ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
14 січня 2011 року 11:21 № 2а-11462/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А. при секретарі Руденко Н.В., за участю представників сторін:
від позивача: Ткач С.С. (довіреність від 29.12.2010 р. № 22030/9/10-209,
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
до
третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю «БРК Соло М»
Печерська районна у м. Києві державна адміністрація
провизнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулася з позовною заявою про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації від 06.07.2007 р. через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, припинення юридичної особи ТОВ «БРК Соло М», код ЄДРПОУ 35372886.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що засновники відповідача фактично не мають ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності відповідача, а діяльність, спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави, діяльність від імені підприємства ведеться невстановленими особами. Статут відповідача містить неправдиві відомості, а при реєстрації була відсутня дійсна воля і волевиявлення осіб, яких зазначено в реєстраційних документах.
Ці висновки зроблені позивачем виходячи з пояснень засновника відповідача гр. ОСОБА_2, наданого органам податкової міліції, відповідно до яких ця особа зазначила, що не має відношення до створення зазначеного підприємства.
У зв'язку з цим, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, ч.ч. 3 і 5 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також статей 202, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України, позивач вважає, нікчемним правочин (статут) у формі створення установчих документів та державної реєстрації відповідача та зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена будь-якою заінтересованою особою.
Виходячи з цього та з посиланням на п. 2. ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації відповідача через порушення закону, допущені його створенні, які не можна усунути.
Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач в судові засідання 14.09.2010 року, 28.09.2010 р., 07.10.2010 р., 26.10.2010 р., 17.11.2010 р., 30.11.2010 р., 23.12.2010 р. та 14.01.2011 року не з'явився, поважних причин неявки не повідомив. Поштові направлення повернуті у зв'язку з неврученням їх відповідачу з незалежних від суду причин, у зв'язку з чим та на підставі п. 4. ст. 33, п. 11 ст. 35, ч. 3 ст. 167 КАС України вважаються врученими належним чином причин. Виходячи з наведеного та положень ст. 128 КАС України, справа розглянута за відсутності відповідача на основі наявних у справі доказів.
Третя особа просила розглядати справу за її відсутності.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БРК Соло М»зареєстроване Печерською районною державною адміністрацією м. Києва 06.07.2007 р. за адресою м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8-а, код за ЄДРПОУ 35372886. Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва відповідачу було видано свідоцтво платника ПДВ № 100245282 від 16.09.2009 р.
В обґрунтування позовних вимог, як зазначено вище, позивач посилається на пояснення засновника відповідача гр. ОСОБА_2, наданим органам податкової міліції, відповідно до яких ця особа зазначила, що не має відношення до створення зазначеного підприємства.
Виходячи з обов'язку, покладеного на позивача відповідно до ч. 4. ст. 71 КАС України, ухвалою суду від 23.12.2010 року, враховуючи вимогу позивача про визнання нікчемним статуту, від позивача витребувані: копія статуту, на який посилається позивач у позовній заяві, витяг з ЄДР стосовно відповідача, оригінал пояснень ОСОБА_2, аналіз фінансово-господарської діяльності, на який позивач посилається у позовній заяві.
Частиною 6 ст. 71 КАС України встановлено - якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Станом на час судового розгляду справи 14.01.2011 року позивач не виконав вимоги ухвали суду та не надав витребуваних судом доказів у зв'язку з чим справа розглядається на підставі наявних доказів.
Судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке усно було мотивовано позивачем тим, що позивач не встиг підготувати витребувані документи. У задоволенні клопотання відмовлено з огляду на строки розгляду справи, визначені КАС України, та з урахуванням того, що позивач звернувся з позовом ще у серпні 2010 року в якому посилався на вищезгадані документи, а отже у позивача був достатній час для підготовки цих документів та в силу положень ч. 4 ст. 71 КАС України позивач повинен був забезпечити їх подання ще під час звернення до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення спірних відносин та визначених позивачем обставин.
Статтями 2-3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.
З викладеного вбачається, що розглядуваний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.
Частиною 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 110 ЦК України вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 ч. 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, аналогічна правова позиція щодо чого міститься у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2008 року по справі № 2-116/06.
В той же час, як встановлено судом, позивач не є засновником відповідача, а також не належить до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем нормативно не обґрунтовано підстав для задоволення позову виходячи з існуючого суб'єктного складу сторін у справі та визначених позивачем підстав і предмету позову.
Законом України "Про державну податкову службу в Україні", в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин та звернення до суду, встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (п. 17 ст. 11 Закону). Виходячи з положень п. 17 ст. 11, п. 3 ч. 1 ст. 10, ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" стосовно функцій податкової служби з контролю за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, в кореспонденції з положеннями ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 зазначеного закону, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення суб'єктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.
Таких позовних вимог позивачем не заявлялось.
У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 р. № 667 є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.
Таким чином, оскільки позивач не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації, а вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині виходять за межі повноважень органів державної податкової служби, а отже підстав для задоволення позову в цій частині не має.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.06.2009 р. у справі К-35295/06 (ухвала розміщена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет).
Оцінюючи доводи позивача щодо нікчемності статуту, як правочину, та застосування у зв'язку з цим наслідків недійсного правочину у вигляді визнання недійсним запису про державну реєстрацію, суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки статут не є правочином (договором) в розумінні ЦК України, що вбачається зокрема з положень статей 36, 41, 42, 59 Закону України „Про господарські товариства”, ст. 626 ЦК України та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Наведені позивачем норми ЦК України не регулюють правовідносини щодо припинення юридичної особи, а позивач не є суб'єктом цих правовідносин. А відтак доводи позивача з їх обґрунтуванням положеннями статей 202, 203, 215, 236, ч. 5 ст. 216 ЦК України є юридично безпідставними.
В контексті наведеного, суд також враховує, що відповідно до п/п. 20.1.12., п/п. 67.2 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, також встановлено, що з питань припинення суб'єктів господарювання податкові органи можуть звертатися до суду лише у випадках, встановлених законом, зміст яких викладений вище.
Крім того, суд бере до уваги, що положення Податкового кодексу України та інших законодавчих актів з цих питань, що набрали чинності з 01.01.2011 року поширюються на правовідносини, що виникли після набрання чинності цими актами та не поширюються на минуле.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Оцінюючи у зв'язку з цим надану позивачем копію пояснень засновника відповідача, суд не вважає їх достатньою підставою для задоволення позову, а наведені в них обставини не підтверджені належними доказами (вирок суду, висновки експертизи). При цьому, як зазначено вище, позивач посилається на нікчемність статуту, який під час розгляду не був наданий суду всупереч вимогам, викладеним в ухвалі від 23.12.2010 р.
Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя О.А. Кармазін
Повний текст постанови складений та підписаний 17 січня 2011 року.