Рішення від 27.04.2026 по справі 140/16826/25

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/16826/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Новак Л.О.,

представника позивача Кучера А.А.,

представника відповідача Жежері О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «АТП 10706» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «АТП 10706» (далі - ТзДВ «АТП 10706», позивач) звернулось з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2025 №0222680705, №00223620902, №00223120902, №00222840902, №00223270902, податкової вимоги №0008111-1303-0320 від 03.09.2025.

Позов обґрунтований тим, що за висновками акта фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним №03/18922/09-02/05461119 від 07.07.2025, проведеної ГУ ДПС У Волинській області, ТзДВ «АТП 10706» допустило порушення вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», підпункту 212.3.4 пункту 212.3 статті 212, підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 2 статті 29 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», статті 44, 85 ПК України, статті 24 Кодексу законів про працю України.

На підставі вказаного акту перевірки були винесені податкові-повідомлення рішення (далі - ППР), згідно яких до ТзДВ «АТП 10706» застосовані фінансові санкції на загальну суму 1369364,50 грн та сформовано податкову вимогу від 03.09.2025 №0008111-1303-0320 на суму 1369364,50 грн.

Позивач не погоджується з висновками акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями та сформованою податковою вимогою. Вважає, що відповідач порушив процедуру проведення перевірки, тому акт перевірки є недопустимим доказом.

Зокрема представник позивача вказує на незаконність наказу на проведення фактичної перевірки №2234-п від 25.06.2025 за результатами якої були прийняті оскаржувані рішення, оскільки у наказі наведено посилання лише на норму права, що є підставою для призначення перевірки, проте відсутнє зазначення конкретної інформації, яка слугувала підставою для призначення перевірки. Наказ №2234-п від 25.06.2025 не містить причин проведення фактичної перевірки відповідно до обраної контролюючим органом нормативної підстави, а саме підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Крім того, представник позивача зазначає, що з акту перевірки №03/18922/09-02/05461119 від 07.07.2025 вбачається, що співробітниками ГУ ДПС у Волинській області 25.06.2025 було придбано 36 літрів дизельного пального за готівкові кошти у сумі 1800 грн у особи на ім'я ОСОБА_1 на території за адресою: вул. Володимирська, 154, м. Ковель Волинської області без застосування реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) та без видачі фіскального чеку. Також інспекторами було пред'явлено Олександру службові посвідчення працівників ДПС та запропоновано ознайомитись із наказом на проведення перевірки. Однак, останній відмовився ознайомлюватись із документами, сів в автомобіль та покинув територію. В подальшому було здійснено виклик на лінію «102» з метою притягнення винних осіб до відповідальності.

Також зазначає, що під час проведення загальних перевірочних заходів за місцем зберігання пального ТзДВ «АТП 10706» за адресою вул. Володимирська, 154, м. Ковель Волинської області, 11.06.2025 та 19.06.2025 працівниками ГУ ДПС у Волинській області було здійснено розрахункові (платіжні) операції з придбання дизельного пального за готівкові кошти у ОСОБА_2 без застосування РРО та без видачі фіскального чека. Однак позивач не погоджується з такими висновками контролюючого органу, оскільки основною діяльністю ТзДВ «АТП 10706» є код КВЕД 49.39 - інший пасажирський наземний транспорт. Крім того, підприємством отримано ліцензію на право зберігання пального виключно для власних потреб. Позивач зазначає, що не уповноважував будь-кого, в т. ч. Олександра, який не є працівником ТзДВ «АТП 10706», здійснювати реалізацію пального, яке зберігає для власних потреб. Крім того особа Олександра, а саме ОСОБА_3 , була встановлена лише 02.07.2025 працівниками Ковельського РУП ГУНП у Волинській області в ході надання пояснення керівництвом ТзДВ «АТП 10706».

При цьому, до відповідальності не було притягнуто жодну особу. Матеріали перевірки не містять будь-яких доказів щодо здійснення позивачем порушень, описаних в акті перевірки від 03.09.2025 №0008111-1303-0320. Всі порушення, зазначені в акті перевірки, є похідними від факту реалізації дизельного пального, яке ніби-то було виявлено працівниками ГУ ДПС у Волинській області за адресою вул. Володимирська, 154, м. Ковель Волинської області. Крім того, представник позивача зауважує, що протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 155-1 КУпАП відносно директора ТзДВ «АТП 10706» було повернуто судом у зв'язку із відсутністю доказів.

Також щодо реалізації пального ТзДВ «АТП 10706» 11.06. 20256 та 19.06.2025, позивач зазначає, що постанова в частині порушення товариством вимог статті 24 КЗпПУ (використання праці Лукашука С.М. без укладення трудової угоди) було оскаржена у судовому порядку і рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі №140/11603/25 була визнана протиправною та скасована.

При цьому, ТзДВ «АТП 10706» у позовній заяві та судом в ухваленому рішенні зазначено численні порушення норм процесуального та матеріального права під час дій ГУ ДПС у Волинській області 11.06 та 19.06 2025 на території товариства за адресою вул. Володимирська, 154 у м. Ковелі Волинської області, оскільки фактична перевірка ТзДВ «АТП 10706» проведена з 26.06.2025 по 04.07.2025, а зібрані податковим органом 11.06.2025 та 19.06.2025 докази не можна вважати допустимими у розумінні статті 74 КАС України.

З наведених підстав представник позивача просить визнати протиправними та скасувати 24.07.2025 №0222680705, №00223620902, №00223120902, №00222840902, №00223270902, податкової вимоги №0008111-1303-0320 від 03.09.2025.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 судовий розгляд справи №140/16826/25 ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання на 14:30 год. 03.02.2026, яке в подальшому відкладалось на 14:30 год 17.02.2026 та 14:30 год. 26.02.2026 для подання та ознайомлення сторін з додатковими доказами.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду через систему «Електронний суд» 21.01.2026, відповідач позовні вимоги не визнав та у їх задоволення просив відмовити.

Свої заперечення обґрунтував тим, що 25.06.2025 прибувши за адресою: м. Ковель, вул. Володимирська, 154, для проведення фактичної перевірки відповідно до наказу №2234-п від 25.06.2025 приблизно о 15:00 год. працівниками відділу відповідно до вимог пп.20.1.9 п.20.1 ст. 20 ПК України, перед початком проведення фактичної перевірки, за місцем зберігання пального ТзДВ «АТП 10706» було проведено розрахункову (платіжну) операцію з придбання пального під час якої особою на ім'я ОСОБА_1 через паливо роздавальну колонку, що використовується даним підприємством, було реалізовано дизельне пальне в загальній кількості 36 літрів (16 л. в паливний бак автомобіля «РЕНО «д. н. НОМЕР_1 та 20 л в металеву каністру зеленого кольору ємкістю 20 л) за готівкові кошти по ціні 50 грн за 1 л на загальну суму 1800 грн (купюри номіналом по 200 грн попередньо були зафіксовані на фото). Разом з особою на ім'я ОСОБА_1 , який здійснював платіжну (розрахункову) операцію за місцем зберігання та відпуску пального був присутній гр. ОСОБА_4 , який згідно договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність займає посаду оператора АЗС в СГД ТзДВ «АТП 10706» та виконує роботу заправщика автобусів. При проведенні вказаної розрахункової (платіжної) операції, особою на ім'я Олександр, яка провела відповідну розрахункову операцію, або будь-якими іншими представниками ТзДВ «АТП 10706» покупцю (споживачу) не було видано у встановленому законом порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту (фіскальний чек). Таким чином дана операція проведена без застосування РРО або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій, та без видачі розрахункового документу встановленої форми та змісту на суму проведеної операції, чим порушено вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями. Вказану вище операцію з реалізації пального ТзДВ «АТП 10706» здійснило без отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, без реєстрації платником акцизного податку, без реєстрації акцизного складу та без застосування РРО і без видачі розрахункового документа встановленої форми.

Відповідач вказує, що під час проведення перевірки працівниками ГУ ДПС у Волинській області проводилась фото та відео фіксація на пристрій бодікамери згідно вимог ПК України. Під час проведення перевірки директору ТзДВ «АТП 10706» - Омелянюк Вікторії було під розписку вручено письмове звернення №1 від 26.06.2025 про надання документів (їх належним чином завірених копій), що становлять предмет фактичної перевірки до 14:00 год. 27.06.2025. На дане письмове звернення станом на 27.06.2025 та на дату завершення перевірки не було надано в повному об'ємі документи, що становлять предмет фактичної перевірки. Зокрема до перевірки не надано: документи, що підтверджують передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт зберігання пального; відомості щодо основних засобів підприємства, які перебувають у власності/оренді; акти та/або інші документи щодо списання пального, разом із документами, на підставі яких відбувались відповідні дії (подорожні листи, ТТН, наряди, облікові листи тракториста-машиніста, лімітно - забірні картки, картки складського обліку, накази про відрядження) за період з 26.06.2022 по дату початку перевірки; відомості про кількість резервуарів та/або ємностей, їх об'єм, місце розташування, з документальним підтвердженням належності їх на права власності або оренди, які використовуються для зберігання (у тому числі відповідального) та/або реалізації пального (із зазначенням виду пального); заправні відомості, розрахункові документи, чеки РРО (підтверджують фізичне отримання пального), банківські виписки, акти приймання передачі талонів, паливних карток, акти звіряння взаємних розрахунків, тощо; копії акцизних накладних стосовно операцій по придбанню пального із пересувних акцизних складів постачальників на адреси місць зберігання пального за перевіряємий період; підписані уповноваженою особою відомості про кількість механізмів та/чи обладнання (власного чи орендованого), їх технічні характеристики, під час роботи яких використовується пальне (транспортні засоби, генератори, сільськогосподарська техніка, тощо); відомості щодо місткості (об'єму ) паливного баку кожного транспортного засобу та техніки, яке/які використовуються підприємством для здійснення господарської діяльності; відомості (заправні) про заправлення власних чи орендованих транспортних засобів, техніки, під час надходження пального від постачальника (в розрізі одиниць); відомості щодо місць розташування господарських об'єктів чи територій (конкретна адреса) на яких підприємством виконуються роботи/ надаються послуги з використанням власних/орендованих транспортних засобів/ техніки/ механізмів/ обладнання/ пристроїв; зведені документи, які ведуться підприємством, які засвідчують рух техніки, автомобілів, механізмів, напрям їх використання, кількість пройденого шляху, кількість годин роботи, тощо, про що складено та зареєстровано в податковому органі акт про ненадання документів №3918/03-20-09-02-14 від 04.07.2025, що свідчить про порушення платником податків вимоги статті 44 та статті 85 ПК України.

При проведенні фактичної перевірки 26.06.2025 співробітниками ГУ ДПС у Волинській області обстежено місце зберігання пального, що належить суб'єкту господарювання ТзДВ «АТП 10706» за адресою: Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, вул. Володимирська, 154 та встановлено: - використання 1 резервуара, об'ємом 30 м. куб; - наявність 2 місця відпуску пального наливом.

Фактичним заміром пального 26.06.2025 працівниками ТзДВ «АТП 10706» у присутності перевіряючих за допомогою метроштока та бензочутливої пасти встановлені залишки пального /ДП/ в кількості 931,5л. /відповідно до градіювальної таблиці/. Дані про фактичні залишки нафтопродуктів, що знаходились у місці продажу, та зберігання відображено у Додатку 1 до акту перевірки (акт зняття залишків пального), який додається до акта перевірки на окремому аркуші.

Під час проведення перевірки директором ТзДВ «АТП 10706» - Омелянюк Вікторією було надано власноручне письмове пояснення, щодо реалізації пального за готівкові кошти через паливо - роздавальну колонку підприємства, а також щодо фактичних залишків пального за місцем його зберігання станом на 26.06.2025.

Таким чином фактичною перевіркою встановлено наступні порушення: пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 (зі змінами та доповненнями) - розрахункової операції з реалізації пального без застосування РРО та без видачі розрахункового документа встановленої форми; підпункту 212.3.4, пункту 212.3 статті 212 Податкового кодексу України №2755-VІІ від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) - здійснення реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку; підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України №2755-VІІ від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) - відсутність реєстрації акцизного складу;- пункту 2 статті 29 Закону України від 18.06.2024 №3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» - здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним; вимоги статті 44 та статті 85 Податкового кодексу України - ненадання платником копій документів - ненадання платником копій документів; статтю 24 Кодексу законів про працю України (із змінами та доповненнями).

Крім того вказує, що при проведенні фактичної перевірки було встановлено, що для здійснення господарської діяльності ТзДВ «АТП 10706» згідно поданої форми 20-ОПП експлуатує бочку - резервуар горизонтальний сталевий одностінний для зберігання світлих нафтопродуктів об'ємом 30000 літрів, яка розміщена адресою: Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, м. Ковель, вул. Володимирська, 154. Основний вид діяльності ТзДВ «АТП 10706» - 49.39 - інший пасажирський наземний транспорт, Н.В.I.У.

Однак, ТзДВ «АТП 10706» згідно даних Реєстру платників акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового не здійснювала реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового. ТзДВ «АТП 10706» згідно даних Відомості про акцизні склади ІКС «Податковий Блок» не здійснювала реєстрацію акцизних складів. Згідно даних Реєстру ліцензій ТзДВ «АТП 10706» отримало ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) за адресою: Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, вул. Володимирська, 154: №03060414202100019 терміном дії з 08.02.2021 до 08.02.2026, яку було анульовано (у зв'язку з несплатою чергового платежу за ліцензію); №03170414202400250 терміном дії з 09.07.2024 до 09.07.2029.

З огляду на зазначене відповідач вважає, що перевірка щодо позивача проведена правомірно, а винесені ППР та вимога є такими, що відповідають нормам чинного законодавства. Крім того, зазначає, що підставою для проведення перевірки у наказі №2234-п від 25.06.2025 визначено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а саме: «з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання, виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального». Просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 26.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14:30 год. 24.03.2026.

24.03.2026 оголошено перерву до 14:30 год. 15.04.2026 для вивчення додаткових доказів.

15.04.2026 за клопотанням представника позивача розгляд справи відкладено без фіксування судового засідання на 14:30 год. 27.04.2026.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, на яких ґрунтуються їхня позиція у заявах по суті справи.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 25.06.2025 №2234-п «Про проведення фактичної перевірки» (а. с. 36), направлень на перевірку (а. с. 106-110), ГУ ДПС у Волинській області в період з 25.06.2025 по 07.07.2025 проведено фактичну перевірку місця зберігання пального, що розташоване за адресою: Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, вул. Володимирська, 154 та належить суб'єкту господарювання ТзДВ «АТП 10706» (код ЄДРПОУ - 5461119), де здійснює свою господарську діяльність ТзДВ «АТП 10706» відповідно до ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 08.11.2024 №03170414202400250, термін дії з 08.11.2024 до 08.11.2029.

За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки №03/18922/09-02/05461119 від 07.07.2025, яким встановлено наступні порушення:

- пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 року (зі змінами та доповненнями) - розрахункової операції з реалізації пального без застосування РРО та без видачі розрахункового документа встановленої форми;

- підпункту 212.3.4, пункту 212.3 статті 212 Податкового кодексу України №2755-VІІ від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) - здійснення реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку;

- підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України №2755-VІІ від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) - відсутність реєстрації акцизного складу;

- пункту 2 статті 29 Закону України від 18.06.2024 №3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» - здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним;

вимоги статті 44 та статті 85 Податкового кодексу України - ненадання платником копій документів - ненадання платником копій документів;

- статті 24 Кодексу законів про працю України (із змінами та доповненнями) (а. с. 28-33).

На підставі акту фактичної перевірки №03/18922/09-02/05461119 від 07.07.2025 ГУ ДПС у Волинській області прийняло такі рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 24.07.2025 №0222680705 форми «С», яким позивачу нараховані штрафні санкції у сумі 4866,90 грн за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995;

- податкове повідомлення-рішення від 24.07.2025 №00223270902 форми «ПС», яким нараховані штрафні санкції у сумі 1000000 грн за порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України №2755-VІІ від 02.12.2010;

- податкове повідомлення-рішення від 24.07.2025 №00223620902 форми «ПС», яким нараховані штрафні санкції у сумі 3477,60 грн за порушення підпункту 212.3.4, пункту 212.3 статті 212 Податкового кодексу України №2755-VІІ від 02.12.2010;

- податкове повідомлення-рішення від 24.07.2025 №00223120902 форми «С», яким нараховані штрафні санкції у сумі 360000,00 грн за порушення пункту 2 статті 29 Закону України від 18.06.2024 №3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»;

- податкове повідомлення-рішення від 24.07.2025 №00222840902 форми «ПС», яким нараховані штрафні санкції у сумі 1020 грн за порушення вимоги статті 44 та статті 85 Податкового кодексу України (а. с. 22-26)

03.09.2025 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу податкову вимогу від 03.09.2025 №0008111-1303-0320 про наявність станом на 01.09.2025 податкового боргу в сумі 1369364,50 грн (а. с. 27).

Позивач, вважаючи оскаржувані ППР та вимогу про сплату боргу протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Враховуючи зазначені норми, непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених ПК України, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) вказаних вище документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених пунктом 81.1. ПК України, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.

Слід зазначити, що в даному випадку контролюючий орган був допущений до проведення перевірки за наслідками якої ним було складено акт, а в подальшому на підставі його висновків винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 (справа №804/1113/16), від 24.05.2019 (справа №826/16221/15), від 03.10.2019 (справа №820/850/16), від 16.10.2019 (справа №820/11291/15), від 22.11.2019 (справа №815/4392/15) тощо. Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З урахуванням наведеного, суд у цій справі надає оцінку доводам позивача щодо неправомірності проведення фактичної перевірки, а саме: контролюючий орган ініціював проведення фактичної перевірки за відсутності законодавчо обґрунтованих підстав для її проведення; наказ про проведення перевірки складений з порушенням статті 81 ПК України.

Як встановлено судом вище, підставою для проведення перевірки відповідно до наказу від 25.06.2025 №2234-п суб'єкта господарювання ТзДВ «АТП 10706», який здійснює діяльність за місцем зберігання пального за адресою: Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вулиця Володимирська, 154, є підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (а. с. 105).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України однією з обов'язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред'явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Абзацами п'ятим і шостим пункту 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 сформулював правовий висновок, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.

Оскільки, зокрема, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов'язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації в наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення в наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Дана позиція була підтримана та застосована Верховним Судом у своїх постановах від 17.03.2026 у справі №420/37311/23, від 02.04.2026 у справі №440/5049/24, від 08.04.2026 у справі №300/5010/24, від 14.04.2026 у справі №160/13547/25, від 16.04.2026 у справі №460/7706/25 та інших.

Суд зазначає, що в наказі від 25.06.2025 №2234-п підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: «Керуючись пп. 19-1.1.4, 19-1.1.14, п. 19-1, ст. 19, пп. 20.1.9, 20.1.10 п. 20.1, ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5, п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, у зв'язку з наявністю інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків порядку проведення розрахункових операцій контроль за якими покладено на контролюючі органи, а також з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального» (а. с. 105).

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

На підтвердження отримання такої інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків порядку проведення розрахункових операцій контроль за якими покладено на контролюючі органи, на адресу ГУ ДПС у Волинській області управлінням контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Волинській області доповідну записку, з якої слідує, що під час моніторингу та обстежень місць зберігання та реалізації пального в Ковельському районі та м.Ковель, працівниками відділу контролю за виробництвом на обігом пального встановлено, що за адресою місця зберігання пального ТзДВ «АТП 10706» - м.Ковель, вул. Володимирська, 154 здійснюється реалізація дизпалива за готівкові кошти без наявності відповідної ліцензії та застосування РРО. Такі розрахункові операції були проведені 11.06.2025 та 19.06.2025 (а. с. 37).

У зв'язку із цим податковий орган вважав за доцільне призначити фактичну перевірку суб'єкта господарювання - ТзДВ «АТП 10706».

Разом з тим, в акті перевірки, вказано, що під час проведення загальних перевірочних заходів за місцем зберігання пального ТзДВ «АТП 10706» за адресою: м. Ковель, вул. Володимирська, 154, 11.06.2025 та 19.06.2025 було здійснено розрахункові (платіжні) операції з придбання ДП за готівкові кошти через паливороздавальну колонку. Зокрема, 11.06.2025 було придбано ДП в кількості 15 л за ціною 46,60 грн за 1 л на загальну суму 699,00 грн та 19.06.2025 було придбано ДП в кількості 21 л за ціною 46,60 грн за 1 л на суму 978,60 грн. Дані розрахункові (платіжні) операції по реалізації пального за готівкові кошти 11.06.2025 та 19.06.2025 були проведені гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_3 ) шляхом заливу дизельного пального через паливороздавальну колонку ТзДВ «АТП 10706» в паливний бак автомобіля «РЕНО», державний номер НОМЕР_1 . При проведенні зазначених розрахункових операцій в готівковій формі гр. ОСОБА_2 дана операція проведена без застосування реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій, та без видачі розрахункового документу встановленої форми та змісту на суму проведеної операції, чим порушено пункти 1, 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями.

Водночас суд звертає увагу на те, що в наказі від 25.06.2025 №2234-п відсутня конкретна інформація щодо підстав проведення фактичної перевірки, як от доповідна записка управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Волинській області від 23.06.2026. Також у наказі не відображено в який спосіб контролюючим органу встановлено порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, на підставі яких відомостей або документів були встановлені такі порушення.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові у справі №120/5229/20-а від 12.10.2021: «Приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього Товариства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки. Суд зауважує, що стаття 80 Податкового кодексу України передбачає вичерпні підстави для проведення фактичної перевірки. Втім, застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов?язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.».

Правова позиція аналогічного змісту висвітлена також в постанові Верховного Суду у справі №640/21536/19 від 08.09.2020.

Оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

При цьому, «підстава» це не нумероване позначення пункту 80.2 статті 80 ПК України, а обставини, які в цьому підпункті розкриваються та мають об'єктивно існувати.

Разом з тим, порушення податкового законодавства встановлені податковим органом за результатами фактичної перевірки, яка проведена з 26.06.2025 по 04.07.2025 на підставі наказу ГУ ДПС у Волинській області від 25.06.2025 №2234-п «Про проведення фактичної перевірки ТзДВ «АТП 10706».

Однак, суд зауважує, що такі висновки ґрунтуються на підставі матеріалів фото- та відеофіксації, а також запису телефонної розмови від 11.06.2025 та від 19.06.2025, здійснених посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області під час проведення контрольно-розрахункових операцій з реалізації пального за готівкові кошти громадянином ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) шляхом заливу дизельного пального через паливо-роздавальну колонку ТзДВ «АТП 10706» в паливний бак автомобіля «РЕНО», державний номер НОМЕР_4 , у ТзДВ «АТП 10706» за адресою: Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, вул. Володимирська, 154, які були долучені податковим органом та оглянуті в судовому засіданні.

Акт перевірки містить інформацію, що такі обставини встановлені під час проведення перевірочних заходів за місцем зберігання пального ТзДВ «АТП 10706» за вищевказаною адресою.

З цього приводу суд зазначає, що податкове законодавство не містить визначення поняття «перевірочні заходи», натомість Податковий кодекс України містить чіткий перелік видів податкового контролю та перевірок, зокрема: камеральна перевірка (ст. 76 ПК України); документальна виїзна перевірка (статті 75, 77, 78 ПК України); документальна невиїзна перевірка (ст. 75 ПК України); фактична перевірка (ст. 80 ПК України).

Жодна з норм ПК України не використовує термін «перевірочні заходи».

Більш того, надані податковим органом матеріали фото- та відеофіксації не містять інформації про встановлення особи оператора АЗС, який здійснював залив дизельного пального через паливо-роздавальну колонку ТзДВ «АТП 10706». Акт перевірки не містить інформації на підставі яких документів зазначена в акті перевірки особа ( ОСОБА_2 ) була встановлена.

Суд ще раз наголошує, що фактична перевірка ТзДВ «АТП 10706» проведена з 26.06.2025 по 04.07.2025. Відтак, зібрані податковим органом 11.06.2025 та 19.06.2025 докази не можна вважати допустимими у розумінні статті 74 КАС України.

Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як визначено статтею 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Посадовими особами податкового органу не з'ясовано факту реалізації пального за готівкові кошти сторонньою особою з відома керівництва підприємства, позаяк відсутні пояснення цих осіб.

У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов'язаний був перевірити і з'ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки.

Крім того, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право, зокрема: відкрито застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засоби фото- і кінозйомки, відеозапису; відкрито здійснювати звукозапис, фото-, відеофіксацію (відеозйомку), накопичувати та використовувати таку мультимедійну інформацію (фото, відео-, звукозапис) під час проведення перевірок (пп. 20.1.48 п. 20.1 ст. 20 ПК України).

Надані матеріали фото- та відеофіксації свідчать про те, що контролюючі органи у вказані дні здійснювали аудіо- та відеофіксацію не відкрито, а прихованим чином, що не відповідає підпункту 20.1.48 пункту 20.1 статті 20 ПК України.

Також з акту перевірки №03/18922/09-02/05461119 від 07.07.2025 вбачається, що співробітниками ГУ ДПС у Волинській області 25.06.2025 було придбано 36 літрів дизельного пального за готівкові кошти у сумі 1800 грн у особи на ім?я ОСОБА_1 на території за адресою АДРЕСА_1 без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі фіскального чека.

Також інспекторами було пред?явлено Олександру службові посвідчення працівників ДПС та запропоновано ознайомитись із наказом на проведення перевірки. Однак, останній відмовився ознайомлюватись із документами, сів в автомобіль та покинув територію. В подальшому було здійснено виклик на лінію. «102» з метою притягнення винних осіб до відповідальності.

Однак, суд вважає, що висновки податкового органу щодо реалізації пального саме ТзДВ «АТП 10706» не відповідають дійсності. Зокрема, перевіркою встановлено факт продажу особою на ім?я ОСОБА_1 дизельного пального, однак не встановлено, чи має особа, яка здійснила продаж, до ТзДВ «АТП 10706».

Щодо обставин можливої реалізації пального 25.06.2025 керівництву підприємства стало відомо від працівників ГУ ДПС у Волинській області. При цьому, ТзДВ не уповноважувало будь-кого реалізовувати або надавати власне пальне стороннім особам.

Судом встановлено, що ТзДВ «АТП 10706» здійснює основну господарську діяльність відповідно до коду КВЕД 49.39 - інший пасажирський наземний транспорт.

ТзДВ «АТП 10706» отримало ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №03170414202400250 від 08.11.2024 зі строком дії до 08.11.2029 за адресою м. Ковель, вул. Володимирська 154, де розміщений резервуар ємністю 30м.

Пальне, яке знаходиться за місцем здійснення господарської діяльності ТзДВ «АТП 10706» використовується виключно для заправлення власних транспортних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Під час фактичної перевірки працівниками ТзДВ «АТП 10706» будь-яких перешкод працівникам податкового органу не вчинялись та були надані всі необхідні документи, протилежного суду не надано.

Також, як слідує з матеріалів справи, у відповідь на адвокатський запит чи було притягнуто ОСОБА_3 до встановленої законом відповідальності за вчинені самовільні дії, листом від 23.10.2025 за №157615-2025 Ковельський РУП ГУНП у Волинській області повідомив, що зібрані матеріали були скеровані до ГУ ДПС у Волинській області для притягнення винних до відповідальності.

Однак інформація, що про вжиття податковим органом заходів щодо притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за реалізацію пального відсутня.

Суд повторюється, що, що фактична перевірка ТзДВ «АТП 10706» проведена з 26.06.2025 по 04.07.2025, а відтак зібрані податковим органом 11.06.2025 та 19.06.2025 докази не можна вважати допустимими у розумінні статті 74 КАС України.

Також надані матеріали та записи не містять інформації про встановлення особи оператора АЗС, який здійснив залив дизельного пального через паливно-роздавальну колонку. Акт не містить інформації на підставі яких документів зазначена в акті перевірки особа була встановлена.

Посадовими особами податкового органу не з?ясовано факту реалізації пального за готівкові кошти сторонньою особою з відома керівництва підприємства, позаяк відсутні пояснення цих осіб.

Верховний суд у постанові від 05.10.2020 у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає у разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження із відому, за дорученням та інтересах іншої особи. При цьому має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Суд зазначає, що за результатами дії працівників ГУ ДПС у Волинській області 11.06.2025 та 19.06.2025 на території ТзДВ «АТП 10706» було ініційовано фактичну перевірки товариства відповідно до наказу №2234-п від 25.06.2025, а саме Управлінням контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Волинській області складена доповідна записка на адресу начальника ГУ ДПС про підстави для проведення фактичної перевірки, що додатково свідчить про незаконність наказу №2234-п від 25.06.2025 про проведення фактичної перевірки ТзДВ «АТП 10706».

Суд наголошує, що матеріали перевірки ГУ ДПС у Волинській області не містять будь-яких доказів, щодо вчинення безпосередньо ТзДВ «АТП 10706» порушень, описаних в акті перевірки №03/18922/09-02/05461119 від 07.07.2025.

Крім того, порушення податкового законодавства, зазначені в акті перевірки №03/18922/09-02/05461119 від 07.07.2025 хронологічно є похідними від факту реалізації дизельного пального, яке нібито було виявлено працівниками ГУ ДПС у Волинській області за адресою вул. Володимирська, 154, м. Ковель Волинської області.

Податковим правопорушенням відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України є протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність) платника податку у випадках прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Європейський суд з прав людини санкції за порушення вимог податкового законодавства розцінює, як різновид «кримінального обвинувачення».

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Тобто вина є обов'язковим елементом суб'єктивної сторони у порушенні податкового законодавства.

Вину необхідно доводити у процесуальному порядку доказами, а саме протоколами, актами вилучення за участі понятих (пального, коштів), поясненнями очевидців, незацікавлених свідків правопорушення, висновків експерта тощо.

Так як у розглядуваному випадку відсутня вина ТзДВ «АТП 10706» у реалізації пального, оскільки позивач не здійснює та не здійснював торгівлю пальним, відповідно і не мав застосувати РРО та надавати розрахунковий документ встановленої форми; не має ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а відтак не мав обов'язку реєструватись платником акцизного податку та як суб?єкт господарювання роздрібної торгівлі реєструвати акцизний склад тощо.

Вказане спростовується матеріалами справи, зокрема тим, що працівниками ГУ ДПС у Волинській області щодо директора ТзДВ «АТП 10706» Омелянюк В.В. 04.07.2025 було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 155-1 КУпАП України (невидача документу на реалізоване пальне 25.06.2025), який постановою Ковельського міськрайонного суд Волинської області від 05.08.2025 у справі №159/5037/25 було повернуто у зв?язку із відсутністю доказів на підтвердження зазначеного у протоколі факту та неможливістю судом самостійно відшукувати докази у справі (а. с. 44-45).

Як свідчать матеріали справи, інші докази щодо притягнення директора ОСОБА_5 або інших посадових осіб товариства до відповідальності за фактом реалізації пального 25.06.2025. відсутні.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до пункту «б» підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПІК України акцизний склад - це: приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального. Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

6) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб?єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб?єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

г) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» під місцем зберігання пального розуміється місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; під зберіганням пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

3 наведеного вище слідує, що акцизний склад визначений як місце/територія, де розпорядник акцизного складу провадить відповідну господарську діяльність з пальним.

Приписи ПК України не вимагають від суб?єкта господарювання, що здійснює зберігання пального для власних потреб, обов?язку створювати акцизний склад, якщо на ньому не здійснюються операції з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Оскільки ТзДВ «АТП 10706» не здійснює будь-які операції з реалізації пального, яке перебувало у ємкості об?ємом 30 м3 або з використанням такої, відповідно обов?язку створювати акцизний склад не має.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2ст.77 КАС України).

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові у справі №804/4691/16-а від 21.01.2021: «Отже, у разі виникнення спору між платником податків та державою суд не може відмовити в захисті лише через сумніви в правомірності його дій. Особливість розподілу тягаря доказування в адміністративних справах не дозволяє трактувати «сумніви» інакше, як неспроможність фіскального органу переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних дій у спірних відносинах, тобто невиконання ним свого процесуального обов?язку. Натомість недоведення державним органом обґрунтованості та законності висновків, покладних в основу прийняття оскаржуваних рішень, має стати підставою для надання захисту платнику податків, якщо вчинене ним, на думку державного органу порушення, не було переконливо доведено перед судом. Будь-який інший підхід не відповідатиме завданням адміністративного судочинства. Разом з тим, у цій справі, як зазначено вище, Відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності нормам чинного законодавства висновків щодо допущення позивачем порушень чинного податкового законодавства.».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» вказано, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб?єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб?єкта приватного права, подані таким суб?єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53) Європейський суд з прав людини висловив позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Судом встановлено, що ГУ ДПС у Волинській області видало позивачу ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 08.11.2024 №03170414202400250 з терміном дії з 08.11.2024 по 08.11.2029 (а. с. 21).

З пояснень представника позивача та досліджених доказів у справ встановлено, що пальне, яке знаходиться за місцем здійснення господарської діяльності ТзДВ «АТП 10706», використовується ним виключно для заправлення власних транспортних засобів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, про що надана виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якого внесені відомості щодо основного виду діяльності ТзДВ «АТП 10706» - «49.39 інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.» (а. с.20).

Разом з тим, повертаючить до правомірності проведеної перевірки суд зазначає, що за сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі №500/1331/21) формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі №280/4696/22.

Оскільки стаття 80 ПК України передбачає вичерпні підстави для проведення фактичної перевірки. Застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов'язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі №280/118/23.

В постанові Касаційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №160/651/23 Верховним Судом зазначено, що суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що конкретизація підстави, передбаченої підпунктами 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, в наказі відсутня. Отже, контролюючий орган не дотримався вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого його посадові особи мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому, окрім іншого, зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Касаційного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі №240/959/20.

Суд встановив, що згідно наказу від 25.06.2026 №2234-п слідує, що перевірка проводиться у зв'язку з наявністю інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків порядку проведення розрахункових операцій контроль за якими покладено на контролюючі органи, а також з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

При цьому, на думку суду, у вказаному наказі не зазначені законні підстави для його винесення.

Вищезазначений наказ не містить в собі інформації, яка свідчить про можливі порушення позивачем вимог законодавства, а лише констатує факт доцільності проведення фактичної перевірки з метою перевірки дотримання вимог діючого законодавства.

Суд констатує, що в даному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють.

Вищевказаний наказ на проведення перевірки не містить інформації, яка б свідчила про порушення позивачем установленого порядку проведення розрахункових операцій контроль за якими покладено на контролюючі органи, а також з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, та у зв'язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю.

В підсумку, для позивача створено правову невизначеність в трьох аспектах: необґрунтованість призначення перевірки, незазначення інформації про підстави для призначення перевірки за підпунктом 80.2.3. пункту 80.2. статті 80 ПК України, а також невідображення відомостей про суть порушення згідно звернення споживача за цим пунктом. При цьому навіть одного аспекту достатньо для констатації протиправного характеру проведення перевірки, що вбачається з вищевикладеної судової практики. Слід повторно підкреслити, що первинним актом правової поведінки є складання саме відповідачем наказу про призначення перевірки. Відповідно, ця правова невизначеність та пов'язані з цим аспектом справи питання є результатом виключно поведінки відповідача під час складання відповідного наказу. Розумних підстав заповнення наказу про призначення перевірки без відображення в ньому належним чином підстав для її проведення не існує, в тому числі не вказано такі підстави самим відповідачем.

Системно проаналізувавши положення статей 75-81 ПК України, суд дійшов висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абзаці 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Отже, установлене статями 75-81 ПК України правове регулювання податкових перевірок визначає певні обов'язкові умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, дотримання яких може бути належною підставою для прийняття керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.

Процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.

Дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Також у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.

Зміст висновків наведеної постанови свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не повинен переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №821/371/17, від 27.02.2020 у справі №П/811/3206/15 та від 26.03.2020 у справі №813/823/16, від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 19.07.2023 у справі № 826/15828/18, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №1340/3590/18, викладена правова позиція, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості покликатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Враховуючи викладене, ГУ ДПС у Волинській області не дотрималося вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому, окрім іншого, зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.

Отже, суд дійшов висновку, що фактична перевірка, яка проведена відповідачем, є незаконною. Як наслідок акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.

Отже, встановлені судом обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем фактичної перевірки позивача, за наслідками якої і були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, а тому згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, відсутня необхідність перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства, як підстави для нарахування фінансових санкцій позивачу.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин та досліджених доказів, суд приходить висновку про протиправність прийнятих ГУ ДПС у Волинській області податкових повідомлень-рішень від 24.07.2025 №0222680705, №00223620902, №00223120902, №00222840902, №00223270902, з огляду на що останні підлягають скасуванню.

Пунктами 59.1, 59.3 статті 59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

З податкової вимоги ГУ ДПС у Волинській області №0008111-1303-0320 від 03.09.2025 вбачається, що вона сформована на суму податкового боргу 1369364,50 грн станом на 01.09.2025 (а. с. 27), та включає в себе фінансові санкції в сумі 1369364,50 грн, застосовані ППР від 24.07.2025 №0222680705, №00223620902, №00223120902, №00222840902, №00223270902.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність ППР від 24.07.2025 №0222680705, №00223620902, №00223120902, №00222840902, №00223270902, тому податкова вимога №0008111-1303-0320 від 03.09.2025 також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в загальній сумі 30280,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №501 від 29.12.2025 (а. с. 19).

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 30280,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «АТП 10706» (45006, Волинська область, місто Ковель, вулиця Володимирська, 154, код ЄДРПОУ 05461119) до Головного управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 24.07.2025 №0222680705, №00223620902, №00223120902, №00222840902, №00223270902 та податкову вимогу №0008111-1303-0320 від 03.09.2025.

Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «АТП 10706» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати в розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. А. Лозовський

Повний текст судового рішення складено 07.05.2026.