справа №380/25141/25
з питань залишення позову без розгляду
06 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого-судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та стягнути на користь позивача індексацію грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року та стягнути суму індексації у загальній сумі 83568,73 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою судді від 30.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача надійшло клопотання, в якому просить залишити позов без розгляду на підставі ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України. В обґрунтування клопотання посилається на те, що спір стосується невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.12.2015 по 28.02.2018. Вказує, що грошове забезпечення є регулярним щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Отже, позивач мав знати про порушення своїх прав по оплаті праці кожного місяця, за який отримував оплату. Враховуючи зміну редакції ст.233 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та дію карантину до 30.06.2023, позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину, тобто до 30.09.2023. До суду за захистом своїх прав позивач звернувся лише 16.12.2025 з пропуском трьохмісячного строку. З огляду на наведене, посилаючись на приписи ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, просить суд залишити позов без розгляду.
При постановленні ухвали суд враховує таке.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, суддя враховує, що положення розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним ч.2 ст.233 КЗпП України та не містять жодних застережень щодо застосування цього Закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Питання застосування ч.2 ст.233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
У вказаному судовому рішенні Судова палата констатувала:
1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
2) з урахуванням п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах і не вбачає підстав для відступу від нього.
Так, спірні правовідносини у даній справі стосуються періоду з 01.12.2015 по 28.02.2018, тобто виникли під час дії ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 21.06.2018, тобто також у період дії попередньої редакції ст.233 КЗпП України.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, до правовідносин, які мали місце у період до 19.07.2022, застосовуються норми ст.233 КЗпП України у попередній редакції, тобто звернення до суду не обмежується будь-яким строком.
Тому, з урахуванням предмету даного позову, а також вищенаведених правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, зважаючи на приписи норми ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду, відтак відсутні підстави для застосування положень ч.3 ст.123 КАС України, - а саме залишення позову без розгляду.
Посилання представника відповідача на постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, від 27.12.2024 у справі №420/15311/23 та від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 не спростовують наведених висновків, оскільки після ухвалення цих постанов Верховний Суд у складі Судової палати у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформулював єдиний підхід до застосування ст.233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) за періоди до і після 19.07.2022.
Як наслідок, у задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.
Керуючись ст.ст.122, 123, 240, 243, 248, 250, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ланкевич А.З.