Справа №754/1489/25 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В.
Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.
07 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу №754/1489/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шалоти К.В. у м. Житомирі,
встановив:
27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь суму у розмірі 41600 грн у рахунок боргу за розпискою від 29.11.2024.
Позов мотивовано тим, що 29.11.2024 позивач за усним договором позики передала відповідачу грошові кошти в сумі 1000,00 доларів США, що еквівалентно 41600 грн, які відповідач зобов'язався повернути позивачу до 07.12.2024, що підтверджується розпискою.
Посилаючись на те, що у встановлений строк позичені грошові кошти відповідач не повернув, 13.12.2024 позивачем надіслано відповідачу вимогу про повернення боргу, однак жодних дій щодо повернення боргу він не вчинив, у зв'язку з чим просила позов задовольнити.
Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 10 грудня 2025 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 листопада 2024 року в розмірі 41600,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В апеляційній скарзі зазначено, що жодних грошових коштів чи інших матеріальних цінностей від ОСОБА_1 він не отримував, а належних і допустимих доказів на підтвердження факту передачі йому коштів позивачкою до суду не надано. Зазначені обставини, на його думку, також підтверджуються записами з відеореєстраторів працівників патрульної поліції, які містяться в матеріалах справи. Крім того, апелянт вказує, що претензій від 13.12.2024 від ОСОБА_1 він не отримував.
Посилаючись на наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 1046, 1047, 1049 ЦК України та дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин позики. Зокрема, суд, на його переконання, не встановив справжньої правової природи спірного правочину, не з'ясував, чи був фактично укладений договір позики та чи передавалися ОСОБА_1 . ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 41600,00 грн, що є визначальною умовою для виникнення правовідносин позики. Також, на думку апелянта, суд не дослідив усіх обставин виникнення боргового документа та не надав належної оцінки всім наявним у справі доказам, зокрема інформації, що міститься на флешносії, долученому до матеріалів справи.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, з огляду на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, укладення якого підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою відповідача від 29.11.2024, яка засвідчує факт отримання ОСОБА_2 коштів в розмірі 41600,00 грн в борг від ОСОБА_1 . Враховуючи наявність у позивача (кредитора) оригіналу боргової розписки від 29.11.2024, що свідчить про невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачу позичених у неї грошових коштів у розмірі 41600,00 грн в обумовлений сторонами строк, тобто до 07.12.2024, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 41600,00 грн.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц зроблено висновок, що "тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок".
Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18.
Судом встановлено, що 29.11.2024 ОСОБА_2 склав розписку про отримання в борг у ОСОБА_1 суми у розмірі 1000,00 доларів США, що еквівалентно 41600,00 грн, які зобов'язався повернути в повному обсязі до 07.12.2024, що стверджується оригіналом розписки від 29.11.2024, складеної відповідачем власноруч (а.с.3).
Договір позики є реальним та одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц.
13.12.2024 ОСОБА_1 направила за двома адресами на ім'я відповідача ОСОБА_2 претензії, в яких просила сплатити борг за договором позики від 29.11.2024 у сумі 41600 грн (1000,00 доларів США) до 24.12.2024, що підтверджується листами з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення 0102122786320, 0102122786339 (а.с. 5-7).
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19.
Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року № 947/29816/19).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Водночас колегія суддів зауважує, що обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19).
Посилання апелянта на відеозаписи з відеореєстраторів не спростовують факту складання розписки та отримання грошових коштів, оскільки такі докази не підтверджують безгрошовість правочину.
Відповідачем суду не надано жодних доказів на спростування факту отримання ним від позикодавця грошових коштів, тобто не доведено безгрошовість договору.
Саме по собі заперечення відповідачем факту отримання коштів без надання належних та допустимих доказів не може спростувати письмовий доказ - боргову розписку, яка відповідно до усталеної практики Верховного Суду підтверджує як факт укладення договору позики, так і передачу грошових коштів.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_2 порушив свої зобов'язання щодо повернення 41600 грн (1000,00 доларів США). Оскільки після пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником у встановлений строк.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірено та надано їм належну оцінку, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич