ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" травня 2026 р. справа № 300/7017/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
13.10.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом з позовними вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.08.2022 за № 091630012479 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з вимогами про зобов'язання призначити з 18.08.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, зарахувавши до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2 періоди роботи з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990, з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018.
18.10.2023 ухвалою суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зарахувало до його пільгового стажу, підтверджені трудовими книжками серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 періоди його роботи на території російської федерації, внаслідок чого протиправно відмовило в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за відсутності необхідного страхового стажу та пільгового стажу. Вважає оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 25.08.2022 за № 091630012479 протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідачі направили суду відзиви на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погодилися, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Просили в задоволенні позову відмовити, з мотивів викладених у відзиві.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.08.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою за призначенням пенсії, яка за принципом екстериторіальності опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.08.2022 за № 091630012479 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з посиланням на статтю 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. Визначено страховий стаж позивача 23 роки 11 місяців 17 днів. Встановлено відсутність стажу роботи за Списком № 2.
Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку даним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого враховують суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому суд зазначає, що висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі за № 688/947/17, провадження № К/9901/35103/18 встановлено, що фактично внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії періодів роботи на такому підприємстві.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірних періодах та на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.
При цьому, суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Отже, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у органу Пенсійного фонду не було підстав не зараховувати періоди роботи позивача на території російської федерації.
Відповідно до частини 1 статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Суд встановив, що згідно записів трудових книжок позивача НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 позивач працював на території російської федерації з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990, з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 на різних посадах, в тому числі на посаді: оператора з видобутку нафти та газу, оператора підземного ремонту свердловин, оператора підземного і капітального ремонту свердловин, оператора поточного ремонту свердловин, помічника бурильника капітального ремонту свердловин, різних розрядів.
Таким чином, трудовими книжками позивача серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , як основним документом, підтверджено періоди роботи позивача на території російської федерації, а у суду не виникає сумнів щодо наявності таких обставин, тому ці періоди роботи підлягають зарахуванню органом Пенсійного фонду України до страхового стажу позивача.
З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок №383).
Відповідно до пункту 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Як встановив суд, позивач в період з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990 працював на посадах оператора з видобутку нафти та газу. В період з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010 на посадах оператора підземного ремонту свердловин, оператора підземного і капітального ремонту свердловин, оператора поточного ремонту свердловин. З 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 - на посадах помічника бурильника капітального ремонту свердловин, різних розрядів.
Відповідно до пункту 2 «Видобуток нафти та газу» розділу ХІІІ «Буріння, видобуток і переробка нафти і газу, переробка вугілля і сланцю» Списку № 2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженого постаново Ради Міністрів СРСР «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах» від 22.08.1956 № 1173 робота на посадах оператора з видобутку нафти та газу відноситься до вказаного Списку № 2.
Згідно з розділом XII «Буріння, видобуток та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля та сланцю» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад та показників зі шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком (за старістю) на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення» від 26.01.1991 № 10, посади оператори з підготовки свердловин до капітального та підземного ремонтів, оператори з підземного ремонту свердловин належать до Списку №2.
11.03.1994 постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» за № 162 затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, згідно з розділом ХІІ «Буріння, видобування та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля і сланцю» якого оператори по підземному ремонту свердловин відносяться до Списку № 2.
Також, згідно з розділом ХІІ «Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля і сланцю», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 16.01.2003 № 36, оператори по підземному ремонту свердловин відносяться до Списку № 2.
Відповідно пункту 2 «Добування нафти, газу та газового конденсату» розділу ХІІ «Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю» робітники: бурильники капітального ремонту свердловин відносяться до Списку № 2.
Таким чином, періоди роботи позивача з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990 на посадах оператора з видобутку нафти та газу, періоди з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010 на посадах оператора підземного ремонту свердловин, оператора підземного і капітального ремонту свердловин, оператора поточного ремонту свердловин та періоди роботи з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 на посадах помічника бурильника капітального ремонту свердловин дають право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах
Перелічені вище постанови були чинні у вказані вище періоди роботи позивача за вказаними професіями, які зазначені в трудовій книжці і в Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що, якщо в списки включені професії та посади під загальною назвою, то правом на пенсію на пільгових умовах користуються працівники всіх найменувань по цих професіях та посадах.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі Порядок №442), пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Атестація робочих місць за умовами (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442, періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Таким чином, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Водночас, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №376/1528/17.
Враховуючи вищевикладене, суд проходить до висновку що періоди роботи позивача на території російської федерації з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990, з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 підлягають зарахуванню до загального стажу та пільгового стажу позивача.
Як встановив суд, згідно розрахунку стажу позивача орган Пенсійного фонду України визначив страховий стажу позивача 23 роки 11 місяців 17 днів. При цьому зарахував до загального страхового стажу періоди роботи позивача з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990, з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, однак, протиправно не зарахував до загального стажу період роботи з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018, а тому періоди роботи позивача на момент звернення за призначенням пенсії з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 підлягали зарахуванню органом Пенсійного фонду України до загального стажу позивача, а періоди з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990, з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 до пільгового стажу відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
За таких обставин, суд встановив, що при зверненні позивача за призначенням пенсії у нього був наявний необхідний вік 55 років, страховий стаж більше 30 років, з них більше 12 років 6 місяців на пільгових умовах.
Як наслідок, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 25.08.2022 за № 091630012479 не зарахувало вказані періоди до загального та пільгового стажу роботи позивача, то таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 245 даного Кодексу у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
При цьому суд зазначає, що заяву про призначення пенсії позивач подав до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке й прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, який повинен вчинити дії зобов'язального характеру за наслідками скасування прийнятого ним протиправного рішення.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постановах від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23.
Відтак, вирішуючи вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає, що застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з врахуванням змісту заявлених вимог в цій частині, та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів та з метою подальшого недопущення порушень прав позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу позивача періоди роботи з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990, з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та призначити йому з 18.08.2022 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Решта доводів та заперечень учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до задоволенню частково.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1 073, 60 гривень, згідно квитанції № 0.0.3245700207.1 від 12.10.2023, та витрати, пов'язані з розглядом справи (на професійну правничу допомогу) в розмірі 4 000 гривень на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АТ № 1048276, виданого адвокатом Боднарчуком Андрієм Михайловичем, договору про надання правової (правничої) допомоги від 17.08.2023, розрахунку винагороди згідно договору від 17.08.2023, акта приймання-передачі виконання роботи до договору про надання правової (правничої) допомоги від 17.08.2023, квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 17.08.2023.
Розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підлягають стягненню, судовий збір в розмірі 1073, 60 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії від 25.08.2022 за № 091630012479.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (індекс 49094, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, місто Дніпро, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до пільгового стажу періоди роботи з 24.10.1988 до 09.01.1989, з 10.01.1989 до 01.01.1990, з 02.01.1990 до 28.02.1991, з 01.03.1991 до 05.05.1991, з 06.05.1991 до 27.09.1993, з 09.10.1993 до 26.09.1995, з 27.09.1995 до 01.05.2002, з 02.05.2002 до 31.12.2003, з 01.01.2004 до 02.08.2007, з 15.08.2007 до 11.02.2010, з 06.04.2010 до 13.12.2010, з 05.06.2013 до 15.02.2015, з 10.03.2015 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 16.01.2018 та призначити з 18.08.2022 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (індекс 49094, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, місто Дніпро, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ 21910427) сплачений судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.