07 травня 2026 року справа №200/6061/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 200/6061/25 (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась з позовом до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 057150014104 від 07.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі п.“а» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-з/2020 та у відповідності до п. 14-6.2. Розділу XV ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з дати набуття такого права (з 11.11.2023) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи: з 08.04.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2012 по 30.06.2014, з 01.11.2015 по 31.12.2015, з 27.01.2016 по 31.03.2016, з 01.05.2016 по 31.10.2016, з 01.12.2016 по 28.02.2017 до пільгового стажу роботи за Списком №1 на підставі пункту “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.06.2025 позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. “а» ст.13 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення № 057150014104 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В якості висновку в рішенні зазначено, що відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Позивач наголошує, що спірні періоди підтверджуються трудовою книжкою та додатковими документами, доданими до заяви про призначення пенсії, вважає свої права порушеними.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 200/6061/25 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №057150014104 від 07.07.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи: 08.04.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2012 по 30.06.2014, з 01.11.2015 по 31.12.2015, з 27.01.2016 по 31.03.2016, з 01.05.2016 по 31.10.2016, з 01.12.2016 по 28.02.2017 до пільгового стажу роботи за списком №1, згідно п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» відповідно до довідки від 04.04.2023 №428, виданої ПРАТ ММК імені Ілліча та відповідно трудової книжки серії НОМЕР_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 від 28.06.2025 згідно п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28.06.2025 позивач - ОСОБА_1 звернулась до УПФУ через ВЕБ портал із заявою про призначення пенсії, за списком №1 згідно з п.“а» ст.13 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії від 28.06.2025 р. розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 057150014104 від 07.07.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Підставою для відмови було те, що позивач не досягла пенсійного віку 50 років. ПФУ зазначив: “Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 28.06.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 мають жінки, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (сплата внесків згідно ОК-5 по 31.05.2025), на теперішній час - страховий стаж складає 24 роки 02 місяці 10 днів; пільговий стаж складає 08 років 04 місяці 16 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви. Згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 02.09.1993, щодо паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається не дійсним. Відповідно до п. 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватись у будь-який час виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. В призначенні пенсії по Списку №1 згідно наданої заяви від 28.06.2025 відмовлено, так як ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку згідно чинного законодавства.»
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46 Конституції України).
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закону №1058-ІV).
Закон №1788-ХІІ був введений в дію з 01.01.1992 - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01.04.1992 - в повному обсязі. 01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-ІV.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України №2148- VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII), що доповнив Закон №1058-IV розділом XIV-І, який містить п.1 ч.2 ст. 114 такого змісту:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Натомість згідно з п. “а» ст.13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до п.1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п. “б» - “г» ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з п.3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст. 14, п. “б» - “г» ст.54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України визнані неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п.2 резолютивної частини Рішення).
Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058- ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. п.56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п.56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Ураховуючи, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 45 років, суд вважає, що позивач має право претендувати на пенсію, відповідно до п. “а» ст.13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІ1 “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Щодо не зарахування до пільгового стажу довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 04.04.2023 №№ 428, 430, виданих ПРАТ ММК імені Ілліча, які охоплюють період 08.04.2006 по 02.08.2016, та 22.12.2018 по 06.06.2022.
Відповідно п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, для підтвердження спеціального стажу роботи належить подати уточнюючі довідки.
Спеціальний стаж роботи позивача підтверджено уточнюючими довідками ПрАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» від 04.04.2023 №№ 428, 430, які надавалися відповідачу і наявні в матеріалах пенсійної справи.
Зазначені довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній по формі повністю відповідають додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1058 від 27.09.2022.
У довідках вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі накази про атестацію робочих місць.
Таким чином суд вважає, що позивач повністю виконав вимоги п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, і належним чином підтвердив стаж роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1.
Враховуючи наведене суд вважає, що Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від № 428, 430 підлягають врахуванню, а період стажу, зокрема з 08.04.2006 по 02.08.2016, який охоплюється цими довідками, повинен бути врахованим до пільгового стажу за Списком №1.
Що стосується періоду з 01.12.2016 по 28.02.2017 то цей період підтверджується записом в трудовій книжці, формальні недоліки а саме відсутність дати наказу в формі 5 ОК не може позбавляти позивача права на зарахування цього періоду до пільгового стажу.
Суд вказує, що відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , запису про звільнення позивача з посади після 02.08.2016 не вбачається, а тому період врахуванню спірного стажу підлягає врахуванню у межах заявлених позовних вимог, із врахуванням вже зарахованих періодів роботи позивача відповідачем до списку №1
Суд звертає увагу, що спірне рішення відповідача взагалі не містить підстав не зарахування певних періодів до пільгового стажу.
Враховуючи зазначене суд вважає, що рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 057150014104 від 07.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо відсутності в паспорті фото у 45 років.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 № 1202 "Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану" установлено, що паспорти громадян України у формі картки, строк дії яких закінчився за 30 днів до 24.02.2022 та після 24.02.2022, та паспорти громадянина України зразка 1994 року, до яких не вклеєно фотокартку особи у разі досягнення нею 25- чи 45-річного віку, строк вклеювання до яких настав за 30 днів до 24.02.2022 та після 24.02.2022, є документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та підлягають обміну або вклеюванню нових фотокарток відповідно до досягнутого віку протягом 30 календарних днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Щодо вимоги позивач про призначення пенсії.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Для відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення прав позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі п. “а» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Водночас, що вимоги до ГУ ПФУ в Донецькій області, задоволенню не підлягають, оскільки у відповідності до п. 4.2 Порядку № 22-1, за принципом екстериторіальності органом, що мав розглянути питання про призначення пенсії, визначено відповідача - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, у зв'язку з чим саме цей орган, а не ГУ ПФУ в Донецькій області, має відповідати за вказаними позовними вимогами.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 200/6061/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 200/6061/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко