06 травня 2026 року м. Київ справа №320/27900/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0057599-240110-2658 від 18.04.2023 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України за 2021 рік на суму 8 512,20 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0057615-240110-2658 від 18.04.2023 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України за 2022 рік на суму 30 738,50 грн.
Ухвалою суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що відповідач неправомірно та необґрунтовано кваліфікував нежитлову - власність позивача у якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 0,5 % як до «будівель інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне», ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості повинна бути застосована податковим органом 0,01 % до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування як за «будівлі підприємства лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості».
Відповідачем надано суду відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість. Вказує на ненадання позивачем доказів, які б засвідчували використання відповідної нежитлової будівлі у власній господарській діяльності.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно із Свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів від 07.09.2005, зареєстрованого в реєстрі № 1-939, позивачу належить на праві приватної власності нежитлова будівля деревообробного цеху (літ. А), площею забудови 945,8 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
У липні 2023 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0057599-240110-2658 від 18.04.2023 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України за 2021 рік на суму 8 512, 20 грн.
Також, у позивач отримав податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0057615-240110-2658 від 18.04.2023 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України за 2022 рік на суму 30 738,50 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Податкового кодексу України (далі також - Кодекс).
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Кодексу платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Кодексу зазначено, що об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, Б тому числі його часток.
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Кодексу база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Також, згідно норм ст. 72 Кодексу для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла:
- від платників податків та податкових агентів;
- від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України;
- від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків, звіти про підзвітні рахунки, подані від фінансових агентів;
- від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;
- за наслідками податкового контролю;
- для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку, а також інформація, наведена у скарзі покупця (споживача) щодо порушення платником податків встановленого порядку проведення розрахункових операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій.
У відповідності до абз. 1 п. 74.1 ст. 74 Кодексу податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики (п. 74.3 ст. 74 Кодексу).
Як вже зазначалось, за позивачем рахуються наступний об'єкт майна: нежитлова будівля, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею забудови 945,8 кв.м.
Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Кодексу ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пп. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 Кодексу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Фактичне головне призначення кожного конкретного об'єкта нерухомості обчислюється за Методикою ідентифікації за головною класифікаційною ознакою будівель багатофункціонального призначення, визначеною Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-200.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Позивач має у власності «Об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення» має отримати експертний висновок щодо приналежності інвентарно описаних об'єктів нерухомості до певного класу будівель за Класифікатором.
При цьому, для отримання висновку щодо класифікації приналежних їй об'єктів нерухомості доцільно звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, понижуючий коефіцієнт 0,75 застосовується виключно до об'єктів нерухомості, що класифікуються за підкласами, які зазначені в Положенні.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІV (далі - Закон № 1952) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Відповідно до змісту ст. 2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 5 Закону № 1952 у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме:
житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані.
Також, відповідно до ст. 12 Закону № 1952 Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 26.10.2011 № 1141 (далі - Порядок) було затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який визначає процедуру функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), його невід'ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про суб'єктів та об'єкти таких прав.
Відповідно до п. 26 Порядку відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав вносяться до Державного реєстру прав виключно на підставі рішення державного реєстратора.
Пунктом 57 Порядку визначено, що інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, про об'єкти та суб'єктів таких прав (обтяжень) містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження, наявні в Державному реєстрі прав, а також відомості з його невід'ємної архівної складової частини, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, їх обтяжень.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості» та 1252 «Резервуари, силоси та склади».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», В «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Б «Будівництво».
Згідно з наказом Держспоживстандарту України 11.10.2010 № 457, (яким затверджена Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД)), процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», П «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Б «Будівництво». З цього слід зробити наступні висновки:
- для підтвердження основної діяльності варто отримати витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де буде вказано коди КВЕД відповідно до вищезазначених вимог;
- підтверджувати використання будівель протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності варто за допомогою первинних документів бухгалтерського обліку.
Первинні документи - документ, який містить відомості про господарську операцію (Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»).
Первинними документами, серед інших, можуть виступати: акт введення будівлі промисловості в експлуатацію; акт введення в експлуатацію основних засобів (обладнання), яке використовується у процесі промислового виробництва; акт приймання-передачі; розрахунки амортизації; товарно-транспортна накладна; касовий чек; накладна; платіжне доручення; внутрішні акти на переміщення сировини/товару між цехами.
Між тим, позивачем до контролюючого органу, як і до матеріалів даної справи, не було надані будь-яких належних доказів, на підставі яких можливо прийти до висновку, що ним дійсно був організований (або був наявний) активний виробничий процес, задіяні промислові потужності для виготовлення промислової продукції, залучені трудові ресурси, основні та оборотні засоби, організований логістичний, бухгалтерський супровід та переміщення продукції на склади тощо, що надало б можливість підтвердити використання будівлі промисловості у своїй господарській діяльності.?
Отже, позивачу на підставі пп. 266.7.1 п. 266.7 та пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Кодексу, яким визначено базу оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були сформовані оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Разом з тим, відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 Кодексу платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
- об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
- розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
- права на користування пільгою із сплати податку;
- розміру ставки податку;
- нарахованої суми податку.
Однак, позивач не звертався до контролюючого органу щодо звірки даних по об'єктам власності, які належали йому.
Тому, судом встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві, на підставі чинних норм Кодексу та інформації, яка є в базах даних контролюючого органу, правомірно сформовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.04.2023 № 0057599-240110-2658 та № 0057615-240110-2658.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.