про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви
06 травня 2026 року м. Київ № 320/9234/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1853522-24/26-50 від 27.06.2025, винесене Головним управлінням ДПС у м.Києві.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 17.03.2026 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.
В ухвалі судом були зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення, зокрема шляхом подання до суду: оригіналу документа про сплату 3209,00 грн судового збору за місцем розгляду справи Київським окружним адміністративним судом; уточненням позовної заяви із посиланням на норми прави вдповідно до статті 5 та 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням зауважень суду (разом з копіями такої заяви для направлення сторонам); доказів на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності, а також реєстрації в установленому законом порядку за адресою, вказаною у позові або за іншою адресою шляхом подання засвідченої у передбачений законом спосіб ксерокопії паспорта громадянина України у тому числі й з відомостями про реєстрацію місця проживання.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків, якою надано уточнену позовну заяву.
Разом з тим, інші вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 17.03.2026 не виконано.
Водночас, судом встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 17.03.2026 не вірно обраховано суму сплати судового збору.
Так, частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01.01.2026 складає 3328, 00 грн.
Як вбачається із прохальної частини позову позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру на суму 2050,41 грн.
Таким чином, при зверненні до суду із цим позовом, позивачу слід було сплатити 1331,20 грн судового збору за заявлену позовну вимогу майнового характеру. Проте матеріали позовної заяви не містять доказів сплати збору.
При цьому у позовній заяві позивач просить відстрочити сплату судового збору.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, що позивачем є військовослужбовці.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З огляду на положення цієї статті звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду. При цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
Водночас доказів на підтвердження свого майнового стану, що могло б слугувати підставою для звільнення (відстрочення) від сплати судового збору позивач не надав (такими доказами є довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми виплачених доходів та утриманих податків, а також інші документи, що підтверджують майновий стан сторони).
Отже, умови, за наявності яких ОСОБА_1 можна було б звільнити від сплати судового збору відсутні, належних доказів, що підтверджують незадовільний майновий стан та відсутність можливості сплати судового збору на момент подання позову позивач не надав, а наведені ним доводи не дають підстав для висновку про необхідність звільнення його від сплати судового збору за її подання.
За таких обставин у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору слід відмовити.
Як вбачається, із позовної заяви предметом даного позову є оскарження податкового повідомлення-рішення та не стосується стягнення аліментів, а тому вказані посилання позивача є безпідставними та відхиляються судом.
Отже, позивачу необхідно доплатити судовий збір у розмірі 1331,20 грн та надати до суду докази такої сплати.
Крім того, суд повторно наголошує, що за приписами частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Також, відповідно до пункту 1 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно з частиною першою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, може бути лише особа, яка володіє процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.
Відповідно до частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття.
Положеннями статті 34 Цивільного кодексу України, серед іншого, передбачено, що особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VІ (далі по тексту - Закон України № 5492-VІ від 20 листопада 2012 року) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у ОСОБА_1 адміністративної процесуальної правосуб'єктності є саме паспорт громадянина України, копія якого до позовної заяви не долучена.
Крім того, у силу положень пункту 2 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються, зокрема, місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Разом із тим, у силу вимог статті 25 цього Кодексу, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів стосовно конкретної фізичної особи, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
Із вступної частини позову вбачається, що адресою місця проживання позивача є: АДРЕСА_1 . Проте, доказів на підтвердження місця реєстрації не надано.
З приводу викладеного суддя звертає увагу, що для листування, отримання кореспонденції тощо особа може вказувати будь-яку адресу, але для визначення територіальної підсудності справи має значення саме зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, місце перебування (іноземці, особи без громадянства, внутрішньо переміщенні особи) та місце знаходження (юридична адреса) юридичної особи.
Разом із тим, у матеріалах позовної заяви відсутні докази реєстрації в установленому законом порядку за вказаною у позовній заяві адресою.
Наведена обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом, зокрема, з ініціативи суду.
Із урахуванням викладеного, суд, з метою забезпечення повного, об'єктивного та неупередженого підходу у вирішенні питання щодо можливості розгляду адміністративного позову судом, уважає за доцільне, згідно із частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжити позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви шляхом подання до суду:
- оригіналу документа про сплату 1331,20 грн судового збору за місцем розгляду справи Київським окружним адміністративним судом;
- доказів на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності, а також реєстрації в установленому законом порядку за адресою, вказаною у позові або за іншою адресою шляхом подання засвідченої у передбачений законом спосіб ксерокопії паспорта громадянина України у тому числі й з відомостями про реєстрацію місця проживання.
Керуючись статтями 121, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
продовжити ОСОБА_1 на п'ять днів строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії цієї ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки визначені в цій ухвалі не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Шевченко А.В.