справа № 380/2227/26
07 травня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач) до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Львівській області код ЄДРПОУ 38374231, місцезнаходження: 82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Зелена, буд. 23 (далі за текстом відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, за період з 02.10.2021 року по 04.04.2022 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 у сумі 120 100,48 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 01.10.2021 року, виплаченої 06.02.2026 року;
- зобов'язати 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.10.2021, виплаченої 06.02.2026 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
Ухвалою від 12.02.2026 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення. Звертає увагу, на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із невиплаченим грошовим забезпеченням. Відсутні підстави для нарахування та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Позивач подав відповідь на відзив, зазначив ті ж самі підстави що і у позовній заяві.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) від 01.10.2021 №291 Про кадрові питання майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби у відставку за пунктом 173, пунктом 176 п/п 3 (за станом здоров'я) з 01.10.2021.
06.02.2026 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі № 380/885/25 здійснив виплату ОСОБА_1 на загальну суму 183142,34 грн, що підтверджується надходженням по картці/рахунку АТ «Приватбанк».
Вважаючи достатніми підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач звернулась з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон № 2011).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Суд вказує, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону № 2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду у такій категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 (постанова від 06 грудня 2024 року).
У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв'язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Суд встановив, що відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) від 01.10.2021 №291 Про кадрові питання майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби у відставку за пунктом 173, пунктом 176 п/п 3 (за станом здоров'я) з 01.10.2021.
Як видно з долученої до матеріалів справи банківської виписки, позивачу виплачено 06.02.2026 на виконання рішення суду у справі №380/885/25 суму у розмірі 183142,34 грн.
Отже, спірний період тривав з 02.10.2021 (наступний день за датою звільнення) до 06.02.2026 (дата остаточного розрахунку). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Відповідно до відомостей середнього заробітку ОСОБА_1 за 2021 рік, розмір грошового забезпечення за два місяці служби перед звільненням становив: у серпні 2021 року 18954,03 грн та у вересні 2021 року - 19215,03 грн.
Враховуючи наведене, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці служби перед звільненням становив 38169,06 грн (18954,03 грн + 18954,03).
Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 625,72 грн (38169,06 грн/ 61 календарний день).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2021 до 18.07.2022 становить 181458,80 грн (625,72 грн х 290 календарних дні).
Період стягнення з 19.07.2022 до 06.02.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, а саме з 19.07.2022 до 19.01.2023.
Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Отже, затримка розрахунку при звільненні (з 02.08.2021 року до 18.07.2022 року) становить 290 календарних днів, а період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 06.02.2026 року включно (з урахуванням обмеження 6 місячним строком до 19.01.2023 включно) складає 184 дні. Загальна затримка 474 днів.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 296600,76 грн (середньоденне грошове забезпечення 625,72 грн х 474 календарних днів).
Виходячи з принципу пропорційності, за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Істотність виплаченої частки грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (сума виплаченої індексації) 183142,34 грн/ 296600,76 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку 474 днів) х 100 = 61,74 %
Сума, яка підлягає відшкодуванню за весь період з урахуванням істотності частки 61,74% становить: 625,72 грн (середньоденний заробіток позивача) х 61,74 % х 474 (кількість днів затримки виплати) = 183115,45 грн, а не як помилково вважає позивач 120100,48 грн.
Керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплатити позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні
З врахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 183115,45 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.10.2021, виплаченої 06.02.2026 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 року у справі №380/885/25 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. Зобов'язано 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення- січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.10.2021, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зобов'язано 6 Державно пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.10.2021, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 01.10.2021, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки), премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року. Зобов'язано 6 Державно пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 01.10.2021, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки), премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим Документ сформований в системі «Електронний суд» 08.02.2026 2 званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 року в справі №380/885/25 апеляційну скаргу 6 Держаного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій - залишено без задоволення.
Суд встановив, що виконання рішення суду від 08.05.2025 у справі № 380/885/25 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення - 08.05.2025.
Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок № 159.
Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту:
«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.».
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Суд встановив, що остаточна виплата позивачу доходу у вигляді індексації грошового забезпечення у розмірі за період з 01.12.2015 по 01.10.2021, в сумі 183142,34 грн відбулась лише 06.02.2026.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01.12.2015 року по 01.10.2021 року по день фактичної виплати 06.02.2026.
Щодо позовної вимоги в частині проведення разом із виплатою компенсації втрати частини доходу та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Разом з тим, суд зауважує, що виплата компенсації втрати частини доходів та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), тож не є виплатою у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
До того ж обов'язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв'язку з виконанням позивачем обов'язків служби як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а право на виплату таких сум позивач набув не у зв'язку з виконанням обов'язків під час військової служби (пункт 2 Порядку № 44), а саме через протиправну бездіяльність відповідача як це встановлено судом, що пов'язана з несвоєчасним розрахунком при виключенні з особового складу.
З урахуванням викладеного суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у змісті позовних вимог, щодо нарахування та виплати йому компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку № 44.
Отже, вимога позивача щодо проведення разом із виплатою компенсації втрати частини доходів та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,00 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (код ЄДРПОУ 38374231, місцезнаходження: 82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Зелена, буд. 23) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 183115 (сто вісімдесят три тисячі сто п'ятнадцять) грн 45 коп середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 01.10.2021 року, виплаченої 06.02.2026 року.
Зобов'язати 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (код ЄДРПОУ 38374231, місцезнаходження: 82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Зелена, буд. 23) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.10.2021, виплаченої 06.02.2026 року.
Стягнути з 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (код ЄДРПОУ 38374231, місцезнаходження: 82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Зелена, буд. 23) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.