про повернення позовної заяви
06 травня 2026 року Справа № 580/4553/26
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання протиправими дії та зобов'язати вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати дії, Черкаської міської ради щодо припинення дії Договору оренди земельної ділянки від 08 жовтня 2002 року незаконними;
- скасувати Рішення Черкаської міської ради № 2-272 від 30 червня 2011 року та зобов'язати Черкаську міську раду повернути Позивачу у користування земельну ділянку площею 6260 кв.м. господарських дворів під будинок пасічника та омшаник для ведення пасічного господарства по АДРЕСА_1 .
Ч. 1 ст. 21 КАС України визначено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
В розумінні п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (ч. 1 ст. 172 КАС України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є рішення відповідача щодо припинення Договіру оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2002 року укладеного між громадянином ОСОБА_1 та Черкаською міською радою.
Отже, фактично метою звернення позивача з цим позовом є припинення відповідачем договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2002 року .
Суд бере до уваги, що у постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 480/5652/24 зроблено правовий висновок, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону № 161-XIV.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2024 року у справі № 520/34082/23.
При цьому у постанові від 27.03.2025 у справі № 480/5652/24 Верховним Судом зауважено, що рішення суб'єкта владних повноважень, ухвалене за результатами розгляду заяви поданої у межах адміністративного провадження, є адміністративним актом, який породжує спір у сфері публічно-правових відносин, підпорядкованих вимогам Закону України «Про адміністративну процедуру». Такий спір підлягає розгляду саме адміністративними судами, оскільки предметом перевірки є законність процедури ухвалення акта суб'єктом владних повноважень, включаючи дотримання принципів прозорості, участі сторони в адміністративному провадженні, належного інформування особи та обґрунтування мотивів прийняття такого рішення. При цьому існування попередніх цивільно-правових договірних відносин між сторонами не виключає публічно-правового характеру спору, якщо оскаржуваний адміністративний акт (рішення) було ухвалене суб'єктом владних повноважень в межах його владно-управлінських функцій за регламентованою законом адміністративною процедурою (п. 68)
Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір щодо рішення органу місцевого самоврядування у сфері оренди землі, порядок ухвалення якого регламентовано Законом України «Про адміністративну процедуру», оскільки такий спір має публічно-правовий характер. Водночас виникнення публічно-правового спору не виключає існування цивільно-правових відносин між сторонами на підставі відповідного договору оренди землі.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Майнові відносини, які виникають із договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства, а саме, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 35 вказаного Закону передбачено, що спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що однаково означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов'язати Черкаську міську раду повернути Позивачу у користування земельну ділянку площею 6260 кв.м. господарських дворів під будинок пасічника та омшаник для ведення пасічного господарства по АДРЕСА_1 свідчать про приватноправовий, а не публічно-правовий характер відповідних спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Суд враховує, що Черкаська міська рада є стороною договору оренди земельної ділянки укладеного із ОСОБА_1 .
Таким чином між сторонами, у відповідній частині позовних вимог існує спір про цивільне право, і оспорювання права оренди на спірну земельну ділянку не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.
Відповідний висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) в даній частині позовних вимог немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
Виходячи з викладеного, суд констатує, що позивачем об'єднано в одній позовній заяві вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Суд зауважує, що виникнення спірних правовідносин між тими самими суб'єктами не є достатньою підставою для об'єднання не пов'язаних між собою вимог в одне провадження.
Отже, при зверненні до суду позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, при цьому підстави для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
За вказаних обставин суд доходить висновку про наявність підстав для повернення позову позивачу.
Керуючись ст. 169, 171, 248 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання протиправими дії та зобов'язати вчинити певні дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяСергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ