про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
07 травня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/1979/26-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Сіжук О.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 визнання протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.09.2020 по 21.12.2021 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2020 та 2021; роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021; зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.09.2020 по 21.12.2021, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження, військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2020,2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; визнання протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 11.04.2022 по 12.08.2023, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2022 та 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023; зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення з 11.04.2022 по 12.08.2023, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2022 та 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023; на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.04.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви та надано до суду наказ від 12.08.2023 №238, яким позивача виключено зі списків Військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.05.2026 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску та подання (надіслання) до суду належним чином засвідчених додатків (доказів).
На виконання указаної ухвали судді представником позивача подано заяву про усунення недоліків, в якій посилаючись на практику Верховного Суду та не повідомлення відповідачем про суми, нараховані та виплачені при звільненні, просить суд поновити строк звернення до суду
Розглянувши подану представником позивача заяву, перевіривши матеріали позовної заяви, суддя зазначає наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у вищезазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Натомість частини друга статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду звільненого працівника з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, неконституційною не визнавалася.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак, після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Предметом спору у цій справі є обчислення та виплата грошового забезпечення за період з 01.09.2020 по 21.12.2021 та з 11.04.2022 по 12.08.2023.
У вказаний період приписи статті 233 КЗпП України діяли у різних редакціях, до внесення змін Законом №2352-IX і після.
Таким чином, оскільки в даному випадку мають місце тривалі правові відносини, на позовні вимоги, заявлені за період з 29.01.2020 до 18.07.2022, поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачала право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Водночас, на позовні вимоги, заявлені за період з 19.07.2022 по 12.08.2023 поширюється дія статті 233 КЗпП України, згідно якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Вказана норма є чинною та неконституційною не визнавалась, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Визначення моменту, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Обгрунтовуючи пропуск позивачем строку звернення до суду, представник позивача у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, посилалася на не отримання ним письмового повідомлення.
Суддя зазначає, що неотримання письмового повідомлення може бути визнано поважною причиною пропуску строку, якщо позивач доведе, що це сталося з незалежних від нього обставин.
Суддею встановлено, що відповідно до наказу від 12.08.2023 №238 позивача звільнено з військової служби.
Натомість лише в березні 2026 представник позивача звернулася до відповідача із адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно розміру прожиткового мінімуму, який застосовувався при розрахунку грошового забезпечення позивача.
Щодо вказаного суддя зазначає, що направлення позивачем (особисто або через представника) до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявила зацікавленість до стану своїх прав та почала вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Вказаний правовий висновок щодо застосування вищенаведених норм викладено у постанові Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №160/28405/24.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період.
Однак зауважив, що таке звернення до відповідача має бути здійснено без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Зважаючи на звільнення позивача зі служби 12.08.2023, та звернення до відповідача із адвокатським запитом про здійснення розрахунку грошового забезпечення в березні 2026, то суддя приходить до висновку, що позивач вперше почав вчиняти активні дії щодо отримання відомостей про складові свого грошового забезпечення за спірний період лише в березні 2026 року, тобто після спливу тримісячного строку.
Суддя наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Слід зазначити, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Як слідує з матеріалів позову, позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права за збігом невиправдано значного проміжку часу після того, як повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
При цьому отримання позивачем листа відповідача на її звернення не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Суддя зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості, тобто, існували такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та підтверджені належними доказами.
Поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин. Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям: існують обставини, які унеможливлювали або ускладнили вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об'єктивні перешкоди для звернення до суду; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважність причин пропуску строку звернення до суду може бути врахована судом лише у випадку наявності обставин, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач просить, серед іншого: здійснити перерахунок грошового забезпечення з 19.07.2022 по 12.08.2023.
Отже, позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 12.08.2023 заявлені поза межами тримісячного строку звернення до адміністративного суду.
Суддя звертає увагу, що обставини, на які посилається представник позивача у заяві від 06.05.2026 не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації права на судовий захист з метою відновлення порушених прав, свобод чи законних інтересів у публічно-правових відносинах у встановлений законом строк.
У вказаній заяві представник позивача не наводить жодних причин пропуску строку звернення до суду, що є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
За таких обставин суддя дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду та відмову в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду в цій частині позовних вимог.
Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки з позовними вимогами про визнання протиправними дії щодо не здійснення перерахунку грошового забезпечення та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 12.08.2023 позивач звернувся з пропуском строку звернення до суду, тому позовну заяву у вказаній частині позовних вимог необхідно повернути позивачу.
Керуючись статтями 122, 123, 169 та 248 КАС України, суддя, -
В задоволенні заяви про визнання поважними причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо не здійснення перерахунку грошового забезпечення та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення з 19.07.2022 по 12.08.2023.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2022 та 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 12.08.2023 повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви в частині позовних вимог надіслати особі, яка її подала.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна