , заперечивши свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, показав, що на початку 2025 року він виклав на «ОЛХ» оголошення про продаж абонементу «СпортЛайф», на яке відгукнулася ОСОБА_9 . Наступного дня вони зустрілися в приміщенні «СпортЛайф», де почергово заповнили заяву на переоформлення абонементу, внісши в неї особисті дані, яку він підписав. Після чого в приміщенні спортивного клубу потерпіла переказала йому на картку 13000 грн, з яких 10000 грн - вартість абонемента, а 3000 грн його переоформлення. Про порядок і вартість переоформлення йому було відомо, оскільки він раніше так придбавав абонемент. Цього ж дня він позичити 6000-7000 грн своєму товаришу до ранку, переказавши кошти двома платежами. Після настання обумовленого часу для повернення позичених коштів, товариш перестав виходити на зв'язок, тому він почав нервувати, знайшов його ввечері та з приводу неповернення грошей між ними виникла сварка, відбулася бійка, після якої він близько 17 год виявив зникнення свого мобільного телефону. Про втрату телефону до поліції він не звертався. Через два дні він відновив втрачену сім-картку, а ще пізніше, можливо через тиждень, батько купив йому новий телефон. Заперечив факт телефонних розмов щодо переоформлення із менеджером «СпортЛайф» та потерпілою, з якою спілкувався лише один раз. Зазначив, що через тиждень телефонував на гарячу лінію «СпортЛайф», де йому повідомили, що переоформлення абонементу не відбулося. Він пояснював менеджеру, що втратив зв'язок з особою, на яку потрібно переоформити абонемент та попросив її дані, однак йому відмовили, зазначивши про необхідність написання нової заяви. Також вказав, що ОСОБА_9 він не писав на сайті «ОЛХ», оскільки не мав доступу до своєї електронної пошти і акаунту на ОЛХ, вхід до якого потребує підтвердження користувача за номером телефону. Крім того зазначив, що не повідомляв «СпортЛайф» про відмову від переоформлення. На запитання прокурора додав, що після відновлення сім-карти у нього в користуванні був той самий номер телефону, що вказаний в оголошенні на «ОЛХ». Пояснив, що фактично саме він мав сплатити 3000 грн через особистий кабінет в мобільному додатку або через термінал в приміщенні «СпортЛайф». При цьому одразу переоформлення він не оплачував, оскільки мав дочекатися погодження процедури і відповідного дзвінка від «СпортЛайф». Він не приходив особисто в «СпортЛайф» щоб поцікавитись, чи погодили переоформлення абонемента і фізичних перешкод для цього не мав. Визнав, що не вжив достатніх заходів для усунення наслідків ситуації з ОСОБА_9 та повернення їй коштів, однак запевнив, що не мав умислу заволодіти її грошима.
Незважаючи на зайняту обвинуваченим ОСОБА_7 позицію щодо невизнання факту заволодіння грошовими коштами потерпілої шляхом обману, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за обставин, встановлених та наведених у вироку суду першої інстанції, підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, перевіреними судом першої інстанції в їх сукупності, та наведеними у вироку доказами, зокрема, даними:
- показань потерпілої ОСОБА_9 про те, що 11.01.2025, побачивши на «ОЛХ» оголошення про продаж абонемента «СпортЛайф» преміум за 10000 грн з вартістю переоформлення в 3000 грн, вона о 23:19 год написала продавцю, підписаному англійськими літерами як ОСОБА_14 , на сайті повідомлення про бажання його придбати. Наступного дня продавець їй відповів і вони домовилися про зустріч у приміщенні «СпортЛайф» на Митниці, близько 14:30 год. При зустрічі вони з ОСОБА_7 домовились про придбання абонементу, звернулись до менеджера ОСОБА_11 , якій надали паспортні дані та заповнили по черзі бланк заяви про його переоформлення. Також менеджер перевіряла їхні дані в системі, чи є клієнтом клубу ОСОБА_7 і чи не є клієнтом потерпіла, що завадило б переоформленню. Підтвердила, що ОСОБА_7 підписав заяву, тобто надав згоду на переоформлення. Зазначила, що за послугу переоформлення потрібно було сплатити 3000 грн і менеджер повідомила, що така оплата має бути здійснена з акаунту ОСОБА_7 з мобільного телефону або в касі клубу. У зв'язку із тим, що вони звернулись в неділю, їм також пояснили, що переоформлення зробити можливо тільки в робочий день. У подальшому вона в приміщенні спортивного клубу за допомогою онлайн-банкінгу з карти Монобанк перерахувала ОСОБА_7 на надані ним реквізити кошти в сумі 13000 грн, з яких 10000 грн за абонемент, а 3000 грн за його переоформлення, надходження яких він підтвердив. Також вони домовилися чекати дзвінка від « ОСОБА_15 » щодо переоформлення, обговорили можливість зустрітися, у разі необхідності, наступного дня, однак про конкретний час не домовлялися. Наступного дня вона телефонувала в «СпортЛайф», де їй повідомили, що кошти за переоформлення абонемента не надходили. Після чого вона зателефонувала ОСОБА_7 , який підтвердив оплату вартості послуги і зазначив про необхідність зачекати, поки кошти надійдуть на рахунок клубу. Згодом вона знову телефонувала в «СпортЛайф», де їй повідомили про відсутність оплати. О 16:29 год їй передзвонили із спортивного клубу і повідомили, що отримали звернення від ОСОБА_7 про відмову від переоформлення абонемента. Після цього вона неодноразово дзвонила ОСОБА_7 , який не відповідав, а потім звернулася до менеджера «СпортЛайф» ОСОБА_11 , яка також намагалася з різних телефонів додзвонитися до обвинуваченого на три його відомі номери телефону, однак безрезультатно. Вона повідомляла менеджеру, що оплатила вартість абонементу і показувала квитанцію, однак їй повідомили, що у зв'язку із відмовою ОСОБА_7 від переоформлення, процедуру завершити не можливо. Додала, що будь-які письмові угоди вони не укладали і копію паспорта ОСОБА_7 їй не надавав, однак при заповненні заявки вона бачила його прізвище, такі ж відомості про отримувача були зазначені при переказі нею коштів. Також вказала, що через півроку ОСОБА_7 їй телефонував, просив забрати заяву з поліції, за що він поверне їй кошти та вибачався. Фактично гроші в сумі 14000 грн готівкою їй повернув батько ОСОБА_7 у присутності адвоката 16.08.2025, з яких 13000 грн - сплачених нею коштів та 1000 грн як компенсацію;
- показань свідка ОСОБА_11 про те, що у січні 2025 року вона проходила стажування на посаду менеджера у фітнес-клубі «СпортЛайф» по вул. Козацька 2 в м. Черкаси. У неділю 12.01.2025 до неї звернувся клієнт клубу ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо переоформлення абонемента. Пояснила, що у подібних випадках менеджер направляє відповідну заяву до центрального ІТ-відділу, опрацювання якої відбувається у робочі дні, тому вона попередила клієнтів, що процедура переоформлення фактично буде виконана після вихідних. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в її присутності особисто заповнили заяву на переоформлення, де зазначили відомості про себе, номер телефону, паспорті дані та причину переоформлення. Також ОСОБА_7 назвав їй номер телефону, за яким вона знайшла в системі його анкету з особистими даними. У подальшому вона зробила фото паспортів ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які разом із скан-копіями заяв направила до центрального ІТ-відділу. Зазначила, що клієнти мали дочекатись погодження переоформлення, після чого менеджер мала повідомити ОСОБА_7 про необхідність оплатити послугу. 13.01.2025 пообіді надійшло підтвердження на переоформлення абонемента, у зв'язку з чим вона декілька разів телефонувала ОСОБА_7 , який не відповідав і послуга залишалася неоплаченою. Увечері того ж дня до клубу прийшла ОСОБА_9 , в присутності якої вона знову намагалася з різних номерів додзвонитися до ОСОБА_7 , який не відповідав. В цей час ОСОБА_9 також писала та телефонувала ОСОБА_7 , однак безрезультатно. Зрештою, ОСОБА_7 відповів на один із її дзвінків, вона повідомила про погодження переоформлення та зазначила, що ОСОБА_9 в клубі чекає на абонемент, на що він відповів, що кошти йому не надходили, тому робити переоформлення вони не будуть. Від потерпілої їй відомо, що вона сплатила ОСОБА_7 кошти, на підтвердження чого вона показувала квитанцію. Зазначила, що основною умовою переоформлення абонемента є оплата послуги, без чого менеджер не може передати абонемент іншій особі, при цьому додаткових заяв писати не потрібно. Також додала, що інформація про платність послуги переоформлення та її вартість була вказана в заяві. Така послуга мала бути оплачена через мобільний додаток клієнта або через термінал безпосередньо у приміщенні клубу, при цьому хто саме оплатить послугу, клієнти домовляються між собою. Фактичним підтвердженням оплати є чек терміналу або банківська квитанція, якщо оплата здійснена через додаток, оплата також автоматично відображається в електронній системі клубу;
- протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 14.01.2025, згідно якого ОСОБА_9 заявила про те, що 12.01.2025, попередньо домовившись з ОСОБА_7 про продаж абонементу "СпортЛайф", вона перерахувала на його картку 13000 грн за вартість абонементу та послуг його переоформлення, однак ОСОБА_7 скасував переоформлення і на зв'язок не вийшов;
- протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознимками від 17.01.2025 з додатком у виді довідки, згідно яких ОСОБА_11 , за характерними рисами обличчя та зачіскою, впізнала ОСОБА_7 (фото № 3) як особу, яка була присутня при переоформленні абонементу «СпортЛайф»;
- протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 17.07.2025, згідно якого, на підставі ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.05.2025, в приміщенні АТ «Акцент-Банк», розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Батумська 11, вилучено оптичний диск з інформацією про банківський рахунок НОМЕР_3 , відкритий в АТ «Акцент-Банк» на ім'я ОСОБА_7 та рух коштів по ньому;
- протоколу огляду предмета від 21.07.2025 - оптичного диску, вилученого 17.07.2025 за результатом тимчасового доступу до речей і документів, згідно якого установлено, що за заявою ОСОБА_7 на його ім'я відкрито банківський рахунок НОМЕР_3 в АТ «Акцент-Банк». При відкритті рахунку особа ОСОБА_7 підтверджена реєстраційним номером облікової картки платника податків та паспортом громадянина України. З інформації щодо руху коштів по рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_7 , вбачається отримання 12.01.2025 о 15:05 год переказу коштів з MONODirect\KYIV\UA на картку НОМЕР_4 в сумі 13000 грн. 12.01.2025 на вказану картку надійшов ще один переказ коштів, а іншими 5 операціями переказано кошти з рахунку на інші банківські картки. 13.01.2025 з картки здійснено 6 переказів, а на картку отримано 2 перекази коштів. Також за період 12-13.01.2025 здійснено розрахунки в магазинах та за послуги таксі, а 12.01.2025 вхід на рахунок здійснено з ІР-адреси НОМЕР_5 , яку обслуговує ТОВ «Маклаут-Інвест» м. Черкаси;
- протоколу огляду предмета від 29.07.2025 - оптичного носія інформації з відеозаписами камер спостереження фітнес-клубу «СпортЛайф», згідно якого 12.01.2025 до службового приміщення робочих місць менеджерів клубу «СпортЛайф» о 14:56 год зайшли ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , де остання отримала від менеджера ОСОБА_11 заяву на переоформлення абонементу, в яку спочатку сама внесла особисті дані, а потім передала ОСОБА_7 , який також її заповнив. У подальшому така заява передана менеджеру ОСОБА_11 , після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вийшли до рецепції спортклубу, де певний час спілкувалися між собою, тримаючи в руках у полі зору один одного свої мобільні телефони, а в 15:05 год залишили приміщення спортивного клубу;
- копій фотозображень знімків екрану мобільного телефону потерпілої ОСОБА_9 , якими зафіксовано скріншоти зображень картки мережі фітнес-клубів «СпортЛайф» преміум № ЧКМ0074540 строком дії до 20.11.2025, доступ: ОСОБА_16 ;
- копії платіжної квитанції № НРНР-А9ЕС-КР48-19ТВ від 12.01.2025, згідно якої ОСОБА_9 12.01.2025 о 15:05 год з платіжної карти НОМЕР_6 здійснила переказ 13000 грн на платіжну карту НОМЕР_2 ОСОБА_7 . Час переказу коштів відповідає часу їх отримання ОСОБА_7 , встановленому за результатами тимчасового доступу до відомостей по його рахунку;
- копій фотозображень знімків екрану мобільного телефону (скріншотів) потерпілої ОСОБА_9 щодо здійснених нею 13.01.2025 дзвінків абоненту «Илья спорт лайф» на номер НОМЕР_1 . Установлено, що 13.01.2025 потерпіла о 14:52 год здійснила один вихідний дзвінок вказаному абоненту, після чого також дзвонила абоненту «Марина спортлайф». Інші 5 викликів потерпілої о 16:31, 16:37, 16:41, 16:57, 18:56 год скасовані абонентом «Илья спорт лайф».
Наведені докази колегія суддів визнає належними, допустимими, достатніми та такими, що поза розумним сумнівом підтверджують винуватість ОСОБА_7 у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, а апеляційні вимоги сторони захисту, таких висновків не спростовують.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого фактично зводяться про відсутність у нього умислу на заволодіння коштами потерпілої ОСОБА_9 без наміру виконувати взяті на себе зобов'язання та наявність між ними цивільно-правових відносин, були предметом перевірки та оцінки судом першої інстанції, з якою погоджується і колегія суддів зазначаючи про таке.
Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винуватою особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.
Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом, корисливим мотивом та метою.
Зміст прямого умислу утворюють два моменти - інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний мотив визначається усвідомленням суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачання суспільно небезпечних наслідків, в той час як вольовий - бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, які передбачаються винуватою особою.
Вчиняючи шахрайство, винувата особа цілком усвідомлює суспільну небезпечність самого діяння, тобто фактичну сторону діяння та його суспільне значення, усвідомлює об'єкт та предмет злочину, цінність матеріальних благ та інших предметів спеціального призначення, усвідомлює спосіб вчинення злочину, той факт, що свідомо вводить потерпілого в оману шляхом обману чи зловживання довірою, що останній лише зовнішньо добровільно передає їй предмет злочину, тоді як фактично ця воля потерпілого є фіктивною, усвідомлює факт заволодіння майном, правом на майно чи предметами спеціального призначення.
Таким чином об'єктивна та суб'єктивна сторона шахрайства, як конкретного акту вольової поведінки суб'єкта злочину, знаходяться у тісному взаємозв'язку та взаємообумовленості. Вчинюване шляхом обману чи зловживання довірою заволодіння майном, правом на майно, предметами спеціального призначення є свідомим та вольовим діянням, яке обумовлено потребами, інтересами винуватої особи, прагненням досягнення конкретного результату свідомо вибраним шляхом.
Згідно усталеної практики, відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, необхідно виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винувата особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов'язання - не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов'язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, йдеться про шахрайство.
Існування між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині або без такого, саме собою не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.
Тобто принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема, й беручи на себе при цьому певні зобов'язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.
Установлено, що ОСОБА_7 в мережі Інтернет на платформі «ОЛХ» виклав оголошення про продаж абонементу мережі «СпортЛайф», виданого на його ім'я, на яке 11.01.2025 відгукнулась ОСОБА_9 , повідомивши про намір придбання такого абонементу. 12.01.2025 після досягнення домовленості між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо умов продажу та після оформлення необхідних документів для переоформлення абонементу у приміщенні спортивного клубу «СпортЛайф» і до його погодження, потерпіла перерахувала на банківську картку ОСОБА_7 13000 грн, з яких 10000 грн сама вартість абонементу, а 3000 грн - вартість його переоформлення. Наведене не заперечується обвинуваченим ОСОБА_7 та підтверджено показаннями потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_11 , відомостями про переказ потерпілою коштів та їх надходження на рахунок ОСОБА_7 , даними відеозаписів камер спростереження про перебування ОСОБА_7 та потерпілої в приміщенні «СпортЛайф», фото з екрану мобільного телефону ОСОБА_9 , якими зафіксовано скріншоти зображень картки мережі фітнес-клубів «СпортЛайф» преміум № ЧКМ0074540, отриманих від ОСОБА_7 .
У подальшому, отримавши грошові кошти від потерпілої, ОСОБА_7 13.01.2025 від переоформлення абонементу відмовився, вартість послуги переоформлення не оплатив, хоча це було обов'язковою умовою процедури та перестав виходити на зв'язок, заволодівши таким чином грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 у сумі 13000 грн.
Незважаючи на те, що такі обставини заперечуються обвинуваченим ОСОБА_7 , вони підтверджені показаннями потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_11 , які є логічними, послідовними, не містять суперечностей між собою та узгоджуються з іншими доказами, у тому числі скріншотами з телефону потерпілої щодо здійснення дзвінків ОСОБА_7 , які ним були відхилені.
На наявність в діях ОСОБА_7 умислу на невиконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати послуги переоформлення, що є обов'язковою умовою процедури набуття потерпілою ОСОБА_9 абонементу «СпортЛайф» та заволодіння у такий спосіб коштами потерпілої, сплаченими за сам абонемент та його переоформлення, вказує таке.
ОСОБА_7 , отримавши 12.01.2025 від потерпілої ОСОБА_9 13000 грн, як плату за абонемент та його переоформлення, розпорядився ними на власний розсуд, про що свідчать здійснені ним 12 та 13.01.2025 грошові перекази з його картки. У подальшому, розуміючи порядок переоформлення, який йому був відомий особисто та роз'яснений менеджером «СпортЛайф» ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , усвідомлюючи залежність оформлення на потерпілу абонементу від оплати послуг переоформлення з особистого акаунту ОСОБА_7 або в касі «СпортЛайф» та, достеменно знаючи про перерахунок на його рахунок потерпілою 12.01.2025 3000 грн за таке переоформлення, не вчинив будь-яких дій, спрямованих на здійснення оплати переоформлення, що є обов'язковим за правилами клубу, а у подальшому уникав спілкування з потерпілою щодо виконання взятих на себе зобов'язань.
Фактичне укладання між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 правочину щодо купівлі-продажу абонементу без наміру обвинуваченого виконати всі необхідні з його боку дії для завершення процедури переоформлення абонементу, які є обов'язковими за правилами «СпортЛайф» і про які останньому було достеменно відомо, та подальше неповернення грошових коштів потерпілій при виникненні об'єктивних причин неможливого виконання взятих на себе зобов'язань, свідчить про вчинення ОСОБА_7 заволодіння майном потерпілої шляхом введення її в оману щодо своїх дійсних намірів.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що на відсутність намірів обвинуваченого закінчити процедуру переоформлення абонементу шляхом здійснення ним особисто дій по сплаті послуг за таке переоформлення, наслідком чого ОСОБА_9 набула б права власності на такий абонемент, вартість якого з переоформленням вже була оплачена останньою, вказує невчинення ОСОБА_7 будь-яких активних дій, спрямованих на оплату ним послуги переоформлення та невжиття ним доступних заходів для повідомлення адміністрації клубу та потерпілій про затримку в здійсненні взятого на себе зобов'язання. З показань потерпілої ОСОБА_9 встановлено, що вдень 13.01.2025, до її безпосереднього прибуття в «СпортЛайф», ОСОБА_7 в телефонній розмові, запевни її про сплату 3000 грн за переоформлення і радив зачекати зарахування коштів, що, за його словами, вимагало певного часу. Натомість, на момент прибуття ОСОБА_9 13.01.2025 в «СпортЛайф» по факту отриманої інформації про сплату за переоформлення, ОСОБА_7 у телефонній розмові з менеджером ОСОБА_11 , повідомив про скасування процедури переоформлення абонементу через ненадходження йому коштів від ОСОБА_9 , незважаючи на те, що надходження таких коштів 12.01.2025 на рахунок ним не заперечується і підтверджено, у тому числі, даними про переказ потерпілою грошових коштів в обумовленій сумі та про рух грошових коштів на рахунку обвинуваченого.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що він не здійснив оплату переоформлення оскільки очікував погодження від « ОСОБА_15 », однак менеджер йому не зателефонував, колегія суддів визнає необгрунтованими, оскільки як встановлено з показань свідка ОСОБА_11 - адміністратора « ОСОБА_15 » вона 13.01.2026 в телефонному режимі повідомляла ОСОБА_7 про погодження процедури перереєстрації, на що отримала відповідь про скасування перереєстрації через ненадходження коштів від ОСОБА_9 , що, з огляду на наявні в матеріалах кримінального провадження докази, не відповідало дійсності, оскільки вже станом на 15:05 12.01.2025 обумовлена сума вже була зарахована на рахунок обвинуваченого.
Доводи ОСОБА_7 про те, що внаслідок втрати близько 17 год 13.01.2025 мобільного телефону він втратив контакти з потерпілою, тому не міг з нею зв'язатися і повідомити про затримку в переоформленні, у тому числі у зв'язку із халатними діями працівників «СпортЛайф», які його не сповістили про погодження процедури переоформлення, колегія суддів визнає непереконливими та такими, що не узгоджуються із показаннями потерпілої ОСОБА_9 про те, що станом 13.01.2025, до її прибуття в клуб, в телефоній розмові з ОСОБА_7 він підтвердив оплату переоформлення, а також показаннями свідка ОСОБА_11 про те, що 13.01.2025, на момент прибуття в клуб потерпілої, вона особисто сповістила обвинуваченого про погодження процедури переоформлення та отримала від останнього повідомлення про скасування такої процедури. Заперечення таких телефонних розмов ОСОБА_7 , будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджені і спростовуються наведеними вище показаннями потерпілої та свідка, а також даними скриншотів з телефону потерпілої щодо здійснення дзвінків обвинуваченому.
У будь-якому разі втрата мобільного телефону ОСОБА_7 не вплинула на його можливість оплати послуг переоформлення та завершення відповідної процедури, що не потребувало фізичної присутності потерпілої ОСОБА_9 , адже він міг виконати необхідні дії через мобільний додаток або в приміщенні спортивного клубу.
Посилання обвинуваченого про те, що він телефонував на гарячу лінію «СпортЛайф» і намагався отримати дані потерпілої, для того, щоб з нею зв'язатися, однак йому було відмовлено з посиланням на конфіденційну інформацію, в даному випадку є недоречними, оскільки обвинувачений не був позбавлений можливості безпосередньо з'явитися в приміщення «СпортЛайф» для урегулювання ситації, що склалася, розуміючи, що потерпілою ним сплачено кошти за абонемент, переоформлення якого не відбулося, оскільки ним не вчинено дій, які є обов'язковими для завершення такої процедури.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що внаслідок позичання ОСОБА_7 12.01.2025 грошей він не мав необхідної суми для переоформлення абонементу, суперечать показанням обвинуваченого, даним під час судового розгляду про те, що надана позика товаришу не вплинула на його матеріальну спроможність сплатити 3000 грн за переоформлення абонементу.
Будь-яких об'єктивних причин, які б завадили обвинуваченому ОСОБА_7 завершити процедуру переоформлення абонементу на потерпілу, під час судового та апеляційного розгляду не встановлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 посилається на те, що до внесення обвинувального акта у нього не відбирали пояснення щодо обставин справи, а в протоколі його допиту, на пропозицію слідчої, він написав, що буде давати показання в суді, однак не мотивує, до яких порушень такі обставини призвели. Наразі колегією суддів не встановлено, що наведене будь-яким чином звузило права обвинуваченого ОСОБА_7 і вплинуло на встановення дійсних обставин кримінального провадження, з урахуванням того, що останній безпосередньо допитаний судом першої інстанції, та будь-яким чином не був обмежений в реалізації прав, передбачених ст. 42 КПК України.
З огляду на наведене, колегією суддів під час апеляційного перегляду судового рішення щодо ОСОБА_7 не встановлено обставин, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції та наявність підстав для закриття кримінального провадження, про що в апеляційній скарзі порушує питання сторона захисту.
Доводи захисника ОСОБА_8 , викладені ним в доповненнях до апеляційної скарги обвинуваченого, щодо здійснення неналежного правового захисту обвинуваченого ОСОБА_7 , мають лише узагальнений характер і не містять конкретизованих обґрунтувань з цього приводу.
Тим не менш, перевіривши в межах апеляційної скарги вказані доводи, колегія суддів визнає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КПК України, захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.
Ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов'язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захист ОСОБА_7 , на підставі договору про надання правничої допомоги № 146 від 31.07.2025, під час розгляду справи судом першої інстанції здійснював адвокат ОСОБА_17 . Під час судового розгляду обвинувачений жодних доводів щодо неефективного або неналежного здійснення захисту захисником ОСОБА_17 не висловлював, від послуг цього захисника не відмовлявся, на якість юридичних послуг не скаржився і не порушував перед судом питання про залучення іншого захисника, у тому числі для здійснення захисту за призначенням.
Об'єктивних даних про неналежне виконання захисником професійних обов'язків адвоката, зайняття ним у справі позиції на погіршення становища підзахисного та всупереч його волі, надання «теоретичної й ілюзорної» допомоги замість «практичної й ефективної», яке би могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_7 , передбачених ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК України, матеріали кримінального провадження не містять.
Доводи про те, що ОСОБА_17 не ставив питання про визнання тих чи інших доказів недопустимими, не звертав увагу суду на протиріччя в показаннях свідка та потерпілої є недоречними, оскільки сам захисник ОСОБА_8 про невідповідність доказів, покладених в основу обвинувального вироку, критеріям належності та допустимості, істотні протиріччя в показаннях свідка та потерпілої, які впливають на встановлені фактичні обставини провадження, ні в доповненнях до апеляційної скарги обвинуваченого, а ні під час апеляційного розгляду не заявляв.
Посилання ОСОБА_8 на те, що захисник ОСОБА_17 не забезпечив проведення допиту в якості свідка особи, яка б підтвердила позицію сторони захисту щодо неможливості виконання обвинуваченим своїх зобов'язань перед потерпілою, зокрема ОСОБА_13 , колегія суддів не приймає до уваги, мотивуючи це тим, що, як вбачається з пояснень захисника ОСОБА_8 , така особа не володіє даними, які мають значення для розгляду кримінального провадження, а може підтвердити виключно відсутність у ОСОБА_7 мобільного телефону, що не спростовує наявність у нього умислу на здійснення шахрайства щодо потерпілої.
Позиції Верховного Суду в постановах від 13.02.2018 (справа № 425/915/16-к), від 13.03.2018 (справа № 360/2367/16-к), від 08.11.2018 (справа № 489/3209-16-к), від 21.06.2018 (справа № 748/1061/16-к), на які посилається захисник ОСОБА_8 на підтвердження порушення права на захист обвинуваченого, не підлягають застосуванню в цьому кримінальному провадженні, оскільки в них констатовано про порушення захисником ст. 46, 47 КПК України, ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про адвокатуру», а саме зайняття адвокатом позиції на погіршення становища підзахисного та всупереч його волі, чого в цьому кримінальному провадженні не встановлено.
Зазначається, що сформульована стороною захисту позиція по захисту ОСОБА_7 під час судового розгляду судом першої інстанції і апеляційні вимоги самого обвинуваченого, з огляду на апеляційну скаргу, залишаються незмінними.
За клопотанням учасників судового провадження відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Захисник в доповненнях до апеляційної скарго обвинуваченого просив повторно дослідити обставини встановлені під час кримінального провадження, шляхом допиту потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_11 , дослідження письмових та електронних доказів.
Разом з цим обґрунтування такого повторного дослідження доказів стороною захисту фактично зводиться до необхідності надання їм апеляційним судом іншої юридичної оцінки.
Оскільки передбачених законом підстав для повторного дослідження доказів у даному кримінальному провадженні стороною захисту не наведено, а колегією суддів не встановлено неповноти або порушень в дослідженні та допиті доказів, потерпілої та свідка, у задоволенні відповідного клопотання відмовлено, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду про те, що сам по собі факт непогодження з висновками суду першої інстанції не є підставою для повторного дослідження доказів.
Також захисник просить допитати як свідка ОСОБА_13 , однак з матеріалів кримінального провадження вбачається, що про його допит учасниками судового провадження не порушувалось питання під час розгляду в суді першої інстанції. В обгрунтування допиту свідка захисник посилається на те, що він може підтвердити об'єктивну наявність обставин, що унеможливоювали виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань, через зникнення телефону ОСОБА_7 , однак наведене будь-яким чином не впливає на обставини, які підлягають встановленню в цьому кримінальному провадженні і не дає підстав колегії суддів вийти за межі ч. 3 ст. 404 КПК України.
Звертається увага на те, що за відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК України, у суду апеляційної інстанції не виникає обов'язку досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Вирішуючи питання про відповідність призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів виходить з вимог ст. 65 КК України про те, що воно призначається враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, яке, згідно ч. 2 ст. 50 КК України, має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначено з порушеннями визначених законом загальних засад.
Як убачається з вироку, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 , місцевий суд, на виконання загальних засад його призначення та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за умисний тяжкий злочин проти власності, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, вчинивши злочин в цьому провадженні у період іспитового строку за попереднім вироком, має молодий вік та постійне місце проживання, на спеціалізованих обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є особою працезданого віку, однак офіційно не працевлаштований, офіційного джерела доходу не має, вину у вчиненому не визнав, при невстановленні обставин, що пом'якшують покарання та відсутності обставин, що його обтяжує, і обгрунтовано призначив покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений ч. 2 ст. 63 КК України.
З урахуванням того, що ОСОБА_7 у даному провадженні вчинив злочин під час відбування покарання у виді 5 років позбавлення волі із звільненням від його відбування з випробуванням за вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.07.2024, остаточне покарання йому призначено на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання.
На переконання суду апеляційної інстанції, за наведених вище обставин, призначене ОСОБА_7 покарання в межах передбачених санкцією ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі, а також остаточне покарання, призначене за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, є справедливим, таким, що відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для призначення ОСОБА_7 іншого за видом покарання, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України або із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Даних про наявність обставин, що додатково можуть бути визнані пом'якшуючими покарання обвинуваченого, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.
Підстави вважати, що обвинувачений за станом здоров'я позбавлений можливості відбувати призначене йому покарання у виді позбавлення волі, відсутні.
В апеляційній скарзі обвинувачений, в обгрунтування пом'якшення призначеного йому покарання, посилається на відшкодування заподіяної потерпілій ОСОБА_9 шкоди та відсутність будь-яких претензій до нього, що також підтверджено останньою під час судового та апеляційного розгляду. Разом із цим наведене, з урахуваннм встановлених та наведених обставин, не дає підстав стверджувати, що призначене місцевим судом ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 190 КК України не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі останнього внаслідок надмірної суворості, враховуючи, що менш суворий вид покарання у виді штрафу або обмеження волі буде недостатнім, не дієвим для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів визнає необгрунтованими твердження обвинуваченого щодо неврахування судом при призначенні покарання його позитивних характеристик, враховуючи, що в матеріалах кримінального провадження наявна довідка-характеристика про місце проживання ОСОБА_7 з посиланням на його притягнення до кримінальної відповідальності, за відсутності інших даних про особу обвинуваченого, як і б могли бути оцінені в позитивному руслі.
Молодий вік ОСОБА_7 , на який він посилається, з урахуванням інших обставин, врахований судом при призначенні покарання, яке визначено у мінімальному розмірі позбавлення волі, як і була оцінена неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, про що міститься посилання у вироку.
Як зазначалось вище, ОСОБА_7 вчинив злочин в цьому кримінальному провадженні під час відбування покарання у виді позбавлення волі із звільненням з випробуванням, що призвело до призначення йому остаточного покарання за сукупністю вироків, що спростовує посилання обвинуваченого на його законослухняну поведінку протягом іспитового строку.
У зв'язку із тим, що колегія суддів погоджується із призначеним ОСОБА_7 остаточним покаранням у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі, зазначається про відсутність передумов для застосування щодо нього положень ст. 75 КК України, за якими таке звільнення можливе лише при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Більш того, аналіз ч. 3 ст. 78 КК України та усталеної судової практики свідчить про те, що вчинення особою під час іспитового строку нового злочину, має розцінюватися як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, що дає підстави для призначення остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України, у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, під час апеляційного перегляду не виявлено.
Ураховуючи зазначене, підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту, зміни чи скасування вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.10.2025, в тому числі у зв'язку із необхідністю закриття кримінального провадження, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, п. 1 ч. 1 ст. 407, ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати
Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 з доповненнями захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців у порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.
Головуючий
Судді