08 травня 2026 р. Справа № 440/844/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 (суддя Ясиновський І.Г.; м. Полтава) по справі № 440/844/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 01.12.2025 року №11, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час проведення мобілізації в частині призову на військову службу під час проведення мобілізації та направлення до військової частини ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини та всі види забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України з дня набрання рішенням законної сили.
Разом з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову в якій просив суд вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 НГУ вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ або будь-якої іншої військової частини чи навчального центру, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Подана заява мотивована тим, що 28 листопада 2025 року ОСОБА_1 до Управління Адміністративних послуг Полтавської міської ради було подано документи про надання йому відстрочки на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме як особі, яка здійснює догляд за своєю матір'ю, ОСОБА_2 з інвалідністю ІI групи. Протягом наступних місяців ОСОБА_1 добросовісно чекав на рішення комісії про надання або відмову у наданні відстрочки, хоча відповідно до п. 60 Постанови Кабінету Міністрів України “Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560), комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
Як стверджує заявник, 22 січня 2026 року ОСОБА_1 , знаходячись у Полтаві, доставлений особами, які представились уповноваженими особами ТЦК та СП до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цього ж дня, ОСОБА_1 було пройдено ВЛК, проте медичний огляд було проведено формально, без врахування реальних діагнозів та скарг позивача, що на його думку, ставить під сумнів достовірність висновків військово-лікарської комісії.
На підставі Довідки ВЛК від 22 січня 2026 року, ОСОБА_1 було направлено до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України та зараховано до особового складу військової частини солдатом роти евакуації.
При цьому, знаходячись у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 зазначав про наявність у нього законних підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та подання відповідної заяви у встановленому законом порядку через ЦНАП. На що, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 було повідомлено про наявність рішення про відмову у наданні відстрочки.
Як зазначено представником позивача, незаконна відмова у наданні відстрочки та протиправна мобілізація позивача породжує неправомірні рішення відповідача 2, пов'язані із проходженням ним військової служби.
Як наслідок протиправної мобілізації позивача відповідачем 1, наказ начальника Військової частини НОМЕР_1 НГУ в частині зарахування позивача до списків особового складу частини також є протиправним і підлягає скасуванню, як прийнятий на підставі незаконного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявник наголошував, що протиправне рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації стало первинною та визначальною підставою для подальших протиправних дій відповідачів, а саме незаконного затримання позивача, його примусового доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , формального проведення військово-лікарської комісії з порушенням установленого порядку, а також направлення та зарахування позивача до особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ. Таким чином, оскаржуване рішення перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з подальшим призовом позивача та фактичним позбавленням його права на відстрочку, гарантованого законом.
Ухвалою від 29 січня 2026 року Полтавський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ст. 150 КАС України, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року у справі №440/844/26 і прийняти нову постанову про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 НГУ вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/ переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ або будь-якої іншої військової частини чи навчального центру, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд першої інстанції неповно та формально дослідив обставини справи, неправильно застосував норми процесуального права щодо підстав і мети забезпечення позову, помилково витлумачив обмеження, встановлені пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України, безпідставно поклав негативні наслідки недотримання відповідачами встановлених процедур на позивача, не врахував принцип ефективного судового захисту, процесуальної економії та належного урядування, а також наявність реального ризику ускладнення або неможливості поновлення прав позивача без вжиття заходів забезпечення.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ст. 311, 312 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами 1-2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція міститься, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №640/35568/21.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 380/14241/23.
Враховуючи викладене, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Так, предметом оскарження у цій справі є рішення відповідачів щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період; щодо призову на військову службу під час проведення мобілізації та направлення до військової частини позивача; про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини та всі види забезпечення; та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити позивача зі списків особового складу частини з дня набрання рішенням законної сили.
За твердженням позивача, наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 НГУ вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ або будь-якої іншої військової частини чи навчального центру, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Вимоги поданої заяви позивач обґрунтовував тим, що на момент подання позову позивач, за наявності правових підстав для надання йому відстрочки, призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 НГУ. На переконання позивача, вжиття запропонованих заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та існуючого становища до розгляду справи, а в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду, оскільки подання як заяви про забезпечення позову, так і самого адміністративного позову автоматично не зупиняє дію оскаржуваних рішень та дій відповідача, що може призвести до застосування до позивача заходів, таких як направлення/переведення/переміщення позивача для проходження військової служби до інших військових формувань та вчинення будь-яких інших дій Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 ..
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень, наказів та дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Колегія суддів зазначає, що сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Посилання заявника, як на підставу для забезпечення позову, на ризик переведення позивача до іншої військової частини, колегія суддів відхиляє як необґрунтований, оскільки зазначені твердження ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами існування реальної загрози ускладнення чи неможливості виконання можливого судового рішення. Існування порушення прав позивача або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку не має місця.
Разом з цим судом обґрунтовано враховано, що направлення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини здійснюється за наказом або розпорядженням командира, відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 НГУ вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ або будь-якої іншої військової частини чи навчального центру, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі фактично зводиться до зупинення дій наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану. Прийняття військовою частиною НОМЕР_1 НГУ наказу, розпорядження щодо направлення позивача до іншої військової частини не охоплюються предметом позову в цій справі.
З огляду на викладене та враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також очевидними є ознаки протиправності рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Водночас варто зазначити, що позивач не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі виникнення відповідних підстав для цього.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 по справі № 440/844/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова