Справа № 495/6758/25
Номер провадження 3/495/1196/2026
27 квітня 2026 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровського міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді Шевчук Ю.В.,
при секретарі судового засідання Тюпи Є.С.,
за участю:
адвоката Дмитренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському Одеської області матеріали, які надійшли від Білгород-Дністровського РВП Головного управління НП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
02.09.2025 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).
Із матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 438324 від 30.08.2025 року, 30.08.2025 о 07.30 годин в с.Кароліно-Бугаз, по вул.. Приморська, станція Студентська, водій ОСОБА_1 керував електро-скутером YADEA G5 без номерного знаку, з явними ознаками алкогольного сп'яніння (а саме : явно виражений запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. Від огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився на місці зупинки, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП.
Пояснень, зауважень, або незгоду з вказаним протоколом ОСОБА_1 вказаний протокол не містить, у графі 13 «підпис особи, якій роз'яснені права та обов'язки та яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи», у графі 14 «пояснення особи, яка притягається до відповідальності», та у 18 «підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений, копію протоколу отримав, внесені дані про мене - правильні» мається позначка - «відмова».
ОСОБА_1 у судове засідання не зявився. Надав на адресу суду пояснення згідно обставин, які мали місце 29.08.2025 року, згідно яких вказав наступне. З приводу звинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_2 своєї вини не визнає, оскільки такого правопорушення не вчиняв, з відомостями, обставинами та фактами, викладеними у протоколі та інших матеріалах справи, категорично не згоден та заперечує проти їх достовірності. Так, 29 серпня 2025 року у вечірній час він поспішав на зустріч з друзями, які вже чекали на нього. Він рухався на своєму електроскутері, по дорозі у якого повністю закінчився заряд акумулятора, а їхати ще було досить далеко. Тому він вирішив пристебнути скутер до стовпа у місці, де він не заважав руху транспортних засобів, та повернутися за ним пізніше. Щоб не запізнюватися, він викликав таксі, адже друзі вже сиділи за столом і постійно телефонували, що чекають лише на нього. Він доїхав до друзів та вони провели час разом, вживаючи також алкогольні напої. Зранку вони зустрілися майже тією компанією вдома у одного з друзів, та вирішили «похмелитися». ОСОБА_2 пішов до магазину за алкоголем та продуктами, оскільки магазин був неподалік від місця, де він лишив скутер. Він зайшов у магазин, купив продукти та пиво, дійшов до скутеру та поклав пакунок з продуктами у багажник, відстебнув замок та збирався докотити скутер до будинку його друга, і у цей момент до нього під'їхав екіпаж поліції. Один із поліцейських одразу повідомив, що він перебуває без шолома, і за це буде виписано штраф. ОСОБА_2 почав сперечатись з ними, що він не має бути в шоломі, адже він нікуди не їхав. Під час цього діалогу поліцейський сказав, що чує від нього запах алкоголю та що він має пройти огляд на стан сп'яніння. Це викликало в ОСОБА_2 ще більше обурення, адже він з самого початку діалогу повідомив, що не їхав, між ними виникла суперечка. ОСОБА_2 наполягав, що не керував електроскутером, у відповідь на що поліцейський сказав, що він дуже розумний та попередив, що якщо він буде сперечатись, то його доставлять до відділу поліції до витверезіння. Також запропонував інший варіант - відмовитися від проходження огляду, і тоді вони обмежаться складанням матеріалів, однак, яких саме матеріалів, за якою статтею, наслідки їх складання тощо поліцейський не пояснив. Як вказує ОСОБА_2 , він зрозумів, що має право відмовитися від проходження огляду, така відмова буде законною та його не притягнуть до відповідальності. Тоді поліцейський наказав своєму колезі оформити матеріали. До ОСОБА_2 підійшов другий поліцейський, який повторив, що в нього є ознаки алкогольного сп'яніння, бо відчуває від мене запах алкоголю. ОСОБА_2 пояснив, що алкоголь вживав учора, на що поліцейський запитав, що саме він пив, на що він відповів, що все разом. Поліцейський запропонував пройти огляд на стан сп'яніння на місці за допомогою Драгера, на що ОСОБА_2 відмовився (вважаючи на той час, що за відмову не має відповідальності).
Жоден з поліцейських не роз'яснив та не запропонував пройти такий огляд у медичному закладі замість проходження огляду на місці. Далі поліцейський сказав, що буде складено адміністративні матеріали за те, що він керував електроскутером з ознаками алкогольного сп'яніння. ОСОБА_2 наголошує, що поліцейський не оголосив ані статтю, за якою будуть складені матеріали, ані наслідків їх складання та взагалі не роз'яснив які матеріали будуть складатися. ОСОБА_2 сприйняв його слова, що його звинувачують в керуванні з ознаками алкогольного сп'яніння (як повідомив поліцейський), а не в стані алкогольного сп'яніння.
Далі, як вказує ОСОБА_2 , раніше він проглядав інтерв'ю адвоката, який пояснив, що стаття 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування саме в стані сп'яніння, яке встановлено або за допомогою драгера або лікарем. І адвокат приводив приклад, що нерідко звинувачують у керуванні з ознаками сп'яніння, і це не відноситься до статті 130 КУпАП, тому в суді такі справи закривають. Це інтерв'ю він добре запам'ятав, бо його здивувала така інформація. Саме тому у нього навіть думки не виникло, що мова йде про складання протоколу за ст. 130 КУпАП. ОСОБА_2 був впевнений, що поліцейський має на увазі обтяжуючу обставину (ознаки сп'яніння) до статті за керування без шолому. Тому на запитання поліцейського чи визнав він свою вину, рахуючи, що наслідком буде невеликий штраф, йому було простіше погодитись, ніж вступати в суперечку і опинитись у відділенні поліції. Далі поліцейський запитав чи згоден він з тим, що сів за кермо та порушив правила дорожнього руху. Його питання лише підтвердило сприйняття обставин ОСОБА_1 , оскільки поліцейський також казав лише про порушення ПДР. Потім поліцейський повідомив, що судом буде прийнято рішення по даній ситуації. Поліцейський в черговий раз не назвав статтю, а обмежився «даною ситуацією». Як вказує у своїх поясненнях ОСОБА_2 , він спробував пояснити поліцейським, що йому залишилося 100 метрів додому, натякаючи якщо не на відсутність порушення, то хоча б на його малозначність (керування без шолому). Але поліцейський сказав незадоволено «тоді чекайте». З огляду на попередні погрози про доставлення його у відділення, він сприйняв його фразу нібито він збирається все таки доставляти його до відділу поліції. Тому миттєво відповів «стоп, стоп, я згоден». Коли протокол був складений, його запитали, чи буде він його підписувати, надавати пояснення та отримати копію, на що ОСОБА_2 відмовився, оскільки на той момент нещодавно переніс операцію на оці - заміну кришталика, і його зір ще не відновився, через що він фактично не міг нормально прочитати документи і поставити підпис. Тому він відмовився від підписання протоколу, адже не міг ознайомитись з його змістом. Коли поліцейський робив відмітку про те, що він відмовився отримувати копію протоколу, до нього підійшов інший поліцейський і сказав, що потрібно додатково винести постанову за ст. 126 КУпАП, оскільки у мене відсутня категорія А1 у посвідченні водія. Після цього поліцейський, який складав матеріали, запитав у ОСОБА_2 потужність електроскутера, на що він відповів, що вона становить приблизно 1,8 кВт. Почувши це, поліцейський сам зазначив, що у такому випадку окрема категорія А1 не потрібна, а отже підстав для притягнення його до відповідальності за ст. 126 КУпАП немає. Тобто працівники поліції не розглядали ОСОБА_2 як водія механічного транспортного засобу, для керування яким потрібна відповідна категорія посвідчення. Ці пояснення ОСОБА_2 просить приєднати до матеріалів справи та врахувати при прийнятті рішення в справі.
Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не є обов'язковою. Беручи до уваги те, що у судовому засіданні інтереси ОСОБА_2 представляє захисник адвокат Дмитренко О.О., суд вважає, що є всі підстави для прийняття справедливого та законного рішення без участі ОСОБА_2 .
Адвокат Дмитренко О.О. в інтересах ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримала подане нею 09 березня 2026 року клопотання про закриття проваження у даній справі та доповнення до цього клопотання, подані 01.04.2026 року, у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, з мотивів, які викладені у вказаному клопотанні, просила суд задовольнити вказане клопотання та звернула увагу суду на такі факти, як відсутність підтвердження факту керування ОСОБА_1 електроскутером, відсутність причин зупинки ОСОБА_1 , не оголошення поліцейським ознак сп'яніння, не роз'яснення ОСОБА_1 його прав, а також звернула увагу на той факт, що бодікамера, посилання на яку є у протоколі, не відповідає фактичним даним, тобто відео зйомка здійснювалась іншим технічним засобом. Окрім того, відеозаписи, надані поліцейськими, не є цілісними.
Окрім того, адвокат Дмитрієва О.О. у своєму клопотанні про закриття провадження у справі та у доповненні до цього клопотання вказує наступне.
Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення. Винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.
Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За порушення вищезазначених вимог ПДР України ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. З аналізу диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП вбачається, що об'єктивна сторона такого адміністративного правопорушення передбачає, що особа керує транспортним засобом та відмовляється від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Тобто поруч з керуванням транспортним засобом повинен бути доведений факт дотримання встановленого порядку огляду на стан сп'яніння та факт відмови від його проходження. Для встановлення факту дотримання порядку проведення огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння передбачено спеціальний та виключний порядок здобуття доказів, що підтверджують наявність такого факту. Порядок проведення огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння визначається у ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.11.2015 року №1452/735 (далі по тексту Інструкція № 1452/735), а також у Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду від 17.12.2008 № 1103 (далі по тексту Порядок № 1103). При цьому в ч. 5 ст. 266 КУпАП зазначається, що огляд на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння, проведений з порушенням вимог ст. 266 КУпАП, вважається недійсним, що у свою чергу призводить до недійсності його результатів. З цього також слідує, що відмова від проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння може доводитися лише шляхом дотримання встановленого законодавством порядку проведення (пропозиції проведення) такого огляду. Жодного іншого порядку для отримання доказу відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння законодавством не передбачено. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, можливо лише за умови, якщо судом під час судового розгляду на основі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів буде встановлено, що особа, яка керувала транспортним засобом, відмовилась від проходження встановленого порядку огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння. При цьому факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння має бути встановлений на основі доказів, отриманих за результатами проведення (пропозиції проведення) огляду на стан сп'яніння у встановленому законодавством порядку.
Так, захисник Дмитренко О.О. вказує на відсутність об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 266 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Проте, у наданому до суду протоколі про правопорушення (п. 7 «Місце скоєння та суть адміністративного правопорушення») зазначено «Кароліно-Бугаз, вул. Приморська Станція Студентська, 10 водій керував електроскутером …» та не вказано П.І.Б особи, що керувала транспортним засобом.
Захисник Дмитренко О.О. зазначає, що дані про подію є істотними складовими формулювання обставин правопорушення, що ставляться у вину особі, та є частинами складу адміністративного правопорушення, що, відповідно, підлягає обов'язковому доказуванню. Обставини, які мали місце і стали підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення, повинні бути конкретизовані та достовірні. Конкретність пред'явленого особі складу адміністративного правопорушення, зокрема його об'єктивної сторони, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів та дозволяє суду належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення. Виходячи зі змісту ст. 7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку ст. 251 КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол та не може бути перекладено на суд. Отже, суд не вправі у своїй постанові за підсумками розгляду справи вказувати на ті ознаки правопорушення, які не інкримінувалися у протоколі про адміністративне правопорушення, адже у цьому випадку він виходить за межі своєї компетенції.
Далі, як вказує захисник Дмитренко О.О., матеріалами адміністративної справи не підтверджується, що ОСОБА_2 є водієм транспортного засобу. По-перше, відповідно до п. 1.10 ПДР України, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі; а механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном тужністю понад 3 кВт. Відповідно до чинного законодавства України керування скутером не потребує посвідчення водія та дозволяється керування без наявності такого посвідчення, що підтвердив також поліцейський. Водночас, санкція ч. 1 ст. 130 передбачає два різних суб'єкта відповідальності - водій або інша особа, та відповідно різну відповідальність залежно від статусу правопорушника. Зокрема, для водія передбачено відповідальність у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, а для іншої особи - лише штраф без позбавлення такого права. Отже, виходячи з визначення водія, ОСОБА_2 в розумінні ч. 1 ст. 130 КУпАП є іншою особою, а не водієм транспортного засобу. Відповідно до абзацу 3 пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року, суди не вправі застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. Таким чином, на думку захисника Дмитренко О.О., ОСОБА_2 не може бути позбавлений права керувати транспортними засобами.
Далі, як вказує захисник Дмитренко О.О., пунктом 2.13 ПДР України передбачено, що транспортні засоби належать до таких категорій: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Згідно з п. 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб. Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття транспортні засоби, зокрема, примітки до ст. 286 КК України, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п.1.10 ПДР України. Виходячи із цих положень транспортними засобами, про які йдеться у статтях 286, 287, 289, 290 КК, статтях 121, 122, 123, 124, 130, 132 КУпАП, слід вважати всі види автомобілів, трактори й інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, що приводяться в рух за допомогою двигуна з робочим об'ємом 50 куб. см і більше або електродвигуна потужністю понад 3 кВт. Проте, в матеріалах справи відсутні дані про модель транспортного засобу, що унеможливлює встановлення його характеристик, робочого об'єму двигуна тощо та взагалі визначення чи є даний засіб механічним транспортним засобом в розумінні п. 1.10 ПДР України. Отже, матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів, що ОСОБА_2 є водієм транспортного засобу.
Далі, захисник Дмитренко О.О. вказує, що матеріали адміністративної справи не містять доказів керування ОСОБА_2 транспортним засобом. Так, відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. За порушення вищезазначених вимог ПДР України ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. З аналізу диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП вбачається, що об'єктивна сторона такого адміністративного правопорушення містить діяння, яке, зокрема, полягає у керуванні транспортним засобом. На додаток до цього об'єктивна сторона правопорушення передбачає, що таке керування транспортним засобом здійснюється у стані алкогольного сп'яніння. При цьому в пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 № 14 зазначається, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Отже, матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, повинні містити належні, допустимі, достовірні та достатні докази факту керування особою транспортним засобом, тобто виконання нею функцій водія під час руху такого засобу. Такий факт встановлюється на основі будь-яких відомостей, які відповідно до чинного законодавства можуть вважатися доказами. Натомість, як вказує захисник Дмитренко О.О., відеозаписи не відображають ані зупинення скутеру, ані виконання ОСОБА_2 технічних функцій водія, ані будь-яке інше підтвердження факту керування ним скутером. Навпаки, відеозаписом підтверджується, що працівники поліції підійшли до припаркованого скутера, біля якого перебував ОСОБА_2 . Ненадання суду відповідних матеріалів відеофіксації свідчить про відсутність в справі належних доказів керування підзахисним скутером. Також захисник Дмитренко О.О. звертає увагу, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. Таким чином, матеріалами справи про адміністративне правопорушення не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не доведено, що він є суб'єктом відповідальності за це правопорушення. Відтак, його не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності встановлення належними та допустимими доказами особи, що керувала транспортним засобом, викладений Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 у справі № 204/8036/16-а.
Далі, як вказує захисник Дмитренко О.О., матеріалами адміністративної справи підтверджується неправомірність зупинення транспортного засобу. Так, частиною 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закону) передбачено виключний перелік підстав зупинення поліцейським транспортного засобу, а саме: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, правопорушення; кримінального 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; чи адміністративного 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що поліцейський зобов'язаний проінформувати водія про конкретну причину зупинки транспортного засобу, з детальним описом підстав зупинки, визначеної у цій статті. Захисник Дмитренко О.О. звертає увагу, що надані до суду відеозаписи відображають абсолютну безпідставність зупинення ОСОБА_2 . Поліцейські навіть не повідомляють причину зупинення скутеру, а в матеріалах справи не має жодного документу щодо причини його зупинення. Таким чином, матеріали справи не містять жодних доказів реального існування підстав зупинення скутеру. У постанові Верховного Суду від 15.03.2019 № 686/11314/17 чітко вказано, що у випадку незаконної зупинки транспортного засобу працівники поліції не мають жодного права вимагати від водія пред'явити посвідчення водія та вчиняти будь-які інші дії щодо водія внаслідок такої незаконної зупинки. Тобто якщо працівники поліції зупиняють транспортний засіб незаконно, то вони також не мають законних підстав вимагати в особи надати документи та вимагати пройти огляд на стан сп'яніння. Звертає увагу, що ЄСПЛ поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, та (наприклад, у справах: «Гурепка проти України», рішення від 06 вересня 2005 року; Лучанінова проти України, рішення від 09 червня 2011 року; «Вєренцов проти України», рішення від 11 квітня 2013 року; «Швидка проти України», рішення від 30 жовтня 2014 року, mutatis mutandis рішення у справі OZTURKv.GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53). Відповідно доктрини «плодів отруєного дерева» яку використовує ЄСПЛ, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними (справа «Гефген проти Німеччини»). Тобто незаконні дії працівників поліції не можуть у майбутньому породжувати законних вимог до особи. За таких обставин, в силу доктрини «плодів отруєного дерева» та з огляду на те, що обвинувачення має ґрунтуватись виключно на законних діях поліцейських здійснення (ст. ст. 1. 7 КУпАП, ст. 8 Закону), незаконні дії поліцейських щодо зупинки автомобіля роблять й не законними подальшу їх вимогу проходження водієм огляду на стан алкогольного сп'яніння та результати такого огляду. Аналогічний правовий висновок викладений Київським апеляційним судом в постанові від 14.09.2023 у справі № 756/1655/23.
Далі, як вказує захисник Дмитренко О.О., матеріалами адміністративної справи підтверджується порушення порядку проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. З метою встановлення факту перебування водія у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння у п. 2.5 ПДР України зазначається, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Пунктами 2, 6 та 7 Розділу І Інструкції № 1452/735 передбачено: 2). Огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану; 6). Огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку); 7) у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я). Отже, чинним законодавством передбачено певний алгоритм дій працівників поліції у випадку виявлення підстав для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння. Такий алгоритм передбачає першочергове встановлення підстав для проведення огляду (ознак алкогольного сп'яніння), проведення огляду на місці зупинки та у разі відмови від проходження огляду на місці зупинки або незгоди з результатами, проведення такого огляду в закладі охорони здоров'я за відповідним направленням працівника поліції. Дотримання алгоритму проведення огляду сприяє не тільки виконанню вимог чинного законодавства, але і дає суду об'єктивну можливість перевірити дотримання порядку проведення огляду, а отже і вирішити питання про допустимість доказів, отриманих за результатами такого огляду.
Далі, захисник Дмитренко О.О. вказує на відсутність ознак алкогольного сп'яніння та підстав для проведення огляду. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначені наступні ознаки алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації рухів та порушення мови. Проте, відеозаписами підтверджується, що ОСОБА_2 весь час поводить себе спокійно, врівноважено, адекватно, чітко відповідає на всі питання патрульних поліцейських, виконує їх вимоги, висловлює свої заперечення, його поведінка цілком відповідала обстановці. Жодних порушень координації рухів у нього не має, мова зрозуміла, чітка, поведінка адекватна, рухи тіла чіткі, скоординовані, теж адекватні. Захисник звертає увагу, що жодна ознака стану алкогольного сп'яніння взагалі не встановлювалася та не оголошувалася поліцейськими. Більше того, почервоніння очей не є ознакою алкогольного сп'яніння та не входять до вичерпного переліку ознак, передбаченого пунктом 3 Розділу І Інструкції № 1452/735. Вимога поліцейського щодо проходження водієм огляду на стан алкогольного сп'яніння без фактичного встановлення цих ознак або взагалі за їх відсутності вважається необґрунтованою та безпідставною, а тому не породжує у водія обов'язку проходити огляд на стан сп'яніння. На думку захисника, усі ознаки поліцейські вигадали виключно у зв'язку з необхідністю їх відображення у протоколі про адміністративне правопорушення. Як наслідок, поліцейські сфабрикували протокол про адміністративне правопорушення із зазначенням ознак алкогольного сп'яніння, які не відповідають дійсності. Отже, матеріалами справи спростовано, що ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп'яніння, а відтак підстав для проведення огляду на стан сп'яніння не було.
Далі, захисник Дмитренко О.О. вказує на не забезпечення проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння в закладі охорони здоров'я. Відповідно до ч. 3 ст. 266 КУпАП незгода особи на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу або незгода з його результатами є правовою підставою для направлення та доставлення її до спеціального закладу охорони здоров'я для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в ньому. У такому випадку працівники поліції складають направлення водія на огляд на стан алкогольного сп'яніння як документ чітко встановленої форми та змісту. Отже, якщо особа відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу або не погоджується з результатами такого огляду, то працівники поліції повинні скласти направлення водія на огляд до спеціального закладу охорони здоров'я, доставити зазначеного водія до медичного закладу, у його присутності ознайомитися з результатами проведеного огляду, а також отримати один примірник висновку, складеного за результатами огляду. Таким чином, у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу або незгоди з його результатами, матеріали справи про адміністративне правопорушення повинні містити не тільки документи, що стосуються проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу, але і направлення на огляд до закладу охорони здоров'я, а також примірник висновку за результатами медичного огляду або інші докази, що засвідчують відмову водія від проходження огляду у медичному закладі. Далі, як вказує захисник Дмитренко О.О., ОСОБА_1 не було роз'яснено права на проходження огляду в закладі охорони здоров'я. Відеозаписами підтверджується, що поліцейські не роз'яснили процедуру проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння. Зокрема, право проведення такого огляду в закладі охорони здоров'я як альтернативу огляду на місці зупинки транспортного засобу, так і в разі незгоди з результатами огляду на місці зупинки. Поліцейські безальтернативно запропонували підзахисному проходження огляду виключно на місці зупинки. Та жодного разу не пропонували інший законний варіант - проходження огляду в закладі охорони здоров'я. Отже, ОСОБА_2 сприйняв огляд на місці зупинки транспортного засобу як єдиний та безальтернативний варіант та не усвідомлював право на проведення такого огляду в закладі охорони здоров'я.
Далі, захисник Дмитренко О.О.вказує на підробку направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння. У матеріалах справи направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння із зазначенням часу складання 07 год. 40 хв. Водночас, відеозаписами підтверджується, що поліцейські взагалі не складали направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння, як і не пропонували проходження такого огляду в закладі охорони здоров'я. Значно пізніше, о 07 год. 42 хв. 46 с., поліцейський розпочав з'ясовувати анкетні дані підзахисного та лише о 07 год. 43 хв. запропонував підзахисному пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці події. Отже, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння не відповідає фактичним обставинам справи та є неналежним, недостовірним та недопустимим доказом.
Далі, як вказує захисник Дмитренко О.О., поліцейськими не було роз'яснено наслідків відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Відеозаписами підтверджується, що поліцейський пропонує підзахисному пройти огляд на місці зупинки. Одночасно поліцейський пропонує варіант відмови від проходження такого огляду. Звертаю увагу, що жоден з поліцейських не роз'яснює наслідки відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, пропонуючи відмову як «законне право». Отже, за таких обставин ОСОБА_1 сприйняв пропозицію відмови від огляду як законну альтернативу та не усвідомлював протиправність таких дій.
Далі, захисник Дмитренко О.О. вказує на невідсторонення підзахисного від керування транспортним засобом. Відповідно до ч. 1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або 6щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. 3азначене положення також дублюється у спеціальному акті - в п. 1 Розділу Х Інструкції оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 , водій, стосовно якого у поліцейських є достатні підстави вважати, що він перебуває у стані сп'яніння, підлягає відстороненню від керування цими авто та огляду на стан сп'яніння. Однак, всупереч вказаних вимог ОСОБА_2 не було відсторонено від керування транспортним засобом, про що свідчить відсутність в матеріалах справи відповідного документу встановленої форми, а саме, акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу (п. 1 Розділу ХІІІ Інструкції № 1395). Матеріали справи не містять жодного документу про відсторонення ОСОБА_2 від керування та/або передачу скутеру іншому водію. На думку сторони захисту, невідсторонення підзахисного від керування свідчить про надуманість інкримінованого йому стану алкогольного сп'яніння.
Далі, захисник Дмитренко О.О. вказує на недопустимість долучених до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписів. По-перше, у протоколі про адміністративне правопорушення (графа 10) зазначено про застосування технічного засобу - «Бодікамера 25». Водночас, до суду надано відеозаписи (відеофайли 002А, 003А, 004А та 005А), відповідно до яких запис здійснювався технічним засобом № 01588-001588. Відомості про долучення відеофайлів 002А, 003А, 004А та 005А у протоколі відсутні, як і відомості про технічний засіб, яким здійснено ці відеозаписи. Імперативними приписами ч. 2 статті 283 КУпАП чітко передбачено обов'язок щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис, у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Верховним Судом у постанові від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та постанові від 24.01.2019 у справі № 428/2769/17 викладено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Отже, на думку захисника Дмитренко О.О. відеофайли 002А, 003А, 004А та 005А є неналежними та недопустимими доказами, а відтак не підлягають дослідженню в судовому засіданні. По-друге, відповідно до частини 2 статті 266 КУпАП, пункту 6 Розділу ІІ Інструкції №1452/735 огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Згідно з п. 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, - включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Відтак, відеозапис має відображати події з початкового моменту звернення поліцейського до підзахисного до остаточного завершення спілкування між ними. Долучені відеозаписи не відповідають встановленим у законодавстві вимогам безперервності відеозйомки, що здійснюється працівниками поліції, складаються з окремих фалів та мають ознаки втручання. Відеозаписи починаються з триваючої розмови поліцейського з ОСОБА_2 та не відображають попередні події, у тому числі керування та зупинення скутера. Таким чином, на думку захисника Дмитриенко О.О., долучені відеозаписи не є належними та допустимими доказом, оскільки відсутня можливість встановити дотримання поліцейськими процедури при оформленні адміністративного матеріалу.
Далі, як вказує захисник Дмитренко О.О., поліцейськими здійснено порушення прав особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 256 КУпАП при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу. Проте, матеріали адміністративної справи складені із суттєвим порушеннями, зокрема ОСОБА_1 не роз'яснені його права і обов'язки, не забезпечено право на юридичну допомогу адвоката. Жоден з поліцейських не роз'яснив підзахисному суть правопорушення та наслідки складання протоколу. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Враховуючи, що відповідно до презумпції невинуватості, яка закріплена у ст. 62 Конституції України, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, то слід дійти до висновку, що факт вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, як і його вина у вчиненні цього правопорушення, не доведені. Тому, на думку захисника Дмитренко О.О., провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю з підстав відсутності у його діях ознак складу адміністративного правопорушення.
Згідно доповнень від 01.04.2026 до вказаного клопотання, захисник Дмитренко О.О., вказує наступне. Так, на думку захисника Дмитренко О.О., матеріалами адміністративної справи не підтверджується, що ОСОБА_2 є водієм транспортного засобу. По-перше, відповідно до п. 1.10 ПДР України, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі; а механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном тужністю понад 3 кВт. Згідно з пунктом 1.10 ПДР України механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Отже, щоб електроскутер вважався «механічним транспортним засобом» він повинен мати двигун потужністю понад 3 кВт, і виключно в цьому випадку для керування ним необхідно мати водійське посвідчення.
Згідно наданої ОСОБА_2 інформації електроскутер YADEA G5 має потужність 1,8 кВт. За таких обставин, керування вказаним електроскутером не потребує наявності у особи яка ним керує, посвідчення водія. Водночас, санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає два різних суб'єкта відповідальності - водій або інша особа, та відповідно різну відповідальність залежно від статусу правопорушника. Зокрема, для водія передбачено відповідальність у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, а для іншої особи - лише штраф без позбавлення такого права. Отже, виходячи з визначення водія, ОСОБА_2 в розумінні ч. 1 ст. 130 КУпАП є іншою особою, а не водієм транспортного засобу. Відповідно до абзацу 3 пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року, суди не вправі застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. З огляду на викладене, до підзахисного неможливо застосувати адміністративне стягнення у виді позбавлення спеціального права керування транспортними засобами, оскільки він керував транспортним засобом, на управління яким не потрібна наявність посвідчення водія.
По-друге, пунктом 2.13 ПДР України передбачено, що транспортні засоби належать до таких категорій: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Згідно з п. 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб. Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття транспортні засоби, зокрема, примітки до ст. 286 КК України, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п.1.10 ПДР України. Виходячи із цих положень транспортними засобами, про які йдеться у статтях 286, 287, 289, 290 КК, статтях 121, 122, 123, 124, 130, 132 КУпАП, слід вважати всі види автомобілів, трактори й інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, що приводяться в рух за допомогою двигуна з робочим об'ємом 50 куб. см і більше або електродвигуна потужністю понад 3 кВт. Проте, в матеріалах справи відсутні дані про модель транспортного засобу, що унеможливлює встановлення його характеристик, робочого об'єму двигуна тощо та взагалі визначення чи є даний засіб механічним транспортним засобом в розумінні п. 1.10 ПДР України. Отже, уповноваженим органом не долучено будь-яких відомостей щодо характеристики скутера, що не надає можливості ідентифікувати його як транспортний засіб. Зважаючи на викладене, у справі відсутні достатні відомості про те, що підзахисний може вважатися водієм транспортного засобу в розумінні Правил дорожнього руху та норм КУпАП. Аналогічна правова позиція викладена Одеським апеляційним судом у постановах від 17.12.2024 у справі № 522/14860/24 та від 07.04.2022 у справі № 521/10748/21. Отже, матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів, що ОСОБА_2 є водієм транспортного засобу.
Також, захисником Дмитренко О.О. 01.04.2026 подано до суду клопотання про визнання відеозаписів недопустимими та недостовірними доказами, згідно якого захисник вказує наступне. Так, у протоколі про адміністративне правопорушення (графа 10) зазначено про застосування технічного засобу - «Бодікамера 25». Водночас, до суду надано відеозаписи (відеофайли 002А, 003А, 004А та 005А), відповідно до яких запис здійснювався технічним засобом № 01588-001588. Відомості про долучення відеофайлів 002А, 003А, 004А та 005А у протоколі відсутні, як і відомості про технічний засіб, яким здійснено ці відеозаписи. Імперативними приписами ч. 2 статті 283 КУпАП чітко передбачено обов'язок щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис, у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Верховним Судом у постанові від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та постанові від 24.01.2019 у справі № 428/2769/17 викладено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Отже, на думку захисника Дмитренко О.О., відеофайли 002А, 003А, 004А та 005А є неналежними та недопустимими доказами, а відтак не підлягають дослідженню в судовому засіданні. Згідно з п. 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, - включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Відтак, відеозапис має відображати події з початкового моменту звернення поліцейського до підзахисного до остаточного завершення спілкування між ними. Долучені відеозаписи не відповідають встановленим у законодавстві вимогам безперервності відеозйомки, що здійснюється працівниками поліції, складаються з окремих фалів та мають ознаки втручання. Тобто, як вказує захисник Дмитренко О.О., долучені до протоколу відеозаписи отримані із порушенням вимог пункту 5 Інструкції, мають ознаки втручання та не відображають усіх обставин, що мають значення для справи, тобто, у відповідності до ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України вказані відеозаписи мають букти визнати недопустимими та недостовірними доказами.
Також, захисником Дмитренко О.О. 01.04.2026 було подано клопотання про перекваліфікацію дій особи, що притягається до адміністративної відповідальності, в якому захисник Дмитренко О.О. вказує наступне.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 керував електроскутером YADEA G5. Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння. Відповідно до положень п. 1.10, розділу 1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (зі змінами та доповненнями), транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. Транспортні засоби поділяють на механічні та немеханічні. До немеханічних транспортних засобів належать ті, які призначені для руху в складі з механічним транспортним засобом (причепи, напівпричепи) або приводяться в рух за допомогою мускульної сили людей (велосипеди тощо) або тварин (гужові вози, сани тощо). Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Термін охоплює всі види механічних транспортних засобів, включаючи трамваї і тролейбуси, а також трактори і самохідні машини. Із визначення випливає, що межа між механічними і немеханічними транспортними засобами проходить тільки в класі транспортних засобів із електродвигуном. Мотоцикл - двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об'ємом 50 куб. см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг. Основною відмінною характеристикою мотоцикла є наявність двох або трьох коліс, а також його відносно невеликі габаритні розміри та незначна для механічного транспортного засобу маса. Мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Оскільки мопед прирівняно до механічних транспортних засобів, то на його водія поширюються вимоги Правил зі встановлення обладнання, користування засобами безпеки, порядок допуску до керування тощо. Порядок розташування мопедів на проїзній частині викладено в розділі 11 Правил Дорожнього Руху. Велосипед - транспортний засіб, крім інвалідних колясок, що приводиться в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому. Встановлений на велосипеді механічний або електричний двигун (останнім часом вони все більш широко застосовуються) не переводить його в категорію механічних транспортних засобів. У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року №18, роз'яснено, що при розгляді адміністративних справ вказаних категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху України. Двоколісний електроскутер YADEA G5 має потужність 1,8 кВт. Пункт 1.10. Правил дорожнього руху України дає визначення, що механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Згідно з п. 2.1 Правил дорожнього руху, лише водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб. При цьому, слід врахувати, що електроскутер потужністю до 3 кВт не є механічним транспортом, водій такого велосипеду не повинен мати документи визначені у п. 2.1 ПДР. Чинним законодавством не передбачено обов'язок водія велосипеду з електродвигуном потужністю до 3 кВт згідно Правил дорожнього руху отримувати посвідчення водія, а отже така особа не може вважатись водієм в розумінні ст. 130 КУпАП. Водночас диспозицією частини 3 статті 127 КУпАП передбачено відповідальність за керування велосипедами в стані сп'яніння. Отже, дії підзахисного підпадають під ознаки диспозиції ч. 3 ст. 127 КУпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність осіб, які керують велосипедами в стані сп'яніння. Аналогічний правовий висновок викладено Одеським апеляційним судом у постанові від 06.10.2025 у справі № 522/7852/25. На підставі викладеного, захисник Дмитренко О.О. просить суд перекваліфікувати дії ОСОБА_1 , за якими здійснюється провадження у справі № 495/6758/25 за частиною першою статті 130 КУпАП, на склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною третьою статті 127 КУпАП.
Також, захисником Дмитренко О.О. 01.04.2026 було подано клопотання про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації, в якому захисник вказує наступне. Сторона захисту заперечує проти висунутих обвинувачень ОСОБА_2 і вважає, що провадження у справі має бути закрито, однак, якщо суд не погодиться з позицією сторони захисту і визнає ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, при вирішенні питання про призначення покарання просить врахувати наступні доводи. Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Керуючись ст. 33 КУпАП, суд при накладенні стягнення враховує характер вчиненого правопорушення, відомості про особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини що обтяжують та пом'якшують відповідальність. Так, чинний КУпАП не передбачає призначення більш м'якого стягнення чи звільнення від стягнення, яке визначене в санкції статті як обов'язкове основне чи додаткове. Тим не менш, згідно з ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. В п. 2.2 Рішення від 15.06.2022 р. № 4-р(II)/2022, Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адмінвідповідальності, зазначив, що: - «адмінвідповідальність в Україні та процедура притягнення до адмінвідповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні» (перше речення абз. 1 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 22.12.2010 р. № 23-рп/2010);- «суспільна користь адмінстягнень за адмінправопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи» (перше речення абз. 1 п. п. 2.5 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 р. № 3-р(II)/2021). В п. 3 цього Рішення, Конституційний Суд України вказав, що за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Конституційний Суд України в Рішенні від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності ст. 69 КК України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, зазначив таке:- «Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину » (абз. 7 та 8 п. п. 4.2 п. 4 мотивувальної частини);- « встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абз. 6 п. 5 мотивувальної частини). В ч. 2 п. 3.2. Рішення Конституційний Суд України зазначив, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності у процедурі притягнення особи до адмінвідповідальності на підставі ст. 485 Митного кодексу України має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність. В ч. 4 п. 4.2 Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що посутній аналіз наведених норм МК України і КУпАП, що регулюють відносини з притягнення особи до адмінвідповідальності за порушення митних правил, свідчить про те, що загалом ці норми мають розвивати, конкретизувати та деталізувати принципи Основного Закону України, зокрема принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, визначений ч. 2 ст. 61 Конституції України . В ч. 2 та 3 п. 4.3 Рішення Конституційний Суд України вкотре наголосив, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності. Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адмінстягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність. В п. 4.5 Рішення Конституційний Суд України визначив, що позбавлення оспорюваним приписом ст. 485 МК України суб'єкта накладення адмінстягнення (митного органу) можливості індивідуалізації адмінстягнення з урахуванням усієї сукупності обставин справи, на думку Конституційного Суду України, унеможливлює реалізацію принципу індивідуалізації юридичної відповідальності під час притягнення особи до адмінвідповідальності на підставі ст. 485 МК України та не створює належного законодавчого підґрунтя для застосування домірних заходів до порушника митних правил. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абз. 2 ст. 485 МК України суперечить ч. 2 ст. 61 Конституції України. Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 21.01.2011 р. у справі «Корнєв та Карпенко проти України» адміністративні правопорушення, закріплені норми КУпАП, за які передбачена відповідальність у виді позбавлення певних прав, не є незначними, у зв'язку з чим вони відносяться до норм, які регулюються кримінальним законодавством і таким, що вимагає застосування всіх гарантій статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, відповідно до ст.69 КК України винній особі може бути призначене покарання більш м'яке, ніж передбачене законом. Враховуючи, що КУпАП прийнятий Верховною Радою УРСР 07.12.1984 року і він не включає поняття призначення стягнення нижче, передбаченого статтею КУпАП, то в даному випадку відповідно до ст.7 КУпАП захисник Дмитренко О.О. вважає за можливе застосувати норми статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і призначити стягнення більш м'яке, ніж передбачене санкцією статті 130 КУпАП. Судова практика щодо задоволення подібних клопотань знайшла своє відображення в постановах: Харківського апеляційного суду № 645/4381/24 від 25.09.2024, Харківського апеляційного суду № 638/14193/23 від 19.06.2024, Запорізького апеляційного суду по справі № 332/2948/24 від 06.12.2024; Київського апеляційного суду по справі № 759/6231/23 від 09.06.2023; Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/1043/24 від 13.11.2024; Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/14560/24 від 19.12.2024.
Сторона захисту повідомляє суд про наявність підстав для застосування принципу індивідуалізації відносно ОСОБА_1 , а саме: ТОВ «Авторух Сервіс» є складовою об'єктів критичної інфраструктури міста Одеси, оскільки здійснює регулярні пасажирські перевезення за затвердженими маршрутами міського та приміського сполучення, а також інші види перевезень, у тому числі пов'язані з волонтерською діяльністю в умовах дії воєнного стану. Діяльність товариства спрямована на забезпечення безперебійного транспортного сполучення для населення, що має суттєве значення для підтримання стабільного функціонування міста та області в період воєнного стану. ОСОБА_1 , будучи співзасновником ТОВ «Авторух Сервіс», безпосередньо залучений до організації та здійснення контролю за роботою підприємства, зокрема за належним виконанням автобусних перевезень на території міста Одеси та Одеської області. У межах своїх повноважень він здійснює постійний нагляд за дотриманням встановлених маршрутів, графіків руху, технічного стану транспортних засобів, а також координацію перевезень, що виконуються в умовах воєнного часу, включаючи волонтерські перевезення. Зазначена діяльність потребує його особистої участі та постійного пересування між об'єктами транспортної інфраструктури, що обумовлює необхідність наявності права керування транспортними засобами та має важливе значення для забезпечення безперервної роботи підприємства і виконання ним суспільно значущих функцій в умовах воєнного стану. На даний час продовжено воєнний стан в країні, триває проведення органами ТЦК та СП мобілізаційних заходів та активний призов на військову службу під час мобілізації чоловіків, які мають водійське посвідчення, мають необхідний досвід та навички. Вказані обставини призвели до браку на ринку праці працездатних чоловіків із водійськими посвідченнями, що унеможливлює виконання контролюючої функції замість ОСОБА_1 іншим працівником. Звертаю увагу суду, що дії ОСОБА_1 не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, обставини, які б обтяжували відповідальність як правопорушника, відсутні. За таких обставин з урахуванням висновків, зазначених Конституційним Судом України сторона захисту вважає за можливе застосувати у розглядуваній справі про адміністративне правопорушення аналогію закону ст. 69 КК України щодо ненакладення додаткового стягнення на ОСОБА_1 у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому, можливе покарання у вигляді істотного штрафу у розмірі 17 000 грн. 00 коп., на переконання сторони захисту, буде очевидно достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним інших адміністративних правопорушень (у разі доведення його вини в інкримінованому діянні поза розумним сумнівом).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до наступних висновків.
Пояснення учасників справи.
В судовому засіданні захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокат Дмитренко О.О. просила суд закрити провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУПАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП з мотивів, викладених у відповідному клопотанні від 09.03.2026 року та доповненнях до нього від 01.04.2026.
Застосоване судом законодавство.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Як зазначено в ч. ч. 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.
При цьому, у відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до частини 1 статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до п. 2.9а Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (зі змінами), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП полягає, зокрема, у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну Поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 2 Загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735: огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 3 ч. 1 зазначеної Інструкції ознаками алкогольного (наркотичного) сп'яніння є: - запах алкоголю з порожнини рота; - порушення координації рухів; - порушення мови; - виражене тремтіння пальців рук; - різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; - поведінка, що не відповідає обстановці.
Пунктом 6 частин 1 визначено, що огляд проводиться двома альтернативними способами: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); - лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
У справі Проніна проти України, № 63566/00, від 18 липня 2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Висновок суду.
ОСОБА_2 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП об'єктивна сторона якого, відповідно до диспозиції цієї норми закону, серед іншого, полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд, заслухавши позицію захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_4 , дослідивши письмові докази у справі, переглянувши додані до справи диски з відеофайлами, дійшов таких висновків.
Згідно з положеннями ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
З огляду на зміст протоколу про адміністративні правопорушення від 30.08.2025 року, складеного відносно ОСОБА_1 , службові особи територіального органу Національної поліції повинні довести той факт, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Протокол серії ЕПР1 № 438324 від 30.08.2025 року складений уповноваженою на те посадовою особою, в межах наданих їй повноважень, відповідає вимогам ст. ст. 255, 256 КУпАП та в силу ст. 251 КУпАП є доказом у справі.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується такими дослідженими доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 438324 від 30.08.2025 року у якому викладені обставини і суть правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- рапортом від 30.08.2025 року про зупинення 30.08.2025 року під час несення служби по вул. Приморська у с. Кароліно-Бугаз м. Білгород-Дністровського, Одеської області транспортного засобу - електроскутера, при спілкуванні із одієм якого від нього йшов явно виражений запах алкоголю; на питання чи зловживав водій спиртними напоями, він відповів, що вживав пиво та водку. На місці зупинки та у медичному закладі було запропоновано пройти алкотестер Драгер, на що водій відмовився, після чого на водія був складений адміністаривний протокол за ч. 1 статті 130 КУпАП, в якому водій відмовився ставити підпис та ознайомлюватись із матеріалами;
- письмовим направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння, згідно з яким ОСОБА_1 30.08.2025 року о 07:40 год. був направлений на огляд до КНП «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня», від проходження якого ОСОБА_1 відмовився;
- оптичним диском DVD-R із чотирма відеозаписами з місця події, яка відбулась 30.08.2025 року.
Так, на першому відеозаписі 01588_00158820250830074248_0002А зафіксований ОСОБА_1 , який стоїть біля електроскутера та відповідає на запитання поліцейського. Серед іншого, на 00:24 до 00:50 хвилин на запитання відносно того, чи зловживав ОСОБА_1 спиртними напоями перед тим, як сісти за кермо електроскутера, ОСОБА_1 відповідає, що сьогодні (30.08.2025) він нічого не вживав, але вчора вживав багато алкоголю - пиво та горілку, і сьогодні знов поїхав за спиртними напоями, відкривши багажне відділення електроскутера та показавши скільки алкоголю зараз він придбав. Після цього поліцейським було роз'яснено та запропоновано ОСОБА_1 пройти медичне освідування у закладі або тест на алкоголь за допомогою приладу Драгер, на що ОСОБА_1 відповів відмовою (00:50 до 00:58 хвилин). Далі, у період запису 01:13 до 01:23 ОСОБА_1 вказує, що він визнає свою провину у повному обсязі, та згоден з тим, що сів за кермо та порушив правила дорожнього руху. Далі на даному відео зафіксовано складання протоколу у відношенні ОСОБА_1 поліцейськими.
На другому відеозапису № 01588_00158820250830074748_0003А зафіксовано процес складення адміністративного протоколу у відношенні ОСОБА_1 за ч. 1 статті 130 КУпАП.
На третьому відеозапису № 01588_00158820250830075248_0004А на 03:30 ОСОБА_5 відмовляється отримувати копію даного протоколу за ч. 1 статті 130 КУпАП.
На четвертому відеозапису № 01588_00158820250830075749_0005А з 01:29 до 01:40 зафіксовано той факт, що ОСОБА_1 відмовляється отримувати копію та надавати пояснення по даному протоколу.
Захисником Дмиренко О.О. було подано клопотання про визнання вищеописаних відеозаписів недопустимими та недостовірними доказами, яке мотивоване тим, що у протоколі у відношенні ОСОБА_1 вказаний технічний засіб «Бодікамера 25», а до суду направлені відеозаписи, відповідно до яких запис здійснювався технічних засобом №01588-0011588, а також через те, що надані поліцейськими відеозаписи не є безперервними, тобто не відображають події з початкового моменту до остаточного їх завершення.
З цього приводу суд зазначає наступне. Дійсно, у протоколі ЕПР1 №438324 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у графі 10 технічний засіб відеозапису вказано «Бодікамера 25». Співробітниками поліції до суду наданий оптичний диск DVD-R із чотирма відеозаписами на ньому, кожен з яких містить своє найменування. Тобто, № 01588-0011588, у тому числі, є найменуванням відеозапису, а не найменуванням технічного пристрою, на якому здійснено технічну фіксацію події.
Таким чином, суд не може погодитись із доводами адвоката Дмитренко О.О. що це унеможливлює використання цих відеоматеріалів як доказів та ставить під сумнів сам факт документування події адміністративного правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 , тобто, що вказані відеозаписи є неналежними та недопустимими доказами у даній справі.
Щодо безперервності відеозаписів суд зазначає наступне.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Надані поліцією відеозаписи є такими, що узгоджуються з даними протоколу про адміністративне правопорушення, надають можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення,здійснений працівниками поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, сумнівів у достовірності подій або осіб, які зафільмовані на ньому, у суду не викликає.
Щодо посилань захисника Дмитренко О.О. у вказаному клопотанні на наявні ознаки втручання у дані відеозаписи, суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження цього твердження стороною захисту суду не надано.
У своєму клопотанні про закриття провадження захисник Дмитренко О.О. посилається на наступні, на її думку, порушення, які є підставою для закриття провадження у даній справі.
Так, захисник Дмитренко О.О. вказує на факт відсутності об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, оскільки у наданому до суду протоколі про правопорушення (п. 7 «Місце скоєння та суть адміністративного правопорушення») зазначено «Кароліно-Бугаз, вул. Приморська Станція Студентська, 10 водій керував електроскутером …» та не вказано П.І.Б особи, що керувала транспортним засобом. З цього приводу суд зазначає, що дійсно в п. 7 протоколу не вказано ПІБ водія, однак, п. 4 - «особа , щодо якої складено протокол» є належним чином заповненим, окрім того, ОСОБА_1 жодних зауважень з цього приводу на місці складання протоколу не виказував. На переконання суду цей факт не є таким, що нівелює обставини, викладені у цьому протоколі або якимось чином змінює їх.
Далі, захисник Дмитренко О.О. у своєму клопотанні вказує на той факт, що матеріалами даної справи не підтверджується, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу з двох підстав - з підстави того, що керування скутером не потребує посвідчення водія, тобто ОСОБА_1 не водієм, а іншою особою, в розумінні ст.. 130 КУпАП, а також через те, що факт того, що матеріали справи не містять даних про про модель транспортного засобу, що унеможливлює встановлення його характеристик, робочого об'єму та визначення того, чи є даний засіб механічним транспортним засобом у розумінні п.1.10 ПДР України.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно довідки Білгород-Дністровського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області, які міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення водія НОМЕР_1 , яке не вилучалось. Факт того, що керування скутером не потребує посвідчення водія не тягне за собою факту неможливості розгляду у відношенні такої особи протоколу про адміністративне правопорушення. Що стосується відсутності технічних характеристик засобу, на якому рухався ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 18, зазначено, що при розгляді адміністративних справ вказаних категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху України.
За положеннями ст. 121 КУпАП, під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
У відповідності до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року № 1306, а саме п. 1.10 транспортний засіб визначається як пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Відповідно, наведений в положеннях ПДР України термін в свою чергу охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.
Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року містить визначення поняття легкого персонального електричного транспортного засобу - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Тобто, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низько швидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Окрім наведеного, також слід зазначити, що визначення електросамокату як транспортного засобів викладеній в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 127/5920/22, згідно якої, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
З огляду на вищевикладене в своїй сукупності, зазначений в протоколі електроскутер, яким здійснював керування ОСОБА_1 є транспортним засобом, оскільки має електродвигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а тому, зважаючи також на положення ч. 1 ст. 130 КУпАП, щодо визначення об'єктивної сторони даного адміністративного правопорушення, доводи захисника Дмитренко О.О. щодо відсутності даних про те, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу і транпортний засіб, на якому рухався ОСОБА_1 є саме транспортним засобом, є такими, що не приймаються судом до уваги.
Далі, захисник Дмитренко О.О. посилається на той факт, що матеріали справи не містять доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом а також на те, що матеріалами справи підтверджується неправомірність зупинки транспортного засобу. З цього приводу суд зазначає наступне.
Дійсно, на відео файлах, наданих працівниками поліції до даного протоколу, відсутнє підтвердження керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки працівниками поліції.
Однак, суд приймає до уваги той факт, що на першому відео файлі (відеозаписі 01588_00158820250830074248_0002А) ОСОБА_1 на запитання поліцейського відносно того, чи зловживав він спиртними напоями перед тим, як сісти за кермо електроскутера, останній відповідає, що сьогодні (30.08.2025) він нічого не вживав, але вчора вживав багато алкоголю - пиво та горілку, і сьогодні знов поїхав за спиртними напоями, відкривши багажне відділення електроскутера та показавши скільки алкоголю зараз він придбав, а також те, що керування ним транспортним засобом та його зупинку працівниками поліції ОСОБА_1 не оспорював при складанні вищевказаного протоколу, складеного у відношенні нього за порушення ст. 130 ч. 1 КУпАП.
Жодних зауважень або незгоди на всіх вище перелічених стадіях ОСОБА_1 (відносно керування та зупинення транспортного засобу) безпосередньо на місці складання протоколу виказано не було.
Також суд приймає до уваги той факт, що надані поліцією відеозаписи є такими, що узгоджуються з даними протоколу про адміністративне правопорушення, надають можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, здійснений працівниками поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, сумнівів у достовірності подій або осіб, які зафільмовані на ньому, у суду не викликає.
Відсутність на відео файлах факту керування та зупинки ОСОБА_1 за умови визнання ним цього факту, суд не може розцінити це як факт, який нівелює дані, надані працівниками поліції.
Окрім того, суд зазначає, що з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, не згода водія із причинами зупинки або його необізнаність про це, не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп'яніння, і такий обов'язок не впливає на причину зупинки. Положення Інструкції пов'язують обов'язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп'яніння, а не із зупинкою транспортного засобу, тому у даному випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеним факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку через відсутність в матеріалах справи підстав зупинки транспортного засобу такого водія за встановленого факту керування таким транспортним засобом.
Також, суд зауважує, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися.
Далі, захисник Дмитренко О.О. посилається на той факт, що матеріалами справи підтверджується порушення порядку проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я (ч.4 ст. 266 КУпАП).
Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 266 КУпАП).
Проведення огляду на стан сп'яніння в закладах охорони здоров'я і оформлення його результатів, регламентовано Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року N 1452/735 (далі - Інструкція).
Відповідно до п.3 розділу I Інструкції ознаками алкогольного сп'яніння є запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
У разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я (п.12 Розділу II Інструкції).
Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачено направлення водіїв і проведення такого огляду (далі - Порядок).
Згідно із пунктом 8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Враховуючи той факт, що на наданих до суду відео файлах, а саме: відеозапис 01588_00158820250830074248_0002А (00:50 до 00:58 хвилин), де ОСОБА_1 після роз'яснення йому поліцейським процедури освідування особи на предмет вживання алкогольних напоїв та пропозиції пройти таке медичне освідування у закладі або алкотест на алкоголь за допомогою приладу Драгер, ОСОБА_1 відповів відмовою, суд вважає, що наведені вище приписи національного законодавства правоохоронцями при складанні протоколу дотримані.
Далі, захисник Дмитренко О.О. посилається на відсутність ознак алкогольного сп'яніння та підстав проведення огляду.
Згідно п. 2,3,4 Інструкції про порядок виявлення у водії транспортних засобів ознак алкогольного, накротичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за №1413/27858, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
3. Ознаками алкогольного сп'яніння є:
запах алкоголю з порожнини рота;
порушення координації рухів;
порушення мови;
виражене тремтіння пальців рук;
різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;
поведінка, що не відповідає обстановці.
4. Ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є:
наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота);
звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло;
сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови;
почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеному у відношенні ОСОБА_1 , поліцейським при спілкуванні з ОСОБА_1 були виявлені такі ознаки алкогольного сп'яніння, які відображені у протоколі, як явно виражений запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. Жодних зауважень з приводу цих ознак ОСОБА_1 на місці складання протоколу висловлено не було.
Далі, захисник Дмитренко О.О. посилається на такі порушення , як не забезпечення проведення огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я та не роз'яснення ОСОБА_1 права на проходження огляду в закладі охорони здоров'я.
З цього приводу суд зауважує, що вказаним обставинам вже надавалась оцінка судом вище при описі тверджень захисника Дмитренко О.О. про порушення порядку проходження огляду на стан сп'яніння.
Щодо доводів захисника Дмитренко О.О. щодо підробки направлення на огляд водія транспортного засобу на з метою виявлення стану сп'яніння та факту того, що поліцейські не пропонували ОСОБА_1 проходження такого огляду у закладі здоров'я, суд зазначає наступне.
Твердженням щодо того, що поліцейські не пропонували ОСОБА_1 проходження такого огляду у закладі здоров'я судом вище надавалась оцінка з урахуванням матеріалів даної справи. Щ
о стосується часу складання направлення на огляд, то суд зауважує, що всі матеріали даного протоколу складались у присутності ОСОБА_1 , який жодних зауважень чи заперечень щодо даних обставин не виявляв. Окрім того, сам по собі час початку відеозапису о 07 годині 42 хвилин 46 секунд, при складанні направлення о 07 годині 40 хвилин не може свідчити про підробку цього направлення.
Твердженням захисника Дмитренко О.О. щодо нероз'яснення ОСОБА_1 наслідків відмови від проходження огляду на стан сп'яніння також судом вище надавалась оцінка.
Щодо тверджень захисника Дмитренко О.О щодо не відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, суд зазначає, що на наданих до суду відео файлах, а саме на третьому відеозапису № 01588_00158820250830075248_0004А на 03:40 хвилин, поліцейський на запитання ОСОБА_1 чи може він вже їхати, пояснив, що наразі ОСОБА_1 може тільки «покотити» свій транспортний засіб.
Вищевикладене, у сукупності з іншими доказами по справі, не спростовує факту відмови ОСОБА_1 пройти медичне освідування на встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Щодо тверджень захисника Дмитренко О.О. щодо недопустимості долучених до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписів, суд зазначає, що захисником Дмитренко О.О. подано окреме клопотання з цього приводу, яке розглянуто судом та доводам, викладеним у цьому клопотанні, судом надана відповідна правова оцінка.
Щодо тверджень захисника Дмитренко О.О. щодо порушення прав особи, що притягується до адміністративної відповідальності, суд зазначає, що жодних зауважень, заперечень, доповнень, клопотань (про бажання скористатися правовою допомогою, до прикладу) ОСОБА_1 на місці зупинки та при складанні протоколу виказано не було.
Також, захисником Дмитренко О.О. до суду було надано доповнення до клопотання про закриття провадження, в якому захисник дублює свої твердження щодо того, що електроскутер, на якому рухався ОСОБА_1 не є механічним транспортним засобом, а ОСОБА_1 - відповідно, не не є водієм, а «іншою особою», в розумінні статті 130 КУпАП.
Суд зазначає, що вищевказаним твердженням надана правова оцінка судом при розгляді клопотання про закриття провадження при заявлені аналогічних підстав.
Також, захисником Дмитренко О.О. до суду було надано клопотання про перекваліфікацію дій особи, що притягується до адміністративної відповідальності у зв'язку з тим, що електроскутер YADEA G5, яким керував ОСОБА_1 , не є механічним транспортним засобом, тобто, на думку захисника Дмитренко О.О., Монахов Б.О. був водієм та керував велосипедом, через що його дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 1 статті 130 КУпАП, а мають бути перекваліфіковані за ч. 3 статті 127 КУпАП.
З цього приводу суд зазначає, що твердженням, викладеним у цьому клопотанні надана оцінка судом при розгляді пункту клопотання про закриття провадження в частині опису тверджень захисника Дмитренко О.О. щодо того, що матеріалами даної справи не підтверджується, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу з двох підстав - з підстави того, що керування скутером не потребує посвідчення водія, тобто ОСОБА_1 не водієм, а іншою особою, в розумінні ст. 130 КУпАП, а також через те, що факт того, що матеріали справи не містять даних про модель транспортного засобу, що унеможливлює встановлення його характеристик, робочого об'єму та визначення того, чи є даний засіб механічним транспортним засобом у розумінні п.1.10 ПДР України.
Також захисником Дмитренко О.О. до суду надано клопотання про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації, згідно якого захисник Дмитренко О.О. просить суд у разі визнання ОСОБА_1 винним за ч. 1 статті 130 КпАП, застосувати аналогію закону ст. 69 КК України, та не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, оцінка доводам якого буде надана судом при накладенні стягнення.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд зазначає наступне.
Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.
За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов'язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п.2.5 ПДР).
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,і проведення такого огляду», та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015№ 1452/735 .
Пунктом 4 розділу 1 Інструкції визначено ознаки наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зокрема, такими ознаками є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота), якими є порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп'яніння є підставою для проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння.
За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані наркотичного сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані сп'яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов'язаний пройти медичний огляд.
Таким чином, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп'яніння, а встановлено обов'язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.
За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.
Нормами законодавства передбачено порядок оформлення відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на стан сп'яніння.
Частиною 6 ст.266 КУпАП передбачено направлення особи для проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За положеннями пункту 8 Порядку від 17.12.2008 №1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. У випадку відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п.2.5 ПДР України. Вказане було неодноразово роз'яснено працівниками поліції ОСОБА_1 , що підтверджується відеозаписами, наявними в матеріалах справи.
Так, у виконання вимог ч.2 ст.266 КУпАП до матеріалів справи долучено відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Зазначені відеозаписи дають можливість встановити їх узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому суд приймає їх як належний та допустимий доказ у справі.
Наявними відеозаписами чітко зафіксований факт виявлення поліцейським під час спілкування у водія ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, наголошення їх водієві та неодноразові пропозиції пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому порядку в мед закладі або за допомогою алкотестера Драгер, на що водій ОСОБА_1 відповів відмовою.
На наданих до суду відеозаписах в матеріалах справи послідовно зображені події, які хронологічно продовжують одна одну. Сумнівів щодо достовірності та допустимості відеозапис не викликає, оскільки на ньому відображено подію, що зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення. Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаного відеозапису судом не встановлено. Об'єму наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Суд зауважує, що під відмовою від проходження огляду на стан сп'яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. При цьому, не виконання водієм вимог поліцейського щодо проведення такого огляду, не свідчить про виконання ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки вказаним пунктом передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а у даному випадку водій не пройшов такого огляду, незважаючи на те, що працівниками поліції були створені умови для проведення огляду у встановленому законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
Щодо пояснень ОСОБА_1 , наданих до суду 31.03.2026, суд зауважує, що обставини, викладені у даному пояснення спростовуються матеріалами даної адміністративної справи та відеозаписами події, яка мала місце 30.08.2026, на яких видно, що і ОСОБА_1 , і співробітники поліції поводять себе абсолютно спокійно, жодних конфліктних ситуацій між ним не виникало. Також судом приймається до уваги, що способами, визначеними чинним законодавством, зокрема, звернення з дисциплінарною скаргою до керівництва поліції для проведення службової перевірки або до правоохоронних органів, в порядку КПК України, а також до суду адміністративної юрисдикції, з позовом щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників поліції, як суб'єктів, що наділені владними повноваженнями, ОСОБА_1 або його захисник не звертались. Внаслідок цього, у суду відсутні підстави сумніватися у законності дій працівників поліції.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14.02.2008 у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 06.12.1998, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, суд приходить до висновку, що твердження захисника з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності.
Інших переконливих доводів, які б спростовували вищевикладене, стороною захисту ОСОБА_1 не наведено, і під судового розгляду не встановлено.
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
При цьому, суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.
Таким чином, дослідивши вищевказані докази та перевіривши доводи сторони захисту, суддею не встановлено порушення вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 року №1452/735 та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (із змінами).
Також судом враховується те, що ОСОБА_1 , та його захисник адвокат Дмитренко О.О. дії працівників поліції щодо складання вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення не оскаржували, доказів неправомірної поведінки останніх та доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього - суду не надавались.
На переконання суду, інформація, що міститься на відеозаписах, є достатньою для того, щоб зробити висновок про те, що в діях водія ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Аналізуючи наведені докази та дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП,оскільки докази його вини є переконливими, достатніми, відповідають фактичним обставинам справи та знайшли своє підтвердження в матеріалах, що були повно та всебічно досліджені.
Накладення стягнення.
Згідно з положеннями ст. 23 КУпАП адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Обставин, які б пом'якшували чи обтяжували відповідальність за адміністративне правопорушення судом не встановлено.
При вирішенні питання про накладення стягнення за допущене адміністративне правопорушення суд виходить не з принципу формального підходу до вирішення справи, а саме з необхідності забезпечення судом уникнення порушень прав і свобод інших громадян, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством, а тому, притягнення правопорушниці до адміністративної відповідальності є виправданим, оскільки її вина є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», та цього вимагають справжні інтереси суспільства, на охорону яких і направлені завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Судом також враховується характер вчиненого правопорушення, яке містить в собі суспільно-небезпечне діяння: дане правопорушення є грубим порушенням правил дорожнього руху та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху (водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб), загрожує їх життю, здоров'ю, тяжких імовірних наслідків; дані про особу (до адміністративної відповідальності правопорушниця притягується вперше), ступінь його вини, поведінку правопорушника під час та після вчинення правопорушення, відсутність обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність та вважає за необхідне застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень.
Повертаючись до клопотання сторони захисту щодо призначення покарання за аналогією закону із застосуванням ст. 69 КК України, суд зазначає, що ч. 1 ст. 130 КУпАП викладена наступним чином:
«Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, -
тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»
Відповідно до ч. 1 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто ч. 1 ст. 130 КУпАП не містить положень, які б дозволяли суду призначити більш м'який вид стягнення, ніж передбачено санкцією, також ця санкція по суті не залишає суду альтернатив у питанні вибори стягнення, що буде накладено у конкретній ситуації, тому суд накладає на правопорушника адміністративне стягнення виключно у вигляді та в розмірі, що передбачене санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що у клопотанні захисника Дмитренко О.О. щодо застосування аналогії закону ст. 69 КК України, та не призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, слід відмовити.
Згідно з довідкою начальника сектору АП майора поліції Н. Заремба Білгород-Дністровського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області, посвідчення водія НОМЕР_1 у ОСОБА_1 не вилучалось, оскільки був наданий за стосунок «Дія». Отже, суд застосовує до порушника додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Судові витрати.
Відповідно до змісту ст. 40-1 КУпАП та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» є всі підстави для стягнення з особи, на яку накладено адміністративне стягнення, судового збору в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665,60 грн.
Керуючись ч. 1 ст. 130, ст. 33, 34, 35, 39-1, 40-1, 283-285, 268, 294 КУпАП, ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень 00коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 коп.
Згідно з ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу.
Згідно з ст. 308 КУпАП - у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання становить три місяці.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Одеського апеляційного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повний текст складено 04.05.2026.
Суддя Юлія ШЕВЧУК