СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/5973/26
пр. № 2/759/7867/26
06 травня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсаціїї за затримку, компенсацію невикористаної відпустки та відшкодування моральної шкоди, -
05.03.2026 р. до суду надійшов вказаний позов в якому просить суд: - стягнути з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» належні їй суми при звільненні з роботи в розмірі 70 000,06 грн.; середній заробіток за весь час затримки в розмірі 18 299,98 грн.; моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.; компенсацію за 31 день невикористаної відпустки у розмірі 10 616,57 грн.
В обгрунтування позову позивачем зазначено, що вона працювала з 06.09.2022 на посаді провідного юрисконсульта в Державному підприємстві - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор». Згодом внутрішним розпорядчим документом в порядку суміщення посад з 01.06.2023 р. позивачу було доручено виконання обов'язків в умовах режимних обмежень із доплатою 50 % від посадового окладу та доплатою відповідно до п. 2,4-1 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженою постановою КМУ від 10.01.2019 р. № 6.
Наказом директора Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» №138-К від 19.12.2023 була звільнена за угодою сторін на підставі ст. 36 КЗпП України, однак при звільненні з роботи відповідач не здійснив розрахунок із позивачем. Станом на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати становить 70 000,06 грн. та компенсації за 31 день невикористаної відпустки у розмірі 10 616,57 грн. Окрім цього, оскільки відповідачем вчасно не проведено розрахунок із позивачем, остання просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 10 616,57 грн. а також моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.03.2026 року справу прийнято до провадження та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано докази у справі від відповідача (а.с. 40).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
Відповідачу направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, та додатки до неї, які вручено 16.03.2026 р. (а.с.43)
19.03.2023 р. до сууд від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти вимог заперечував з тих підстав, що відповідно до наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України № 270-К/ТР від 16.04.2025 обов'язки директора «Укрдіпродор» покладено на ОСОБА_2 . В подальшому, за наказом виконуючого обов'язки директора ДП «Укрдіпродор» ОСОБА_2 створено робочу інвентаризаційну комісію та вжито усі можливі заходи для встановлення наявності документів, матеріальних та нематеріальних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів тощо. За період повномасштабного вторгнення та збройної агресії російської федерації щодо України та з 2022 року в цілому, вже тричі відбувалась зміна керівництва у ДП «Укрдіпродор». Зокрема, у квітні 2025 року, як вже зазначалось вище, обов'язки директора ДП «Укрдіпродор» покладено на ОСОБА_2, тобто з 2022 року це вже 4 керівник. Попередній керівництвом не передано архівної документації та документів, що стосуються життєдіяльності ДП «Укрдіпродор», що, в свою чергу, ускладнює та подекуди унеможливлює пошук документів, майна, тощо, у зв'язку з чим, після проведення інвентаризації та встановлення факту відсутності майна, документів, тощо, в.о. директора ДП «Укрдіпродор» звертався з цього приводу до правоохоронних органів. Також слід зазначити, що за час повномасштабного вторгнення приміщення за адресою: місто Київ, проспект Повітряних Сил 39/1 (де знаходиться ДП «Укрдіпродор»), частково було здано в оренду, а саме більшу частину приміщення (5 поверхів із 6 здано в оренду), що унеможливлює пошук архівної документації, яка находилась переважно на цих поверхах. Також представник відповідача зазначив у відзиві, що через неефективне управління ДП «Укрдіпродор» у періоди 2022-квітень 2025, виникла значна заборгованість, яка через судові тяганини додається поступово у 2025-2026 роках, але за попередні періоди, зокрема 2023-2024 роки. Так, через велику кількість виконавчих документів, де боржником є ДП «Укрдіпродор», старшим державним виконавцем у Солом'янському ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Саковичем С. списано усі наявні кошти ДП «Укрдіпродор», що знаходились на рахунках ДП «Укрдіпродор» та його філіях. Останні стягнення в межах ЗВП були у виконавчих провадженнях (далі - ВП) щодо сплати заборгованості по заробітній платі колишнім працівникам ДП «Укрдіпродор» та відокремлених структурних підрозділів ДП «Укрдіпродор». Таке стягнення усіх коштів призвело до накопичення податкової заборгованості та в подальшому пені і штрафів, у зв'язку з несвоєчасною оплатою податків і зборів. Також, зросла заборгованість по заробітній платі працівникам ДП «Укрдіпродор» і відповідно не сплачено внески, податки і збори, які стосуються заробітної плати працівників ДП «Укрдіпродор» до фіскальних органів. Зазначивши, що наразі відсутня можливість виготовити та надати до суду документи та довідки, які повинні грунтуватись на інформації за попередні періоди, адже такої інформації попереднім керівництвом передано не було та віднайти таку не вдалось. За переконання відповідача саме на позивачу лежить обов'язок доведення порушення його прав правову підставу для кожної заявленої до стягнення виплати, точний розмір такої виплати та правильність її розрахунку, а суд не вправі покладати в основу рішення припущення або арифметичний розрахунок однієї зі сторін без перевірки його належними та допустимими доказами. На підставі наведеного, просив в задоволенні позову відмовити. Окрім того, вказав, що заява про видачу довідки про нараховану та виплачену заробітну від 13.11.2024; службова записка провідного юрисконсульта ОСОБА_1 від 01.06.2023 мають ознаки підробки. Просив суд витребувати додаткові докази у відповідних органів, установ, банків та інших осіб для повного з'ясування обставин справи.
Відповіді на відзив до суду не надходило.
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, заперечень на відзив, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення та часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).
Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Судом встановлено, відповідно до копії наказу Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» від 05.09.2022 №73-К ОСОБА_1 прийнята на посаду провідного юрисконсульта в Державному підприємстві - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» з посадовим окладом 12 005,00 грн. (а.с. 19).
Відповідно до копії наказу Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» від 19.12.2023 №138-К «Про звільнення ОСОБА_1 » вбачається, що ОСОБА_1 - провідного юрисконсульта звільнено 20.12.2023 за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. Компенсація за невикористану основну щорічну відпустку - 24 календарні дні за робочий рік з 06.09.2022 р.ю по 06.09.2023 р, та 7 календарні дні за робочий рік з 06.09.2023 р.ю по 20.12.2023 р, включно, всього 31 календарний день (а.с.20).
Матеріали справи містять заяви позивача, проте, що остання зверталась до керівництва Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» про надання ій довідки про нараховану та невиплачену заробітної плати (а.с.20,21,22), разом з тим вказані заяви не містять відомостей, що такі заяви було отримано адресатом.
Судом при відкритті провадження у справі було витребувано у відповідача довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Разом з тим за повідомленням відповілача надати таку довідку не можливо, оскільки відсутні архівні документи.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
За змістом ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Таким чином саме на відповідачу лежить обов'язок довести, що заборгованість по заробітній платі відсутня, а не позивачу доводити порушення його права на заробітну плату.
Як зазначила позивач її заробітна плата після обов'язкових відрахувань становила 5 000,00 грн., протилежного суду не надано.
Згідно довідок форми ОК-5 та ОК-7 , вбачається, що з позивач отримувала від Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» та за неї було сплачено страхові внески, записи містять запис про відрахування посинаючи з вересня 2022 р. по червень 2023 р. Так згідно вказаних довідок, сума доходу від Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» (ЄДРПОУ 05416892) вересень 2022 р .- 5183,98 грн., жовтень 2022 р .- 6002,50 грн., листопад 2022 р .- 6002,50 грн., грудень 2022 р .- 6002,50 грн., січень 2023 р .- 6002,50 грн., лютий 2023 р .- 6002,50 грн., березень 2023 р .- 6002,50 грн., квітень 2023 р .- 6002,50 грн., травень 2023 р .- 6002,50 грн., червень 2023 р .- 16 807,00 грн. В подальшому відомості відсутні. (а.с. 28-35).
Згідно скірншоту застосунку Приват24, позивач отримувала від Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» заробітну плату за вересень, жовтень, листопад 2022 р. в розмір 15 000,00 грн. , за грудень 2022 - січень, лютий 2023 р. - 15 000,00 грн., за березень, квітень, травень 2023 р. - 15 000,00 грн. (а.с. 25-26).
Таким чином, позивачем доведено отримання за вказаний період заробітної плати в розмірі 5000,00 грн., відповідачем вказана сума не стростована.
Як зазначила позивач, згодом внутрішним розпорядчим документом в порядку суміщення посад з 01.06.2023 р. позивачу було доручено виконання обов'язків в умовах режимних обмежень із доплатою 50 % від посадового окладу та доплатою відповідно до п. 2,4-1 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженою постановою КМУ від 10.01.2019 р. № 6. Та як зазначила остання розпорядчого документу їй не вручали.
Згідно службової записка провідного юрисконсульта ОСОБА_1 від 0106.2023, просила призначити їй з 01.06.2023 р. надбавку в розмірі 40 відсотків відповідно до п. 2,4-1 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженою постановою КМУ від 10.01.2019 р. № 6 (а.с. 27).
Відповідач заперечуючи про наявність вказаної службової записки та вказуючи, що остання має ознаки підробки не ставив перед судом питання про призначення по справі експертизи.
А тому, за переконанням суду, відповідачем не спростовано наявності вказаної службової записки.
Як зазначила прозивач з червня 2023 р. вона отримувала заробітну плату в розмірі 15 000,00 грн., протилежного суду не надано.
Згідно скірншоту застосунку Приват24, позивач отримувала від Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» заробітну плату червень 2023 р .- 15 000,00 грн. , липень 2023 - 15 000,00 грн. (а.с.26).
Таким чином, позивачем доведено отримання за вказаний період заробітної плати в розмірі 15 000,00 грн.
Таким чином встановлено, що з серпня -по листопад 2023 р. позивач працювала повних 4 місяці та в грудні 2023 р. 20 днів з них 14 робочих дні, таким чином позивачу до виплати належить 70 000,06 грн (60000 (15000,00х4) (за період з серпня по листопад 2023) +10000,06 (15000,00/ 21(робочий день) = 714.29 х14 (кількість відпрацьованих днів)).
На підставі наведеного, та зібраних у справі доказів та здійсненим судом розрахунку, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з серпня по 20 грудня 2023 р. становить 70 000,06 грн.
Заперечуючи про наявність заборгованості по заробітній платі відповідач просив суд витребувати додаткові докази у відповідних органів, установ, банків та інших осіб для повного з'ясування обставин справи. Однак, відповідачем не вказано від яких саме установ, органів, банків чи інших осіб, необхідно отримати інформацію, а тому судом у справі докази не витребовувались, оскільки враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та суд немає права в даній справі збирати докази та враховуючи, про відсутність обов'язковості випадків, встановлених ЦПК України з власної ініціативи збирати докази.
За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Разом із цим, як встановлено судом, роботодавець має заборгованість перед позивачем по заробітній платі і не здійснив виплату цієї заборгованості при звільненні позивача.Таким чином, відповідачем не спростовано наявності заборгованість перед позивачем по заробітній платі за період з серпня по 20 грудня 2023 р. становить 70 000,06 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки з розрахунком, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Як стверджував позивач, та не спростовано відповідачем, у день звільнення позивача не було проведено розрахунок, а саме - не виплачена заробітна плата з серпня 2023 року до дня звільнення.
Позивач визначив розмір середній заробіток за весь період затримки у розмірі 18 299,98грн. та компенсацію за невикористані відпустки за невикористану основну щорічну відпустку - 24 календарні дні за робочий рік з 06.09.2022 р.ю по 06.09.2023 р, та 7 календарні дні за робочий рік з 06.09.2023 р. по 20.12.2023 р, включно, всього 31 календарний день в сумі 10 616,57 грн.
Відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок, а тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача саме такий розмір середній заробіток за весь період затримки у розмірі 18299,98 грн., та компенсацію за невикористані відпустки за невикористану основну щорічну відпустку - 24 календарні дні за робочий рік з 06.09.2022 р.ю по 06.09.2023 р, та 7 календарні дні за робочий рік з 06.09.2023 рю по 20.12.2023 р, включно, всьго 31 календарний день в сумі 10616,57 грн.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на позиції Верховного Суду по застосуванню ст. 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об'єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.
Отже, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тому визначений у ст. 117 КЗпП України період, за який стягується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не зобов'язує суд визначати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах максимального розміру середнього заробітку (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), а лише встановлює найвищу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути визначений у сумі меншій, ніж за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, яке передбачене ст. 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З урахуванням всіх обставин справи суд вважає, що співмірною сумою відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 18 299,98 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх стягненні.
Стосовно вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає позовні вимоги в цій частині необгрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, зокрема така правова позиція відображена у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Разом з тим позивачкою не доведено заподіяння їй моральної шкоди. Суд зазначає, позивач мав чітко вказати, які моральні страждання вона понесла, обґрунтування розміру моральної шкоди та як наслідок причинно - наслідковий зв'язок між невиплатою заробітної плати та настанням моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВС №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь держави підлягає стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1331, 20 грн.
Оскільки суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 70 000,06 грн., середній заробіток за весь період затримки у розмірі 18 299,98грн., та компенсацію за невикористані відпустки за 31 календарний день в сумі 10 616,57 грн., а всього разом 98 916.61 грн., то відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір на підставі положень Закону України «Про судовий збір» підлягає стягненню з відповідача на користь держави в розмірі 1331,20 грн.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 21, 116,117 147 КЗпП України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсаціїї за затримку, компенсацію невикористаної відпустки та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 70 000,06 грн., середній заробіток за весь період затримки у розмірі 18 299,98 грн., та компенсацію за невикористані відпустки в сумі 10 616,57 грн., а всього разом 98 916 (дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот шістнадцять) грн. 61 грн.
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Зазначити дані сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Державне підприємство - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор", код ЄДРПОУ 05416892, юридична адреса: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 39/1.
Суддя: Бабич Н.Д.