Номер провадження 22-ц/821/932/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/12930/25 Категорія: 301030300 Пономар В.О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
05 травня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіКарпенко О. В., Василенко Л.І.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.02.2026 (суддя в суді першої інстанції Пономар В. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на його частки,
у вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок з прибудовами літ. А-1, а, а (1), загальною площею 124,9 кв.м., житловою площею 46,5 кв.м., літню кухню-сарай Б, погріб В, огорожу 1, 2, 4 вимощення 1 та земельну ділянку кадастровий номер 7110136700:04:009:0089 за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на частки вищевказаного нерухомого майна, а також визнати за ОСОБА_2 право власності на частки земельної ділянки кадастровий номер 7110136700:04:009:0089 за адресою АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.05.2011, який розірвано рішенням суду від 24.02.2025.
Під час перебування у шлюбі, за договором купівлі-продажу від 08.04.2016 сторонами придбано житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,0381 за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , але оскільки майно набуте шлюбі за спільні кошти, позивач вважає, що воно є спільним сумісним майном подружжя, а тому він має право власності на його частку.
Оскільки відповідач заперечує проти цього та вважає придбане майно є її особистою приватною власністю, тому позивач змушений звернутися до суду із вказаним позовом.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.02.2026 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано спільним майном подружжя житловий будинок з прибудовами літ. А-1, а, а (1), загальною площею 124,9 кв.м., житловою площею 46,5 кв.м., літню кухню-сарай Б, погріб В, огорожу 1, 2, 4, вимощення 1 за адресою за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частки житлового будинку з прибудовами літ. А-1, а, а (1), загальною площею 124,9 кв.м., житловою площею 46,5 кв.м., літню кухню-сарай Б, погріб В, огорожу 1, 2, 4, вимощення 1, а також на частки земельої ділянки кадастровий номер 7110136700:04:009:0089, які розташовані за адресою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов'язані зі сплати судового збору в розмірі 9 355 грн. 50 коп.
Рішення суду обґрунтовано тим, що набуття будинку з надвірними спорудами у шлюбі за відплатним договором з наявністю нотаріально посвідченої згоди позивача із зазначенням про спільність коштів і набуття у майна у спільну сумісну власність підтверджує доводи позовної заяви про те, що таке майно є спільною сумісною власністю. Відповідач таких доказів не спростувала жодними належними та допустимими доказами.
Крім того, суд врахував, що сторони не надали суду належних доказів, що реконструкція будинку здійснювалася за особисті кошти позивача чи відповідача, що унеможливило суду встановити розмір фактичного внеску кожного з подружжя у реконструкцію будинку та дійти до висновку про зміну правового режиму майна для визначення нерівних часток подружжя.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання об'єктом права спільної сумісної власності майна земельної ділянки, суд врахував, що спірна земельна ділянка була передана відповідачці в 2016 році, тому за загальним правилом вона є особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Разом з тим, судом враховано, що під час поділу житлового будинку між колишнім подружжям, правовий режим земельної ділянки не може розглядатися ізольовано від правового режиму розташованого на ній житлового будинку, тому визнав, що до позивача переходить право власності на земельну ділянку, що відповідає його частці у праві власності на будинок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.02.2026 як незаконне, ухвалене без з'ясування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права. Просить ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що спірний будинок, який був придбаний сторонами у справі не може бути віднесений до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, оскільки таке майно було придбано за кошти відповідача, отримані від продажу спадкового майна, набутого ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначено, що під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу будинку, ОСОБА_1 не було нотаріусом роз'яснено право на обрання особливого правового режиму майна, зокрема можливості зазначити в тексті договору, що житло купується за її особисті кошти, отримані від продажу спадщини.
Крім того, судом не враховано, що фінансування реконструкції житлового будинку було здійснено виключно за особисті кошти відповідача, які залишилися від продажу спадкового майна, що виключає залучення спільних коштів подружжя, витрачених на реконструкцію будинку. Суд, встановивши факт отримання відповідачем коштів, не дослідив співвідношення вартості відчуженого та придбаного майна та не надав оцінки можливості використання залишку цих коштів для проведення реконструкції будинку, тому вважає, що суд не надав належної оцінки доказам та наявним матеріалам справи, ухваливши помилкове рішення про часткове задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Вказано, що перед укладенням договору купівлі-продажу спірного будинку, нотаріусом було повністю роз'яснено зміст договору та його наслідки. Наявність в договорі письмової згоди ОСОБА_2 на укладення такого договору свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність. Дана обставина судом була обґрунтовано врахована під час ухвалення рішення, тому таке рішення є законним.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.05.2011, який розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.02.2025, що набрало законної сили, про що свідчить копія судового рішення (а.с. 8-9).
Приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 18.07.2008 у м. Черкаси посвідчено заповіт, складений ОСОБА_3 , згідно із яким ОСОБА_1 призначено спадкоємцем усього належному йому майна.
На підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 відповідачка набула у власність на 13/25 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 , яку 08.04.2016 відчужила ОСОБА_4 за 120 000 грн. на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 62).
Також 08.04.2016 ОСОБА_1 продала ОСОБА_4 за 110 000 грн. 12/25 частки вказаного будинку, належної на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с. 63) та земельну ділянку за 103 000 грн. (а.с. 64), розташовану за адресою АДРЕСА_2 .
08.04.2016 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Романій Н. В., за відповідачкою зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу будинок придбано за 150 000 грн. (а.с. 65).
Згідно з нотаріально посвідченою заявою чоловіка відповідачки ОСОБА_2 від 08.04.2016 (а.с. 138), він надав згоду на придбання житлового будинку, зазначивши, що кошти, витрачені на його придбання, є спільною сумісною власністю подружжя, а придбаний об'єкт набувається у спільну сумісну власність.
На підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.04.2016 встановлено, що загальна площа житлового будинку становила 65 кв.м., житлова - 41,2 кв.м., до складу об'єкта нерухомого майна також входили: літня кухня-сарай, погріб, сарай, огорожа, водоколонка.
Рішенням Черкаської міської ради від 25.10.2016 № 2-1185 (а.с. 74) затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0381 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7110136700:04:009:0089) для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою 21.12.2015 подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції житлового будинку з надбудовою другого поверху за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 75).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.06.2021 загальна площа житлового будинку після реконструкції становила 124,9 кв.м, житлова площа - 46,5 кв.м. До складу об'єкта входять прибудови, літня кухня-сарай, погріб, огорожа, вимощення.
Відповідно до висновку оцінювача про вартість майна, складеного 22.09.2025 суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , ринкова вартість житлового будинку з прибудовами загальною площею 124,9 кв. м станом на 22.09.2025 становить 1 871 100 грн., а ринкова вартість 1/2 частки - 935 550 грн.
20.06.2014 між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдарована) укладено договір дарування 9/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_3 (а.с. 113-114).
10.12.2016 укладено договір дарування вказаної частини домоволодіння між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 115-117).
11.06.2020 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_8 укладено договір № 31 про надання послуг з технічної інвентаризації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
15.06.2020 складено акт здачі-приймання робіт, згідно з яким виконавцем проведено технічну інвентаризацію об'єкта, а замовником прийнято технічний паспорт.
Крім цього встановлено, що 16.08.2018 ОСОБА_2 продав ОСОБА_9 садовий будинок за 400 300 грн. (а.с. 97-100) та земельну ділянку за 432 000 грн. (а.с. 101-104), які розташовані за адресою СТ: АДРЕСА_4 .
Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захисту свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте за кошти, які належали їй/йому особисто.
Придбане у шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише за умови доведення, що таке придбання відбулося виключно за особисті кошти цього з подружжя, без змішування зі спільними коштами подружжя та без домовленості про набуття у спільну сумісну власність.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма ст. 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна, набутого у шлюбі, яка може бути спростована належними та допустимими доказами; тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19.
Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно ч. 1 ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. ч. 2 та 3 ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 набуто 08.04.2016 під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на підставі договору купівлі-продажу, тому за загальним правилом до таких правовідносин підлягає застосуванню презумпція ст. 60 СК України.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що під час укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, інший з подружжя ( ОСОБА_2 ) надав нотаріально посвідчену згоду на його придбання (а.с. 138), у якій прямо зазначено, що кошти, витрачені на придбання, є спільною сумісною власністю подружжя, а об'єкт набувається у спільну сумісну власність. Така згода є одностороннім правочином, адресованим як іншому з подружжя, так і контрагенту за договором, і становить зовнішній прояв волі подружжя щодо режиму набуття майна.
Крім того, у п. 5 договору купівлі-продажу від 08.04.2016 (а.с. 65 зворотна сторона) зазначено, що чоловік покупця згоден з укладенням цього договору (заява, посвідчена приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. за реєстровим № 2939 від 08.04.2016).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22 та від 27.10.2025 у справі № 199/8806/23 зазначено, що надання згоди одним з подружжя та набуття іншим із подружжя свідчить про набуття майна у спільну сумісну власність, оскільки в такому разі відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності; наявність письмової згоди, зафіксованої в договорі або пов'язаному нотаріальному документі, підтверджує домовленість подружжя щодо набуття майна у спільну сумісну власність і суд не може підміняти таку домовленість власними висновками.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу будинку нотаріусом не було роз'яснено право на обрання особливого правового режиму майна відхиляються колегією суддів, оскільки п. 5 договору визначено, що умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, п. 6 договору визначено, що у тексті договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу будинку, а в п. 14 вказано, що кожен, продавці та покупець прочитали цей договір особисто і дійсні наміри сторін перевірені нотаріусом до підписання договору.
Тому враховуючи, наявність нотаріально посвідченої згоди позивача із зазначенням про спільність коштів та набуття майна у спільну сумісну власність підтверджується обставина, що спірний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що відчуження спадкового майна та договір купівлі продажу спірного будинку було здійснено в один і той же день 08.04.2016 не спростовують висновків суду про визнання придбаного будинку спільним сумісним майном, оскільки сам по собі факт укладення вказаних договорів в один день не є беззаперечним доказом того, що спірний будинок був придбаний виключно за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , оскільки не виключає можливості використання спільних коштів подружжя, а також існування домовленості подружжя про набуття такого майна саме у спільну сумісну власність.
Апеляційний суд враховує, що після набуття житлового будинку, факт його реконструкції та зміни технічних характеристик підтверджений належними письмовими доказами. Однак сам по собі факт реконструкції і збільшення вартості будинку не є достатнім для висновку про зміну правового режиму майна чи для визначення нерівних часток подружжя.
Наявні в матеріалах справи докази (повідомлення про початок будівельних робіт, декларація про готовність, технічний паспорт, договір з ФОП щодо проведення технічної інвентаризації та акт приймання-передачі) підтверджують лише факт реконструкції та її результат, про що правильно зазначено судом в своєму рішенні. Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що такі докази не містять відомостей про джерело фінансування будівельних робіт, а тому не підтверджують розмір витрат кожного з подружжя на реконструкцію будинку та не підтверджують, що реконструкція була здійснена виключно за особисті кошти когось із подружжя. Доводи апеляційної скарги про те, що суд, встановивши факт отримання відповідачем коштів, не дослідив співвідношення вартості відчуженого та придбаного майна та не надав оцінки можливості використання залишку цих коштів для проведення реконструкції будинку за відсутності підтвердження відомостей джерела фінансування будівельних робіт, вищевказаних висновків суду не спростовують та відхиляються колегією суддів як недоведені.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що земельна ділянка, передана ОСОБА_1 в 2016 році за загальним правилом є особистою приватною власністю відповідача відповідно до вимог ст. 57 СК України, тому не може бути визнана об'єктом права спільної сумісної власності.
Разом з тим, під час поділу житлового будинку між колишнім подружжям правовий режим земельної ділянки не може розглядатися ізольовано від правового режиму розташованого на ній житлового будинку.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.07.2023 у справі № 352/1506/21 зазначено, що якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, розташований будинок, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку між подружжям до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить відповідне право на землю у розмірі частки у праві власності на будинок відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.
Такий же підхід закріплений у пункті 18-2 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», в якому роз'яснено, що якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля чи споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу такого об'єкта та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, до неї переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, без зміни її цільового призначення.
Цільове призначення даної земельної ділянки саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд( присадибна ділянка).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції відмовляючи у визнанні земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7110136700:04:009:0089) об'єктом права спільної сумісної власності, враховуючи, що за позивачем визнається право власності на частки житлового будинку, дійшов обґрунтованого висновку що до нього також переходить право власності на земельну ділянку у розмірі, що відповідає його частці у праві власності на будинок, незалежно від того, що земельна ділянка була передана у приватну власність відповідачу як особисте майно.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам як в підтвердження позовних вимог так і в їх заперечення та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.02.2026 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на його частки - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 07.05.2026.
Суддя-доповідач
Судді