Справа № 562/225/20
провадження №4-с/562/3/26
"06" травня 2026 р.
Здолбунівський районний суд Рівненської області
у складі: головуючого судді Кушніра О.Г.,
секретар судового засідання Аврамчук Н.П.,
учасники справи:представник скаржника-адвокат Казмірчук М.М.,
представник ДВС Жолобчук А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Здолбунів Рівненської області скаргу ОСОБА_1 на дії заступника начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, -
У квітні 2026 року представник заявника звернувся до суду зі скаргою, якою просить:
- визнати протиправними дії заступника начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відмови у знятті арешту з майна ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження №62846446;
- скасувати відмову заступника начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, оформлену письмовим рішенням, у знятті арешту з майна ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Здолбунівський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою від 19 серпня 2020 року в межах виконавчого провадження №62846446;
- зобов'язати заступника начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити всі необхідні дії щодо скасування обтяжень, внесених до відповідних державних реєстрів, у тому числі заборони відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх вимог скаржником зазначено, що 18 серпня 2020 року заступником начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Журавським Н.М. було відкрито виконавче провадження №62846446 на підставі виконавчого листа про стягнення з нього аліментів на утримання його дитини ОСОБА_1 винесено постанову про арешт всього майна боржника. Однак станом на сьогодні правові підстави для подальшого застосування такого заходу примусового виконання, як арешт майна, відсутні, та як заборгованості зі сплати аліментів немає, від виконання свого обов'язку зі сплати аліментів він не ухиляється. Проте, у вимоги про зняття арешту державним виконавцем йому було відмовлено, що позбавляє його можливості повноцінно реалізовувати гарантоване Конституцією України право власності в частині розпорядження належним йому на праві власності майном.
У запереченнях на скаргу представник Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вважає скаргу безпідставною мотивуючи тим, що відомості про офіційне працевлаштування боржника та можливість звернення стягнення на його заробітну плату чи інші регулярні доходи відсутні, а сплата аліментів у певний період після утворення заборгованості не є підставою для висновку про наявність альтернативного способу виконання рішення та не виключає застосування заходів примусового виконання у вигляді арешту майна.
У судовому засіданні представник скаржника скаргу підтримала повністю.
Представник Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просить в задоволені скарги відмовити з наведених у запереченнях підстав.
Заслухавши учасників, з'ясувавши обставини та дослідивши матеріали скарги, суд приходить до такого висновку.
Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).
Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
До передбачених законом обмежень у здійсненні права власності відносяться заходи примусового виконання судових рішень, які застосовуються в межах виконавчого провадження, в тому числі, арешт майна боржника, як складова звернення стягнення на майно боржника згідно Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Установлено, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 червня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено та вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь її аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 03 лютого 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Після набрання рішенням суду законної сили стягувачу видано виконавчий лист, який пред'явлено до примусового виконання та заступником начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Журавським Н.М. було відкрито виконавче провадження №62846446, у межах якого 19 серпня 2020 року винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою на дії заступника начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сизюк А.А. посилався на відсутність заборгованості зі сплати аліментів і вказував на наявність підстав для зняття арешту з належного йому майна.
З довідки Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02 квітня 20226 року №13676, виданої ОСОБА_1 вбачається, що станом на 01 квітня 2026 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Однак за розрахунком заборгованості зі сплати аліментів така заборгованість щомісяця існувала з лютого 2020 року та була повністю погашена лише в березні 2026 року.
Частиною другою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до статті 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд вважає, що накладення арешту на майно боржника є винятковим заходом обмеження права власності фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням.
Пунктом 7 частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Таким чином, підставою для зняття арешту з майна боржника згідно п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» є одночасне настання двох юридичних фактів: 1) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів 2) можливість забезпечення виконання рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
За змістом пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним. Сама по собі сплата певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 490/6309/16, від 20 грудня 2021 року в справі №464/7134/19 та від 23 вересня 2022 року в справі №554/1119/21.
Виходячи з принципу та презумпції обов'язковості для виконання судових рішень, що набрали законної сили (частина перша статті 18 ЦПК України), саме на боржнику лежить тягар доведеності того, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
В той же час, суду не було надано доказів щодо того, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
А тому доводи заявника про те, що у нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів не є самостійною підставою для зняття арешту з майна, оскільки відомостей про його офіційне працевлаштування та наявність постійного регулярного доходу матеріали скарги не містять.
Частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
З огляду на викладене та беручи до уваги, що заявником не доведено неправомірності дій державного виконавця, судом не вбачається підстав для задоволення скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.258-260, 450-451 ЦПК України, суд, -
У задоволені скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текстом ухвали виготовлено 07 травня 2026 року.
Суддя: