Провадження № 11-кп/821/501/26 Справа № 712/7492/24 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
06 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 12.06.2026 включно
В провадженні Соснівського районного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 1202125101000007 від 01.01.2021 щодо ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявила клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів.
14.04.2026 ухвалою Соснівського районного суду Черкаської області клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 12.06.2026 включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просив скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити в повному обсязі у задоволенні клопотання прокурора, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, розглянути питання про можливість визначення застави, задовольнити клопотання захисту про зміну запобіжного заходу не пов'язану з триманням під вартою. Зобов'язати Філію ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській області та Кіровоградській області забезпечити проведення судово-медичної експертизи стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 .
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що судом першої інстанції не надано повної оцінки доказам та аргументам сторони захисті, Фактичні обставини, які викладені у клопотанні сторони обвинувачення не підтверджується доказами, а тому застосування самого найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованим.
Ризики наведені у клопотання прокурора є недоведеними. На сьогоднішній день ОСОБА_7 має серйозні проблеми зі здоров'ям та потребує відповідного лікування.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити з наведених в ній підстав, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги та вважала, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.
Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,3 ч.1 ст. 177 КПК України.
З виділених матеріалів кримінального провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції не завершено судове слідство.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, характер і обставини вчинення кримінального правопорушення, надав оцінку особі останнього, відсутність міцних соціальних зв'язків, стан здоров'я, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м'яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, так як він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків.
Перевіряючи доведеність наявних ризиків, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 розуміючи тяжкість покарання яке йому загрожує у разі встановлення вини, може ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків по даному провадженню з метою зміни показів, з якими проживає в одному місці, враховуючи, що свідки в судовому засіданні не допитані, а суд приймає до уваги покази надані свідками під час судового розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, врахувавши положення ч. 4 ст. 183 КПК України, згідно яких суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів позбавлена можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційна скарга не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 .
Також в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 оскаржує ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.04.2026 в частині відмови у задоволенні клопотання захисника про зобов'язання Філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській області та Кіровоградській області забезпечити проведення судово-медичної експертизи стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 .
Згідно з ч. 1 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 392 КПК передбачено, що ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Таким чином, положеннями кримінального процесуального закону не передбачено можливості окремого оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зобов'язання забезпечення проведення судово-медичної експертизи стану здоров'я, постановленої під час судового провадження до ухвалення судового рішення, передбаченого ч. 1 ст. 392 КПК України. Водночас заперечення на таку ухвалу, відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК, можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 цієї статті.
Тобто захисник ОСОБА_8 також оскаржує ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.04.2026 в частині, яка не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку.
За усталеної практики Верховного Суду, якщо після відкриття апеляційного провадження буде встановлено, що воно відкрите за апеляційною скаргою на рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.
За наведених обставин, оскільки апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 була прийнята до розгляду в повному обсязі помилково, тому колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в частині оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні клопотання захисника про зобов'язання Філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській області та Кіровоградській області забезпечити проведення судово-медичної експертизи стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , підлягає закриттю.
Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів судової палати
Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2026 року про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 12.06.2026 включно, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.04.2026 в частині відмови у задоволенні клопотання захисника про зобов'язання Філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській області та Кіровоградській області забезпечити проведення судово-медичної експертизи стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки в цій частині судове рішення окремому оскарження не підлягає.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді