про повернення позовної заяви
06 травня 2026 року м. Київ № 320/24658/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., ознайомившись із матеріалами адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акту,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
- визнати протиправними та нечинними положення підпункту 1 пункту 32, пунктів 73,82,86,95,101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня одержання ухвали усунути наведені у ній недоліки позовної заяви шляхом подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору за заявлену позовну вимогу, а саме - 1211,20 грн, або надання доказів звільнення від сплати судового збору, якщо таке має місце.
Позивач повідомлений належним чином про підстави залишення позовної заяви без руху та наслідки не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху.
На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій, посилаючись на частину 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», просить звільнити від сплати судового збору. Вважає, що є користувачем і споживачем універсальних послуг поштового зв'язку, які використовує у повсякденному житті та надання таких послуг регулюються положеннями оскаржуваного нормативно-правового акту, які порушують його конституційні права.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
У той же час, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 5 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно частини 5 статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
З преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з пунктами 1, 6, частини 1 статті 4 вказаного Закону споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
Правовий аналіз наведених норм дає підстав для висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких суб'єктів), а юрисдикція місцевих загальних судів - на спори, що виникають, зокрема, із цивільних відносин (в тому числі щодо захисту прав споживачів).
Зокрема, позов подано до суду адміністративної юрисдикції де відповідачем визначено Кабінет Міністрів України та вимоги стосуються визнання протиправними та нечинними положення підпункту 1 пункту 32, пунктів 73, 82, 86, 95, 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071).
Проаналізувавши наведені положення законодавства, суд зазначає, що позов у цій справі подано до суб'єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес та виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем.
У зв'язку з цим позивач помилково вважає, що він звільнений від сплати судового збору.
За таких обставин, суд доходить висновку, що даний спір не є таким, що стосується виключно захисту прав споживачів, з огляду на суб'єктний склад сторін та суть заявлених позовних вимог, а тому на спірні правовідносини положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується.
Разом з тим, інших належних доказів щодо неможливості сплати судового збору або наявності інших підстав для звільнення від його сплати скаржником до суду подано не було.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Вказані обставини свідчать, що позивач у визначені строки недоліки позовної заяви не усунув у повному обсязі.
Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Оскільки позивач, у наданий суддею строк, не усунув недоліки позовної заяви, що залишена без руху, зазначена позовна заява та додані до неї матеріали підлягають поверненню згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, суддя роз'яснює позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє його права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовити.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акту - повернути позивачеві.
3. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Колеснікова І.С.