Справа № 296/10025/24 Номер провадження № 11-кп/4805/500/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія Грабіж Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
05 травня 2026 рокум. Житомир
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючої судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 -адвоката ОСОБА_8 та прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 10 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024060400002625 від 20.08.2024, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 10 березня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання покарань за даним вироком та вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2024 року за ч.1 ст. 296 КК України призначено остаточне покарання - п'ять років позбавлення волі зі штрафом до прибутку держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 тисяч грн).
Вироки виконуються окремо.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обраховано з моменту затримання засудженого - 26 вересня 2024 року (включно), з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Продовжено термін тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 діб - до 08 травня 2026 року (включно).
Вирішено питання про долю речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 8407 грн 32 коп. процесуальних витрат на залучення експертів.
Як встановив суд, 13.08.2024 о 14 год. 05 хв. ОСОБА_7 перебував у приміщенні торгівельної зали магазину «Єва» № 793 ТОВ «РУШ», що розташований за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 77.
В цей же день, час, місці та за вказаних обставин у ОСОБА_7 раптово виник умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна у період воєнного стану, із вказаного магазину.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна у період воєнного стану, ОСОБА_7 , керуючись корисливим мотивом, пересвідчившись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає та вони залишаються непоміченими, шляхом вільного доступу, таємно, повторно у період воєнного стану, викрав майно, а саме: туалетну воду чоловічу торговельної марки «Versace Eros» ємністю 100 мл, вартістю 3 509 гривень 43 копійки без ПДВ, туалетну воду чоловічу торговельної марки «Versace Crystal Noir» ємністю 100 мл, вартістю 3 885 гривень 67 копійок без ПДВ, жіночу туалетну воду марки «Jimmy Choo Blossom» ємністю 60 мл, вартістю 1616 гривень 67 копійок без ПДВ, та сховав до рюкзака, який був при ньому.
В подальшому, ОСОБА_7 , утримуючи викрадене майно при собі вийшов із приміщення магазину, після чого розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_7 таємно у період воєнного стану викрав майно, що належить ТОВ «РУШ», чим завдав підприємству майнової шкоди на суму 9 011 гривень 77 копійок без ПДВ.
Крім цього, 31.08.2024 о 16 год. 05 хв. ОСОБА_7 перебував у приміщенні торгівельної зали гіпермаркету «Епіцентр» ТОВ «Епіцентр К», що розташований за адресою: м. Житомир, Київське Шосе, 4/2.
В цей же день, час, місці та за вказаних обставин у ОСОБА_7 раптово виник умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна у період воєнного стану, із вказаного магазину.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна у період воєнного стану, ОСОБА_7 , керуючись корисливим мотивом, пересвідчившись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає та вони залишаються непоміченими, шляхом вільного доступу, таємно, повторно у період воєнного стану, викрав майно, а саме: цифрову відеоняню торговельної марки «PICCOLOGUFO» модель «ZV85» вартістю 6 775 гривень 00 копійок без ПДВ, яке заховав до штанів, в які був одягнений.
В подальшому, ОСОБА_7 , утримуючи викрадене майно при собі, вийшов із приміщення магазину, після чого розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_7 таємно у період воєнного стану викрав майно, що належить ТОВ «Епіцентр К», чим завдав підприємству майнової шкоди на суму 6 775 гривень 00 копійок без ПДВ.
Крім цього, 26.09.2024 о 13 год 00 хв, ОСОБА_7 перебував поблизу ринку «Сімейний», що за адресою: м. Житомир, вул. Вітрука, 41-А, де побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_10 , в якого з кишені штанів виглядав мобільний телефон торговельної марки «Xiaomi Redmi 12» в корпусі чорного кольору.
В цей час, місці та за вказаних обставин у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, у період запровадженого в Україні воєнного стану, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_7 , у вказаний день, час, місці та за вказаних обставин, з штанів ОСОБА_10 витягнув мобільний телефон торговельної марки «Xiaomi Redmi 12» в корпусі чорного кольору вартістю 5 161 гривня 67 копійок.
В подальшому, місце вчинення кримінального правопорушення залишив, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_10 майнової шкоди на суму 5 161 гривня 67 копійок.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить змінити вирок в частині призначеного покарання, яке за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та призначити ОСОБА_7 остаточне покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді 4 років позбавлення волі зі штрафом до прибутку держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 тис. грн). При цьому, вважає, що вказаний вирок відносно ОСОБА_7 є помилковим, необгрунтованим, і таким що підлягає зміні, у зв'язку з надмірною суворістю призначеного ОСОБА_7 покарання. На думку захисту, суд не навів у вироку мотиви з приводу того чому не можна застосувати норми статті 69 КК України, оскільки ОСОБА_7 щиро покаявся у вчиненому, співпрацював з судом та слідством, щиро розповів про те, що сталося, позитивно характеризується за місцем проживання, відсутні тяжкі наслідки, цивільний позов відсутній, обіцяв відшкодувати матеріальну шкоду потерпілим, тобто вказані обставини дають підстави для застосування до обвинуваченого ст.69 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 просить вирок суду змінити та виключити з вироку суду першої інстанцій про призначення покарання ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК. Ухвалити рішення, яким вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 06.09.2024 та остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі стягненням штрафу в прибуток держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 тисяч грн), згідно положень ч.3 ст.72 КК України покарання у виді штрафу виконувати самостійно. Вважає, що судом першої інстанції при призначенні остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень неправильного застосовано положення ч.4 ст.70 КК України. Зазначає, що частина кримінальних правопорушень, зокрема епізоди від 13.08.2024 та 31.08.2024 були вчинені до постановлення вироку від 06.09.2024, тоді як інший епізод від 26.09.2024 після його постановлення, тому підлягає врахуванню за правилами ст.71 КК України. Таким чином, остаточне покарання мало бути призначене на підставі та в порядку ч.1 ст.71 КК України, тому вирок суду підлягає зміні в частині призначення судом покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого і його захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника, щодо апеляційної скарги прокурора поклалися на розсуд суду, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника та підтримала апеляційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали провадження, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів не знаходить підставі для задоволення апеляційної скарги захисника, одночасно вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 185 України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, в апеляційній скарзі не оспорюються, тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються, вирок переглядається лише в межах доводів апеляційних скарг, тобто у частині призначеного обвинуваченому покарання.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Як убачається з вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів вважає, що при його призначенні судом першої інстанції були враховані: тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, неодружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо, заподіяну потерпілим шкоду не відшкодував; обставина, що пом'якшує покарання - повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів; обставина, що обтяжує покарання - рецидив злочину.
Згідно з положеннями ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 4421 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_7 вчинив три епізоди крадіжок в умовах воєнного стану, шкоду не відшкодував, раніше неодноразово судимий, відбував покарання в місцях позбавлення волі.
Колегія суддів також враховує, що згідно з досудовою доповіддю (т.2, а.с.176) ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі, для окремих осіб, оцінюється як високий.
Водночас обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень та могли бути передумовою для застосування щодо нього положень ст. 69 КК України, судом першої інстанції не встановлено. Не встановила їх і колегія суддів апеляційного суду при перегляді вироку.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства не можливе, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної статті закону України про кримінальну відповідальність і підстави для застосування ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому більш м'якого виду покарання, не зазначеного в санкції статті, за якою його засуджено, у даному кримінальному провадженні відсутні.
З урахуванням викладеного, посилання сторони захисту на необхідність застосування положень ст. 69 КК України є безпідставним, оскільки виняткових обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення судом апеляційної інстанції не встановлено, а наведені стороною захисту обставини вже враховані при призначенні покарання.
В той же час, колегією суддів визнаються обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Частина 1 ст. 70 КК України передбачає, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Відповідно до вимог ч.4 цієї статті за правилами, передбаченими в частинах першій - третій, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.
Норми ст. 71 КК України урегульовують порядок призначення покарання у випадку, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення. Суд за таких обставин до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_7 вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2024 року було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 тисяч гривень ( т.1, а.с. 214). Штраф не сплачено, тобто вказане покарання обвинуваченим ОСОБА_7 не відбуто.
Оскарженим вироком суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 вчинив два епізоди крадіжок 13.08.2024 та 31.08.2024 (крадіжка майна із зали магазину «Єва» №793 ТОВ «РУШ» та з торгівельної зали гіпермаркету «Епіцентр» ТОВ «Епіцентр К»), тобто до ухвалення вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2024 року, а ще один епізод після його ухвалення, а саме: 16 вересня 2024 року (крадіжка майна поблизу ринку «Сімейний»), та до відбуття за вироком покарання.
У Постанові від 08.02.2021 у справі № 390/235/19 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок, як саме повинна застосовуватися норма права: якщо в діях особи має місце повторність кримінальних правопорушень, передбачена ч. 1 ст. 32 КК, і ця особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК, і при цьому одне або кілька з них були вчинені до ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька після його ухвалення, то спеціальні правила ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються. У такому випадку суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК та призначає покарання, передбачене її санкцією, а остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК за сукупністю вироків.
Також колегія суддів враховує висновки Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 01.06.2020 у справі № 766/39/17, відповідно до яких при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:
а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю злочинів);
б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК України (за сукупністю вироків).
Проте, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_7 вчинив один епізод крадіжки 16 вересня 2024 року після ухвалення вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2024 року, даний злочин кваліфікується за однією частиною однієї статті КК України з епізодами, вчиненими до ухвалення попереднього вироку, тому, з урахуванням зазначених вище правових позицій Верховного Суду, остаточне покарання ОСОБА_7 необхідно призначити на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, а не на підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів.
Відповідно до положень п. 4 ч.1 ст. 409 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому, згідно зі ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування закону, який не підлягає застосуванню.
У вироку, що оскаржується, суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню - ч.4 ст. 70 КК України, та не застосував закон, який підлягає застосуванню - ч.1 ст. 70 КК України, тому допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 408 КК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі:
1) пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого;
2) зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення;
3) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення;
4) в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Колегія суддів враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 766/39/17 про те, що правило призначення покарання за сукупністю вироків є більш суворим, ніж за сукупністю злочинів. Проте у даному випадку зміна у вироку посилання з ч.4 ст. 70 КК України на ст. 71 КК України ніяк не погіршує становище обвинуваченого, оскільки вид і розмір покарання апеляційним судом не змінюється, не змінюється і фактичний спосіб визначення сукупності: у вироку суду першої інстанції остаточне покарання визначено шляхом повного складання покарань у виді 5 років позбавлення волі та штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 тисяч гривень, у той час як апеляційний суд доходить висновку про необхідність визначення остаточного покарання на підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 тисяч гривень, до покарання за новим вироком у виді 5 років позбавлення волі.
При цьому відповідно до ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:
1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
2) необхідності застосування більш суворого покарання;
3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Жоден з перелічених у даній статті випадків у даному випадку не має місця та апеляційний суд жодного рішення, передбаченого пунктами 1-4 ч.1 ст. 420 КПК України не ухвалює, тому підстави для скасування вироку і ухвалення свого вироку судом апеляційної інстанції відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 10 березня 2026 року підлягає зміні у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 10 березня 2026 року змінити в частині призначення остаточного покарання.
Виключити з вироку суду першої інстанцій вказівку на призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 06.09.2024 у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 тисяч гривень, остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 тисяч гривень. Згідно з положеннями ч.3 ст.72 КК України покарання у виді штрафу виконувати самостійно.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4